Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №361/3063/26 — Київський апеляційний суд

справа № 361/3063/26 головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М.

провадження № 22-ц/824/14907/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року про закриття провадження, постановлену під головуванням судді Петришин Н.М. у м. Бровари Київської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом знесення самовільно встановленого шиферного паркану.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою закрито.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в даному позові не йдеться про спір між тими самими сторонами (у справі № 361/4492/23 був співвідповідач, відсутній у даному спорі). В даному спорі йдеться про інші підстави позову. В справі № 361/4492/23 позивач, як на основну підставу посилався на рішення комісії по вирішенню земельних спорів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні, на яке він не посилається в даній справі. В даній справі позивач має намір замовити проведення судової земельно-технічної експертизи, про що було зазначено в позовній заяві. У даній справі позов був заявлений з метою усунення триваючого порушення. Порушення прав позивача триває і після набрання законної сили рішенням Броварського міськрайонного суду від 03 липня 2025 року у справі № 361/4492/23. Тобто предметом позову є усунення перешкоди за період після 17 грудня 2025 (дата набрання законної сили зазначеним рішенням). Ці порушення не були предметом спору у справі № 361/4492/23.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вказує, що посилання позивача на те, що у справі № 361/4492/23 був наявний співвідповідач ( ОСОБА_4 ), який відсутній у справі № 361/3063/26, є безпідставним, оскільки відсутність вимог до другого відповідача ( ОСОБА_4 ) в новому позові у справі № 361/3063/26 зумовлена лише тим, що рішенням суду у справі № 361/4492/23 вимоги до ОСОБА_4 вже розглянуті по суті та задоволені. При цьому учасниками нового спору є ті самі сторони - позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 . У справі № 361/4492/23 предметом позовних вимог до ОСОБА_3 заявлялась вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу (прибрання) шиферного паркану. У справі № 361/3063/26 заявлено аналогічну вимогу до ОСОБА_3 - усунення перешкод шляхом знесення того самого шиферного паркану. Таким чином предмет спору в у справі № 361/4492/23 та у справі № 361/3063/26 є абсолютно тотожним. Доводи позивача про зміну підстав позову у зв`язку з тим, що у справі № 361/4492/23 він посилався на рішення комісії по вирішенню земельних спорів, а в даній справі має намір замовити судову земельно-технічну експертизу, є повністю помилковими та свідчать про невірне розумінні норм процесуального права. Рішення комісії чи висновок експертизи є лише доказами у справі (засобами доказування), а не підставою позову. Намір позивача замовити експертизу у новій справі є лише спробою надати нові докази на підтвердження тих самих обставин, що не змінює матеріально-правових підстав позову та не спростовує тотожності спору. Аналіз змісту позовної заяви у цій справі № 361/3063/26 та аналіз змісту позовної заяви у справі № 361/4492/23, свідчить про те, що позивач фактично намагається повторно ініціювати судовий розгляд вимог, яким уже було надано правову оцінку та які розглянуті судом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення суду, що набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції" De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду сформульованими у постанові від 25 червня 2025 року у справі №161/8939/23 (провадження N 61- 8551св24) та у постанові від 29.01.2025 у справі №757/38559/21-п (на які суд І інстанції сам же і посилається) - для визнання позовів тотожними та закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох елементів: тотожність сторін, підстав та предмету спору. Відсутність тотожності хоча б одного з елементів унеможливлює закриття провадження за п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. При оцінці тотожності позовів суд зобов`язаний детально досліджувати фактичні підстави позову, їх правове обґрунтування та точні характеристики предмету спору.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції зазначав, що звертаючись до суду з позовом у справі № 361/4492/23 позивач просив зобов`язати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прибрати з належної йому земельної ділянки, площею 0,0705 га, кадастровий номер: 3221289001:01:017:0042, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 каркасні дуги теплиці та шиферний паркан на визначену відстань з дотриманням інсоляції відповідно до лінії розмежування вказаному при обмірі геодезистом між ділянками «ШИЯН» та «АНТОНЮК».

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2025 року у вищевказаній справі № 361/4492/23 позов задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прибрати із земельної ділянки, кадастровий номер: 3221289001:01:017:0042, площею 0,0705 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_1 , каркасні дуги теплиці та шиферний паркан.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року вищезазначене рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2025 року в частині вимог до ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , про зобов`язання вчинити дії - відмовлено. В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2025 року залишено без змін.

Відтак, вищевказане рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2025 року у нескасованій його частині, набрало законної сили 17 грудня 2025 року.

Звертаючись до суду з даним позовом у справі № 361/3063/26, ОСОБА_1 просить суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0705 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221289001:01:017:0042, шляхом знесення самовільно встановленого шиферного паркану.

Проаналізувавши предмет та підстави позову у справах № 361/4492/23 та № 361/3063/26 суд вважав їх тотожними.

Однак, апеляційний суд в повній мірі не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки позови різняться за способом захисту та часом здійснення перешкод, які позивач просить усунути (за період після 17 грудня 2025 року).

Суд першої інстанції не дослідив детально фактичні підстави позову, їх правове обґрунтування та точні характеристики предмету спору, що призвело до помилкового висновку про тотожність позовів та передчасного закриття провадження у цій справі.

При цьому суд залишив поза увагою, що вимоги позивача прибрати з належної йому земельної ділянки шиферний паркан на визначену відстань з дотриманням інсоляції відповідно до лінії розмежування вказаному при обмірі геодезистом між ділянками «ШИЯН» та «АНТОНЮК» не є ідентичними вимогам усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом знесення самовільно встановленого шиферного паркану.

Реалізація зазначених вимог позивача полягає у вчиненні різних по своїй природі дій, які мають різні наслідки для відповідача.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року Головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав до закриття провадження у справі.

Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала про закриття провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.