Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №212/11421/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7364/26 Справа № 212/11421/25 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль», Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року, ухвалене суддею Зіміним М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 13 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Храмов М.П., звернулась до суду до відповідачів Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (далі – АТ «Криворізька теплоцентраль»), Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – НАК «Нафтогаз Україна»), третя особа Наглядова рада Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (далі – НР АТ «Криворізька теплоцентраль») про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на посаді.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 08 червня 2016 року між Фондом державного майна України та ОСОБА_1 було укладено контракт №4-2016, яким призначено позивача на посаду генерального директора ДП «Криворізька теплоцентраль» до 08 червня 2019 року.

Наказом Фонду державного майна України №1019 від 20.06.2017 року «Про звільнення генерального директора Публічного акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», позивача звільнено з посади генерального директора, про що винесено наказ по підприємству №184-к та внесено відповідний запис до трудової книжки позивача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 року у справі №904/1464/18, залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2019 року, визнано незаконним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 20.06.2017 №1019 «Про звільнення генерального директора Публічного акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» та зобов`язано Фонд державного майна України своїм наказом поновити позивача на посаді генерального директора Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» з 22.06.2017 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 року замінено боржника - Фонд державного майна України у справі №904/1464/18 на правонаступника НАК «Нафтогаз України».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2025 року замінено боржника - Фонд державного майна України у справі №904/1464/18 на правонаступника у даних правовідносинах на АТ «Криворізька теплоцентраль».

29.08.2025 року АТ «Криворізька теплоцентраль» видано та ознайомлено представника позивача адвоката Храмова М.П. з наказом АТ «Криворізька теплоцентраль» № 334-к від 29.08.2025 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » з 22.06.2017 року, на підставі Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 по справі №904/1464/18, про що внесено відповідний запис до трудової книжки позивача.

В.о. голови правління АТ «Криворізька теплоцентраль» видав наказ № 335-к від 29.08.2025 про припинення трудового договору та звільнив генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» ОСОБА_1 08.06.2019 року.

Позивач не погоджується з наказом № 335-к від 29.08.2025 року про припинення трудового договору вважаючи, що з часу видання наказу № 334-к від 29.08.2025 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » саме позивач є генеральним директором АТ «Криворізька теплоцентраль».

Вказує, що з 08 червня 2019 року ні позивач, ні Фонд державного майна України не заявили наміру припинити дію контракту № 4-2016 від 08 червня 2016 року, а тому правовідносини за таким контрактом набули безстрокового характеру.

Зазначає, що наказ позивача про звільнення станом на 08.08.2019 мав видавати орган управління НАК «Нафтогаз Україна» - Фонд державного майна України.

На думку позивача, наказ про звільнення № 335-к від 29.08.2025 року підписаний неуповноваженою особою, оскільки такий наказ не погоджено з НАК «Нафтогаз Україна» та НГ АТ «Криворізька теплоцентраль».

Вказує, що відповідачами порушено гарантії ст. 184 КЗпП України щодо зобов`язання працевлаштування позивача на іншу роботу.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнених 03 грудня 2025 року та 15 січня 2026 року позовних вимог, позивач просить суд: визнати незаконним наказ АТ «Криворізька теплоцентраль» №335-к від 29.08.2025 року про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 08.06.2019; зобов`язати наглядову раду АТ «Криворізька теплоцентраль» поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 08.06.2019 року з фактичним допуском до виконання обов`язків; зобов`язати АТ «Криворізька теплоцентраль» внести відповідні зміни у кадрові документи; зобов`язати НАК «Нафтогаз України» погодити внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо керівника АТ «Криворізька теплоцентраль»; зобов`язати АТ «Криворізька теплоцентраль» фактично допустити до роботи ОСОБА_1 .

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить скасувати рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а саме: визнати незаконним наказ Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» № 335-к від 29.08.2025 року про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» з 08.06.2019 року; зобов`язати Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» поновити ОСОБА_1 на роботі з 08.06.2019 з фактичним допуском до виконання обов`язків; зобов`язати Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» внести відповідні зміни у кадрові документи; зобов`язати Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (як орган управління) погодити внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо керівника Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль»; зобов`язати Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» фактично допустити до роботи ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не дослідив факт невиконання відповідачем рішення про поновлення на роботі протягом понад 6 років (з 06.06.2019 по 29.08.2025), відсутність фактичного допуску позивача до роботи, обставини одночасного видання 29.08.2025 року наказів про поновлення та про звільнення, наявність у позивача дитини віком до трьох років станом на 08.06.2019 ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також факт невиконання відповідачем обов`язку з працевлаштування відповідно до вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Посилається, що суд безпідставно виключив з предмета доказування обставини виконання рішення Господарського суду через помилкове застосування ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки преюдиція не охоплює події, що настали після ухвалення рішення. Також суд помилково оцінив гарантії ст. 184 КЗпП лише за фактом наявності дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 , що настала через 10 місяців після дати звільнення; безпідставно визнав статус «особливо важливого підприємства» за відсутності доказів у матеріалах справи та неправомірно кваліфікував виплату тримісячного середнього заробітку як виконання ч. 3 ст. 184 КЗпП, хоча закон вимагає саме фактичного працевлаштування.

