Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №337/1180/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 22.09.2026 Справа № 337/1180/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/1180/26

Провадження №22-ц/807/1347/26

Головуючий в 1-й інстанції – Ширіна С.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,

секретарВолчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Стариченка Миколи Петровича на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 24 квітня 2026 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна, про встановлення юридичного факту постійного спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту постійного спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, яка мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько заявниці – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 21.10.2025 ОСОБА_4 (копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 додається), з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Філіпової Л.П. з відповідною заявою. Факт родинних відносин заявниці з померлим ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . До складу спадщини за померлим ОСОБА_3 увійшла квартира за адресою: АДРЕСА_1 (право власності підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 12.07.2000). Померлий ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . В той час як заявниця була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Інші спадкоємці ОСОБА_3 – відсутні, а заявниця є єдиним спадкоємцем І черги за законом. 03.11.2025 приватний нотаріус Філіпова Л.П. у встановленому законом порядку зареєструвала заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини. У подальшому, у зв`язку з отриманням відомостей про те, що спадкодавець на момент своєї смерті та спадкоємець були офіційно зареєстровані за різними адресами, приватний нотаріус Філіпова Л.П. винесла постанову від 27.11.2025, якою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на спадщину за законом. У вищезгаданій постанові ОСОБА_1 було роз`яснено, що «спадкоємцем гр. ОСОБА_1 не надано доказів постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 на день смерті, що може бути підтвердженням факту прийняття спадщини». Для вирішення вказаного питання заявнику було рекомендовано звернутися до суду. У 1999 році батько заявниці придбав квартиру АДРЕСА_4 , де і був зареєстрований по день смерті. В 2011 році ОСОБА_3 подарував квартиру АДРЕСА_5 своєму онукові (сину Заявниці) – ОСОБА_5 , де останній і проживає по сьогоднішній день. В 2000 році мати Заявниці - ОСОБА_6 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 померла. Батько ОСОБА_7 успадкував за законом квартиру АДРЕСА_6 . Після смерті своєї дружини у 2013 році ОСОБА_3 фактично проживав у квартирі АДРЕСА_6 ,разом зі своєю дочкою – ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_8 , який на момент смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за цією ж адресою (копія паспорта чоловіка Заявниці додається). На момент смерті своєї дружини у 2013 році, ОСОБА_3 вже виповнилося 73 роки, в той час як помер ОСОБА_3 у віці 84 років. Батько заявниці був особою похилого віку, мав дуже незадовільний стан здоров`я, потребував постійного стороннього догляду, майже не пересувався. Зважаючи на такі обставини заявниця здійснювала щоденний догляд за батьком, забезпечувала його харчуванням (готувала їжу); купувала ліки; оплачувала комунальні послуги; фактично вела з ним спільне господарство. Встановлення даного факту створює заявниці умови для здійснення особистого майнового права - отримання спадщини. Просить суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на час відкриття спадщини з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна, про встановлення юридичного факту постійного спільного проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини, - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Стариченка Миколи Петровича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що для встановлення факту прийняття спадщини вирішальним є підтвердження саме фактичного спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, незалежно від формальної реєстрації місця проживання. Заявницею у повній мірі доведено вказаний факт наданими доказами та показами свідків, які необґрунтовано не взяті до уваги та перекручені при ухваленні оскаржуваного рішення. Судом необґрунтовано не взято до уваги вік спадкодавця та факт того, що заявниця є його рідною дочкою, яка піклувалася та доглядала за ним.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьками записані: батько « ОСОБА_3 » та мати « ОСОБА_6 ».

26.08.1989 року ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_10 » у зв`язку з укладенням шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_1 від 26.08.1989 року.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 07.02.2025, ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 767 від 07.02.2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання померлого: АДРЕСА_2 . Смерть настала за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до довідки на одержання та підпоховання праху КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування Одеський крематорій» від 08.02.2025, замовник - ОСОБА_8 , померлий - ОСОБА_3 .

Відповідно інформації за відомостями департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради №06.4-04/02/6398 від 01.12.2025 року, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в період по 07.02.2025 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Інформація щодо інших зареєстрованих осіб разом з ним на день смерті відсутня.

Відповідно інформації за відомостями департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради №06.4-04/02/8042 від 25.02.2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 27.02.1997 по теперішній час.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири 12.07.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Тавтєлєвим А.В. та який зареєстрований в реєстрі №1965, ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_6 .

Відповідно до копії медичної карти амбулаторного хворого від 27.09.2002 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно відповіді на адвокатський запит від 16.02.2026 року №16-02-26, наданої головою правління ЖБК «Весна-2» Книш Т. №18/02-26 від 18.02.2026, у квартирі АДРЕСА_6 починаючи з кінця 2013 року і станом на сьогоднішній день постійно проживали: ОСОБА_1 (з кінця 2013 року і по сьогоднішній день), її батько - ОСОБА_3 (з кінця 2013 року і по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), її чоловік - ОСОБА_8 (з кінця 2013 року і по сьогоднішній день). ОСОБА_1 дійсно фактично проживала разом зі своїм батьком – ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_8 , починаючи з кінця 2013 року і по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до спадкової справи №58/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 30.10.2025,30.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Філіпової Л.П з заявою про видачу свідоцтва про право на спадкове майно, де зазначила, що її батько ОСОБА_3 був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_6 та проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, відповідно до спадкової справи №58/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 30.10.2025, 27.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Філіпової Л.П. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, на спадкове майно, до складу якого входить квартира АДРЕСА_6 , в якій зазначила, що її батько ОСОБА_3 постійно проживав та був зареєстрований до дня смерті за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до матеріалів спадкової справи №58/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 30.10.2025,останні містять заповіт посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Л.П. від 19.08.2011 року, згідно якого ОСОБА_6 зробила заповітне розпорядження щодо належної їй квартири АДРЕСА_6 , яку вона заповідала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину ) №83114415 від 03.11.2025, за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі, інформація щодо ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.

27.11.2025 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Л.П. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії №202/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_6 у зв`язку з відсутністю у неї доказів, які б підтверджували факт постійного її проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на день його смерті, що можливе бути підтвердженням факту прийняття спадщини.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1 . Вона мешкає в квартирі АДРЕСА_9 , а ОСОБА_1 , її чоловік та ОСОБА_3 мешкали в квартирі АДРЕСА_10 . ОСОБА_3 був зареєстрований в цій квартирі. Квартира двокімнатна. Їй не відомо чи були у нього ще квартири. ЇЇ чоловік товаришував з ОСОБА_3 . Вона спілкувалася з ОСОБА_3 , коли той гуляв у дворі. Останній раз вона була в гостях у ОСОБА_3 в 2022 році. Вона не знає де зареєстрована ОСОБА_1 . Щодо іншого нерухомого майна заявниці їй нічого не відомо.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1 . Вона мешкає в квартирі АДРЕСА_11 , а ОСОБА_1 мешкає в квартирі АДРЕСА_10 з 2013 року. Раніше ОСОБА_1 мешкала в цьому під`їзді, але в якій квартирі вона не знає. ОСОБА_3 мешкав в квартирі АДРЕСА_10 . Квартира двокімнатна, в ній вона ніколи не була. Вона не знає чи є ще інше нерухоме майно у ОСОБА_1 . До ОСОБА_1 вона ніколи в гості не приходила. Їй не відомо чи працює ОСОБА_1 . ОСОБА_3 хворів, а донька доглядала його, готувала їсти.

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і витрат зі спадкодавцем, піклування і підтримки один одного, не доведений. Суд критично поставився до довідки виданої головою правління ЖБК «Весна-2» Книш Т. №18/02-26 від 18.02.2026, про те, що ОСОБА_1 , на час смерті проживала разом з ОСОБА_3 , оскільки в ній не вказано як саме голова правління встановила факт проживання померлого ОСОБА_3 , з заявницею саме з кінця 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті). Вказані обставини не можуть бути встановлені лише на підставі однієї тільки довідки, оскільки про це мають свідчити й інші докази в своїй сукупності. Крім того, допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили факту ведення спільного господарства між померлим і заявницею, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, при цьому свідок ОСОБА_12 зазначила, що була в гостях у ОСОБА_3 в 2022 році, а свідок ОСОБА_13 зазначила що ніколи не була в квартирі АДРЕСА_6 , а тому судом зазначені покази не можуть бути взяті до уваги. Суд не взяв до уваги надані заявницею рахунки та квитанції про оплату житлово-комунальних послуг як доказ проведення спільних витрат на оплату житлово-комунальних послуг із померлим ОСОБА_3 , оскільки квитанції та рахунки не підтверджують спільні витрати щодо утримання нерухомого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , так як зазначені рахунки оформлені на ОСОБА_6 власницю квартири АДРЕСА_6 .

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України наданих у пунктах 2, 23 постанови «Про судову практику у справах спадкування» № 7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України. Так, згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1270 визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Єдиним доказом на підтвердження постійного проживання заявниці ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_3 на момент смерті останнього є довідка видана головою правління ЖБК «Весна-2» Книш Т. №18/02-26 від 18.02.2026, згідно якої у квартирі АДРЕСА_6 починаючи з кінця 2013 року і станом на сьогоднішній день постійно проживали: ОСОБА_1 (з кінця 2013 року і по сьогоднішній день), її батько - ОСОБА_3 (з кінця 2013 року і по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), її чоловік - ОСОБА_8 (з кінця 2013 року і по сьогоднішній день). ОСОБА_1 дійсно фактично проживала разом зі своїм батьком – ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_8 , починаючи з кінця 2013 року і по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Між тим, інші докази надані заявницею, відповідних обставин не підтверджують. Так, заявниця і спадкодавець були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_12 та АДРЕСА_4 . Смерть спадкодавця настала за адресою АДРЕСА_7 . Медична карта ОСОБА_3 , також не містить посилання на фактичне місце проживання за адресою відмінною від адреси реєстрації.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційного суду, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи заявниці та подані нею докази, дійшов мотивованого висновку, що ОСОБА_1 не довела належними, достатніми та допустимими доказами факт її спільного постійного проживання з ОСОБА_3 на час його смерті та ведення з ним спільного господарства, спільного побуту, наявності у них взаємних прав та обов`язків до моменту смерті спадкодавця.

Матеріали справи не тільки не містять достатніх доказів спільного проживання заявниці з батьком, а і проживання самого спадкодавця за адресою: АДРЕСА_1 .

Показання свідків допитаних під час розгляду справи в суді першої інстанції носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем на час його смерті.

Кожному доказу наявному в матеріалах справи, судом першої інстанції надано належну оцінку, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, при цьому зауважує, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували відповідні висновки суду.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що вимоги заяви не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Стариченка Миколи Петровича залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 25 вересня 2026 року.

Судді: С.В. Кухар

І.В. Кочеткова

Г.С. Подліянова