Вирок від 23 вересня 2026 р. у справі №524/2047/25 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 1-кп/537/31/2026

Справа № 524/2047/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.09.2026 Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Кременчуці Полтавської області кримінальне провадження № 22025170000000067 від 19.02.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець с. Вільна Терешківка Кременчуцького району Полтавської області, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , безробітний, раніше судимий за ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, -

Встановив:

Згідно обвинувального акту ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин:

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ введено військовий стан на всій території України, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України № 2105-IX від 03.03.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на всій території України протягом 90 днів із дня набрання чинності Указом. Також указом, серед іншого, постановлено:

- призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами;

- місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому законом порядку, серед іншого, своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

- здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

У подальшому, строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку і триває дотепер.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналогічне визначення особливого періоду міститься у Законі України "Про оборону України", згідно з абз. 13 ч. 1 ст. 1 якого, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, враховуючи введення в Україні у встановленому законом порядку правового режиму воєнного стану, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні діє особливий період у розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і Закону України "Про оборону".

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування постановлено запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Статтею Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено поняття воєнного стану. Так, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про оборону", захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законодавством. Громадяни України проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують, серед іншого, районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний і персональний.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центра комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що зміст мобілізаційної підготовки, серед іншого, становить: військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; підготовка та накопичення військово-навчених людських ресурсів призовників, військовозобов`язаних та резервістів для комплектування посад, передбачених штатами воєнного часу.

Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Згідно з ч. 3 цієї статті, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України", Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Згідно з ч. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", до структури Збройних Сил України відносяться, серед іншого, органи військового управління.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України", до органів військового управління, серед іншого, відносяться територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки і мобілізації.

Правовий статус і повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі за текстом - Положення про ТЦК та СП). Так, згідно з пунктом 1 Положення про ТЦК та СП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізуються Міноборони.

Пунктом 8 Положення про ТЦК та СП визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження військової служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів тощо.

Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначені пунктом 9 Положення про ТЦК та СП. Так, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, інших категорій військовослужбовців; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Так, в листопаді 2024 року, більш точну дату під час досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, шляхом надання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 посвідчення добровольця територіальної оборони, з метою введення в оману працівників ТЦК та СП та ухилення від загальної мобілізації в особливий період.

На виконання свого злочинного умислу ОСОБА_6 переслідуючи мету перешкоджання законній діяльності військових формувань - ТЦК та СП, щодо забезпечення комплектування особовим складом Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період, діючи умисно та передбачаючи, що такі дії можуть призводити до підриву обороноздатності України в умовах воєнного стану 08.11.2024, більш точний час під час досудового розслідування не встановлено, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 запропонував ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 уникнути військової служби за мобілізацією в особливий період.

В подальшому 13.11.2024 близько 19:00 години перебуваючи в невстановленому місці продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_8 через мобільний застосунок «Viber» та запропонував за надання грошових коштів 5000 (п`ять тисяч) доларів США надати документи, які дозволять уникнути мобілізації в особливий період.

Після цього, 29.11.2024 близько 12 год. 45 хв. перебуваючи за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська 64, поблизу АЗС «UPJ» ОСОБА_6 одержав від ОСОБА_8 першу частину заздалегідь ідентифікованих коштів в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США за надання документів, які дозволять уникнути мобілізації в особливий період, а також три фотокартки ОСОБА_8 розміром 3х4 см, дві копії паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_8 , дві копії ідентифікаційного коду на ім`я ОСОБА_8 , оригінал приписного свідоцтва на ім`я ОСОБА_8 .

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 04.12.2024 близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_6 , діючи умисно, під час особистої зустрічі за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , на п`ятому поверсі надав ОСОБА_8 посвідчення добровольця територіальної оборони серії НОМЕР_1 з метою ухилення останнім від мобілізації в особливий період, за що одержав від останнього другу частину заздалегідь ідентифікованих коштів в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США, а також провів інструктаж щодо порядку використання виготовлених документів.

У ході судового слідства між прокурором відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_5 , якому на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні і обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності адвоката ОСОБА_7 укладена угода про визнання винуватості. Згідно з угодою ОСОБА_6 беззаперечно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.114-1 КК України, надав показання, сприяв розслідуванню кримінального провадження, а також зобов`язався перерахувати благодійний внесок на потреби ЗСУ.

Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_6 буде призначено покарання за ч. 1 ст.114-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

При укладенні угоди враховані обставини, визначені ст.470 КПК України, та інші обставини, що є істотними для кримінального провадження. У даній угоді зазначені наслідки її укладення та затвердження, передбачені ст. 473 КПК України, а також наслідки її невиконання, які роз`яснені прокурору, обвинуваченому та захиснику.

Розглядаючи питання про затвердження угоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з п.3 ч.4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.

Згідно абз.5 ч.4 цієї статті угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винуватим, віднесені до тяжких злочинів. Шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні вказав, що саме він був ініціатором укладення угоди про визнання винуватості, повністю визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину та не оспорює всі істотні для даного кримінального провадження обставини, згодний з правовою кваліфікацією його дій, підтримує укладену ним угоду та розуміє наслідки її укладення, затвердження та невиконання.

Прокурор, обвинувачений та захисник підтвердили, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, та просили її затвердити.

В наданій суду на затвердження угоді про визнання винуватості, відповідно до вимог ст.472 КПК, зазначені її сторони, формулювання підозри, правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного на його призначення, визначені обставини, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття та сприяння розкриттю злочинів, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Судом враховано, що обвинувачений визнав свою винуватість, демонструє негативне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення. Письмовими доказами підтверджено, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, має на утриманні малолітню дитину, не перебуває на диспансерному обліку у наркологічному та психіатричному диспансерах за місцем проживання.

Також в силу ст. 75 КК України, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, особа при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, може бути звільнена від відбування покарання з випробуванням коли виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

З цих підстав суд приходить до висновку, що узгоджене сторонами покарання відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 цілком розуміє, що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов`язана довести кожну обставину щодо злочину, а він має право в тому числі мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення, мати захисника або захищатися самостійно, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. В суду не викликає сумнівів, що ОСОБА_6 цілком розуміє характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Сторонам роз`яснені положення ст.473 КПК України, зокрема про наслідки укладення та затвердження угоди.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися, відсутні. Обвинувачений ОСОБА_6 погоджується на призначення узгодженого покарання.

Перевіряючи угоду на її відповідність вимогам КПК України та закону, суд не вбачає порушення прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Отже, судом встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам Кримінального процесуального кодексу та Кримінального кодексу України, кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості, умови угоди не суперечать інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, відсутні підстави вважати, що є очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та ОСОБА_6 .

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст.314,368 - 475 КПК України, суд, -

Засудив:

Угоду від 24 вересня 2026 року по кримінальному провадженню № 22025170000000067 від 19.02.2025 року про визнання винуватості укладену між прокурором відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_5 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 22025170000000067 від 19.02.2025 року, з одного боку та обвинуваченим у цьому провадженні – ОСОБА_6 , за участю захисника – адвоката ОСОБА_7 з іншого боку – затвердити.

Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчинені кримінального правопорушення та призначити узгоджене покарання за ч. 1 ст. 114-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнити від призначеного судом покарання встановивши два роки іспитового строку.

Відповідно до ст. 76 КК України, впродовж іспитового строку на засудженого ОСОБА_6 покласти обов`язки:

1)періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Зобов`язати ОСОБА_6 перерахувати благодійний внесок на потреби ЗСУ.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити попередній – застава.

Речові докази по справі, відповідно до ст.100 КПК України, а саме посвідчення добровольця територіальної оборони серія НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_8 - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Речові докази по справі, відповідно до ст.100 КПК України, а саме мобільні телефони TECNO голубого кольору із наліпкою на задній панелі з інформацією «TECNO BD4iPOP 5LTE 32-3D imei:1) НОМЕР_2 , 2) НОМЕР_3 » в прозорому полімерному чохлі та iPhone 15ProMax з імеі: 1) НОМЕР_4 ; 2) НОМЕР_5 в полімерному прозорому чохлі без сім картки повернути власнику.

Заставу внесену, за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 06.12.2024 року по справі № 554/13597/24 (провадження №1-кс/554/12681/2024) у сумі 60560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, повернути заставодавцю – ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Полтавського апеляційного суду через Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1