Замість ст. 39-1 КЗпП (трансформація строкового договору у безстроковий) суд помилково застосував п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП (припинення дії строкового договору). Звільнення «заднім числом» за період 6 років 2 місяці та 21 день до дати видання наказу помилково визнано законним. Гарантії ч. 3 ст. 184 КЗпП оцінено судом як альтернативні замість кумулятивних, що прямо суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 759/19440/15-ц.

Крім того, посилається, що судом не застосовано принципи добросовісності та заборону суперечливої поведінки (ст. 3, ст. 13 ЦК України; постанова ВС у справі №357/7734/18). З 06.06.2019 (дати набрання законної сили рішенням про поновлення) і до 29.08.2025 року відповідачі своїми діями та бездіяльністю фактично формували для позивача очікування продовження трудових відносин: рішення суду не виконувалося, наказу про звільнення не видавалося, постанова про закінчення виконавчого провадження не виносилася;

у періоди заміни боржника у виконавчому провадженні (2023, 2025 роки) сторонами визнавалося, що рішення про поновлення на роботі підлягає виконанню, а не що трудові відносини припинено зі спливом строку контракту;

у справі № 212/9107/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу постановою Верховного Суду від 20.04.2022 присуджено стягнення на користь позивача за час вимушеного прогулу - у цій справі АТ «Криворізька теплоцентраль» брало участь і також не заявляло про припинення трудового договору 08.06.2019, обмежуючись лише доводом про закінчення вимушеного прогулу датою закінчення строку контракту;

одразу після фактичної зміни боржника на АТ «Криворізька теплоцентраль» (21.05.2025) останнє вперше за 6 років висунуло аргумент про автоматичне припинення контракту 08.06.2019 і оформило одночасно поновлення та звільнення.

Така поведінка - створення впродовж 6 років обґрунтованої впевненості позивача у триванні трудових відносин з подальшим раптовим оформленням ретроспективного звільнення - становить типове venire contra factum proprium, яке суд першої інстанції залишив без правової оцінки.

Невиконання судового рішення, яке підлягає негайному виконанню, є протиправною поведінкою. Використання наслідків такої протиправної поведінки (тривалий період відсутності працівника на робочому місці, неможливість запропонувати роботу) як підстави для звільнення працівника на свою користь - пряме порушення цього принципу.

Зазначає, що суд першої інстанції визнав правомірним підписання наказу № 335-к в.о. голови правління АТ «Криворізька теплоцентраль» з посиланням на пп. 8 п. 18.28 Статуту товариства, що надає голові правління право без рішення Правління приймати на роботу та звільняти працівників товариства. Цей висновок не враховує особливого правового статусу позивача, яка перебувала на посаді генерального директора - одноосібного керівника підприємства, призначеного контрактом, укладеним з Фондом державного майна України як органом управління державним майном. Така посада не є посадою «звичайного працівника товариства», на яку поширюються повноваження голови правління за пп. 8 п. 18.28 Статуту. Відповідно до Статуту АТ «Криворізька теплоцентраль» голова правління (як керівник виконавчого органу) обирається та звільняється Наглядовою радою. Посада генерального директора, на яку позивач була призначена контрактом і на якій поновлена рішенням суду, за обсягом управлінських повноважень рівнозначна посаді голови правління - обидві є посадами одноосібного керівника товариства. Питання припинення трудових відносин з керівником товариства належить до компетенції того ж органу, який його призначає або звільняє відповідно до Статуту. В.о. голови правління Сергій Зубчевський не мав статутних повноважень для одноосібного припинення повноважень керівника товариства, призначеного на посаду рішенням органу управління (Фонду державного майна України) шляхом укладення контракту. Належним органом, що мав вирішувати це питання, є Наглядова рада АТ «Криворізька теплоцентраль» (відповідно до Статуту) і за погодженням з НАК «Нафтогаз України» як органу управління. Суд першої інстанції цих обставин не дослідив і висновку про наявність повноважень в.о. голови правління дійшов формально, обмежившись посиланням на загальну норму Статуту про право голови правління звільняти працівників, без розмежування статусу звичайного працівника і керівника товариства

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Криворізька теплоцентраль», посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року залишити без змін. Посилається, що викладене в апеляційній скарзі твердження позивачки про продовження строку дії контракту на невизначений термін, що контракт №4-2016 від 08.06.2016 року є чинним в силу приписів ст. 39-1 КЗпП України, спростовано наявними у справі доказами і не відповідає фактичним обставинам справи. Також спростовуються наявними доказами твердження апелянта про нібито позбавлення її права приступити до роботи чи відмови у допуску до роботи з боку АТ "Криворізька теплоцентраль", тому позовні вимоги в частині зобов`язання щодо повторного поновлення на посаді ОСОБА_1 і фактично допустити її до роботи не підлягають задоволенню як такі, що вже виконані належним чином. Разом з тим, звертає увагу, що будь-які вимоги щодо незаконності поновлення позивачки на роботі підсудні виключно Господарському суду Дніпропетровської області в рамках справи №904/1464/18 та на підставі відповідних положень ГПК України щодо контролю за виконанням судових рішень і не можуть бути предметом розгляду у цій справі, тому не підлягають розгляду і задоволенню. Звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора наказом №335-к від 29.08.2025 року з 08.06.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП у зв`язку з закінченням строку дії контракту АТ «Криворізька теплоцентраль» здійснило законно і виконало усі приписи законодавства України, тому оспорюваний наказ про звільнення є законним.

АТ «НАК «Нафтогаз України» у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та необґрунтованість апеляційної скарги позивача, просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Посилається, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано дійшов висновку про законність припинення строкового трудового договору з позивачем. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з рішенням та не містять підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, для його скасування чи зміни. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на обставини, які спростовують доводи апеляційної скарги та підтверджують законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а саме:

правомірність дій роботодавця щодо поновлення працівника на роботі та його звільнення в той же день у зв`язку з ретроспективним закінченням строку дії контракту підтверджена висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах (висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 607/11544/16-ц);

роботодавець не продовжив строк дії Контракту, який закінчився 08 червня 2019 року, та жодним чином не висловив волю на його продовження. Відтак Контракт не може вважатися продовженим на невизначений строк оскільки на продовження дії контракту або укладення його на новий строк необхідна воля іншої сторони угоди (вказана позиція підтверджується висновками Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 554/1813/16);

поновлення позивача на роботі не може вважатися згодою власника (уповноваженого ним органу) на продовження трудових відносин після закінчення строку дії Контракту (висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 486/1533/17-ц);

Дніпровський апеляційний суд у своїй постанові від 06.04.2021 у справі №212/9107/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вже фактично встановив преюдиційний факт, що строк дії Контракту закінчився 08 червня 2019 року. Після закінчення строку дії Контракту (трудового договору) суд не може поновлювати працівника на роботі, оскільки між сторонами не існує трудових правовідносин (висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 554/1813/16);

наказ про звільнення видано 29.08.2025 року, а не ретроспективно, як стверджує позивач. При цьому навіть у випадку ретроспективного характеру наказу про звільнення були б відсутні правові підстави для поновлення позивача на роботі, оскільки в такій ситуації суди мають право тільки змінити дату звільнення (висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 486/1533/17-ц);

стаття 184 КЗпП України дозволяє звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років, після закінчення строкового трудового договору. У цьому випадку роботодавець має обов`язок лише щодо працевлаштування цієї категорії працівників;

При цьому, з боку роботодавця відсутні порушення вимог ст. 184 КЗпП України, оскільки на дату видання наказу про звільнення не було доказів наявності у позивача дітей віком до трьох років. Крім того, у разі невиконання роботодавцем протягом трьох місяців обов`язку щодо працевлаштування звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а виключно про виконання зобов`язання щодо працевлаштування. (висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 759/19440/15-ц);

наказ про звільнення позивача підписано уповноваженою особою, оскільки посада «генеральний директор» не є виконавчим органом товариства відповідно до чинної редакції Статуту та штатного розпису, тому такий наказ може прийматися головою правління самостійно в межах своїх повноважень відповідно до пункту 18.28 статуту.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників позивачки ОСОБА_3 та Хоменка О.О., які кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представників відповідача АТ "Криворізька теплоцентраль" Віслобокова В.О. та відповідача АТ "НАК "Нафтогаз України" Будника Б.А., які кожен окремо просили залишити апеляційну скаргу пощивачки без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін з підстав викладених у відзивах на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наявними в матеріалах справи, що08 червня 2016 року укладено Контракт № 4-2016 між Фондом державного майна України та громадянкою ОСОБА_1 , яка призначається на посаду директора ДП «Криворізька ТЕЦ» на термін з 08 червня 2016 року по 08 червня 2019 року (далі – Контракт).

Згідно п. 2 Контракту на підставі Контракту виникають трудові відносини між Керівником та Фондом. Кодекс законів про працю України, інші нормативні акти, що регулюють трудові правовідносини поширюються на взаємовідносини сторін за цим Контрактом.

За п. 29 Контракту, цей Контракт припиняється:

після закінчення терміну дії;

за згодою сторін;

до закінчення терміну дії Контракту у випадках, передбачених Контрактом: на підставі рішення Фонду державного майна України про звільнення генерального директора; з інших підстав, передбачених законодавством та цим Контрактом.

За п. 32 Контракту, цей Контракт діє з 08 червня 2016 року до 08 червня 2019 року.

Наказом Фонду державного майна України від 20 червня 2017 року № 1019 звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора ПАТ «Криворізька теплоцентраль» з 22 червня 2017 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 у справі № 904/1464/18, залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2019, зобов`язано Фонд державного майна України своїм наказом поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» з 22.06.2017.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 у справі № 904/1464/18, боржник у провадженні замінений з Фонду державного майна на НАК «Нафтогаз України».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2025 у справі № 904/1464/18, боржник у провадженні замінений з НАК «Нафтогаз України» на АТ «Криворізька теплоцентраль».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2025 у справі № 904/1464/18, АТ «Криворізька теплоцентраль» відмовлено у роз`ясненні рішення від 04.02.2019 року.

Наказом АТ «Криворізька теплоцентраль» № 334-к від 29.08.2025 року ОСОБА_1 поновлено на посаді генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 22.06.2017 року (на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 у справі № 904/1464/18).

За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 82 ЦПК України судом не досліджуються обставини пов`язані з виконанням рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 у справі № 904/1464/18 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль.

29 серпня 2025 року наказом АТ «Криворізька теплоцентраль» № 335-к звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора (припинено трудовий договір) 08.06.2019 згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії Контракту.

Судом під час розгляду справи досліджений відеозапис відеоконференції від 29.08.2025, з якого вбачається доведення до відома ОСОБА_1 представниками АТ «Криворізька теплоцентраль» та НАК «Нафтогаз України» змісту наказу АТ «Криворізька теплоцентраль» №335-к від 29 серпня 2025 року про припинення трудового договору (контракту).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , встановивши, що при звільненні ОСОБА_1 АТ «Криворізька теплоцентраль» дотримано положень ч. 3 ст. 184 КЗпП України, згідно вимог Статуту АТ «Криворізька теплоцентраль» звільнення працівника, зокрема, в посади «генеральний директор» має здійснюватися Головою Правління АТ «Криворізька теплоцентраль» (особою, яка виконує його обов`язки), строк дії трудового контракту із ОСОБА_1 , призначеної на посаду «генерального директора» АТ «Криворізька теплоцентраль» закінчився 08 червня 2019 року, умов такої пролонгації контракт не містить та сторонами контракту не досягнуто згоди на його продовження строку дії такого контракту, дійшов висновку, що уповноваженою особою АТ «Криворізька теплоцентраль» правомірно видано наказ від 29 червня 2025 року за № 335-к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора 08.06.2019 згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії Контракту, тому у задоволенні основної позовної вимоги із визнання незаконним наказу АТ «Криворізька теплоцентраль» №335-к від 29.08.2025 про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 08.06.2019 слід відмовити.

При цьому суд врахував, що позовні вимоги про зобов`язання наглядову раду АТ «Криворізька теплоцентраль» поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 08.06.2019 року з фактичним допуском до виконання обов`язків; зобов`язання АТ «Криворізька теплоцентраль» внести відповідні зміни у кадрові документи; зобов`язання НАК «Нафтогаз України» погодити внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо керівника АТ «Криворізька теплоцентраль»; зобов`язання АТ «Криворізька теплоцентраль» фактично допустити до роботи ОСОБА_1 є похідними від основних вимог щодо визнання незаконним наказу про звільнення, тому у зв`язку із відмовою у задоволенні основних позовних вимог, не підлягають задоволенню вказані похідні позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами позивача ОСОБА_1 , викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі з огляду на наступне.

Суд встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки наказом АТ «Криворізька теплоцентраль» № 334-к від 29.08.2025 ОСОБА_1 поновлено на посаді генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 22.06.2017 р. (на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.19 р. у справі № 904/1464/18) та предметом даного позову є оскарження наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль», а тому до вказаних правовідносин слід застосувати положення КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судом встановлено, що АТ «Криворізька теплоцентраль» відноситься до особливо важливих для економіки підприємств.

Підпунктом г пункту 18 частини другої статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено, що здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки.

Порядок призначення керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на конкурсній основі та укладення з ними контакту як особливої форми трудового договору визначений регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників державних суб`єктів господарювання» (далі - Порядок № 777).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників державних суб`єктів господарювання» затверджений Порядок проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки.

Пунктом 20 Порядку № 777, зокрема передбачено, що підставою для укладення контракту між суб`єктом управління та переможцем конкурсного відбору є рішення конкурсної комісії.

Таким чином, питання про призначення керівника особливо важливих для економіки підприємств, зокрема, АТ «Криворізька теплоцентраль», відбувається в особливому порядку та виключно за результатами конкурсного відбору.

Судом встановлено, що трудові відносини між сторонами спору були оформлені у формі контракту строком з 08 червня 2016 року по 08 червня 2019 року. Умови Контракту не містять умов щодо продовження строку його дії після закінчення строку, обумовленого п. 32 Контракту.

З огляду на те, що підпунктом г пункту 18 частини другої статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено особливий порядок призначення керівника АТ «Криворізька теплоцентраль», суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що Контракт з генеральним директором ОСОБА_1 припиняється на підставі закінчення терміну його дії, а тому звільнення ОСОБА_1 з 08 червня 2019 року за закінченням строку дії контракту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є законним.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_4 , матір`ю якої є ОСОБА_1 .

Звільнення жінок, зазначених у ч. 3 ст. 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості, а саме: звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років можливе на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, однак провадиться з обов`язковим працевлаштуванням вагітної, тобто власник або уповноважений ним орган зобов`язаний працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором, або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника на роботі немає.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило вагітну жінку, обов`язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до ч. 2 ст. 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не про поновлення на попередній роботі.

За заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання підприємством (установою, організацією) зобов`язання по її працевлаштуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року № 759/19440/15-ц.

Відповідно Наказу № 335-к від 08 червня 2025 року роботодавцем призначено виплату ОСОБА_1 в розмірі середньої заробітної плати за 3 місяці з дня закінчення строкового трудового договору (згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України).

З наданої суду Платіжної інструкції № 12217 від 29.08.2025 вбачається, що АТ «Криворізька теплоцентраль» здійснено виплату середньої заробітної плати за ч. 3 ст. 184 КЗпП України в розмірі 107 255,61 грн.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується, з висновком суду першої інстанції, що АТ «Криворізька теплоцентраль» дотримано положень ч. 3 ст. 184 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 .

Також згідно з розділом 15 статуту АТ «Криворізька теплоцентраль», виконавчим органом товариства (колегіальним) є правління. Очолює та керує діяльністю правління – голова правління, який обирається та повноваження якого припиняються наглядовою радою.

До компетенції правління належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради згідно з цим статутом та чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 18.28 статуту голова правління АТ «Криворізька теплоцентраль» має право без рішення правління, зокрема, приймати на роботу, звільняти з роботи, приймати інші рішення з питань трудових відносин товариства з працівниками товариства відповідно до вимог чинного законодавства, цього статуту, внутрішніх документів товариства.

У зв`язку з викладеним вище, згідно вимог Статуту АТ «Криворізька теплоцентраль» звільнення працівника, зокрема з посади «генеральний директор» має здійснюватися Головою Правління АТ «Криворізька теплоцентраль» (особою, яка виконує його обов`язки).

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З матеріалів справи убачається, що строк дії трудового контракту із ОСОБА_1 , призначеної на посаду генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль», закінчився 08 червня 2019 року, умов автоматичної пролонгації такий контракт не містить та сторонами контракту не досягнуто згоди про продовження строку дії такого контракту.

З огляду на закінчення строку дії контракту уповноваженою особою АТ «Криворізька теплоцентраль» правомірно видано наказ від 29 червня 2025 року за № 335-к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора 08.06.2019 згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії Контракту.

Порушень ст. 184 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 судом не встановлено.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності порушення роботодавцем порядку звільнення ОСОБА_1 08.06.2019 з посади генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль», а тому висновок суду про задоволення позовної вимоги із визнання незаконним наказу АТ «Криворізька теплоцентраль» №335-к від 29.08.2025 про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 08.06.2019 року є вірним.

Враховувавши, що позовні вимоги про зобов`язання наглядову раду АТ «Криворізька теплоцентраль» поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора АТ «Криворізька теплоцентраль» з 08.06.2019 року з фактичним допуском до виконання обов`язків; зобов`язання АТ «Криворізька теплоцентраль» внести відповідні зміни у кадрові документи; зобов`язання НАК «Нафтогаз України» погодити внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо керівника АТ «Криворізька теплоцентраль»; зобов`язання АТ «Криворізька теплоцентраль» фактично допустити до роботи ОСОБА_1 є похідними від основних вимог щодо визнання незаконним наказу про звільнення, суд першої інстанції відмовив у задоовленні цих вимог, з чим погоджується і апеляційний суд.

Також колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував обставини невиконання рішення суду про поновлення на роботі протягом понад шести років, з огляду на їх безпідставність, оскільки вони ґрунтуються на неправильному визначенні суб`єкта виконання судового рішення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 у справі № 904/1464/18 було ухвалене щодо Фонду державного майна України, який на момент ухвалення рішення та набрання ним законної сили виступав відповідачем у тій справі та був належним боржником у виконавчому провадженні.

АТ «Криворізька теплоцентраль» не було відповідачем та не мало статусу боржника за вказаним судовим рішенням у період, на який посилається апелянт як на «понад 6 років невиконання».

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи: заміна боржника з Фонду державного майна України на НАК «Нафтогаз України» відбулася лише ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023; заміна боржника з НАК «Нафтогаз України» на АТ «Криворізька теплоцентраль» відбулася лише ухвалою від 21.05.2025.

Отже, АТ «Криворізька теплоцентраль» набуло статусу боржника за рішенням суду лише у 2025 році , а не у 2019 році, як це помилково стверджує апелянт. Саме після набуття такого статусу відповідач вчинив дії, спрямовані на виконання судового рішення, зокрема видав наказ № 334-к від 29.08.2025 про поновлення позивача на посаді на виконання рішення господарського суду.

Таким чином, твердження апелянта про «невиконання рішення суду протягом понад 6 років» є некоректними, оскільки у зазначений період АТ «Криворізька теплоцентраль» не було боржником за відповідним судовим рішенням; не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність інших суб`єктів (Фонду державного майна України, НАК «Нафтогаз України»), які у різні періоди були сторонами господарської справи; питання належності та своєчасності виконання рішення суду іншими боржниками не входить до предмета доказування у цій цивільній справі.

Отже вказані посилання не мають правового значення для вирішення питання про законність звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового контракту, що є предметом даного спору.

Також колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про юридичну некоректність одночасного видання наказів про поновлення та звільнення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм трудового законодавства.

Чинне законодавство України не містить заборони на видання в один день кількох кадрових наказів, у тому числі таких, що стосуються різних юридичних фактів у межах одних трудових правовідносин.

У даному випадку видання наказу про поновлення було обов`язком відповідача як боржника за судовим рішенням, а видання наказу про звільнення - реалізацією передбаченого законом права роботодавця у зв`язку із закінченням строку контракту.

Посилання апелянта на «взаємовиключність» наказів є необґрунтованим, оскільки: наказ № 334-к стосується поновлення з 22.06.2017 року на виконання рішення суду; наказ № 335-к стосується припинення трудових відносин з 08.06.2019 року у зв`язку із закінченням строку контракту.

Отже, ці накази регулюють різні юридичні події та різні часові періоди, не суперечать один одному та не порушують принципу хронологічної послідовності, оскільки дата припинення трудових відносин визначається не датою видання наказу, а датою закінчення строку дії контракту.

Закон не пов`язує правомірність звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з обов`язковим фактичним допуском до роботи у разі поновлення з ретроспективної дати. Таким чином, суд першої інстанції правомірно констатував факт видання відповідних наказів і не був зобов`язаний надавати окрему правову оцінку самому факту їх одночасності, оскільки така обставина не має юридичного значення для вирішення спору

Такими чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Перевіривши справу та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає.

Керуючись ст.ст. 367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: