Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №372/206/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 372/206/26 Головуючий у суді І інстанції: Проць Т.В.

провадження №22-ц/824/11121/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Ратнікової В.М., Музичко С.Г., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Центренерго» та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ПАТ «Центренерго» в особі представника Желінської Т.М. звернулось до Обухівського районного суду Київської області з вказаним позовом про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказала, що ОСОБА_1 уклав інвестиційний договір з банком «Аркада» за програмою ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «УКРЖИТЛОІНВЕСТ». У липні 2011 року ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» отримано в інспекції ДАБК у Київській області свідоцтво № 10000493 про відповідність збудованого об`єкта по АДРЕСА_1 . Після введення будинку в експлуатацію позивач почав надавати тепло в будинок та квартири власників. Разом з цим, ОСОБА_1 оформив право власності на квартиру АДРЕСА_2 лише 02.10.2023 року. Зауважила, що до передачі вказаної квартири ОСОБА_1 мав лише майнове право та не міг користуватися послугами позивача, який надавав послугу теплопостачання у квартиру АДРЕСА_3 з дня введення будинку АДРЕСА_4 в експлуатацію, тому фактичним споживачем послуг позивача до 02.10.2023 року є саме ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «УКРЖИТЛОІНВЕСТ». Оскільки відповідачі не виконали своїх зобов`язань по оплаті наданих послуг просить стягнути з них заборгованість за період з січня 2017 року по жовтень 2023 року у розмірі 38380 грн 03 коп., інфляційні втрати в розмірі 16537 грн 04 коп., 3 % річних у розмірі 3460 грн 81 коп., а всього 58377 грн 88 коп. в рівних частинах.

05.02.2026 року представник відповідача ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» - Крамаренко Є.В. подав до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому вказав, що питання щодо не визнання ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» утримувачем майна, яке не зобов`язане платити за комунальні послуги до дати оформлення права власності на квартиру по АДРЕСА_5 було предметом розгляду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України, який в постанові по справі № 372/2214/21 від 10.08.2023 року, позивачем у якій був ОСОБА_1 зазначив, що утримувачем спірних квартир та покладення на нього обов`язку платити за комунальні послуги до дати оформлення права власності на квартири за позивачем.

10.02.2026 року на адресу суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_1 , в якому останній вказав, що у жовтні 2023 року уклав з ПАТ «Центренерго» індивідуальний договір № 50120180 від 17.10.2023 року про надання послуги постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_6 , в якому не вказано/не заявлено про борг квартири. Вважав, що сума боргу розрахована некоректно, оскільки не відповідає фактичні площа квартирі та є завищеним.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської ТЕС заборгованість за надані послуги з теплопостачання станом на 31.10.2023 року у розмірі 29 188 грн 94 коп..

У задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, 27 квітня 2026 ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що у спірний період з січня 2017 року по жовтень 2023 року апелянт не був власником квартири, не мав доступу до неї, не мав ключів і не укладав жодного договору на теплопостачання. Відповідно, він не міг бути споживачем цієї послуги.

Наголошував на тому, суд першої інстанції не дослідив ключовий доказ – акт передачі ключів від 29.09.2023 року. Апелянт зареєстрований і проживає за іншою адресою, а саме у АДРЕСА_7 . Акт передачі ключів від 29.09.2023 року є прямим і безспірним доказом того, що до цієї дати апелянт не мав доступу до квартири. Цей документ долучено і до відзиву, і до позовної заяви. Проте суд жодним чином не оцінив його у своєму рішенні.

Не маючи ключів, апелянт об`єктивно не міг споживати послугу, перебувати у квартирі, контролювати подачу тепла або встановити лічильник. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що скарг від відповідача не надходило, є юридично безпідставними у відсутність договірних відносин та фізичного доступу до квартири. Відсутність скарг є прямим наслідком відсутності доступу, а не підтвердженням споживання послуги.

Зазначав, що суд першої інстанції не встановив особу, яка фактично утримувала квартиру АДРЕСА_3 у спірний період. Зі змісту письмових пояснень забудовника у матеріалах справи № 757/61477/18-ц та № 372/2214/21 вбачається, що квартира перебувала під збереженням забудовника до моменту її передачі. Суд першої інстанції не дослідив це питання і не визначив належного боржника, що унеможливлює ухвалення законного рішення про стягнення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що позивач зловживав правом, свідомо накопичуючи борг. Так, понад 6 років та 9 місяців позивач нараховував борг, жодного разу не надіславши апелянту рахунку, повідомлення або претензії. Маючи технічну можливість припинити надання послуги у встановленому порядку, свідомо не вживав жодних заходів. Знав або повинен був знати, що квартира не передана власнику.

Також представник відповідача зазначав, що позов подано у січні 2026 року, відтак, вимоги щодо всіх платежів до січня 2023 року подані з пропуском строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що позивач нараховував борг на завищену площу, водночас відсутні докази фактичного надання послуги. Так, позивач нараховував борг виходячи з площі 42,5 кв.м./40,5 кв.м. (опалювальна). Проте всі документи в матеріалах справи підтверджують фактичну площу 42, кв.м. / 40,0 кв.м. (опалювальна).

Також представник відповідача зазначав, що суд першої інстанції безпідставно посилався на обставини викладені у постанові Верховного Суду у справі № 372/2214/21, оскільки вони не мають преюдиційного значення для визначення боржника у даній справі.

Також не погодившись з рішення суду першої інстанції, 04 травня 2026 року Твердохліб С.М., яка представляє інтереси Приватного акціонерного товариства «Центренерго», подала до Київського апеляційного суду через підсистему ЄСІТС – «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 31.03.2026 року в частині відмови у стягненні частини заборгованості з ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» та постановити у цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з ТОВ «Українська інвестиційно будівельна компанія «Укржитлоінвест» заборгованості за надані послуги теплопостачання в квартиру АДРЕСА_2 у розмірі 29 188,94 грн.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що уклавши інвестиційний договір відповідач ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру, а відповідач ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» зобов`язаний був збудувати та передати майно відповідачу ОСОБА_1 ..

Будівництво було завершено в 2011 році, що підтверджується документами Інспекції ДАБК, а зобов`язання передати майно відповідач ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» виконав лише 29.09.2023 року. У цей період (з 2011 року по 2023 року) у відповідача ОСОБА_1 було лише майнове право, що було встановлено рішенням суду у справі №372/2214/23.

Зазначав, що майнове право та речове право на річ - це різні, хоча і взаємопов`язані, юридичні поняття, яким не надано належної оцінки у рішенні суду першої інстанції. Речове право, зокрема, право власності, надає власнику найширші можливості щодо речі, включаючи володіння, користування та розпорядження. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, що відрізняються від права власності. Вони можуть включати право володіння, розпорядження, а також інші специфічні права та право вимоги, яким і скористався відповідач ОСОБА_1 у 2018 році.

Вважає, що приймаючи рішення по справі суд першої інстанції не дав належної оцінки майновому та речовому праву власності, визначення споживача та виникненню зобов`язань з оплати наданих послуг теплопостачання.

25 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» - адвоката Крамаренка Є.В., в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначав що питання щодо не визнання ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» утримувачем майна (двох квартир), яке не зобов`язане платити за комунальні послуги до дати оформлення права власності на квартиру по АДРЕСА_5 , було предметом розгляду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України, який в постанові по справі № 377/2214/21 від 10.08.2023 року, позивачем в даній справі був ОСОБА_1 , зазначав: «Оскільки суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання забудовника передати квартири позивачу та оформити право власності на квартири, оскільки не встановив, що саме дії відповідача унеможливили завершення процедури з оформлення права власності на об`єкти інвестування, тому немає підстав для задоволення похідної вимоги про визнання ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» утримувачем спірних квартир та покладення на нього обов`язку платити за комунальні послуги до дати оформлення права власності на квартири за позивачем».

За таких обставин представник ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» вважає недоцільне звернення позивача до ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» щодо стягнення коштів за теплопостачання, яке надавалось до квартири за адресою АДРЕСА_5 .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а апеляційна скаргу ПАТ «Центренерго» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що не вбачав правових підстав для стягнення з ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» половини вартості заборгованості за надані послуги з теплопостачання квартири АДРЕСА_2 , з огляду на встановлені обставини у справі № 372/2214/21, які відображені у постанову Верховного Суду від 10.08.2023 року та які мають преюдиційне значення для даної справи.

