Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №462/2893/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/2893/26 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д.

Провадження № 22-ц/811/2439/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П.., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 05 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог покликалась на те, що 19 травня 2025 року о 19.00 год. у салоні «Центр здоров`я і краси Ілони Демікв», що за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 230А, корпус 1, офіс 36 вона проходила курс масажу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у ФОП ОСОБА_2 .

Після цього ОСОБА_2 провела їй ще одну процедуру: електростимуляцію м`язів за допомогою EMS-електростимулятора, однак у ході такої процедури вона відчула сильне печіння і стискання в ділянці живота, про що неодноразово повідомляла відповідача.

Однак ОСОБА_2 на її скарги не відреагувала, а тому після процедури вона виявила у зоні знаходження електродів почервоніння, опіки та пухирі від опіків.

Повернувшись додому вона викликала працівників екстреної медичної допомоги та була доставлена у БФ «Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького Львівської курії УГЦ», де у період з 02 червня 2025 року та по 18 червня 2025 року їй було надано медичну допомогу у виді консультацій та обробки опікових ран.

У ході допиту у межах кримінального провадження № 12025141390000869 ОСОБА_2 визнала, що дійсно проводила їй процедуру EMS-електростимулятора та повідомила про намір компенсувати їй завдані збитки. Висновком судового експерта № 807 від 13 листопада 2025 року встановлено, що гр. ОСОБА_1 у травні 2025 року отримала опік шкіри часткової товщини правої половини передньої черевної стінки 2 ступеня (наявність гіперемії, пухирів, втрата епідерміса), який відповідно до даних матеріалів кримінального провадження міг виникнути внаслідок контакту зазначеної анатомічної ділянки шкіри живота з частинами робочої поверхні (маніпули) апарата EMS-електростимулятора під час отримання процедури, внаслідок одночасної дії електричного струму та високої температури, яка утворюється від нагрітого провідника (від прямого контакту з провідником), 19 травня 2025 року, як вказано потерпілою ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_2 .

Окрім того, 20 травня 2025 року відповідачка написала їй повідомлення, у якому просила вибачення та обіцяла компенсувати вартість лікування, однак надалі її лист та розрахункові документи про необхідність сплати коштів на загальну суму 2350 грн проігнорувала.

Вказувала, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 щодо неналежного контролю за проведенням процедури вона була змушена тривалий час відвідувати лікарів, проводити хірургічну обробку ран, що супроводжувалось гострим болем і необхідністю вживати знеболюючі препарати.

На місці опіків сформувались рубці, які псують естетичний вигляд її тіла, внаслідок чого вона змушена змінити гардероб для їх приховування.

Таким чином, вважала, що діями відповідачки їй завдано моральну шкоду, яку, з огляду на характер та незворотність завданих їй тілесних ушкоджень, обсяг перенесеного фізичного болю та душевних страждань, втрату психологічного комфорту, а також необхідність вимушених змін у щоденному житті, вона оцінила у 50 000 грн.

З огляду на вищенаведене, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 50 000 грн на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 05 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 3328,00 грн судового збору.

В решті вимог відмовити.

Вищезазначене рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .

Вважає оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову в повному обсязі незаконним, необґрунтованим, ухваленим із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення несправедливого судового рішення.

Наголошує, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення чітко встановив та підтвердив факт заподіяння відповідачем шкоди її здоров`ю, наявність протиправної поведінки відповідачки та прямого причинно-наслідкового зв`язку між її діями та нанесеними травмами (термічними опіками живота II ступеня). Окрім цього, зазначає, що суд прямо зазначив в рішенні, що з боку позивачки відсутня будь-яка груба необережність, яка б відповідно до ст. 1193 ЦК України могла бути підставою для зменшення розміру відшкодування

Вважає, що зменшуючи розмір компенсації до 10 000 грн., суд першої інстанції всупереч вимогам статті 263 ЦПК України не навів у мотивувальній частині жодних правових чи фактичних обставин, які б виправдовували таке суттєве зниження суми позову.

Наголошує, що оскаржуване рішення не містить жодного обґрунтування, чому заявлений розмір відшкодування є надмірним, а присуджена судом сума — достатньою та справедливою.

Критерій «внутрішнього переконання» судді не може підміняти собою обов`язковість повного, всебічного та об`єктивного дослідження глибини моїх душевних і фізичних страждань, що були викликані ушкодженням здоров`я.

Встановивши повну вину відповідачки та відсутність будь-якої протиправності в діях позивачки, суд припустився очевидної невідповідності власних висновків обставинам справи, безпідставно зменшивши суму компенсації у 5 разів.

Вважає, що суд оцінив наслідки травми виключно через призму медичного строку загоєння ран, не взяв до уваги, що рубці цих ран залишилися на тілі позивачки назавжди, суд проігнорував довгостроковий і незворотний психологічний ефект правопорушення.

Наголошує, що внаслідок некваліфікованих дій відповідача під час сеансу електростимуляції зазнала глибоких термічних опіків шкіри передньої черевної стінки ІІ ступеня, що супроводжувалося тривалим, виснажливим фізичним болем, неможливістю нормально рухатися, спати та виконувати щоденні побутові обов`язки. Процес лікування вимагав регулярних болісних перев`язок, застосування медикаментів та тривав значний проміжок часу.

Зазначає, що моральна шкода полягає не лише у фізичних муках, перенесених під час загоєння ран, а й у подальших безперервних душевних стражданнях, пов`язаних із непоправним спотворенням тіла.

Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 червня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

08 серпня 2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Наголошує, що суд першої інстанції дослідив усі письмові докази, подані сторонами, у тому числі медичну документацію, висновок судово-медичного експерта, матеріали кримінального провадження, переписку сторін, доводи позовної заяви та відзиву на позов.

У рішенні судом встановлено всі обставини справи, надано оцінку кожному доказу та застосовано положення статей 23, 1167, 1193 ЦК України, статті 89 ЦПК України, а також враховано правові висновки Верховного Суду щодо визначення розміру моральної шкоди.

Зазначає, що саме суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, інших істотних обставин та з урахуванням вимог розумності й справедливості. Отже, суд не "зменшував" заявлений розмір моральної шкоди, а визначив той розмір компенсації, який визнав співмірним встановленим у справі обставинам.

Звертає уагу, що суд не обмежився лише висновком експерта, а також врахував фізичний біль, душевні переживання та вимушені зміни у житті позивачки.

Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 червня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 25 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом та матеріалами справи встановлено, що відповідачкою під час надання послуг з електростимуляції м`язів за допомогою EMS-електростимулятора було заподіяно позивачці тілесні ушкодження у виді 2 опікових травм шкіри передньої черевної стінки.

Так, з карти виїзду швидкої медичної допомоги № 3 БФ «Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького Львівської курії УГЦ» від 19 травня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 о 20.20 год. звернулась з приводу болю в ділянці опіку на животі. При цьому їй поведено обробку місяця опіку та призначено медикаментозне лікування (а.с. 21-22).

Надалі, з медичної карти амбулаторного хворого № 13395 ОСОБА_1 від 26 травня 2025 року (а.с. 23) та виписки з історії хвороби БФ «Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького Львівської курії УГЦ» від 26 травня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 діагностовано опік передньої черевної стінки 2 ст. в стадії загоєння.

У КНП «3-тя міська поліклініка м. Львова» 10 червня 2025 року, 12 червня 2025 року 13 червня 2025 року їй проведено консультацію хірурга (5 шт.) та здійснювалась хірургічна обробка опіку без висічення (5 шт., 3 шт., 2 шт., 1 шт.) та накладення пов`язки на рану (5 шт., 3 шт., 2 шт., 1 шт.).

З протоколу допиту свідка від 17 вересня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 зазначила, що 19 травня 2026 року до неї на косметологічну процедуру записана ОСОБА_1 , якій вона надала послугу з масажу «Ендосфера». Надалі вона провела ОСОБА_1 ще одну процедуру з електростимуляції м`язів за допомогою EMS-електростимулятора, що тривала близько 5 хв., яку надалі за проханням клієнтки вона повторила знову на 5 хв. В ході процедури ОСОБА_4 повідомила, що відчуває дискомфорт у зоні електродів, а коли вона їх зняла, то помітила два почервоніння невеликого розміру. Ввечері ОСОБА_1 надіслала їй повідомлення про те, що біль триває і вона викликає екстрену медичну допомогу. Надалі вона дізналась, що ОСОБА_1 встановлено діагноз у виді опіку 2 ступеня, на що вона погодилась компенсувати їй витрати на лікування.

З протоколу огляду предметів від 13 серпня 2025 року (а.с. 41), а саме мобільного телефону «Iphone 11», наданого позивачкою для огляду, вбачається, що у переписці із нею відповідачка визнавала факт заподіяння шкоди її здоров`ю, а саме 2 опіків на шкірі передньої черевної стінки внаслідок дії електродів.

З висновку експерта № 807 від 21 жовтня 2025 року ( а.с. 45-52) вбачається, що опікова травма шкіри передньої черевної стінки 2 ст. невеликих розмірів, яка мала місце у ОСОБА_1 у травні 2025 року, відноситься до легкого тілесного ушкодження, що призвело до нетривалого розладу здоров`я (потребує лікування тривалістю понад 6 днів, але не більше як 3 тижні (21 день).

Згідно із постановою про закриття кримінального провадження від 08 грудня 2025 року ( а.с 53) кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 138 КК України закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення, оскільки відсутній такий елемент об`єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення, як тяжкі наслідки.

Також з договору про надання послуг оренди робочого місця від 05 травня 2025 року (а.с. 13-16) вбачається, що ФОП ОСОБА_2 отримала у платне користування від ФОП ОСОБА_5 робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 № 35, обладнане та пристосоване для надання індивідуальних послуг студії краси. За умовами договору замовник та виконавець не несуть відповідальності за зобов`язаннями кожного перед третіми особами.

З розрахунку від 02 вересня 2025 року, проведеного ОСОБА_1 , (а.с. 83) вбачається, що вартість лікування опіків склала 2350,00 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідачки позивачці спричинено тілесне ушкодження, однак таке є невелике за розмірами, відноситься до легкого тілесного ушкодження, що призвело до нетривалого розладу здоров`я, а тому, враховуючи глибину та тривалість фізичних і душевних страждань позиваки, перенесений стрес та переживання, а також тривалість вимушених змін у житті позивачки, суд, керуючись засадами розумності та справедливості, за встановлених обставин справи, дійшов висновку, що розумному задоволенню потреб позивачки відповідатиме розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.

Однак, з таким висновком колегія суддів частково не погоджується виходячи із наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статей ст.ст. 76,77,78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні,ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 95 року слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 під час надання послуг з електростимуляції м`язів за допомогою EMS-електростимулятора було заподіяно ОСОБА_1 тілесні ушкодження у виді 2 опікових травм шкіри передньої черевної стінки.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх професійних обов`язків вона отримала опік шкіри часткової товщини правої половини передньої черевної стінки 2 ступеня (наявність гіперемії, пухирів, втрата епідерміса). Вказувала, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 щодо неналежного контролю за проведенням процедури вона була змушена тривалий час відвідувати лікарів, проводити хірургічну обробку ран, що супроводжувалось гострим болем і необхідністю вживати знеболюючі препарати. На місці опіків сформувались рубці, які псують естетичний вигляд її тіла, внаслідок чого вона змушена змінити гардероб для їх приховування.

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, зокрема те, що відповідачкою під час надання послуг з електростимуляції м`язів за допомогою EMS-електростимулятора було заподіяно позивачці тілесні ушкодження у виді 2 опікових травм шкіри передньої черевної стінки, колегія суддів вважає, що суд прийшов до правильного висновку, що позивачем доведено наявність факту заподіяння йому діями відповідача моральної шкоди та те, що між такими діями та заподіяною шкодою, є безпосередній причинний зв`язок.

Разом з тим визначаючи розмір моральної шкоди, суд дійшов висновку, що достатнім її розміром для розумного задоволення потреб потерпілої особи є сума 10 000 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки при його визначенні судом не надано належної оцінки всій сукупності встановлених у справі обставин та не наведено достатнього обґрунтування співмірності саме такого розміру компенсації характеру та обсягу завданої позивачці моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Як встановлено судом, внаслідок проведення відповідачкою процедури електростимуляції позивачка отримала два опікові ушкодження шкіри передньої черевної стінки 2 ступеня, які відповідно до висновку експерта №807 від 21 жовтня 2025 року віднесено до легкого тілесного ушкодження, що спричинило нетривалий розлад здоров`я.

Разом з тим визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження саме по собі не є достатньою підставою для визначення розміру моральної шкоди, оскільки відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України при цьому підлягають оцінці, зокрема, характер правопорушення, глибина фізичних і душевних страждань, тривалість немайнових втрат, можливість їх відновлення, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її житті та інші обставини, які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка безпосередньо після проведення процедури була змушена звернутися за медичною допомогою, проходила лікування, консультації хірурга, неодноразово здійснювала хірургічну обробку опікових ран та перев`язки. Крім фізичного болю, спричиненого отриманими ушкодженнями та їх лікуванням, позивачка зазнала душевних переживань у зв`язку з утворенням рубців на шкірі передньої черевної стінки, які, за її твердженням, мають вплив на сприйняття її власного зовнішнього вигляду.

При цьому відповідачка, як встановлено судом, після отримання інформації про заподіяння позивачці опікових ушкоджень визнала факт їх спричинення та повідомила про готовність компенсувати витрати на лікування, однак у подальшому такі витрати не компенсувала, що також підлягає врахуванню при оцінці характеру та тривалості переживань позивачки.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При цьому, розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Отже, з`ясувавши обставини, за яких ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, колегія суддів приходить до висновку, що її розмір, визначений судом слід збільшити до 25 000 грн, оскільки при визначенні такого розміру слід врахувати характер та глибину душевних страждань позивачки, пов`язаних із перенесенням фізичного болю внаслідок отриманих опікових ушкоджень, необхідністю звернення за медичною допомогою, подальшим тривалим лікуванням, неодноразовим зверненням до лікарів та проведенням хірургічної обробки опікових ран, а також переживаннями, пов`язаними з утворенням рубців.

Враховуючи сукупність наведених обставин, засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що саме такий розмір грошової компенсації є співмірним із завданою позивачці моральною шкодою та не призведе до її безпідставного збагачення за рахунок відповідачки.

Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди на підставі положень статті 376 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 05 червня 2026 року – змінити в частині розміру моральної шкоди.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.