Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №676/2108/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 676/2108/25

Провадження № 22-ц/820/1298/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної реєстрації Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області (далі – Управління державної реєстрації) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 зазначив, що він є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (далі – житловий будинок). Після набуття права власності на житловий будинок позивач здійснив його реконструкцію та добудову. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 червня 2007 року визнано за позивачем право власності на самочинну прибудову до житлового будинку розміром 4,17?6,40 м, що на плані позначена літерою «а», гараж розміром 4,12?7,61 м, що на плані позначений літерою «З» та гараж розміром 5,00?3,50 м, що на плані позначений літерою «Ж». Державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради рішенням від 24 березня 2025 року №77969070 неправомірно відмовив йому у проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на це нерухоме майно.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради щодо відмови в реєстрації права власності на належне йому домоволодіння по АДРЕСА_1 , протиправними, та зобов`язати державного реєстратора зареєструвати за ним право власності на це домоволодіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2026 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що державний реєстратор правомірно відмовив позивачу у проведенні реєстраційних дій через наявність обтяження житлового будинку. Водночас Управління державної реєстрації як суб`єкт владних повноважень є неналежним відповідачем у справі, а ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту цивільного права.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що державний реєстратор неправомірно відмовив позивачу у державній реєстрації права власності на житловий будинок, попри припинення обтяження цього майна. У зв`язку з цим ОСОБА_1 обґрунтовано пред`явив позов до Управління державної реєстрації про визнання незаконними дій державного реєстратора та зобов`язання вчинити відповідні реєстраційні дії.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Управління державної реєстрації не подало відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не врахував норми Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) та не застосував норми статті 19 ЦПК України, статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 червня 2007 року визнано за позивачем право власності на самочинну прибудову до вказаного житлового будинку розміром 4,17?6,40 м, що на плані позначена літерою «а», гараж розміром 4,12?7,61 м, що на плані позначений літерою «З» та гараж розміром 5,00?3,50 м, що на плані позначений літерою «Ж».

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради Блажко А.М. рішенням від 24 березня 2025 року №77969070 відмовила ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на житловий будинок через наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме накладення Національним антикорупційним бюро України арешту на майно (номер запису про обтяження 57068697 від 11 жовтня 2024 року).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 2 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно частини першої статті 3 Закону № 1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

За змістом статті 10 Закону № 1952-IV під час прийняття рішення щодо реєстраційних дій державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, у тому числі й наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

В силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 4 КАС України визначено, що: публічно-правовий спір – спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2); суб`єкт владних повноважень – орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).

Згідно з пунктом 1 частини першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейська комісія з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Leo Zand v. Austria» вказала, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц зазначила, що визначальним критерієм здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Близький за змістом висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 520/2834/17, яка є аналогічною тій, що переглядається апеляційним судом.

Предметом позову у цій справі є правомірність дій державного реєстратора щодо відмови у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, визнаного за позивачем на підставі рішення суду, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру прав. При цьому позивач ОСОБА_1 визначив відповідачем за цим позовом Управління державної реєстрації.

З огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, спір про право відсутній, а правовій оцінці підлягають виключно владні управлінські дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень. Отже цей спір фактично виник між позивачем і державним реєстратором.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні правовідносини є публічно-правовими, а відтак розгляд справи має здійснюватися за правилами адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі.

Суд першої інстанції не врахував указані обставини та розглянув справу за правилами цивільного судочинства помилково.

3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

Справа, яка переглядається судом апеляційної інстанції, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати, а провадження у справі – закрити відповідно до пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 377 ЦПК України.

Керуючись статтями 255, 374, 377, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до адміністративної юрисдикції.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він вправі звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

А.М. Костенко

Головуючий у першій інстанції – Бондар О.О.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 81