В цій частині висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону.

Суд першої інстанції вважав, що саме з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_5 , враховуючи, що позивачем надано докази виникнення між сторонами правовідносин у зв`язку з наданням позивачем комунальних послуг та наявності з боку відповідача невиконаних зобов`язань щодо оплати спожитих житлово-комунальних послуг. Скарг з приводу ненадання чи неналежного надання послуг від відповідача на адресу позивача не надходило. Доказів зворотного відповідачем в ході розгляду справи до суду подано не було. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що послуги були надані відповідачу в повному обсязі та належної якості. Тому суд першої інстанції вважав обгрунтовану вимогу позивача про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 38 380,03 грн.

Щодо стягнення на користь позивача виплат, передбачених ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції виходив з того, що нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних в межах заявлених вимог за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року не підлягають стягненню з відповідача (з огляду на заборону на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг під час військового стану до 29 грудня 2023 року).

За проведеними обчисленнями, з урахуванням методики розрахунку інфляційних втрат та 3% річних відповідно до частини другою статті 625 ЦК України, судом першої інстанції встановлено, що стягненню на користь позивача за період з січня 2017 року по лютий 2022 року підлягають 3% річних у розмірі 2523,62 грн та інфляційні втрати у розмірі 8558,75 грн.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що загальний розмір заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з січня 2017 року по жовтень 2023 року складає 49 462,40 грн, з яких: 38380,03 грн – основний борг, 8558,75 грн – інфляційні втрати, 2523,62 грн – 3% річних.

Разом з цим, суд першої інстанції зауважив, що не може вийти за межі позовних вимог, тому прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за надані послуги з теплопостачання у розмірі 29188 грн 94 коп., як про це просив позивач у своєму позові, тобто в межах заявлених позовних вимог.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 18.01.2010 року між АКБ «Аркада» та ТОВ УІКБ «Укржитлоінвест» (забудовник) укладено генеральний договір. Відповідно до умов договору забудовник зобов`язувався організувати спорудження об`єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об`єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об`єкти інвестування, а банк зобов`язувався своєчасно здійснювати фінансування будівництва.

16.02.2010 року ОСОБА_1 та АКБ «Аркада» уклали договір №61076 про участь у фонді фінансування будівництва за програмою ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест».

24.06.2011 року між АКБ «Аркада» та ОСОБА_1 було укладено договір №61076 про уступку майнових прав, відповідно до якого довіритель набув майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , загальна площа 42,20 кв.м..

Позивач відмовився отримувати від управителя ФФБ довідки про право на набуття у власність квартири АДРЕСА_3 , з підстав незгоди із визначеними БТІ площами спірних квартир.

ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірну квартиру 02.10.2023 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав.

17.10.2023 року між ПАТ «Центренерго» та ОСОБА_1 укладено Договір № 50120180 про надання послуги з постачання теплової енергії.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за спірною квартирою обліковується борг у розмірі 38 380,03 грн за період з січня 2017 року по жовтень 2023 року. Крім того, позивачем нараховано 3% річних в сумі 3460,81 грн та індекс інфляції в сумі 16 537, 04 грн.

Згідно постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України від 10.08.2023 року по справі № 372/2214/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Верховним Суд виснував: «Оскільки суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання забудовника передати квартири позивачу та оформити право власності на квартири, оскільки не встановив, що саме дії відповідача унеможливили завершення процедури з оформлення права власності на об`єкти інвестування, тому немає підстав для задоволення похідної вимоги про визнання ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» утримувачем спірних квартир та покладення на нього обов`язку платити за комунальні послуги до дати оформлення права власності на квартири за позивачем.».

Переглядаючи позовні вимоги заявлені до ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовною заявою позивач ПАТ «Центренерго», в особі відокремленого підрозділу Трипільська теплова електростанція просив стягнути у рівних долях з ОСОБА_1 та ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» заборгованість з постачання теплової енергії за період з січня 2017 року по жовтень 2023 року у розмірі 58 377,88 грн.

Заявляючи позовні вимоги до ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест», позивач зазначав, що 26.07.2011 року ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» зареєстрував в інспекції ДАБК у Київській області декларацію про готовність об`єкта (односекційного 16-ти поверхового житлового будинку) до експлуатації. Після введення будинку в експлуатацію Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго» стала надавати послуги з постачання теплової енергії в квартири мешканців будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, позивачу стало відомо, що ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» передав за актом приймання-передачі ключі від квартири та квартиру власнику лише 29.09.2023 року. А 04.10.2023 року було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та зареєстровано спірну квартиру у Державному реєстрі прав власності на відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до ч. 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Оскільки спір виник між сторонами з приводу стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, які є юридичними особами (позивач - Приватне акціонерне товариство «Центренерго», відповідач – ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест»), суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у цій частині позовних вимог заявлених до ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест», справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п.1 ч.1 статті 255 ЦПК України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (ч.1 статті 256 ЦПК України).

З огляду на те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил юрисдикції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині заявлених позовних вимог до ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест», з закриттям провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зазначає.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Отже, закінчивши апеляційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд апеляційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Київський апеляційний суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест», а рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати.

Таким чином доводи апеляційної скарги ПАТ «Центренерго» слід задовольнити частково.

Переглядаючи позовні вимоги в частині заявлених до відповідача ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статей 66, 67, 162 ЖК України визначено, що за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Відповідно до п. 5 ч. 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Встановлено, що 16.02.2010 року ОСОБА_1 (довіритель) уклав з АКБ «Аркада» договір №61076 від 16.02.2010 року про участь у ФФБ за програмою ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» (забудовник).

27.11.2011 року будинок АДРЕСА_1 введено в експлуатацію.

Відповідно до акту приймання-передачі від 29.09.2023 року ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» та ОСОБА_1 забудовний передав, а довіритель отримав комплекти ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 (а.с. 107).

ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірну квартиру 02.10.2023 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 108).

17.10.2023 року між ПАТ «Центренерго» Трипільська ТЕС та ОСОБА_1 укладено договір №50120180 про надання послуги з постачання теплової енергії (а.с. 112-121).

Позивач просив стягнути заборгованість з відповідача яка виникла за період з січня 2017 року по жовтень 2023 року. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач ОСОБА_1 у вказаний період не був власником квартири, не мав доступу до неї (з огляду на те, що комплекти ключів отримав лише 29.09.2023 року), і не укладав жодного договору з позивачем на теплопостачання до жовтня 2023 року. Не маючи ключів від квартири, апелянт об`єктивно не міг споживати послугу, перебувати у квартирі, контролювати подачу тепла або встановити лічильник.

ОСОБА_1 , який володів лише майновими правами на квартиру і не оформив право власності, не повинен сплачувати за житлово-комунальні послуги, з огляду на те, що фактично не споживав їх.

Суд апеляційної інстанції враховую, що у справі № 757/61477/18-ц від 09.09.2020 року визнано незаконною бездіяльність забудовника – ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» щодо відмови від виправлення технічних характеристик квартири АДРЕСА_3 та передачі документів для оформлення права власності. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не ухилявся від обов`язку оформити право власності на квартиру у встановлений законом порядку, оскільки фактично не міг оформити таке права, з огляду на відсутність належних документів від забудовника, отже діяв добросовісно.

З огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними позовні вимоги заявлені до відповідача ОСОБА_1 , оскільки обов`язок по внесенню плати за утримання квартири і комунальні послуги виникає з моменту виникнення права власності, тобто після державної реєстрації такого права у відповідності до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Однак у період з січня 2017 року по жовтень 2023 року відповідач ОСОБА_1 не був власником квартири, не мав до неї доступу, відповідно не користувався наданими позивачем послугами, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, ухвалене судом першої інстанції рішення в частині заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 ..

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 заслуговують на увагу, доводи апеляційної скарги ПАТ «Центренерго» слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Центренерго» в особі Трипільської ТЕС заборгованості за надані послуги з теплопостачання станом на 31.10.2023 року у розмірі 29 188,94 грн, оскільки рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» слід скасувати та закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255, 374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центренерго» задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської ТЕС заборгованості за надані послуги з теплопостачання станом на 31.10.2023 року у розмірі 29 188,94 грн – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 року в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги – скасувати та провадження у цій частині позовних вимог закрити.

Роз`яснити Приватному акціонерному товариству «Центренерго», що даний спір в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «23» вересня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко