Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №688/6212/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/6212/25

Провадження № 22-ц/820/1839/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Костенка А.М., Ярмолюка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2026 року (суддя Стаднічук Н.Л.) у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_1 06 березня 2013 року звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» для отримання банківських послуг, підписала відповідну заяву та приєдналася до Умов і правил надання банківських послуг у редакції, чинній на дату підписання.

На підставі вищевказаної анкети-заяви відповідачці було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 32000,00 грн. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту остання отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії 07/17, тип - Універсальна.

ОСОБА_1 після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Отже відповідачка визнала укладення кредитного договору та погодилася із його умовами, вчинивши дії, спрямовані на виконання укладеного договору та його умов, у тому числі щодо сплати відсотків.

Окрім того, у процесі користування рахунком 01 липня 2021 року відповідач підписала паспорт споживчого кредиту та заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, на підставі якої погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Тобто відповідачка була належним чином повідомлена про умови кредитування, зокрема щодо сплати відсотків. Починаючи з 01.07.2021 року відсотки нараховувалися відповідно до підписаної відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а саме згідно із п. 1.3 у розмірі 42,0 %.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в межах встановленого ліміту та забезпечивши можливість користування рахунком. Взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повного повернення кредиту та сплати процентів відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконала, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 25 листопада 2025 року має заборгованість в сумі 37770,39 грн., яка складається з: 29432,64 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 8337,75 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 37770,39 грн., яка складається з: 29432,64 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 8337,75 грн. - заборгованість за простроченими відсотками та судові витрати.

Заочним рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 06 березня 2013 року в сумі 9724,14 грн., яка складається з тіла кредиту.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 622,56 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, дійшов висновку про відсутність доказів, укладення кредитного договору на тих умовах на які посилався банк, що призвело до безпідставного стягнення з відповідачки процентів, а тому зарахував їх на погашення заборгованості по тілу кредиту. Врахувавши фактично отримані та повернуті кошти за умовами договору від 06 березня 2013 року, суд дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 9 724,14 грн.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні тіла кредиту в розмірі 19708,50 грн. та 8337,75 грн. відсотків та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, встановивши факт підписання ОСОБА_1 01 липня 2021 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та погодження нею процентної ставки 42,0 % річних, одночасно безпідставно зазначив про відсутність підпису відповідачки та уповноваженого представника банку. Заява була підписана ОСОБА_1 цифровим власноручним підписом на планшеті відповідно до Положення «Про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України», затвердженого постановою Правління НБУ від 13.12.2019 № 151, а з боку банку документ засвідчено відповідною електронною позначкою часу та підписом уповноваженого працівника. Отже, сторони належним чином погодили умови кредитування, зокрема процентну ставку 42,0 % річних та порядок погашення кредиту і процентів, передбачений п. 1.3, п. 1.4 та розділом 5 договору.

Апелянт зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення процентів та помилково зменшив тіло кредиту на суму 19708,50 грн., оскільки порядок їх нарахування та договірного списання був погоджений сторонами. При цьому ОСОБА_1 не заперечувала факту укладення та підписання договору, отримання і використання кредитних коштів, погодження умов кредитування чи розміру заборгованості, що суд першої інстанції не врахував, чим порушив принцип диспозитивності.

За таких обставин, з урахуванням презумпції правомірності правочину, передбаченої ст. 204 ЦК України, підстав для неврахування погоджених сторонами умов кредитування не було.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В силу ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у такому випадку судове засідання не проводиться, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що 06 березня 2013 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» за змістом якої відповідачка визнала, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг.

Грошовими коштами та відповідно кредитною карткою відповідачка користувалася, періодично витрачаючи кредитні кошти та відповідно періодично погашаючи кредит.

За розрахунком позивача станом на 31 січня 2020 року заборгованість відповідача за договором № б/н від 06 березня 2013 року становить 2696,29 грн., яка складається з наступного: 2340,25 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 178,02 грн. – заборгованість за відсотками; 88,89 грн. – заборгованість за відсотками на поточну заборгованість; 89,13 грн. – заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість (а.с. 66-74).

За розрахунком позивача станом на 25 листопада 2025 року заборгованість відповідача за договором № б/н від 06.03.2013 становить 37770,39 грн., яка складається з наступного: 29432,64 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 8337,75 грн. – заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 74-84).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як передбачено ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В силу ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись до суду з даним позовом банк на підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитом надав суду: копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 06.03.2013, Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 01.07.2021, паспорт споживчого кредиту, Умови та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку затверджених 17.02.2013 року, виписка за договором №б/н про рух коштів, розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 06.03.2013 року.

Однак, підписана відповідачем анкета-заява від 06 березня 2013 року не містить розміру процентної ставки за використання наданих кредитних коштів, а також відсутні умови щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання та їх розміру, при цьому вказано, що повна версія Умов, Правил і Тарифів надання банківських послуг розміщена на сайті банку.

В матеріалах справи наявна копія з Витягу «Умов та правил надання банківських послуг» затверджених 11.02.2013, однак вказані Умови та Правила не містять підпису позичальника щодо ознайомлення з ними.

Наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачкою, також не є належним доказом погодження між сторонами всіх істотних умов банківського договору, оскільки, він містить інформацію про сім типів кредитних карток: «Універсальна», «Універсальна Gold», «Platinum», «МС World BliackEdition», «MC WorldElite», «Visa Infinite», тобто вказана інформація носить лише інформаційний характер щодо користування різними типами банківських карток крім того зазначена в паспорті інформація, зберігає чинність та є актуальною до 01.07.2021 року та підписана відповідачкою 01.07.2021 року.

Таким чином, за відсутності достатніх підтверджень про конкретно запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісій, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У зв`язку з цим, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч.1 ст.634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка ОСОБА_1 не підписувала Тарифи, Умови та правила надання банківських послуг у Приватбанку, а тому нарахована банком заборгованість не відповідає умовам, погодженим сторонами при наданні кредитних коштів, відповідно до підписаної відповідачем Анкети-заяви, відтак відсутні підстави щодо стягнення всієї суми заборгованості, включаючи нараховані банком відсотки.

Крім того, згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів.

Наслідком невиконання боржником грошового зобов`язання за кредитним договором є сплата ним кредитору неустойки та процентів від простроченої суми.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору, а саме підписаної нею анкета-заява від 06 березня 2013 року, відповідачка фактично, користувалася кредитними коштами за договором № б/н від 06 березня 2013 року та відповідно здійснювала погашення по кредиту за цією анкета-заява від 06 березня 2013 року.

Матеріали справи не містять доказів щодо істотних умов укладеного сторонами кредитного договору від 06.03.2013 року, то наданий АТ КБ «ПРИВАТБАНК» розрахунок заборгованості достовірно не вказує на розмір невиконаного відповідачем зобов`язання та є неналежним доказом.

Однак, зважаючи на те, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Оскільки фактично отримані кошти позичальником банку, з урахуванням неодноразового збільшення ліміту кредитування, не повернуті, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідачки на користь банку підлягає стягненню заборгованість за неповернутим тілом кредиту за договором від 06.03.2013 року в розмірі 9724,14 грн.

Звертаючись до суду з позовом, банк як на підставу заявлених позовних вимог посилався лише на підписану позичальником Заяву б/н від 06 березня 2013 року, а не на укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк», 01 липня 2021 року договір у формі електронного документу, тому вказаний договір не є предметом розгляду в даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами фактично двічі укладалися договори про надання банківських послуг, перший 06.03.2013 року та 01.07.2021 шляхом підписання Анкети-заяви № б/н, а другий Заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка містить істотні умови кредитного договору в електронній формі.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, вважає, що відсутні підстави щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 в межах даної справи відповідно до укладеного у формі електронного документу договору про надання банківських послуг, який підписаний відповідачко 01.07.2021 року, так як даний договір не є підставою позовних вимог.

Посилання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на обґрунтованість позову в оскаржуваній частині та неналежну оцінку судом досліджених доказів є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував норм чинного законодавства щодо порядку укладення, форми та виконання кредитного договору, є помилковими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Шепетівського районного суду Хмельницької області від 22 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 24 вересня 2026 року.

Судді Т.О. Янчук

А.М. Костенко

О.І. Ярмолюк