Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №752/30577/25 — Київський апеляційний суд

справа № 752/30577/25 головуючий у суді І інстанції Данілова Т.М.

провадження № 22-ц/824/13290/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», Приватного акціонерного товариства «Київводоканал» про захист прав споживачів, скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила:

визнати заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка виникла перед відповідачами до 2019 року безпідставною та такою, яка підлягає скасуванню;

зобов`язати відповідачів не нараховувати позивачу борг за житлово-комунальні послуги, який виник до 2019 року, а також здійснити перерахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги та відкоригувати особовий рахунок з неврахуванням заборгованості, яка виникла до 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрована за вказаною адресою. Станом на 01 жовтня 2025 року за вказаною квартирою сформувалася заборгованість по житлово-комунальним послугам, зокрема 35 936,53 грн. з утримання будинку та прибудинкової території, 17 632,76 грн. з гарячого водопостачання, 31 317,43 грн. з центрального опалення. Позивач зазначає, що вона є малозабезпеченою пенсіонеркою, має інвалідність 1 групи, не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду. Вона планує оформити житлову субсидію, проте наявність заборгованості позбавляє її такої можливості. Вказана заборгованість утворилася до 2019 року, фактично житлово-комунальні послуги отримував та був наймачем особового рахунку колишній чоловік позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 01 квітня 2012 року по 14 січня 2018 року позивач не проживала за вказаною адресою. На думку позивача, вказана заборгованість є безнадійною та підлягає списанню, посилається на сплив строку позовної давності. Наявність безпідставно нарахованої заборгованості на особовому рахунку порушує її права та інтереси, оскільки позивач значиться як недобросовісний боржник і не може оформити субсидію на оплату комунальних послуг.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції взагалі не надав правової оцінки ключовому доказу, на якому базувалися позовні вимоги, а саме - Акту, затвердженому Житлово-експлуатаційною дільницею № 111 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», та довідці про місце проживання малолітньої особи (підтвердження не проживання за місцем реєстрації з 30.03.2012 р.). Цим офіційним документом, виданим самим же Відповідачем-1, чітко та безальтернативно підтверджено факт не проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 01 квітня 2012 по 14 січня 2018 року. Крім того, матеріалами справи (довідкою КК «Центр комунального сервісу» та копією свідоцтва про смерть) підтверджується, що в цей період наймачем особового рахунку та фактичним споживачем послуг за вказаною адресою був її колишній чоловік - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач стала наймачем квартири та особового рахунку лише у липні 2021 року на підставі Розпорядження Голосіївської РДА № 375 від 16 липня 2021 року. Суд першої інстанції не врахував, що позивач фізично та юридично не могла споживати житлово-комунальні послуги у період з 2012 по 2018 роки за цією адресою, а отже, покладання на неї відповідальності за борги померлої особи, які виникли в період її документально підтвердженого не проживання, є грубим порушенням ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 509 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», вказує, що до 01 травня 2015 послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 надавалась Комунальним підприємством «ЖЕО-111». Відповідно до рішення Київської міської ради від 14.05.2015 N 467/1331 «Про створення комунального концерну «Центр комунального сервісу» вирішено створити комунальний концерн «Центр комунального сервісу», до складу якого, зокрема, увійшло Комунальне підприємство «ЖЕО-111». Тобто заборгованість позивача, яка виникла до 01 травня 2015 перебуває у віданні Комунального концерну «Центр комунального сервісу». Таким чином, заборгованість за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по квартирі АДРЕСА_1 , яка виникла до 01 травня 2015 існує саме перед Комунальним концерном «Центр комунального сервісу». Позивачем не надано жодних доказів існування заборгованості перед відповідачем-1 за послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій до 2019 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрована за вказаною адресою. Вказана квартира неприватизована.

Згідно розпорядження № 375 від 16 липня 2021 року Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації був змінений договір найму вказаної квартири, власником особового рахунку стала ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 не доведені та не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, у редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Частинами другою - четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

Разом із цим, за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).

Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).

Виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживачана помилкову сплату коштів всупереч його волі.

Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом.

Близький за змістом висновок Верховний Суд складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 753/8902/20.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не врахував висновки Верховного Суду в аналогічних справах, не визначився у достатній мірі із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до них, не перевірив доводів позивача та дійшов необґрунтованого висновку про обрання позивачем способу захисту порушеного права, не передбаченого чинним законодавством.

Перевіряючи доводи позивача в частині визнання заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла перед відповідачами до 2019 року безпідставною та такою, яка підлягає скасуванню, апеляційний суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регламентуються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п. 1); без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості (п. 2); на усунення протягом строку, встановленого договорами про надання житлово-комунальних послуг або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг (п. 4); на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості (п. 5); складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт (п. 9).

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений у пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», умови типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 15 травня 1987 року.

ОСОБА_1 не надала доказів того, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» не надавало або надавало неналежним чином послуги з утримання будинку, а також на підтвердження того, що вона зверталася до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» із заявами щодо здійснення перерахунку розміру нарахувань в зв`язку з неналежним наданням послуг.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у спірний період відповідач фактично не проживала у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується актом № 57 від 13 червня 2019 року, а отже не користується житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки факт не проживання відповідача у квартирі, в якій вона зареєстрована, не звільняє її від обов`язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Оскільки відповідач зареєстрована у вищезазначеній квартирі, вона несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг разом з власником житла та іншими, особами, які зареєстровані в квартирі.

Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Відповідності до п. 11 п. 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690, споживач має право на не оплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору.

Отже, для припинення нарахування відповідачами 2,3 вартості послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення відповідач повинна була звернутися з даним питання до відповідачів 2,3 у відповідності до вимог зазначених правил.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач зверталася до відповідачів з заявами та відповідними доказами та просила у зв`язку з її не проживанням в квартирі припинити нарахування плати за вказані послуги.

За таких обставин посилання позивача на актзатверджений Житлово-експлуатаційною дільницею № 111 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та довідку про місце проживання малолітньої особи (підтвердження не проживання за місцем реєстрації з 30.03.2012 р.) є безпідставним, оскільки у відповідності до встановленого порядку саме з цими документами позивач повинна була звернутись до постачальника послуг (гаряче водопостачання та постачання холодної води).

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що станом на 01 жовтня 2025 року за квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , сформувалася заборгованість по житлово-комунальним послугам, зокрема 35 936,53 гр. з утримання будинків та прибудинкової території, 17 632,76 грн. з гарячого водопостачання, 31 317,43 грн. з центрального опалення.

Проте, як вірно встановив суд першої інстанції, жодних належних та допустимих доказів щодо наявності заборгованості позивача перед відповідачами за житлово-комунальні послуги, її розміру до 2019 року матеріали справи не містять.

Рахунки-повідомлення станом на 01 жовтня 2025 року та 01 листопада 2025 року, надані позивачем, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не містять періоду виникнення заборгованості. З огляду на викладене, посилання позивача на строк позовної давності не може бути враховане.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Верховний Суд у своїх постановах зауважує, що пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме позивач має довести, що вищезазначені суми заборгованості за житлово-комунальні послуги утворилися до 2019 року, коли саме, а також що наявні підстави звільнення позивача від обов`язку їх сплачувати.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції по суті дійшов вірного висновку про відсутність підстав до задоволення позову, однак виходив при цьому з невірних мотивів, допустивши невідповідність висновків суду обставинам справи, що в силу вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до зміни рішення в мотивувальній частині.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішенняГолосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.