Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №338/1136/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/1136/26

24 вересня 2026 року селище Богородчани

Суддя Богородчанського районного суду Івано-Франківської області Куценко О.О., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , її захисника адвоката Поповича М.М., неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2 , його законного представника ОСОБА_3 , представника потерпілого адвоката Гутича Ю.П., розглянувши об`єднані матеріали справ про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності за ст. 124 та ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

в с т а н о в и в:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БПР1 № 708828, від 02 липня 2026 року, в цей день близько 12 год 30 хв у с. Старуня по вул. Красна ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахувала дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралася з керуванням транспортним засобом та допустила наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався тротуаром у попутному напрямку, чим порушила вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України; у протоколі також зазначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, у зв`язку з чим дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ст. 124 КУпАП.

Крім цього, 02 липня 2026 року близько 12 год 30 хв у с. Старуня по вул. Красна ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди за участю неповнолітнього пішохода ОСОБА_2 , залишила місце дорожньо-транспортної пригоди, чим порушила вимоги п.п. «а» п. 2.10 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 122-4 КУпАП.

Позиція ОСОБА_1 .

У судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні правопорушень не визнала. Остання не заперечувала самого факту контакту керованого нею автомобіля з неповнолітнім ОСОБА_2 , однак пояснила, що останній рухався не тротуаром, а краєм проїзної частини, перебував у навушниках та несподівано для неї почав переходити дорогу, у зв`язку з чим вона не мала технічної можливості запобігти наїзду.

Під час дослідження відеозапису та на запитання суду ОСОБА_1 також не заперечувала, що під час руху автомобіля заглох двигун та заблокувалося кермо, внаслідок чого вона втратила можливість належним чином керувати транспортним засобом. Пояснила, що після події зверталась до майстра, який повідомив їй про можливий недостатній рівень відповідної технічної рідини та необхідність контролю її рівня. При цьому ОСОБА_1 допускала можливість своєї відповідальності в частині неналежного технічного стану транспортного засобу, однак визначальною причиною наїзду продовжувала називати поведінку неповнолітнього. Стверджувала, що значних тілесних ушкоджень ОСОБА_2 не отримав: після поштовху автомобілем він потрапив на капот, після чого, за її словами, висловився на її адресу нецензурною лайкою та пішов далі. Пояснила, що в автомобілі перебували малолітні діти, які внаслідок події дуже злякалися та плакали, тому вона вирішила відвезти їх додому. Факту того, що після наїзду на неповнолітнього вона залишила місце дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 не заперечувала.

Суд критично оцінює твердження ОСОБА_1 про те, що безпосередньою причиною наїзду стало нібито раптове вибігання неповнолітнього з краю проїзної частини перед її автомобілем. Так, при первинному наданні пояснень після події ОСОБА_1 не повідомляла про таку істотну обставину, як раптовий вихід чи вибігання потерпілого на проїзну частину безпосередньо перед автомобілем. У судовому засіданні на запитання суду ОСОБА_1 не змогла переконливо пояснити, чому зазначена обставина, яку під час розгляду справи вона назвала фактично визначальною причиною ДТП та підставою відсутності технічної можливості уникнути наїзду, не була повідомлена нею під час первинного оформлення матеріалів. Натомість версія про рух потерпілого краєм проїзної частини, його перебування у навушниках та раптовий вихід перед автомобілем набула істотного значення у поясненнях ОСОБА_1 вже під час подальшого розгляду справи. При цьому сама ОСОБА_1 під час судового розгляду повідомила також іншу істотну обставину - припинення роботи двигуна та блокування керма автомобіля, що об`єктивно стосується причин втрати контролю над транспортним засобом. Такі зміни та доповнення пояснень з істотних обставин механізму дорожньо-транспортної пригоди знижують їх переконливість та вимагають оцінювати їх у сукупності з іншими доказами.

Пояснення потерпілого

Неповнолітній потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні наполягав на раніше наданих ним поясненнях. Послідовно пояснював, що до наїзду рухався по тротуару, у навушниках не перебував, на проїзну частину перед автомобілем не вибігав. Зазначив, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 здійснив на нього наїзд, після чого він опинився на капоті автомобіля. Заперечив твердження ОСОБА_1 про висловлювання на її адресу нецензурною лайкою. Пояснив, що після ДТП ОСОБА_1 не поцікавилася станом його здоров`я, а сказала йому бути уважнішим та обачнішим, після чого залишила місце події та поїхала. Після цього він повідомив про ДТП батьків.

Суд враховує, що пояснення ОСОБА_2 щодо істотних обставин події - місця його руху, факту наїзду та подальшого залишення ОСОБА_1 місця пригоди залишалися послідовними як при первинному оформленні матеріалів, так і під час судового розгляду. Будь-яких суперечностей у його поясненнях, які б ставили під сумнів викладені ним основні обставини ДТП, судом не встановлено.

Позиція інших учасників

Законний представник ОСОБА_3 та представник потерпілого адвокат Гутич Ю.П. наполягали, що наїзд відбувся саме на тротуарі. Зазначили, що тротуар у цьому місці має достатню ширину та ним постійно користуються діти, які повертаються зі школи.

Захисник ОСОБА_1 адвокат Попович М.М. просив закрити провадження як за ст. 124, так і за ст. 122-4 КУпАП, посилаючись на відсутність у діях ОСОБА_1 складів зазначених адміністративних правопорушень та недостатність доказів її вини.

Досліджені докази

Судом безпосередньо досліджено протоколи про адміністративні правопорушення, схему місця ДТП, письмові пояснення учасників події, медичні документи щодо неповнолітнього, письмові пояснення та клопотання ОСОБА_1 , а також витребувані судом відеозаписи працівників поліції.

Схема ДТП містить відомості щодо конфігурації проїзної частини та тротуару й здійснених працівниками поліції вимірювань. Водночас у матеріалах немає належної фіксації конкретних механічних пошкоджень автомобіля Daewoo Lanos.

На дослідженому відеозаписі зафіксовані учасники події у підрозділі поліції, їх пояснення та оформлення адміністративних матеріалів.

Оцінивши докази відповідно до ст. 252 КУпАП у їх сукупності, суд приходить до таких висновків.

Щодо ст. 124 КУпАП

Статтею 124 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, яке спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Отже, правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, має матеріальний склад, а настання одного з прямо визначених цією нормою майнових наслідків є обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони.

У цій справі сам факт дорожньо-транспортної пригоди та контакту автомобіля під керуванням ОСОБА_1 з неповнолітнім ОСОБА_2 фактично не заперечується та підтверджений сукупністю досліджених судом доказів.

Разом із тим належних та достатніх доказів пошкодження автомобіля Daewoo Lanos або іншого майна внаслідок цієї ДТП матеріали справи не містять.

При цьому, суд враховує характер події: неповнолітній зазнав контакту з автомобілем та потрапив на його капот. Така обставина об`єктивно не виключає можливості виникнення певних, у тому числі незначних, пошкоджень транспортного засобу. Водночас припущення про можливість виникнення пошкоджень не може підміняти їх доказування. Механічні пошкодження автомобіля належним чином не зафіксовані, доказів пошкодження іншого майна також не надано.

Суд також враховує, що можливість належної фіксації стану автомобіля безпосередньо на місці події була ускладнена тим, що ОСОБА_1 після пригоди залишила її місце. Однак ця обставина, яка підлягає самостійній правовій оцінці за ст. 122-4 КУпАП, не може бути використана як підстава для припущення наявності обов`язкового наслідку іншого адміністративного правопорушення.

Таким чином, суд не встановлює, що пошкоджень автомобіля безумовно не було, однак констатує, що їх наявність не доведена належними, допустимими та достатніми доказами при цьому відсутність доказів пошкодження майна має значення саме для вирішення питання про склад правопорушення за ст. 124 КУпАП.

За таких обставин наявність усіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не доведена.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження підлягає закриттю у разі відсутності події або складу адміністративного правопорушення.

Тому провадження щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в її діях доведеного складу цього адміністративного правопорушення.

Суд звертає увагу, що такий висновок не означає, що суд визнав правомірними дії ОСОБА_1 як водія чи прийняв її версію щодо механізму наїзду, а обумовлений виключно недоведеністю обов`язкового майнового наслідку, необхідного для кваліфікації за ст. 124 КУпАП.

Щодо ст. 122-4 КУпАП

Відповідно до ст. 122-4 КУпАП залишення водієм транспортного засобу або іншим учасником дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний, тягне за собою накладення штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від одного до двох років, або адміністративний арешт на строк від десяти до п`ятнадцяти діб.

Згідно з пп. «а» п. 2.10 Правил дорожнього руху водій, причетний до дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб та залишатися на місці пригоди.

Пунктом 1.10 ПДР залишення місця дорожньо-транспортної пригоди визначено як дії учасника ДТП, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її вчинення, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення чи розшуку цього учасника та/або транспортного засобу.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 усвідомлювала сам факт дорожньо-транспортної пригоди та свою причетність до неї. Вона не заперечувала, що автомобіль під її керуванням контактував з неповнолітнім, після чого вона зупинилася та спілкувалася з ним. Таким чином, на момент подальшого від`їзду ОСОБА_1 було достовірно відомо як про сам факт пригоди, так і про участь у ній неповнолітнього пішохода. Незважаючи на це, вона не залишилась на місці пригоди, не повідомила про подію орган Національної поліції та, не дочекавшись прибуття працівників поліції, свідомо залишила місце ДТП. Крім того, факт свого від`їзду з місця ДТП - ОСОБА_1 не заперечувала.

Суд не приймає як обставину, що виключає склад правопорушення, посилання ОСОБА_1 на те, що неповнолітній після ДТП самостійно пішов з місця події. Водій, який усвідомив факт контакту керованого ним транспортного засобу з пішоходом, тим більше неповнолітнім, не вправі на власний розсуд вирішувати питання про відсутність наслідків пригоди та внаслідок цього залишати її місце, не виконавши встановлених ПДР обов`язків.

Те, що потерпілий після наїзду міг самостійно пересуватися, не свідчило про гарантовану відсутність у нього тілесних ушкоджень та не припиняло обов`язків водія, передбачених п. 2.10 ПДР.

Посилання ОСОБА_1 на перебування в автомобілі малолітніх дітей, які злякались та плакали, суд враховує як фактичний мотив її поведінки, однак зазначена обставина не позбавляла її можливості повідомити про ДТП поліцію, пояснити ситуацію та діяти відповідно до вимог Правил дорожнього руху.

Не спростовує складу адміністративного правопорушення і те, що після залишення місця пригоди ОСОБА_1 зателефонувала матері потерпілого та цікавилася станом дитини. Суд враховує цю обставину при оцінці особи ОСОБА_1 та визначенні виду адміністративного стягнення. Водночас зазначений дзвінок мав місце вже після того, як ОСОБА_1 залишила місце ДТП, причому орган Національної поліції про подію повідомила не ОСОБА_1 , а інші особи. Таким чином, подальший телефонний контакт із матір`ю потерпілого не є виконанням ОСОБА_1 обов`язків водія, встановлених п. 2.10 ПДР, та не усуває факту попереднього свідомого залишення нею місця пригоди.

Суд також бере до уваги характер пояснень учасників.

Так, ОСОБА_2 як під час первинного оформлення матеріалів, так і в судовому засіданні послідовно стверджував, що рухався тротуаром, у навушниках не перебував, на проїзну частину перед автомобілем не вибігав, а ОСОБА_1 після наїзду залишила його та поїхала.

Натомість пояснення ОСОБА_1 щодо причин і механізму ДТП у ході провадження змінювалися та доповнювалися істотними новими обставинами. Зокрема, суду не було надано переконливого пояснення, чому під час первинного оформлення матеріалів вона не повідомляла про нібито раптовий вихід чи вибігання неповнолітнього на проїзну частину, хоча надалі саме цю обставину називала вирішальною причиною наїзду. Водночас у судовому засіданні ОСОБА_1 повідомила про заглохлий двигун та блокування керма автомобіля.

За таких обставин суд вважає пояснення неповнолітнього потерпілого щодо основних обставин пригоди більш послідовними, тоді як пізнішу версію ОСОБА_1 щодо раптового виходу потерпілого на проїзну частину оцінює критично.

Разом із тим для кваліфікації за ст. 122-4 КУпАП вирішальним є те, що навіть за власною версією ОСОБА_1 вона усвідомила факт наїзду, зупинилася, спілкувалася з потерпілим, а після цього свідомо поїхала з місця пригоди, не повідомивши поліцію.

Суд вважає, що усвідомлення водієм факту зіткнення та свідоме залишення місця пригоди без виклику поліції утворює об`єктивну та суб`єктивну сторону правопорушення за ст. 122-4 КУпАП, а відсутність доказів пошкодження майна, яка може мати значення для ст. 124 КУпАП, сама по собі не спростовує відповідальності за залишення місця ДТП.

У сукупності досліджені докази є взаємопов`язаними та достатніми для висновку, що ОСОБА_1 , будучи причетною до дорожньо-транспортної пригоди та усвідомлюючи це, на порушення встановлених Правилами дорожнього руху обов`язків залишила місце пригоди, чим учинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП.

Тому клопотання захисника адвоката Поповича М.М. у частині закриття провадження за ст. 122-4 КУпАП задоволенню не підлягає.

Щодо виду адміністративного стягнення

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер учиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

Суд враховує характер учиненого правопорушення та конкретні обставини його вчинення.

Одночасно суд бере до уваги, що внаслідок події не настало тяжких наслідків; потерпілий після ДТП міг самостійно пересуватися; ОСОБА_1 після події контактувала з матір`ю потерпілого та цікавилася станом дитини; надалі від участі в оформленні матеріалів не ухилялася; відомостей про попереднє притягнення її до відповідальності за аналогічні правопорушення суду не надано. Також суд враховує, що в автомобілі ОСОБА_1 перебували малолітні діти, які внаслідок події були налякані.

За таких обставин суд не вбачає необхідності застосування до ОСОБА_1 таких більш суворих альтернативних видів адміністративного стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами або адміністративний арешт.

Суд вважає, що необхідним та достатнім для її виправлення, попередження вчинення нових правопорушень та досягнення мети адміністративної відповідальності буде застосування найменш суворого із передбачених санкцією ст. 122-4 КУпАП альтернативних стягнень - штрафу.

Санкція ст. 122-4 КУпАП передбачає штраф у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП та Закону України «Про судовий збір» у разі накладення судом адміністративного стягнення з особи підлягає стягненню судовий збір.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року становить 3328 грн, тому ставка судового збору 0,2 такого прожиткового мінімуму становить 665 грн 60 коп.

Керуючись ст. 33, 40-1, 122-4, 124, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачено не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення їй постанови про накладення штрафу, а у разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу у встановлений законом строк постанова підлягає примусовому виконанню в порядку ст. 308 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду через Богородчанський районний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя