Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №369/20900/24 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року місто Київ

справа № 369/20900/24

апеляційне провадження № 22-ц/824/1818/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом Комунального підприємства «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства» Боярської міської ради Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року КП «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства» Боярської міської ради Фастівського району Київської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Позов мотивовано тим, що КП «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства» Боярської міської ради Фастівського району Київської області надає послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 .

Так позивач надавав послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема кім.119 (4-1), де основним наймачем житлового приміщення та відповідно споживачем послуг є ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням споживачем своїх зобов`язань, виникла заборгованість в розмірі 27 387,10 грн.

Оскільки у встановлений строк відповідач кошти не сплачувала, тому на підставі ст. 625 ЦК України має повернути борг з урахуванням, за період з 01 жовтня 2021 року по 01 листопада 2024 року,: три відсотки річних в розмірі 93 грн., індекс інфляції в розмірі 273,04 грн. та пеня в розмірі 759,44 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 27 387,10 грн., три відсотки річних в розмірі 93 грн., індекс інфляції в розмірі 273,04 грн. та пеня в розмірі 759,44 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства » Боярської міської ради Фастівського району Київської області заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 27 387,10 грн., інфляційні втрати - 273 грн. 04 коп., три відсотки річних - 93 грн. та сплачений судовий збір в сумі 2 937,16 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що її особисто не було повідомлено про укладення договору №193 від 18.03.2019 року та інформація про існування такого договору не розміщувалася в приміщенні гуртожитку, як того вимагало рішення №12/2 Виконавчого комітету Боярської ради від 14.03.2019 року.

Лише в лютому 2025 року позивач, з залученням коменданта гуртожитку, проінформував мешканців гуртожитку про необхідність приєднання до умов цього договору та їх виконання, що ще раз підтверджує те, що вона не знала про існування такого договору.

Посилається на те, що факт надання послуги з утримання будинку та прибудинкової території згідно договору № 193 від 18 березня 2019 року позивачем не підтверджується жодними доказами, зокрема в матеріалах справи відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт саме по договору № 193.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він вказує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі докази, надані сторонами, та ухвалив законне рішення. Зазначає, що позивач критично ставиться до доводів апеляційної скарги стосовного того, що відповідач не була проінформована про наявність договору №193 від 18.03.2019 року , оскільки 19 травня 2019 року Боярською міською радою на своєму офіційному сайті з посиланням на рішення №12/2 від 14.03.2019 року було розміщено оголошення про визначення управителя, в якому зазначено, що ціни послуги по кожному будинку визначено на рівні ціни, запропоновано в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу - КП «БГВУЖКГ», а 01.12.2021 року на офіційному веб-сайті КП «БГВУЖКГ» опубліковано повідомлення про публічну пропозицію (оферту) укладення публічного індивідуального договору приєднання про надання послуг відповідної якості з центрального теплопостачання, у зв`язку з чим цей договір вважається укладеним з 31.12.2021 року .

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, у тому числі, справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено, що споживачем послуг, що надавалися КП «БГВУЖКГ» Боярської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 в т.ч. кім.№119(4-1) в якій мешкає відповідач ОСОБА_1 на підставі виданого виконавчим комітетом Боярської міської ради народних депутатів ордеру від 22.12.2008 № 003003, є саме ОСОБА_1 .

Договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 між позивачем та відповідачем не укладався, але житлово-комунальні послуги надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини.

З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості -по особовому рахунку НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , що також підтверджується направленими нею копіями квитанцій до відзиву, обліковується заборгованість, яка виникла внаслідок часткової оплати нарахованих сум до сплати.

Ціна на послугу з управління на момент укладення Договору №193 від 18.03.2019 була визначена за результатами конкурсу в розмірі - для мешканців 1-3 поверхів:740 за місяць на койко місце та включає: витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 571,03 грн без ПДВ, відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території(кошторис витрат),винагороду управителю в розмірі 45,68 грн без ПДВ на місць;

Для мешканців 4 поверху 36,19 в т.ч. ПДВ на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає: витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 27.93 грн без ПДВ відповідно до кошторису витрат, винагороду управителю в розмірі 2.23 грн без ПДВ.

Сума заборгованості за період з 01 вересня 2021 року по 01 грудня 2024 року складає 27387 грн. 10 коп., інфляційні втрати 273 грн. 04 коп., 3% річних 93 грн. 00 коп., пеня в розмірі 759,44 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеність факту отримання відповідачем послуг за вказаною в позові адресою, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, регламентованих Законом України «Про житлово-комунальні послуги», та їх неналежне виконання відповідачем, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Суб`єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники -споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

За визначенням, наданим у ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем(крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги уразі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем),утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», проживаючі та/або зареєстровані споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідна правова позиція сформульована у Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, провадження № 61-11107св18, Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, провадження № 61-26204св18.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) вимагати сплату грошей за надані послуги.

Встановивши, що позивач надав відповідачу житлово-комунальні послуги, однак, остання не в повній мірі здійснювала їх оплату, у звязку з чим виникла заборгованість, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за житлово-комунальні послуги.

При цьому, відповідачка не спростувала наявність заборгованості, та її розмір.

У відповідності зі ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

З огляду на прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань позивачем застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України шляхом нарахування на суму боргу інфляційних втрат 273 грн. 04 коп., 3% річних 93 грн. 00 коп. та 759 грн 44 коп пені, що слідує з розрахунку заборгованості, які були розраховані за період з 01.10.2021 до 01.02.2022 та з 01.02.2024 по 01.11.2024, що не суперечить нормі Постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану»(зі змінами згідно з постановами КМУ №390 від 21.04.2023 та №1405 від 29.12.2023) .

Надавши юридичну оцінку наявним розрахункам заборгованості за житлово-комунальні послуги, проведеним позивачем, перевіривши обґрунтованість та правильність нарахованої суми боргу суд дійшов обгрунтованого висновку, що сума заборгованості за період з 01 вересня 2021 року по 01 грудня 2024 року розрахована вірно і складає 27387 грн. 10 коп., інфляційні втрати 273 грн. 04 коп., 3% річних 93 грн. 00 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками.

Доказів на спростування відповідно до ст.ст.77-78 ЦПК України розрахунку заборгованості відповідачем суду не надано.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачку особисто не було повідомлено про укладення договору №193 від 18.03.2019 року та інформація про існування такого договору не розміщувалася в приміщенні гуртожитку, як того вимагало рішення №12/2 Виконавчого комітету Боярської ради від 14.03.2019 року, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

19 травня 2019 року Боярською міською радою на своєму офіційному сайті з посиланням на рішення №12/2 від 14.03.2019 року було розміщено оголошення про визначення управителя в якому зазначено, що ціни послуги по кожному будинку визначено на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу-КП «БГВУЖКГ».

Крім того, згідно п. 15 Договору №193 від 18.03.2019, інформацію, пов`язану з виконанням цього договору, управитель доводить до відома співвласників шляхом розміщення відповідних інформаційних матеріалів наступним чином: загального повідомлення-дошках (стендах)оголошень у під`їздах будинку; персонального повідомлення- у друкованих матеріалах, що поширюються управителем через поштові скриньки кожного співвласника, на звороті платіжних документів, що надаються управителем співвласникам.

Відповідач не надала до суду належних доказів того, що в березні 2019 року позивачем не було розміщене повідомлення про укладення Договору №193 від 18.03.2019.

Слід зазначити, що сам по собі факт не повідомлення персонально відповідача про договір №193 від 18.03.2019 року не звільняє останню від оплати комунальних послуг.

Посилання на те, що факт надання послуги з утримання будинку та прибудинкової території згідно договору № 193 від 18 березня 2019 року позивачем не підтверджується жодними доказами, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки фактично відповідачка не заперечувала надання позивачем послуг.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: