Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №688/2387/26 — Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/2387/26

№ 2/688/1786/26

Рішення

Іменем України

25 вересня 2026 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

у складі головуючого - судді Цідик А.Ю.,

за участю: секретаря судового засідання Романової Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань у м. Шепетівка цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказувало на те, що 06.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір №1874350, за яким відповідачу надано кредит у розмірі 10000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Кредитний договір підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір був укладений шляхом заповнення анкети-заяви.

ТОВ «Мілоан» умови договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. Однак в подальшому відповідач не виконав свої зобов`язання щодо повернення кредиту.

27.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги №49-МЛ, згідно з яким позивач набув статусу кредитора та отримав право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі щодо ОСОБА_1 .

Оскільки позичальник добровільно заборгованість не сплатив, товариство просило суд стягнути з відповідача 29700 грн заборгованості за кредитним договором, що складається з: 10000 грн - тіло кредиту, 13500 грн - заборгованість за відсотками, 1200 грн – заборгованість по комісії за видачу кредиту, заборгованість по штрафах/пені 5000 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, у позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав відзив на позов.

У відзиві відповідач зазначив, що строк користування кредитом становив 30 днів і закінчився 05.01.2020. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється зі спливом визначеного договором строку кредитування; після його закінчення проценти за договірною ставкою нарахуванню не підлягають. Із наданої Позивачем Відомості про щоденне нарахування вбачається, що проценти нараховувались і після 05.01.2020. Правомірним є нарахування процентів лише в межах строку кредитування у сумі 4 500,00 грн; нарахування решти (9 000,00 грн) є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Заявлена неустойка 5 000,00 грн є недоведеною за розміром. У наданій Позивачем Відомості про щоденне нарахування та погашення жодних нарахувань пені за днями прострочення немає наявні лише нарахування процентів. Таким чином, сума 5 000,00 грн не підтверджена розрахунком і фактично визначена довільно як 50% суми кредиту (гранична величина за п. 4.1 Договору), що не відповідає вимогам доведеності.

Крім того, неустойка (пеня) може нараховуватися лише на прострочену суму основного боргу, а не на проценти, а правовідносини є споживчими, у зв`язку з чим розмір неустойки обмежений законом. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення. З урахуванням розміру основного зобов`язання та засад справедливості, добросовісності і розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) просив відмовити у стягненні неустойки як недоведеної або зменшити й до мінімального розміру.

Комісія «за надання кредиту» (1 200,00 грн) не пов`язана з наданням споживачу окремої самостійної фінансової послуги, а є платою за дію, вчинену кредитодавцем у власних інтересах. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору, що покладають на споживача плату за дії, які не є послугою, є нікчемними; споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не пов`язані з наданням окремої послуги. Просив відмовити у стягненні комісії.

Надане платіжне доручення підтверджує лише намір первісного кредитора перерахувати кошти, але не доводить факту їх фактичного зарахування саме відповідачу.

Заявив про застосування судом позовної давності до всіх вимог позивача та зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що норми «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, якими призупинялися строки позовної давності на період карантину та воєнного стану, мають різні формулювання, але, фактично строки позовної давності були «на паузі» у період з 02.04.2020 по 03.09.2025 (тобто більше 5 років). Принаймні, це стосується загального строку позовної давності 3 роки, передбаченого ст. 257 ЦК.

На підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію платіжного доручення №4198528 від 06.12.2019 року, з якого слідує, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 на Кредит рах. № НОМЕР_1 , кредитні кошти в сумі 10000 грн. 00 коп., у дорученні вказано номер транзакції, сума транзакції, дата проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перераховані кошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної в п. 2.1 Договору.

У зв`язку з продовженням користування кредитними коштами після спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 Кредитного договору з 06.01.2020 року розпочалось нарахування процентів відповідно до п. 2.2.3. Кредитного договору, що склало 60 днів (06.01.2020-05.03.2020) та пеня в розмірі 2% від суми тіла кредиту, що може складати не більше 50% від тіла кредиту (тож нараховувалась до 30.01.2020, тобто 25 днів - 5000,00 грн. (нараховано пені відповідно до п. 4.1. Кредитного договору). Нарахування та стягнення пені за період з 06.01.2020 по 30.01.2020 року є повністю правомірним та підлягає стягненню.

Встановлення ТзОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди.

Розмір витрат на правову допомогу у сумі 8 000 гри є обґрунтованим та підтвердженим договором №0107 від 01.07.2025, ордером, актом №1/23715 та детальним описом наданих послуг.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що позивач не довів обсяг та факт переходу права вимоги саме за договором № 1874350. Також відсутні докази зарахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача. Правомірним є нарахування процентів лише в межах 30-денного строку кредитування у розмірі 4500 грн. Комісія за надання кредиту є нікчемною. Пеня не може нараховуватися на проценти.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що після отримання доказів з АТ КБ «Приватбанк» не заперечує факт видачі кредитних коштів.

2.Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 08.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.07.2026. 15.06.2026 надійшов відзив на позов. 16.06.2026 надійшла відповідь на відзив. 22.06.2026 надійшли заперечення на відповідь на відзив. Ухвалою суду від 08.07.2026 за клопотанням сторін витребувано докази, судове засідання відкладено на 21.09.2026. 27.07.2026 від представника позивача надійшов розрахунок заборгованості. 31.08.2026 надійшли витребувані докази з АТ КБ «Приватбанк». 07.09.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення. 21.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення без участі сторін.

3.Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Між сторонами виникли правовідносини щодо заборгованості за кредитним договором, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Судом встановлено, що 06.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір №1874350, за яким відповідачу надано кредит у розмірі 10000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Кредитний договір підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір був укладений шляхом заповнення анкети-заяви.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору сторони погодили, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кошти у строк, визначений п. 1.3 договору та у сумі, визначеній п. 1.2 цього договору, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі, що визначені цим договором.

Сума кредиту 10000 грн, на строк 30 днів з 06.12.2019 (п. 1.2, 1.3, 1.4 договору).

Згідно з п. 1.5.1 Кредитного договору комісія за надання кредиту становить 1200 грн, яка нараховується за ставкою 12% від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2 договору тип процентної ставки за цим договором - фіксована 4500 грн, 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

ТОВ «Мілоан» виконало умови договору та надало відповідачу грошові кошти за договором в сумі 10000 грн, а відповідач їх отримав, що підтверджується повідомленням АТ КБ «Приватбанк» від 20.08.2026.

ТОВ «Мілоан» умови договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. Однак в подальшому відповідач не виконав свої зобов`язання щодо повернення кредиту.

Вказані обставини відповідач визнав.

Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином віждчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим договором кредитодавець отримає від позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань позичальника за цим договором, що передбачено п. 3.2.6 кредитного договору.

27.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги №49-МЛ, згідно з яким позивач набув статусу кредитора та отримав право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі щодо ОСОБА_1 , що підтверджується, зокрема актом приймання-передачі реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №49-МЛ від 27.03.2020.

Відповідно до виписки з особового рахунку відповідача за кредитним договором відповідач кошти не повертав.

Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами: копією кредитного договору №1874350 від 06.12.2019; розрахунком заборгованості; копією договору відступлення права вимоги №49-МЛ від 27.03.2020; копією реєстру боржників; випискою з особового рахунку відповідача, повідомленням АТ КБ «Приватбанк» від 20.08.2026 та іншими матеріалами справи.

4. Застосовані норми права.

За змістом ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором (статті 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

5.Оцінка суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер телефону, який надав відповідач.

В той же час суд вважає, що відбулося неправильне нарахування відсотків за користування грошовими коштами за договором.

Так, як слідує з наданого суду розрахунку заборгованість за відсотками становить 13500грн.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154 цс 18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Умовами кредитного договору передбачено можливість пролонгації умов кредитного договору.

Згідно з пунктами договору 2.2. 2.2.1., 2.2.2. визначено умови плати за кредитом, зокрема, позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1-1.5.2. Договору, в термін вказаний в п.1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною ставкою, визначеною п.1.6. Договору, в сумі та на умовах, визначених п.2.3 Договору. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення кредитування на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.

За умовами Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена у п.1.6. Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п.1.5.2. процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного в п.1.3., запропонована позичальнику із знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку. Стандартна (базова) ставка застосовується після завершення первісного строку та/або строку пролонгації на пільгових умовах з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових умовах) (п.2.2.3. Договору).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ініціював пролонгацію, тобто у позивача відсутні підстави для продовження нарахування відсотків після 05.01.2020.

Отже, суд дійшов висновку, що за договором від 06.12.2019 проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів відповідно, тобто терміну, на який були надані кредитні кошти, а тому розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за цим договором з врахуванням умов договору щодо розміру процентної ставки за користування коштами становить 4500 грн.

Крім стягнення тіла кредиту та процентів, позивач просив стягнути 1200 грн комісії за надання кредиту, яка передбачена п 1.5.1. Договору, однак вказана вимога не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон України №1734-VІІІ «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Із матеріалів справи слідує, що умовами договору надання грошових коштів у кредит, а саме п. 1.5.1 договору, передбачено стягнення комісії за надання кредиту, яка нараховується за ставкою 12 % від суми кредиту одноразово і становить 1200 грн.

Однак у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена комісія. Відтак умова кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії є нікчемною, внаслідок чого сума нарахованої комісії у розмірі 1200 грн не може бути стягнута з відповідача на користь позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 582/202/22.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення заборгованості за неустойкою в розмірі 5000 грн.

В силу частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до умов кредитного договору № 1874350 від 06.12.2019 у пункті 3.2.4. сторони передбачили стягнення з позичальника пеню за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору. У разі порушення строків повернення кредиту на вимогу Товариства позичальник зобов`язаний сплатити пеню (пункт 3.3.3.).

Відповідно до п. 2.4.1., 3.3.3. кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4. договору. У разі порушення строків повернення кредиту на вимогу товариства позичальник зобов`язаний сплатити пеню.

Згідно із п. 4.1. кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник, починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4. цього договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.

З урахуванням погоджених сторонами умов кредитного договору, враховуючи порушення строків повернення кредиту та вимогу товариства до позичальника щодо сплати пені за невиконання умов цього договору в розмірі 5000 грн, суд вважає дану вимогу обґрунтованою та такою, що відповідає умовам кредитного договору.

Оскільки боржник свої зобов`язання за даним кредитним договором не виконав, то розмір заборгованості за цим договором становить 19 500 грн, що складається з: 10 000 грн - тіло кредиту, 4500 грн - заборгованість за відсотками, пеня 5000 грн.

Щодо застосування позовної давності, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законом України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 року установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.

Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення змін до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності (закон № 11315), яким вилучена норма про те, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №11315 опубліковано у «Голосі України» 03.06.2025 року. Закон набрав чинності через три місяці після опублікування, тобто 03.09.2025 року.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 25.05.2026, тобто, в межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

6.Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн, позов задоволено частково на 65,7%, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1749,20 грн судового збору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Звертаючись до суду, представник позивача згідно вимог ст. 134 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 8000 грн, на підтвердження понесення яких долучив до позовної заяви договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, детальний опис наданих послуг від 14.04.2026 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.07.2025, акт №Д/25102 наданих послуг від 14.04.2026.

Судом встановлено, що 01.07.2025 між ТОВ ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та адвокатським об`єднанням «Апологет» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107. Предметом вказаного договору є надання правничої допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, деталі предмету договору встановлюються додатковими угодами.

14.04.2026 АО «Апологет» на виконання вимог договору надало детальний опис наданих послуг, що складаються в т.ч. з – усна консультація, ознайомлення з матеріалами справи, погодження правової позиції, складення позовної заяви та подання позову до суду, на що витрачено 6 год 30 хв часу.

Згідно акта № Д/25102 наданих послуг від 14.04.2026 ТОВ ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» зобов`язане здійснити оплату за надані послуги у повному обсязі у сумі 8000 грн.

Отже, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача, його представником надано всі необхідні докази, а тому з відповідача слід стягнути витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог – 5256 грн.

Підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд не знаходить.

Керуючись ст. 81, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 207, 512-516, 526, 530, 610, 611, 626, 628, 629, 634, 638, 1048, 1054 ЦК України, суд

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» 19 500 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот) грн заборгованості за кредитним договором № 1874350 від 06.12.2019, що складається з: 10 000 грн - тіло кредиту, 4500 грн - заборгованість за відсотками, 5000 грн - пеня.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» 5256 грн витрат на правничу допомогу та 1749,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28 м. Львів, ЄДРПОУ 35234236);

відповідач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Алла ЦІДИК