Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №682/581/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 682/581/26

Провадження № 22-ц/820/1699/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянув в порядку ч 2 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 682/581/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2026 року у складі судді Матвєєвої Н.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Славутський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту батьківства.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_5 звернулася до суду зі позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просила встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 квітня 2026 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Славутський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2026 року зупинено провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_4 на військовій службі у складі ЗСУ.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Апелянтка вказує, що суд першої інстанції формально застосував положення п. 2 ч. 1 ст 251 ЦПК України, не врахувавши характер спірних правовідносин та необхідність забезпечення прав та законних інтересів малолітньої дитини. Предметом спору є встановлення факту батьківства, що безпосередньо пов`язано із реалізацією особистих немайнових прав дитини, права на походження, соціальний захист, спадкування, пенсійне забезпечення та отримання державних гарантій. Зупинення провадження фактично на невизначений строк позбавляє дитину можливості реалізувати зазначені права.

Тим самим, суд першої інстанції не здійснив жодної оцінки впливу зупинення провадження на права та інтереси дитини, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи. Важливо звернути увагу, що судом також не враховано, що ОСОБА_4 фактично не бере участі у справі не через проходження військової служби, а у зв`язку з його статусом особи, яка вважається зниклою безвісти з 09.10.2025 року. За таких обставин сама лише наявність статусу військовослужбовця не може автоматично бути підставою для блокування доступу дитини до правосуддя та позбавлення її можливості встановити своє походження.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, вказує, що суд першої інстанції, встановивши факт проходження ОСОБА_4 військової служби у ЗСУ та наявність відповідних підтверджуючих документів, не мав процесуальної можливості ухвалити інше рішення. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з імперативними приписами процесуального закону та не спростовують встановлених судом обставин. Зазначає, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, який під час виконання обов`язків військової служби зник безвісти. Відомості про його місцеперебування відсутні, що об`єктивно унеможливлює його особисту участь у судовому розгляді, реалізацію процесуальних прав, надання пояснень, доказів, подачу клопотань та заперечень. Спір про встановлення батьківства безпосередньо стосується особистих немайнових, а в майбутньому і майнових прав відповідача, а тому забезпечення його права на справедливий судовий розгляд та можливість особисто брати участь у процесі має особливе значення. При цьому факт зникнення відповідача безвісти не припиняє його статус військовослужбовця та не свідчить про припинення його перебування у складі ЗСУ. До моменту виключення відповідача зі списків особового складу або припинення військової служби на інших визначених законом підставах відсутні підстави для висновку про припинення дії обставин, передбачених статтями 251 та 253 ЦПК України. Посилання апелянта на те, що зупинення провадження позбавляє дитину можливості реалізувати свої права, є безпідставним та ґрунтується виключно на припущеннях.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що у березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту батьківства.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2026 року прийнято до розгляду подану позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 перебуває на військовій службі за мобілізацією, що підтверджується сповіщенням № 1/526 від 13.10.2025 року, в якому зазначено, що ОСОБА_4 10.08.2025 року призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 до Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 09.10.2025 року зник безвісті, є військовослужбовцем ЗСУ до цього часу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається), зокрема, у разі безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Фізичну особу може бути визнано безвісно відсутньою лише в судовому порядку. Своєю чергою, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Реєстру.

Відповідно до статті першої Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особою, зниклою безвісти за особливих обставин, вважається особа, яка зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».

Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»).

Відповідно до частини першої статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Порядок розгляду судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначений Главою 4 Розділу IV ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначила, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України).

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Як було встановлено судом, відповідач ОСОБА_4 10.08.2025 року призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 до Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 09.10.2025 року зник безвісті, є військовослужбовцем ЗСУ до цього часу.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 перебуває на військовій службі та в ході виконання своїх обов`язків щодо захисту Батьківщини зник безвісти, жодних доказів того, що він виключений зі списків особового складу Збройних Сил України матеріали справи не містять, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі до припинення обставин, передбачених п. 2 ст. 1 статті 251 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що предметом спору є встановлення факту батьківства, що безпосередньо пов`язано із реалізацією особистих немайнових прав дитини, права на походження, соціальний захист, спадкування, пенсійне забезпечення та отримання державних гарантій, а зупинення провадження фактично на невизначений строк позбавляє дитину можливості реалізувати зазначені права, слід відхилити.

Як зазначено вище згідно норм п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду обов`язком суду є зупинення провадження в справі в разі встановлення факт проходження стороною у справі військової служби в період дії воєнного стану.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк