Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №175/10344/23 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/10344/23

Провадження № 2/175/2542/23

РІШЕННЯ

Іменем України

"24" вересня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Яшиної М.В.,

представника позивача – адвоката Сидоренко О.П.,

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Голуб С.О..

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Ямковий В.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ПрАТ Дніпровський завод «АЛЮМАШ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду до відповідачів про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригод. Позов обґрунтовано тим, що 22 грудня 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілю Хонда д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням Відповідача - ОСОБА_1 та автомобілем ЗАЗ д.н.з. НОМЕР_2 , який належить Позивачу ПрАТ “Дніпровський завод “АЛЮМАШ”, під керуванням ОСОБА_3 .

Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у відповідача був відсутній.

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 року по справі № 175/708/21 провадження по справі відносно ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП було закрите, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Висновком експерта по автотехнічній експертизі, яка була призначена та проведена в процесі розгляду тієї ж адмінсправи встановлено, що дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.10.1, п.10.3 ПДР України. Згідно пояснень ОСОБА_1 перед початком маневру на автомобілі «Skoda» не був ввімкнений покажчик повороту. Тому дії водія ОСОБА_2 не відповідали також вимогам п.9.4 ПДР України. Також зазначено, що водій ОСОБА_1 з моменту виникнення небезпеки не мав технічної можливості шляхом гальмування знизити швидкість руху до швидкості руху автомобіля «Skoda». Небезпека для руху водію ОСОБА_1 виникла в момент виїзду автомобіля «Skoda» в ліву смугу руху. Оскільки відстань між автомобілями «Honda CR-V» та «Skoda», в момент зміни напрямку руху останнім, була недостатньою для того, щоб при своєчасному гальмуванні автомобіля «Honda CR-V» він знизив швидкість до швидкості автомобіля «Skoda», то з технічної точки зору, водій ОСОБА_1 знаходився в аварійній ситуації.

Висновком товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу від 10 жовтня 2022 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль «ЗАЗ ТЕ699Р», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 53 723 грн 68 коп.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Голуб С.О. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивача щодо ОСОБА_1 , вказував, що постановою суду ОСОБА_1 був визнаний не винуватим у вчиненні дорожньо транспортної пригоди від 22 грудня 2020 в результаті якої відбулося зіткнення його автомобіля із автомобілем "ЗАЗ". Просив застосувати у справі строки позовної давності та в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Ямковий В.Ф. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивача щодо ОСОБА_2 , вказував, що вина ОСОБА_2 у спричиненні дорожньо транспортної пригоди, яка сталась 22 грудня 2020 року ніким не установлена, до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП остання притягнута не була. Водночас, зауважив, що за висновком експерта № 5565-21 від 22 лютого 2022 року, складеного в рамках справи про адміністративне правопорушення, нібито дії водія ОСОБА_2 (Відповідач-1) не відповідали вимогам п. 10.1, 10.3 ПДР України, проте даний висновок експерта не може бути врахований в якості доказу беззаперечної вини Відповідача-1 у дорожньо-транспортній пригоді яка сталась 22 грудня 2020 року, оскільки висновки останнього фактично гуртуються виклично на поясненнях ОСОБА_1 (Відповідача-2), при цьому експертом було залишено поза увагою обставини керування Відповідачем-2 транспортним засобом марки Хонда, д/н НОМЕР_1 , який мав технічні несправності, а саме на одну вісь транспортного засобу встановлено шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, зі швидкістю понад 80 км/год при дозволеній швидкості руху в 50 км/год до того ж керування таким транспортним засобом дорожнім покриттям у зимову пору року під час ожеледиці, як і не врахував схему ДТП, складену уповноваженими працівниками поліції.

Представник позивача – адвокат Сидоренко О.П. подав до суду відповідь на відзив, в якій заперечував щодо тверджень викладених у відзиві представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Голуб С.О., вказував, що строк на подання позовної заяви не сплив.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Голуб С.О. у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Ямковий В.Ф. у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши учасників судового провадження, вивчивши матеріали справи і надані суду докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 22 грудня 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілю Хонда д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням Відповідача - ОСОБА_1 та автомобілем ЗАЗ д.н.з. НОМЕР_2 , який належить позивачу ПрАТ “Дніпровський завод “АЛЮМАШ”, під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Як зазначає позивач, договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у відповідача ОСОБА_1 був відсутній на момент настання страхового випадку, відповідач в свою чергу не надав суду доказів зворотнього.

Доказів на підтвердження наявності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у позивача та у відповідача ОСОБА_2 суду надано також не було.

З постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 року по справі № 175/708/21, провадження №3/175/243/21 вбачається, що в провадження судді Реброва С.О. надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 101404 від 22 грудня 2020 року, відповідно до якого, 22 грудня 2020 року, приблизно о 07 год. 40 хв. В Дніпропетровській області Дніпровському районі в смт. Слобожанське, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Хонда державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Кримській 101, не оцінив дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху і не впоравшись з керуванням виїхав за межі проїзної частини, де заїхав на узбіччя після чого продовжив не керований рух і повернувшись на проїзну частину скоїв зіткнення з автомобілем ЗАЗ державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , який рухався в попутному напрямку, після чого автомобіль Хонда продовжив некерований рух та скоїв зіткнення з відбійником, тобто скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Цією ж постановою провадження по справі відносно ОСОБА_1 було закрито, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Висновком експерта № 5565-21 від 22.02.2022 року по автотехнічній експертизі, яка була призначена та проведена в процесі розгляду тієї ж справи про адміністративне правопорушення встановлено, що дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.10.1, п.10.3 ПДР України. Згідно пояснень ОСОБА_1 перед початком маневру на автомобілі «Skoda» не був ввімкнений покажчик повороту. Тому дії водія ОСОБА_2 не відповідали також вимогам п.9.4 ПДР України. Також зазначено, що водій ОСОБА_1 з моменту виникнення небезпеки не мав технічної можливості шляхом гальмування знизити швидкість руху до швидкості руху автомобіля «Skoda». Небезпека для руху водію ОСОБА_1 виникла в момент виїзду автомобіля «Skoda» в ліву смугу руху. Оскільки відстань між автомобілями «Honda CR-V» та «Skoda», в момент зміни напрямку руху останнім, була недостатньою для того, щоб при своєчасному гальмуванні автомобіля «Honda CR-V» він знизив швидкість до швидкості автомобіля «Skoda», то з технічної точки зору, водій ОСОБА_1 знаходився в аварійній ситуації.

Висновком товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №1110/22 від 10 жовтня 2022 року встановлено, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль «ЗАЗ ТЕ699Р», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 53 723 грн 68 коп.

05 січня 2023 року позивач звертався до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за результатами розгляду якої судом було ухвалено рішення про задоволення позову, однак таке рішення в подальшому було скасоване Дніпровським апеляційним судом за постановою від 11 грудня 2023 року, з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову з підстав неврахування судом першої інстанції відсутності вини ОСОБА_1 .

Згідно висновку експерта від 01.05.2026 року №СЕ-19/104-26/9228-ІТ, зроблено такі висновки по першому питанню:

- варіант 1 механізму ДТП – згідно показів ОСОБА_1 : у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Skoda Fabia» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.10.1, п.10.3 ПДР України;

- варіант 2 механізму ДТП – згідно показів ОСОБА_2 : у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «Skoda Fabia» ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам п.1.5 ПДР;

По другому питанню:

- варіант 1 механізму ДТП – згідно показів ОСОБА_1 : у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Skoda Fabia» ОСОБА_2 , які не відповідали вимогам п.10.1, п.10.3 ПДР України з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою;

- варіант 2 механізму ДТП – згідно показів ОСОБА_2 : оскільки у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «Skoda Fabia» ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам п.1.5 ПДР, то в її діях не вбачається причинно-наслідкового зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою;

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У ст. 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Спеціальним законом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин 22.12.2020).

Виходячи із положень ст. 6 Закону, страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

З урахуванням положень пункту 21.3 ст. 21 Закону, на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування (п. 21.1 ст. 21 Закону).

За положеннями п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18, у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 441/756/18, у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №465/674/19, у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 914/607/23, протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну, а відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не означає відсутність вини для цілей її притягнення до цивільно-правової відповідальності. Вину особи у настанні ДТП для цілей її притягнення до цивільно-правової відповідальності можна підтвердити не лише постановою суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, але й у разі відсутності відповідного судового рішення, у спосіб призначення судової експертизи у цивільній справі, зокрема у випадку, коли працівники поліції не склали щодо такої особи протокол про адміністративне правопорушення на підставі статті 124 КУпАП.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення,

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини.

Вказана правова позиція викладена також у постанові КЦС ВС від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Так, постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 року по справі № 175/708/21 у справі про адміністративне правопорушення, провадження по справі відносно ОСОБА_1 було закрите, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили.

Водночас відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення за фактом зазначеної дорожньо-транспортної пригоди не складався, до адміністративної відповідальності вона не притягувалась.

Проте, як встановлено висновками судових експертів № 5565-21 від 22.02.2022 та №СЕ-19/104-26/9228-ІТ від 01.05.2026 року, у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Skoda Fabia» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.10.1, п.10.3 ПДР України та з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку із виникненням даної ДТП.

Вказаний висновок суд оцінює у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 89 ЦПК України.

У п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності). Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Таким чином, у даному випадку підлягає застосуванню п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України.

Суд враховує, що ОСОБА_2 допустила порушення ПДР, яка порушила п.10.1, п.10.3 ПДР України, та з технічної точки зору її дії знаходяться в причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.

В той час, як в діях водія ОСОБА_1 відсутні дії, які знаходяться в причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.

З огляду на викладене, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у виникненні дорожньо-транспортної пригоди наявна вина ОСОБА_2 .

Висновком товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №1110/22 від 10 жовтня 2022 року встановлено, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль «ЗАЗ ТЕ699Р», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу складає 53 723 грн 68 коп.

Таким чином, з урахуванням встановленого судом, матеріальна шкода, яка припадає на ОСОБА_2 , становить: 53 723 грн 68 коп.

Твердження представника відповідача ОСОБА_2 , що вина ОСОБА_2 у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 22 грудня 2020 року ніким не установлена, до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП остання притягнута не була, та те, що у справі щодо адміністративного правопорушення ОСОБА_2 мала статус свідка не береться до уваги судом, оскільки в даному випадку, постановою суду не встановлена вина ОСОБА_1 , а висновками експертів встановлена вина ОСОБА_2 .

Також суд враховує те, що у справі про адміністративне правопорушення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 року № 175/708/21 встановлювалася виключно вина (відсутність вини) ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене, а також враховуючи фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин і досліджені судом під час розгляду справи докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а відповідно про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача 53 723 грн 68 коп. відшкодування матеріальної шкоди.

Щодо заяви представника відповідача адвоката Голуб С.О. про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 6 ст. 124 ЦПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Як вбачається з конверту, яких було направлено позовну заяву до суду, датою відправки є 22.12.2023 року, в той час, як правовідносини між сторонами виникли 22.12.2020 року.

До того ж, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на територіях України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

В подальшому такий строк дії карантину на території України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України було неодноразово продовжено, та діяв до 01.07.2023 року.

24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», було введено воєнних стан по всій території України, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. 24.02.2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України № 64/2022. В подальшому такий строк дії воєнного стану в Україні відповідно до Указів Президента України та Верховною Радою України (шляхом прийняття відповідних Законів України) було неодноразово продовжено, та діє по теперішній час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року по справі № 679/1136/21.

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №27/55(914/4078/21).

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 року, який набрав законної сили 04.09.2025 року, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Отже перебіг позовної давності в Україні було відновлено 4 вересня 2025 року на підставі Закону № 4434-IX.

За такого, враховуючи, що право на подання позову у позивачки виникло в кінці 2020 році, з 12.03.2020 року до 03 вересня 2025 року діяла зупинка (пауза) перебігу строків давності, а тому строк позовної давності не сплив.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

При цьому суд зобов`язаний врахувати:

-чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

-чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

-поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

-дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141ЦПК).

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу представником позивача суду надані наступні документи:

-копія договору про надання правової допомоги № 21/10-01 від 21.10.2022 року;

-копія платіжного доручення №1753 від 28.10.2022 на уму 10 000, 00 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 13.01.2021 по справі № 596/2305/18.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу при розгляді справи в суді, приймаючи до уваги обставини справи та її значення для позивача, умови укладеного договору про надання правової допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, враховуючи, що відповідачем не було подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 10 000, 00 грн.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 684, 00 грн., витрати на оплату якого понесені позивачем при зверненні до суду.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 139, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, наявність в матеріалах справи висновку експерта Дроздова Ю.В., який має кваліфікацію судового експерта, приймаючи до уваги задоволення позову до ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 витрати, пов`язані із проведенням експертиз за складення висновку експертом Дроздовим Ю.В. згідно платіжного доручення від 15.09.2022 року в розмірі 4 300, 00 грн., які покладені у підстави задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 1166, 1187, 1888 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-18, 76, 77-81, 82, 95, 141, 228, 229, 235, 247, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ПрАТ Дніпровський завод «АЛЮМАШ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригод - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ПрАТ Дніпровський завод «АЛЮМАШ» (ЄДРПОУ: 19151204) відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 53 723 грн 68 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ПрАТ Дніпровський завод «АЛЮМАШ» (ЄДРПОУ: 19151204) судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн., витрати на проведенняекспертизи у розмірі 4 300, 00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. М. Білоусова