Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №177/505/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7089/26 Справа № 177/505/26 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Національна академія аграрних наук,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року, ухвалене суддею Лященко В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,

ВСТАНОВИВ

У лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом посилаючись на те, що 07.06.2023 року він був призначений виконуючим обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (далі – ДП «ДГ «Подільське») з 08.06.2023 на строк до настання події – обрання у встановленому законом порядку директора підприємства за результатами конкурсного відбору та укладення з ним контракту.

За період його роботи, а саме, з червня 2023 року по листопад 2025 року, від органу управління майном Національної академії аграрних наук України жодних зауважень не надходило щодо неналежного чи неефективного керівництва ДП «ДГ «Подільське».

Більш того, щокварталу та щороку ним як в.о. директора ДП «ДГ «Подільське» подавалась фінансова звітність до НААН, питань чи зауважень до якої в НААН за період 2023 - 2025 рр. не виникало, свої трудові обов`язки він виконував добросовісно та сумлінно.

Натомість, наказом Національної академії аграрних наук України від 31.10.2025 року №381-ка його було звільнено 05.11.2025 року на підставі п.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (за одноразове грубе порушення трудових обов`язків). На дату звільнення він перебував в стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується медичними висновками про тимчасову непрацездатність. При цьому, в наказі Національної академії аграрних наук України від 31.10.2025 року №381-ка не було зазначено, коли саме мало місце і в чому конкретно полягало одноразове грубе порушення ним трудових обов`язків, чим підтверджується його вина у порушенні трудових обов`язків, чи призвело це до нанесення якихось збитків підприємству, а лише перелік загальних фраз, які при цьому, мають триваючий характер (адже в преамбулі наказу зазначено різні часові періоди, акт перевірки за 2023-2024 роки, щотижневий моніторинг збирання врожаю 2025 року), що свідчить про абсолютну невідповідність зазначеної в наказі підстави звільнення фактичним обставинам у даних правовідносинах.

Таким чином, в оскаржуваному наказі не було наведено жодних фактів одноразового грубого порушення ним трудових обов`язків, визначених Статутом ДП «ДГ «Подільське» та не вказано в чому полягала грубість порушення трудових обов`язків.

Не погоджуючись з даним наказом, позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу Національної академії аграрних наук України від 31.10.2025 №381-ка «Про звільнення ОСОБА_2 », визнання його незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 року у цивільній справі №177/3505/25 позовні вимоги були задоволені, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України №381-ка від 31 жовтня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 », про звільнення виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України Невмержицького В.І., на підставі ст. 41 п. 1 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Подільське», з 06 листопада 2025 року; cтягнуто з ДП «ДГ «Подільське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2025 по 14.01.2026 у сумі 91 063,50 гривень.

Посилається, що до подання позовної заяви про поновлення на роботі, він додатково прикладав зусилля для запобігання настанню негативних наслідків і можливості безперешкодного виконання майбутнього судового рішення, зокрема, звертався до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони до набрання законної сили судовим рішенням у справі державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств, Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо внесення відомостей та/або змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проводити будь-які реєстраційні дії відносно ДП «ДГ «Подільське». Однак ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 у справі №177/3449/25 було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову через недостатність, на думку суду, його обґрунтованих припущень як заявника. Наслідком цього стало виключення 20.11.2025 його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як керівника Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське», та внесення 05.12.2025 в Реєстр вже новим в.о. директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Ревегою С.Д.

Таким чином, його систематичні дії, спрямовані на відновлення стану, який існував до порушення трудових прав, свідчать про наявність емоційних переживань, відірваності від активного соціального життя у зв`язку із зацикленістю уваги на проблемі не допуску до виконання обов`язків керівника, а також враховуючи докладання додаткових зусиль для організації власного життя, через позбавлення засобів до існування, свідчить в сукупності про наявність моральних страждань, які в свою чергу нерозривно пов`язані з незаконним звільненням його з посади. Зазначені обставини ще більше спричинили погіршення його психоемоційного стану, призвели до тривалого емоційного напруження та додаткових зусиль для захисту його прав не лише під час судового процесу, а й навіть після ухвалення судового рішення у справі №177/3505/25. Незважаючи на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 року про поновлення позивача на роботі, його право на працю все одно не було відновлено, адже як тільки його поновили, відповідач знову вдруге протиправно звільнив позивача.

Так, на виконання даного рішення суду Національною академію аграрних наук України було видано наказ «Про звільнення ОСОБА_3 » від 16.01.2026 №9-к та «Про поновлення ОСОБА_2 » від 16.01.2026 №10-к, проте, як тільки він приступив до роботи 19.01.2026 та вніс відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, його вже було 22.01.2026 вдруге протиправно звільнено наказом Національної академії аграрних наук України від 22.01.2026 №17-к «Про звільнення ОСОБА_2 » у зв`язку із закінченням строку трудового договору (ст. 36 п. 2 КЗпП України). Відповідачем свідомо вчинялися систематичні недобросовісні дії, щоб будь-яким способом не допустити позивача до роботи, що в свою чергу, призвело до сильних душевних страждань, втраті впевненості у відновленні його ділової репутації та налагодженні соціальних зв`язків, приниження його честі та гідності серед трудового колективу та колег.

В результаті протиправних дій відповідача був порушений звичний життєвий уклад позивача, йому довелось тривалий час доводити свою правоту та досягати відновлення справедливості, він залишився без засобів до існування, ускладнилися відносини в сім`ї, довелось постійно давати принизливі пояснення близьким та оточенню щодо ситуації, що склалася. Позивач працював та живе у маленькому містечку Хоростків, де всі знають один про одного, тому його ділова репутація серед колективу, колег та знайомих була спаплюжена незаконними звинуваченнями відповідача. З огляду на незаконне звільнення під час перебування на лікарняному, було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що позивач безпідставно був позбавлений права на працю та отримання заробітку, внаслідок чого змушений був прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сім`ї. Також, сильні хвилювання через раптове звільнення тримали його в постійній нервовій та психологічній напрузі, внаслідок чого у нього різко та суттєво погіршився стан здоров`я до гіпертонічної хвороби, що спричинило значні моральні й фізичні страждання впродовж тривалого часу. Так, незаконним звільненням позивачу було завдано відповідачем значної моральної шкоди, яка полягає у тривалих моральних стражданнях, погіршенні стану фізичного здоров`я (тривале стаціонарне лікування в медичних закладах), втраті нормальних життєвих та соціальних зв`язків, коштів на існування, нанесення шкоди його професійній репутації як керівника з багаторічним управлінським стажем, зменшенні цінності як працівника на ринку праці, приниженні його честі та гідності, і необхідністю докладати додаткові зусилля для організації свого життя та захисту порушеного права у судах.

В зв`язку з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, у розмірі 300 000,00 грн, та стягнути судові витрати.

Рішенням Криворізького районного суду міста Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Національної академії аграрних наук України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, задоволений частково.

Стягнуто з Національної академії аграрних наук України моральну шкоду в розмірі 4 000,00 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 39,90 гривень.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду в частині визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що протиправні дії відповідача щодо його незаконного звільнення під час перебування в стані тимчасової непрацездатності призвели до раптового сильного стресу та хвилювання, внаслідок чого суттєво погіршився стан його здоров`я, що призвело до вимушеного його перебування на стаціонарному лікуванні через гіпертонічну хворобу та гіпертензивний криз. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім обставинам даної справи та не надав належного обґрунтування визначення шкоди лише у розмірі 4 000,00 грн., який не є справедливою сатисфакцією завданої йому відповідачем моральної шкоди та погіршення його стану здоров`я. Вважає розмір компенсації моральної шкоди, визначений судом першої інстанції не відповідає засадам розумності та справедливості, не ґрунтується на врахуванні всіх обставин даної справи, не сприяє превентивній функції правосуддя, зокрема, недопущенні аналогічних негативних наслідків відповідачем в майбутньому.

Вважає, що наявні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Національної академії аграрних наук України, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається, що оскаржуване рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Столяр О.П., яка підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній підстав та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеною обставиною незаконне звільнення позивача відповідачем, що підтверджується рішенням суду, яке набуло законної сили. З огляду на те, що незаконне звільнення позивача призвело до необхідності у судовому порядку відстоювати своє право на працю, що безумовно супроводжувалося емоційним напруженням, невизначеністю та порушенням звичного укладу життя, однак позивачем не доведено наявності істотних психічних чи фізичних страждань, суд дійшов висновку, що справедливим буде визначити розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди в сумі 4 000,00 гривень і такий розмір відповідає критеріям розумності й справедливості, співвідноситься з тяжкістю порушення трудових прав та рівнем мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи.

За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем в частині визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача Національної академії аграрних наук України на користь позивача ОСОБА_1 , тому, відповідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційній суд перевіряє судове рішення лише в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року у цивільній справі №177/3505/25 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Національної академії аграрних наук України, Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України про поновлення на роботі, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України №381-ка від 31 жовтня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 », про звільнення виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України Невмержицького В.І., на підставі ст. 41 п. 1 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, з 06 листопада 2025 року; cтягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2025 по 14.01.2026 у сумі 91 063,50 гривень, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів (а.с. 38-44).

Відповідно положень статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню той факт, що 14 січня 2026 року наказ Національної академії аграрних наук України №381-ка від 31 жовтня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 » про звільнення виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України ОСОБА_1 , на підставі ст. 41 п. 1 КЗпП України визнано незаконним та скасовано, а тому не підлягає доказуванню і той факт, що право ОСОБА_1 на працю, яке закріплене у статті 43 Конституції України, порушене Національною академією аграрних наук України внаслідок незаконного звільнення.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття ст. 247-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в даному випадку незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановивши обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що незаконне звільнення позивача призвело до моральних страждань, пов`язаних з порушенням його права на працю та необхідністю захисту цього права та з огляду на принципи розумності та справедливості, з урахуванням співвідношення моральних страждань позивача до тяжкості порушених трудових прав суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим буде визначити розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди в сумі 4 000,00 гривень і з таким висновком суду погоджується колегія суду.

Доводи апеляційної скарги про необхідність відшкодування позивачу саме 300 000,00 грн моральної шкоди, а не визначених судом першої інстанції 4 000,00 грн, зводяться до незгоди з висновками суду та необхідності здійснити переоцінку доказів у справі.

З огляду на вищезазначене, аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, оскільки визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).

Судом першої інстанції у змісті оскаржуваного судового рішення надано оцінку обставинам справи, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про те, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: