Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №309/4513/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 309/4513/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Кожух О.А., Мацунича М.В.

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Плешинець Микола Васильович, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року у складі судді Волощук О.Я., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя,

встановив:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач з відповідачем ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 13 жовтня 2017 року, а до того – з січня 2013 року проживали у цивільному шлюбі разом та вели спільне господарство.

29 серпня 2015 року сторони по справі придбали за 20000 доларів США недобудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання вони добудували будинок, привели його у належний стан, де спільно проживали до березня 2022 року. Для початку ремонтних робіт у будинку, у вересні 2015 року позивач ОСОБА_2 отримав кредит в АБ «Укргазбанк».

З 12 березня 2022 року позивач ОСОБА_2 був мобілізованим до Збройних Сил України. У вересні 2023 року позивач отримав відпустку і по приїзду додому йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_1 проживає з іншим чоловіком, після чого, 23 вересня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Від даного шлюбу спільних дітей сторони не мають.

Після розлучення позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, яке було набуте ними під час їхнього сумісного життя, у період часу з січня 2013 року по 23 вересня 2023 року, а саме: будинок за адресою: АДРЕСА_1 ринкова вартість якого, станом на 28.02.2024 року становить 1255097,00 грн.; грошові кошти, які позивач ОСОБА_2 протягом березня 2022 року по вересень 2023 року під час мобілізації та виконання бойових дій, пересилав для зберігання на рахунок ОСОБА_1 в сумі 751100 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будинок за адресою: АДРЕСА_1 та кошти в сумі 751100 гривень; визнати право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та провести розподіл спільного сумісного майна в натурі, визначивши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку; стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 375550 гривень на користь ОСОБА_2 .

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 13 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який 23 вересня 2023 року було розірвано.

Вказує, що ОСОБА_2 у позові про поділ майна подружжя не включено все спільно набуте майно у шлюбі, зокрема, придбаний у шлюбі за спільні кошти автомобіль - DACIA SANDERO, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 від 20.03.2021 р., який був придбаний в період перебування сторін у шлюбі, а саме 20.03.2021 року, і є об`єктом права їх спільної сумісної власності.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд виділити у приватну власність ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя автомобіль DACIA SANDERO, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини автомобіля DACIA SANDERO, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 грошові кошти в сумі 751100 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 375550 грн. грошових коштів.

Відмовлено ОСОБА_2 у визнанні спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_1 , у визнанні права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та у його поділі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_2 на вартість 1/2 частини автомобіля марки: DACIA SANDERO, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 103450 грн., як компенсацію вартості автомобіля марки: DACIA SANDERO, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Проведено зустрічне зарахування грошових сум та стягнуто різницю між ними, а саме: стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 272 100 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 19.03.2025 року у вигляді арешту на будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 683766921108, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 375550 грн. грошових коштів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у стягненні зазначених грошових коштів з ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач за первісним позовом звертаючись до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 751100 грн. надав у підтвердження пересилання коштів виписки з ПриватБанку за період часу з 16.05.2022 року по 12.08.2023 рік, однак розрахунку розміру заборгованості не надав. Також суд залишив поза увагою те, що до матеріалів справи позивачем не додано доказів наявності у відповідача заявлених позивачем до стягнення грошових коштів, що суперечить висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 158/2229/16, згідно якого, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Вказує, що відповідачем за первісним позовом в період спільного проживання, а саме з 11 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року здійснено різні витрати (на утримання домашніх улюбленців, купівлю дров, тощо), на підтвердження чого нею надано платіжні документи про понесені витрати на суму 93675 грн.. Також зазначає. що після приїзду позивача за первісним позовом 14 серпня 2023 року відповідач повідомила його про намір розірвати шлюб та віддала йому всі грошові кошти наявні у неї.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник позивача подав до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутності позивача та його представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та її представника, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом даного апеляційного перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, є рішення суду першої інстанції у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 375550 грн., в іншій частині рішення суду не переглядається.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає, підлягає скасуванню з урахуванням наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 13 жовтня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 23 вересня 2023 року Хустським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за актовим записом за №51 (Том 1, а.с.17, 18).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 08.07.2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (Том 1, а.с.14).

Згідно відповіді №840001 від 11.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 08.07.2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (Том 1, а.с.71).

З Довідки про рух коштів по картці/рахунку НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_2 слідує, що у період з 01.03.2022 по 17.08.2023 останній перераховував на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 грошові кошти, які у загальній сумі складають 751100 грн.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду від 12.06.2023 у справі №712/8602/19 (провадження №61-14809сво21)).

Факт використання спільних коштів не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним відповідними доказами. Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 686/29262/18.

Факт отримання коштів на картковий рахунок від позивача ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 не заперечує. Проте, вона не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з неї половини цієї суми як спільної сумісної власності подружжя, посилаючись на те, що частину цих коштів було витрачено на сімейно-побутові потреби, а решту коштів вона віддала позивачу, після того, як повідомила його про намір розірвати шлюб.

Згідно копій рахунків з магазину звірячого щастя «pethouse», які містяться у матеріалах справи, у період з 11 квітня 2022 року по 24 травня 2023 року відповідачем ОСОБА_1 здійснювалися покупки для домашніх тварин, на загальну суму 74425,27 грн. (т.1 а.с.185-195).

Зі змісту заяви про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що 25 червня 2022 року ОСОБА_1 було здійснено перерахунок коштів у сумі 12000 грн. на банківську картку, як оплату за дрова, які в подальшому не було доставлено (а.с.196).

Крім цього, ОСОБА_1 було придбано 06 квітня 2026 року осушувач повітря за 7250 грн. та 15 грудня 2022 року лавку кедрову «Карат» за 8557,80 грн., що підтверджується копіями чеків (т.1 а.с.197).

Із вищевказаних доказів, які було надано відповідачем, слідує, що кошти, які надсилалися позивачем на картковий рахунок відповідача використовувалися в інтересах сім`ї.

Позивачем за первісним позовом у свою чергу, не доведено наявність у відповідача заявлених до стягнення грошових коштів чи використання коштів не в інтересах сім`ї, а відтак грошові кошти у розмірі 375550 грн. стягненню з ОСОБА_1 не підлягають.

Суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував вищенаведених фактичних обставин справи та вимог закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки, та помилково дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 375550 грн. грошових коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 375550 грн. грошових коштів, з вищенаведених підстав.

Згідно із ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 5633,50 грн., відтак дана сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Плешинець Микола Васильович, задовольнити.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 375550 грн. грошових коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у стягненні зазначених грошових коштів з ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 5633,50 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді