Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №646/3574/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 646/3574/25 Провадження 2/636/1679/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Буніна Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Андрєєвої В.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сіроко фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазщонова О.М., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 червня 2021 року між ним та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укладено договір позики № 75443319. Посилається на те, що 13 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Цимбалом С.В. відкрито виконавче провадження № 68165086 з примусового виконання виконавчого напису № 12815 від 28 жовтня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., про стягнення з нього на користь ТОВ «Сіроко фінанс» заборгованості за договором позики № 75443319 від 04 червня 2021 року. Зазначає, що право вимоги за вказаним договором позики перейшло до ТОВ «Сіроко фінанс» на підставі договору факторингу № 019-010721 від 01 липня 2021 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко фінанс». Вказує, що про зміст виконавчого напису № 12815 від 28 жовтня 2021 року йому стало відомо лише під час ознайомлення його представником із матеріалами виконавчого провадження № 68165086 через Автоматизовану систему виконавчого провадження. З метою отримання копії виконавчого напису його представник 07 квітня 2025 року звернулася до приватного виконавця із відповідним адвокатським запитом. У відповідь приватним виконавцем надано, зокрема, копію договору позики № 75443319, копію виконавчого напису № 12815 та інші матеріали виконавчого провадження. Позивач вважає, що виконавчий напис № 12815 від 28 жовтня 2021 року вчинено з порушенням порядку його вчинення та за відсутності передбачених законом підстав для його вчинення, у зв`язку з чим він не підлягає виконанню. З огляду на викладене позивач просить суд визнати виконавчий напис № 12815 від 28 жовтня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., таким, що не підлягає виконанню, а також вирішити питання щодо судових витрат.

Представник відповідача ТОВ «Сіроко фінанс» подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому просить зменшити розмір витрат на професійну правову допомогу ОСОБА_1 , які підлягають розподілу між стронами до розміру 1000,00 гривень.

Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача ТОВ «Сіроко фінанс», треті особи – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М. та приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином. Заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю учасників справи на підставі наданих доказів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше встановленого законом строку.

Таким чином, обов`язковою умовою вчинення виконавчого напису є наявність безспірної заборгованості та дотримання встановленого законодавством порядку її стягнення.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Відповідно до пункту 3.1 глави 16 розділу ІІ цього Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Згідно з пунктом 3.5 глави 16 розділу ІІ Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у відповідному Переліку документів.

Отже, нотаріус має перевірити не лише формальну наявність документів, а й те, чи передбачена законом можливість стягнення відповідної заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. 28.10.2021 вчинено виконавчий напис № 12815 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сіроко фінанс» заборгованості у розмірі 50923,00 гривень.

Зі змісту виконавчого напису вбачається, що заборгованість виникла з кредитних правовідносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» до Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, було внесено зміни, якими передбачено можливість вчинення виконавчих написів щодо заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.

Разом із тим постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 у відповідній частині.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/20084/14.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом спірного виконавчого напису - 28.10.2021 - положення постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, якими було передбачено можливість стягнення заборгованості за кредитними договорами шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, були визнані незаконними та нечинними.

Таким чином, у нотаріуса не було правових підстав для застосування зазначених положень Переліку документів як нормативної підстави для вчинення виконавчого напису щодо кредитної заборгованості.

Суд також враховує, що при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою формального дотримання нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису.

Суд повинен перевірити доводи боржника та встановити, зокрема, чи існувала заборгованість на момент вчинення виконавчого напису, чи була вона саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи була вона безспірною.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом, зокрема у постанові від 23.01.2018 у справі № 310/9293/15.

Застосування нотаріусом Сазоновою О.М. під час вчинення виконавчого запису пункту 2 другого розділу Постанови КМУ № 1172 від 29 червня 1999 року є порушенням статті 87 Закону України «Про нотаріат» та глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року V 296/5, оскільки Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі № 826/20084/14 визнана незаконною та не чинною Постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України № 480 від 19.04.2022 року розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» виключено. Тобто, на час вчинення оспорюваної нотаріальної дії - вчинення виконавчого напису, нотаріус керувався незаконним та не чинним нормативним актом, а саме пунктом 2 розділу другого Постанови КМУ № 1172 від 29 червня 1999 року.

Таким чином, суд установив, що виконавчий напис учинений з порушенням ст.ст. 87, 88 Закону та Переліку, оскільки на день його вчинення Договір згідно з діючим законодавством не входив до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який є вичерпним, а тому вчинення виконавчого напису на заборгованість позивача, яка нарахована за договором, є незаконним.

Крім того, на думку суду, навіть у разі наявності правових підстав у відповідності до п. 2 Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою КМУ № 1172 від 29.06.1999 для вчинення виконавчого напису нотаріуса, неможливість вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, визначеної у відповідності до виконавчого напису, була обумовлена й іншими обставинами, наведеними нижче.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 05.06.2017 у справі № 6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу в судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

З наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача.

Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Суд приймає до уваги, що на підставі постанови ВП ВС від 20.06.2018 по справі № 826/20084, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий висновок відповідає, зокрема, правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17.

В даному випадку нотаріус при вчиненні спірного напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

З урахуванням викладеного, наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 10000,00 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 гривень позивачем надано: копію договору про надання юридичних послуг/правової допомоги № 02042512/б від 02 квітня 2025 року; копію акту приймання-передачі наданих послуг № 02042512/б.

Від представника відповідача ТОВ «Сіроко фінанс» надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомогу, в якому він просив суд, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 , які підлягають розподілу між сторонами до 1000,00 гривень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року (справа № 922/1964/21), що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. При цьому саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Аналогічна правова позиція викладене у Додатковій постанові Верховного суду від 16.03.2023 року в справі № 927/153/22.

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність витрат на правову допомогу до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, змісту доводів представника відповідача, наведених в обґрунтування недоведеності витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 гривень, ступеню складності судової справи, яка є малозначною та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, з урахуванням критерію необхідності та неминучості вчинення відповідних дій, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на ТОВ «Сіроко фінанс» судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, в розмірі 8000,00 гривень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмежеою відповідальністю «Сіроко фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 12815, вчинений 28 жовтня 2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь TOB «Сіроко фінанс», код ЄДРПОУ 42827134, в розмірі 50923,00 (п`ятдесят тисяч дев`ятисот двадцять три) гривні.

Стягнути з TOB «Сіроко фінанс», код ЄДРПОУ 42827134, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Стягнути з TOB «Сіроко фінанс» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 (вісім тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Бунін Є.О.