Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №759/8610/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/12825/2026

Справа № 759/8610/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Оніщука М.І., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Фінагеєвої І.О., ухвалене в м. Київ 23 квітня 2026 року (повний текст рішення складено 01 травня 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Навіа Інвест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу та витребування майна з чужого незаконного володіння,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року позивач ТОВ «Навіа Інвест» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Навіа Інвест» 336 908,23 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 07022022 від 07 лютого 2022 року, витребувати з володіння ОСОБА_1 у власність ТОВ «Навіа Інвест» транспортний засіб: модель 5, марки Mazda д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску 2011, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивував тим, що 07 лютого 2022 року ТОВ «Навіа Інвест» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 07022022, невід`ємними частинами якого є три додатки - специфікація, графік лізингових платежів та акт приймання-передачі в лізинг.

Згідно додатку № 3 до договору, лізингодавцем (позивачем) передано, а лізингоодержувачем (відповідачем) прийнято у фінансовий лізинг предмет лізингу: транспортний засіб: модель 5, марки Mazda д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску 2011, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 .

Згідно п. 3 додатку № 1 до договору, вартість предмета лізингу становить 225000 грн. Згідно п. 2 додатку № 3 до договору, предмет лізингу оглянуто та перевірено в присутності сторін, предмет лізингу технічно справний, зовнішні пошкодження відсутні, лізингоодержувач не має зауважень щодо якості, комплектація та відповідності предмета лізингу специфікації.

Згідно п. 6 договору, за користування предметом лізингу лізингоодержувач на рахунок лізингодавця сплачує лізингові платежі в порядку та розмірах, передбачених цим договором та графіком платежів.

Термін сплати усіх платежів вже настав (термін сплати останнього платежу 10 лютого 2023 року). В порушення умов договору, лізингоодержувачем 08 лютого 2022 року було сплачено єдиний платіж в сумі 67500 грн., і заборгованість за протермінованими лізинговими платежами становить 171675,19 грн.

Враховуючи, що відповідачем не сплачено 12 поточних лізингових платежів, передбачених додатком № 2 до договору, відповідно до умов п. 11.7.1 договору позивач направив відповідачу повідомлення від 06 березня 2023 року про відмову (розірвання) договору фінансового лізингу, згідно якого договір є розірваним з 06 березня 2023 року.

У зв`язку з достроковим припиненням дії договору 07 березня 2023 року відповідачеві була надіслана вимога № 23/03/06-8 про повернення предмету лізингу, сплату лізингових та інших платежів по договору, яка отримана відповідачем 10 березня 2023 року.

Положеннями п. 6.5.3 договору передбачено, що у випадку зміни курсу долара США в бік зростання більше, ніж на 5 % з дати укладення цього договору на дату сплати чергового платежу за графіком лізингових платежів, застосовується коригування. За період з укладення договору по дату виставлення даної вимоги відбулася зміна курсу долара США у бік зростання більше, ніж на 5 %. В такому випадку, згідно п. 6.5.3 договору, комісійна винагорода в сумі 14174,19 грн., визначена додатком № 2 до договору, підлягає коригуванню на коефіцієнт збільшення встановленого НБУ курсу долара США до гривні, тобто на 1,2992, і відповідно коригування (зростання) розміру комісійної винагороди згідно п. 6.5.3 договору становить 4240,92 грн.

Крім того, згідно п. 13.6.1 договору, за несвоєчасну сплату лізингових платежів та інших грошових зобов`язань лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Пеня нараховується за весь строк прострочення до повного погашення заборгованості. Отже, всього пеня за весь час прострочення з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року становить 58481,88 грн.

Крім того, згідно п. 13.6.2 договору сторони погодили, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату будь-яких платежів за договором, лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу більше, ніж 10 робочих днів, лізингоодержувач сплачує 50 % річних, починаючи з 11 дня прострочення. Таким чином, всього збитки від зростання індексу інфляції за весь час прострочення з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року становлять 18780,29 грн., а 3 % річних - 58148,76 грн.

Крім того, згідно п. 13.8 договору у разі дострокового розірвання за вимогою лізингодавця у разі настання обставин, передбачених в ст. 11 цього договору, лізингоодержувач на вимогу лізингодавця сплачує на користь лізингодавця штраф у розмірі 5 % від вартості предмета лізингу згідно з цим договором, а також відшкодовує всі збитки та документально підтверджені витрати, пов`язані з розірванням даного договору та поверненням предмету лізингу. Таким чином, штраф у розмірі 5 % від вартості предмету лізингу становить 225000 грн. * 5 % = 11250 грн.

Згідно п. 13.4 договору, у випадку порушення лізингоодержувачем порядку повернення предмету лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 5 % вартості предмету лізингу та відшкодовує йому всі збитки, пов`язані з таким порушенням. Оскільки предмет лізингу мав бути повернутий лізингодавцеві не пізніше 20 березня 2023 року, однак його повернуто не було, відповідачу нараховано штраф у розмірі 5 % від вартості предмету лізингу, а саме 11250 грн.

Крім того, згідно п. 13.5 договору за порушення строків передачі предмету лізингу лізингодавцю з вини лізингоодержувача останній сплачує лізингодавцю неустойку в розмірі 10 % річних від залишкової вартості непереданого йому вчасно предмету лізингу за кожен день прострочення. Таким чином, з відповідача за 50 днів прострочення підлягає стягненню неустойка в розмірі 3082,19 грн.

Згідно п. 5.5 договору, лізингоодержувач зобов`язаний у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу. Оскільки, незважаючи на отримання 10 березня 2023 року повідомлення про розірвання договору та необхідність повернення предмету лізингу, відповідач предмет лізингу не повернув, такий підлягає витребуванню з володіння відповідача у власність позивача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Навіа Інвест» заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 336 908,23 грн. та судовий збір у розмірі 5053,80 грн., в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 року в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові. В іншій частині рішення, яким у позові відмовлено, залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки істотним недолікам оформлення договору фінансового лізингу, зокрема не врахував, що позивач надав до суду нібито оригінал спірного договору фінансового лізингу, який має істотні дефекти оформлення. В судовому засіданні досліджувався так званий «оригінал» договору, який не прошитий, не має належної наскрізної нумерації та містить підпис відповідача лише на останньому аркуші договорі та на додатках до договору. Таким чином, наданий позивачем примірник договору не підтверджує письмове погодження відповідачем змісту умов, викладених на решті аркушах, у редакції, яка міститься в матеріалах справи.

За таких обставин суд першої інстанції зобов`язаний був надати належну оцінку тому, чи є наданий позивачем примірник договору єдиним цілісним документом, погодженим обома сторонами, та чи може він підтверджувати волевиявлення відповідача щодо всіх його умов. Часткове виконання договору не є доказом погодження відповідачем у письмовій формі всіх його умов. Оскільки відповідач не погоджував договірних штрафних санкцій пені, курсового коригування чи інших додаткових нарахувань, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача пені, штрафів, курсової різниці та інших санкцій, начебто передбачених договором, є безпідставними і не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Суд першої інстанції безпідставно стягнув санкції та додаткові нарахування, не перевіривши належним чином, чи були погоджені відповідачем такі умови договору.

Наводив зміст ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України щодо форми договору, ст. 77-78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів, ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Зазначав, що суд першої інстанції прямо послався у рішенні на окремі положення договору, зокрема п. 13.6.1 щодо пені, п. 13.4 та 13.8 щодо штрафів, п. 6.5.3 щодо курсового коригування. Крім того, задовольнивши позовні вимоги про стягнення 336908,23 грн., суд фактично погодився з розрахунком позивача, який також включав інші санкції та додаткові нарахування, зокрема інфляційні втрати, відсотки річних та неустойку. При цьому суд не надав належної оцінки тому, що відповідні умови договору містяться на аркушах договору, не підписаних відповідачем, та не встановив, чи були ці умови письмово погоджені ОСОБА_1 .

Вказував, що в будь-якому разі суд першої інстанції мав перевірити правову природу, обґрунтованість, співмірність та допустимість кожної окремої санкції, чого зроблено не було. Суд був зобов`язаний перевірити правову природу заявлених позивачем 50 % річних, оскільки вони нараховані за те саме порушення, на ту саму суму боргу, та фактично той самий період, що й пеня.

Наводив зміст ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказував, що проценти, передбачені цією статтею, та пеня мають різну правову природу. Водночас у даній справі позивач заявив до стягнення не звичайні 3 % річних, а 50 % річних, починаючи з 11 дня прострочення, які за своїм економічним змістом фактично виконують не компенсаційну, а штрафну функцію, оскільки за розміром майже дорівнюють заявленій позивачем пені.

Позивач одночасно просив суд стягнути з відповідача 58481,88 грн. пені та 58148,76 грн. відсотків річних за прострочення сплати тих самих лізингових платежів за фактично один і той самий період. За таких обставин суд першої інстанції мав перевірити, чи не призводить одночасне стягнення пені, 50 % річних, двох штрафів по 11250 грн. та неустойки за неповернення предмета лізингу до надмірної, неспівмірної та фактично дублюючої відповідальності відповідача за одне й те саме порушення.

Також суд першої інстанції не перевірив, чи є співмірним розмір заявлених санкцій наслідкам порушення зобов`язання з урахуванням засад добросовісності, розумності та справедливості, передбачених ст. 3, 13, 509, 627 ЦК України, чи довів позивач наявність збитків у розмірі, який міг би виправдовувати стягнення настільки значних санкцій, чи не підлягає розмір неустойки зменшенню відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, чи може бути стягнутий штраф і неустойка за неповернення предмета лізингу у ситуації, коли суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні вимоги про витребування цього самого предмета лізингу.

Стверджував, що рішення суду першої інстанції не містить належного та перевіреного розрахунку стягнутої суми 336908,23 грн. Суд не встановив і не зазначив, яка частина стягнутої суми складає основний борг, а яка - інші заявлені до стягнення суми, також у рішенні відсутні будь-які розрахунки, які б підтверджували порядок нарахування цих сум, періоди нарахування, базу нарахування, формули розрахунків та відповідність таких нарахувань умовам договору або вимогам закону.

Вказував, що рішення містить внутрішню суперечність, яка унеможливлює перевірку законності та обґрунтованості присудженої суми. Так, у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідно до договору фінансового лізингу та графіку платежів датою наступного платежу було 10 березня 2022 року, датою останнього 10 лютого 2023 року, отже сума заборгованості становить 171674,19 грн. Незважаючи на це, у резолютивній частині рішення суд стягнув із відповідача на користь позивача 336908,23 грн. Тобто суд фактично встановив у мотивувальній частині одну суму заборгованості, а стягнув іншу суму, не пояснивши, з яких саме складових вона складається і чому майже вдвічі перевищує встановлену судом суму заборгованості за графіком платежів.

Звертав увагу, що суд першої інстанції фактично переклав тягар доказування на відповідача, зазначивши, що відповідач не надав доказу на спростування розміру заборгованості або факту її наявності, однак такий підхід суперечить положенням ст. 12, 81 ЦПК України, оскільки саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести як факт порушення зобов`язання, так і конкретний розмір заявлених до стягнення вимог. Відповідач не зобов`язаний спростовувати суму, яка позивачем належним чином не доведена. Відсутність контррозрахунку з боку відповідача не звільняє суд від обов`язку перевірити розрахунок позивача та не звільняє позивача від обов`язку довести кожну складову заявленої суми належними і допустимими доказами.

Вказував, що спірний договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права, а тому є нікчемним, з огляду на положення вимог ч. 2 ст. 799 ЦК України, яка передбачає, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Договір фінансового лізингу транспортного засобу, укладений з фізичною особою ОСОБА_1 , є змішаним правочином, що поєднує в собі елементи оренди та купівлі-продажу, що випливає з положень ст. 628, ч. 2 ст. 806 ЦК України, яка передбачає, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Посилався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 405/5213/20 про те, що на правовідносини щодо надання транспортного засобу у лізинг фізичній особі поширюється параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 ЦК України, а отже й вимога щодо нотаріального посвідчення, передбаченого ст. 799 ЦК України. Верховний Суд дійшов висновку, що у разі відсутності нотаріального посвідчення договір лізингу транспортного засобу є нікчемним у силу закону.

Вказував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази нотаріального посвідчення спірного договору.

Більше того, суд першої інстанції фактично визнав відсутність нотаріального посвідчення договору, однак помилково дійшов висновку, що це не впливає на дійсність договору, пославшись виключно на ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг», не надавши системної правової оцінки співвідношенню ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ч. 2 ст. 799, ч. 2 ст. 806, ст. 628 ЦК України щодо договорів фінансового лізингу транспортних засобів за участю фізичних осіб.

Зазначав, що саме по собі посилання суду на ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг» не спростовує необхідності застосування до спірних правовідносин положень ЦК України про найм транспортного засобу, оскільки за своєю правовою природою договір фінансового лізингу містить елемент користування транспортним засобом, а тому в цій частині підпадає під регулювання ч. 2 ст. 799 ЦК України.

Підсумовував, що відсутність нотаріального посвідчення спірного договору є підставою для застосування наслідків нікчемності правочину відповідно до ст. 212, 216, 799 ЦК України, а тому договір не може бути належною правовою підставою для стягнення з відповідача договірної заборгованості, пені, штрафів та інших санкцій.

Позивачем ТОВ «Навіа Інвест» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказував, що його позовні вимоги ґрунтувалися на договорі фінансового лізингу, укладеному в простій письмовій формі, який частково виконувався сторонами, згідно якого позивач передав в лізинг апелянту транспортний засіб, вартість якого оцінена у 225000 грн. згідно акту приймання-передачі, а апелянт сплатив лізинговий платіж лише в сумі 67500 грн. Зазначені дії сторін підтверджуються підписаними ними документами, які досліджувалися судом першої інстанції, не були спростовані відповідачем в суді першої інстанції та не було надано іншого договору фінансового лізингу, який би містив інший зміст, ніж у договорі, наявному в матеріалах справи, чи був відмінний від дослідженого договору судом іншими умовами та підставами.

Судом першої інстанції задоволено позов на суму 336908,23 грн., яка включає в себе всі нарахування, штрафні санкції, передбачені договором фінансового лізингу у випадку несплати лізингових платежів. Розрахунок позовної суми було наведено в позовній заяві та підтверджено під час розгляду справи в суді першої інстанції, на спростування суми боргу відповідач не надав жодного обґрунтованого доводу та не підтвердив відповідним доказом. Нарахована сума позову є правомірною та обґрунтованою, що й було встановлено судом першої інстанції.

Погоджувався з висновками суду першої інстанції, що під час укладення договору сторони погодили просту письмову форму та протягом дії договору жодна із сторін не висувала вимог щодо його нотаріального посвідчення, в разі чого така вимога підлягала б безумовному виконанню відповідно до спеціального закону. За таких обставин підстави вважати, що сторонами при укладенні правочину не було додержано вимог закону, зокрема щодо форми (нотаріальне посвідчення), в зв`язку з чим підстави такий правочин є нікчемним, відсутні. Крім того, вбачається, що між сторонами вказаний договір почав виконуватися, проте дія договору була припинена в зв`язку з невиконанням позивачем фінансових зобов`язань, а не з інших підстав.

Вказував, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг». Договір фінансового лізингу укладено в письмовій формі з дотриманням вимог ст. 806 ЦК України. Крім того, згідно ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг» в редакції, що діяла на час укладення договору, договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі та не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що протягом дії договору жодна із сторін не висувала вимог щодо нотаріального посвідчення договору.

Таким чином, спеціальними нормами Закону України «Про фінансовий лізинг», які мають пріоритет перед нормами ч. 2 ст. 799 ЦК України, передбачено, до договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.

Зазначав, що відповідач навмисно ухиляється від виконання договору фінансового лізингу, а не через те, що договір не був нотаріально посвідчений, оскільки відповідач сам погодив таку форму договору та отримав від позивача транспортний засіб - предмет лізингу, здійснив частково лізинговий платіж, і що дії відповідача свідчать лише про порушення ним принципу добросовісності як учасника договірних відносин.

Повідомляв, що між сторонами вже розглядався аналогічний спір по іншому договору фінансового лізингу у справі № 759/8605/23, у якій позов ТОВ «Навіа Інвест» було задоволено, і рішення суду за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що 07 лютого 2022 року ТОВ «Навіа Інвест» та ОСОБА_1 уклали договір фінансового лізингу № 07022022 (а. с. 23 - 38 т. 1).

Згідно визначень термінів до даного договору, транспортний засіб - самохідний транспортний засіб або транспортні засоби (в залежності від того, яка кількість транспортних засобів надається в лізинг згідно з договором); кожен з транспортних засобів, що передаватиметься лізингоодержувачу, описується в специфікації (додаток № 1 до договору), а безпосередньо при передачі в акті приймання - передачі (додаток № 3 до договору).

Згідно п. 1.1 договору лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування транспортний засіб, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти транспортний засіб та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору, у строк на 12 місяців.

Згідно п. 1.6 договору автомобіль належить лізингодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно п. 2.2 договору строк користування лізингоодержувачем транспортним засобом (строк лізингу) починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі транспортного засобу, а завершується після підписання або акту приймання-передачі з лізингу (повернення) транспортного засобу за договором, або акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на транспортний засіб або додаткової угоди про викуп предмета лізингу.

Згідно п. 2.3 договору транспортний засіб є власністю лізингодавця протягом усього строку дії цього договору. В разі переходу права власності на транспортний засіб від лізингодавця до лізингоодержувача згідно з умовами цього договору, транспортний засіб по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається.

Згідно п. 5.1 договору лізингодавець має право у випадках, передбачених законодавством та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення предмета лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення предмета лізингу - сплати неустойки, за володіння та користування предметом лізингу за час прострочення повернення предмета лізингу.

Згідно п.п. в) п. 5.5 договору, лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Згідно п.п. д) п. 5.5. договору, лізингоодержувач зобов`язаний у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу.

Згідно п. 6.1.1 договору, лізинговий платіж складається з суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, винагороди лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг предмет лізингу, інші комісії у складі лізингового платежу у межах цього договору.

Згідно п. 6.12 договору, у разі, якщо лізинговий платіж за цим договором не сплачено своєчасно або в повному обсязі, грошові вимоги лізингодавця в такому випадку погашаються за рахунок наступних платежів від лізингоодержувача за договором у такій послідовності: відшкодування витрат, пов`язаних з отриманням від лізингоодержувача предмета лізингу, якщо такі витрати матимуть місце; сплата штрафних санкцій, передбачених договором, якщо відповідне порушення з боку лізингоодержувача матиме місце; сплата пені за прострочення лізингового платежу, якщо таке прострочення матиме місце; відшкодування розміру франшизи, передбаченої умовами договору майнового страхування предмета лізингу, у разі настання страхового випадку; сплата прострочених лізингових платежів (першим в частині винагороди лізингодавця, а потім - в частині відшкодування предмета лізингу); сплата регулярних чергових лізингових платежів (першим в частині винагороди лізингодавця, а потім - в частині відшкодування предмета лізингу); відшкодування збитків, спричинених порушенням лізингоодержувачем своїх обов`язків за договором, якщо таке порушення матиме місце.

Згідно п. 6.5.3 договору, у випадку зміни курсу долара США в бік зростання більше, ніж на 5 % з дати укладення цього договору фінансового лізингу на дату сплати чергового платежу за графіком лізингових платежів застосовується наступне коригування: винагорода, яка підлягає оплаті в гривні - винагорода відповідно графіку лізингових платежів помножено на курс української гривні до долара США за офіційним курсом НБУ на дату, що передує дню сплати платежу за графіком лізингових платежів поділено на курс української гривні до долара США за офіційним курсом НБУ на дату, що передує даті укладення цього договору.

Згідно п. 9.3 договору датою дострокового розірвання цього договору є дата, вказана у відповідному повідомленні про відмову (розірвання) від цього договору, що направляється на поштову та/або адресу електронної пошти, що вказані у відповідному розділі 18 цього договору. У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення про відмову (розірвання) від договору з будь-яких причин лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений про відмову (розірвання) від договору через шість робочих днів з дня, наступного за днем надсилання відповідного повідомлення про розірвання (відмову) та лізингодавець має право на примусове вилучення транспортного засобу в порядку та на умовах, що визначені в цьому договорі. Дію цього договору буде достроково припинено в момент, що вказано вище, а в частині зобов`язань лізингоодержувача, що стосуються виконання ним фінансових зобов`язань та зобов`язань щодо передачі транспортного засобу - після повного їх виконання.

Згідно п. 9.4 договору лізингу, вилучення транспортного засобу, дострокове припинення дії цього договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, що мають бути сплачені за цим договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови лізингодавця від цього договору з підстав, що визначені в п.п. 11.7.1 - 11.7.2 лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком лізингових платежів; витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку з виконанням цього договору (у тому числі у зв`язку з вилученням та подальшою реалізацією транспортного засобу, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса, судові витрати, витрати у зв`язку з оплатою юридичних послуг, витрати, пов`язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов`язані з вилученням транспортного засобу, тощо), а також передбачені цим договором або чинним законодавством України штрафні санкції.

Згідно п. 11.5 договору, у разі дострокового розірвання цього договору всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування транспортним засобом за цим договором.

Згідно п. 11.7.1 договору, після отримання лізингоодержувачем предмета лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення предмета лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого нотаріуса, у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 30 календарних днів.

Згідно п. 11.7.3.1 договору, у будь-якому випадку наявності порушень договору чи умов експлуатації транспортного засобу з боку лізингоодержувача, передбачених цим договором, лізингодавець має право відмовитись від цього договору, надіславши лізингоодержувачу відповідне письмове повідомлення в порядку, передбаченому п. 9.3 договору, попередньо не висуваючи при цьому вимоги щодо усунення порушення та/або пропозиції достроково викупити предмет лізингу.

Згідно п. 11.7.4 договору, для цілей цього договору лізингоодержувач вважається повідомленим про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів з дня, наступного за днем надсилання лізингодавцем відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі. В будь-якому випадку предмет лізингу повинен бути повернутий лізингодавцю не пізніше 9 (дев`ятого) робочого дня, наступного за днем надсилання лізингодавцем відповідного повідомлення.

Згідно п. 11.10.1 договору при настанні будь-якого з випадків невиконання/порушення умов договору, зокрема у випадках, передбачених п. 11.7.2 договору, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача дострокової виплати всіх лізингових платежів, що залишилися відповідно до графіку платежів, а також будь-яких інших платежів, що мають бути сплачені за цим договором. Зазначені тут платежі мають бути сплачені лізингоодержувачем протягом 5 банківських днів з дати отримання ним відповідного письмового повідомлення від лізингодавця, після чого право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

Згідно п. 11.11 договору лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, коли одностороння відмова від договору або його розірвання здійснюються до моменту передачі предмета лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути із лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, а також збитки, неустойку (штраф, пеню), інші витрати, у тому числі понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

Згідно п. 13.4 договору, у випадку порушення лізингоодержувачем порядку повернення предмету лізингу, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 5 % вартості предмету лізингу та відшкодовує йому всі збитки, пов`язані з таким порушенням.

Згідно п. 13.5 договору, за порушення строків передачі предмету лізингу лізингодавцю з вини лізингоодержувача останній сплачує лізингодавцю неустойку в розмірі 10 % річних від залишкової вартості непереданого йому вчасно предмету лізингу за кожен день прострочення.

Згідно п. 13.6.1 договору, за несвоєчасну сплату лізингових платежів, а також за несвоєчасне виконання інших грошових зобов`язань лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного платежу по день фактичної оплати цього платежу включно. Сторони дійшли згоди, що при нарахуванні пені відповідно до умов цього пункту договору не застосовуються положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Пеня нараховується за весь строк прострочення до повного погашення заборгованості.

Згідно п. 13.6.2 договору, відповідно до ст. 625 ЦК України сторони погодили, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату будь-яких платежів за договором, лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж 10 робочих днів, лізингоодержувач сплачує п`ятдесят процентів річних, починаючи з 11-го дня прострочення.

Згідно п. 13.8 договору, у разі дострокового розірвання за вимогою лізингодавця у разі настання обставин, передбачених в ст. 11 цього договору (порушення лізингоодержувачем умов договору, які є іншими, ніж вказано вище у цій статті договору), лізингоодержувач на вимогу лізингодавця сплачує на користь лізингодавця штраф у розмірі 5 % від вартості предмета лізингу згідно з цим договором, а також відшкодовує лізингодавцю всі збитки та всі документально підтверджені витрати, пов`язані з розірванням даного договору та поверненням предмета лізингу, у тому числі вартість проведення ремонтних та/або відновлювальних робіт, за умови їх необхідності, а також додатково відшкодовує упущену вигоду в сумі, що перевищує сплачену неустойку.

Згідно п. 14.5 договору, виходячи з того, що Законом України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відносини, які виникають з договору фінансового лізингу, регулюються положенням ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продажу, поставку, з урахуванням особливостей вищезгаданого закону, а також беручи до уваги той факт, що п. 2 ст. 9 ЦК України передбачає нотаріальне посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи, сторони дійшли згоди про нотаріальне посвідчення цього договору, а також будь-яких додаткових угод, що можуть укладатися у майбутньому.

Судом встановлено і жодною зі сторін не заперечується, що договір фінансового лізингу № 07022022 від 07 лютого 2022 року в нотаріальному порядку посвідчено не було.

Додатком № 1 від 07 лютого 2022 року до договору фінансового лізингу № 07022022 від 07 лютого 2022 року сторони визначили характеристики предмета лізингу (транспортний засіб Mazda, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ). Згідно п. 3 додатку № 1 до договору, вартість предмету лізингу становить 225000 грн. (а. с. 39 т. 1).

Додатком № 2 від 07 лютого 2022 року до договору фінансового лізингу № 07022022 від 07 лютого 2022 року сторони погодили графік щомісячних лізингових платежів після сплати першого платежу у розмірі 67500 грн., розмір повного періодичного платежу - 14306,18 грн./14306,19 грн., загальна сума платежів - 225 000 грн., загальна сума повних періодичних платежів разом із комісією - 239174,18 грн. (а. с. 40 т. 1).

Додатком № 3 від 07 лютого 2022 року до договору фінансового лізингу № 07022022 від 07 лютого 2022 року є укладений сторонами акт приймання-передачі в лізинг транспортного засобу Mazda, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 (а. с. 41 т. 1).

01 лютого 2022 року ТОВ «Навіа Інвест» набуло у власність автомобіль Mazda, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 (а. с. 42 т. 1).

Згідно платіжного доручення № 60848038 від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_1 сплачено 67500 грн. на рахунок ТОВ «Навіа Інвест» із призначенням «Авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 070222022 від 07.02.2022 р. без ПДВ ОСОБА_1 » (а. с. 44 т. 1).

06 березня 2023 року ТОВ «Навіа Інвест» направило ОСОБА_1 повідомлення № 23/03/06-7 про розірвання договору фінансового лізингу (а. с. 45 - 46 т. 1).

Також 06 березня 2023 року ТОВ «Навіа Інвест» направило ОСОБА_1 вимогу № 23/03/06-8 про повернення предмету лізингу, сплату лізингових та інших платежів по договору фінансового лізингу, яку він отримав 10 березня 2023 року (а. с. 47 - 56 т. 1).

У позові ТОВ «Навіа Інвест» навело розрахунки сум, заявлених до стягнення (а. с. 6 - 12 т. 1), а саме:

несплачені повні періодичні платежі у щомісячному розмірі 14306,18 грн. з березня 2022 року по лютий 2023 року, разом 171674,19 грн.;

коригування комісійної винагороди згідно п. 6.5.3 договору. Оскільки на дату укладення договору 07 лютого 2022 року офіційно встановлений НБУ курс долара США щодо гривні становив 28,1468 грн. за 1 долар США, а станом на дату подачі даного позову офіційно встановлений НБУ курс долара США щодо гривні становить 36,5686 грн. за 1 долар США, таким чином, за період з укладення договору по дату виставлення даної вимоги відбулася зміна курсу долара США у бік зростання більше, ніж на 5 % (36,5686 : 29,1468 = 29,92 %). В такому випадку, згідно п. 6.5.3 договору, комісійна винагорода (в сумі 14174,19 грн.), визначена додатком № 2 до договору, підлягає коригуванню на коефіцієнт збільшення, встановленого НБУ курсу долара США до гривні, тобто на 1.2992 (36,5686 : 28,1468). Відповідно, коригування (зростання) розміру комісійної винагороди за 6.5.3 договору = (14174,19 грн. х 1,2992) - 14174,19 грн. = 4240,92 грн.;

пеню згідно п. 13.6.1 договору за несвоєчасну сплату лізингових платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, тобто за період з 11 березня 2022 року (дата дострокового розірвання договору) по 09 травня 2023 року (день звернення з позовом), нараховану позивачем на прострочену суму 14306,18 грн. (розмір повного щомісячного платежу) у загальному розмірі за весь період 58481,88 грн.;

індекс інфляції та проценти річних згідно п. 13.6.2 договору, які нараховуються в розмірі 3 % річних від простроченої суми 14306,18 грн. (розмір повного щомісячного платежу), а починаючи з 11-го дня прострочення - в розмірі 50 % річних, у загальному розмірі за період з 11 березня 2022 року (дата дострокового розірвання договору) по 09 травня 2023 року (день звернення з позовом): інфляційні втрати 18780,29 грн., відсотки річних - 58148,76 грн.;

штраф згідно п. 13.8 договору за дострокове розірвання договору у розмірі 5 % вартості предмету лізингу, тобто 225 000 грн х 5 % = 11250 грн.;

штраф згідно п. 13.4 договору за порушення лізингоодержувачем порядку повернення предмету лізингу у розмірі 5 % вартості предмету лізингу, тобто 225 000 грн х 5 % = 11250 грн.;

неустойка згідно п. 13.5. 11.7.4 договору за порушення строків передачі предмету лізингу з вини лізингоодержувача у розмірі 10 % річних від залишкової вартості непереданого вчасно предмету лізингу за кожен день прострочення, тобто за період з 20 березня 2023 року (дев`ятий робочий день після надіслання лізингодавцем повідомлення про повернення предмету лізингу) по 09 травня 2023 року (день звернення з позовом), а всього 50 днів: 50 днів х 225 000 грн. х 10 % : 365 днів = 3082,19 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов ТОВ «Навіа Інвест» у частині стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 336 908,23 грн., суд першої інстанції виходив із того, що 07 лютого 2022 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб Mazda, 2011 року випуску, лізингоодержувач не виконував зобов`язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв`язку із чим позивач скористався своїм правом на розірвання договору, і оскільки відповідач сплатив частину лізингових платежів на суму 67500 грн., порушене право позивача може бути поновлене шляхом стягнення непогашеної частини заборгованості за договором фінансового лізингу стосовно плати за користування із коригуванням розміру комісійної винагороди. Оскільки відповідач прострочив грошове зобов`язання, позовні вимоги в частині стягнення нарахованих на суму заборгованості інфляційних втрат та процентів річних, пені, а також штрафів за дострокове розірвання договору, за порушення строку і порядку повернення предмету лізингу та неустойки за порушення строків передачі предмету лізингу також підлягають задоволенню.

Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 ЦПК України (у справі щодо несумісності депутатського мандата), від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки), від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Частково задовольняючи позов, судом першої інстанції було помилково застосовано Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР, який втратив чинність 13 червня 2021 року, до спірних правовідносин, не врахувавши, що договір фінансового лізингу в даній справі підписано сторонами 07 лютого 2022 року, а отже такі правовідносини мають регулюватися Законом України «Про фінансовий лізинг» від 04 лютого 2021 року № 1201-ІХ.

Отже, суд першої інстанції припустився порушення норм матеріального права, а саме застосував закон, який не підлягає застосуванню, та не застосував закон, який підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно преамбули Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04 лютого 2021 року № 1201-ІХ, цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, та які передбачають наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що виникають на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених законами України з питань регулювання діяльності з надання фінансових послуг, цим Законом та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 14 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та цього Закону.

Положеннями ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі. Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.

Згідно ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, тому відповідно до статті 203 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін договору фінансового лізингу.

Відхиляючи доводи відповідача про необхідність нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу за участю фізичної особи та посилаючись на те, що відповідач не довів, що заявляв вимогу щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу до його укладення чи під час укладення, і що протягом дії договору жодна із сторін не висувала вимог щодо нотаріального посвідчення договору, суд першої інстанції залишив поза увагою, що у п. 14.5 договору фінансового лізингу від 09 лютого 2022 року сторони дійшли згоди про нотаріальне посвідчення цього договору, а також будь-яких додаткових угод, що можуть укладатися у майбутньому.

За даних обставин, оскільки вимога щодо нотаріального посвідчення договору, наслідком якої стала домовленість сторін про нотаріальне посвідчення цього договору, зафіксована безпосередньо умовами п. 14.5 даного договору, висновки суду першої інстанції, що вимога щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу до його укладення чи під час укладення не заявлялась, є передчасними та помилковими.

З огляду на наведене, оскільки у даному конкретному випадку договір фінансового лізингу підлягав нотаріальному посвідченню, апеляційний суд вважає аргументи апеляційної скарги в цій частині прийнятними.

При цьому посилання суду на пріоритет Закону України «Про фінансовий лізинг» перед ЦК України є недоцільним, оскільки частина третя статті 806 ЦК України передбачає застосування особливостей окремих видів і форм лізингу.

У частині третій статті 640 ЦК України зазначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Докази ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору в матеріалах справи відсутні, і вимог про визнання договору дійсним ТОВ «Навіа Інвест» не заявлялось.

Нікчемний договір розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 175/3416/16-ц (провадження №61-16203св20); від 03 червня 2022 року у справі № 466/3430/20 (провадження № 61-812св22); від 10 січня 2023 року у справі № 527/1998/20 (провадження № 61-15037св21).

Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (ухвала Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/23249/17-ц (провадження № 61-14020св20)).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи наведене, оскільки договір фінансового лізингу від 09 лютого 2022 року є нікчемним і не створив юридичних наслідків, у ТОВ «Навіа Інвест» не виникло підстав для стягнення грошових коштів у сумі 336908,23 грн., яка включає в себе щомісячні лізингові платежі та штрафні санкції, передбачені договором фінансового лізингу у випадку не сплати лізингових платежів, які складаються з: протермінованих лізингових платежів (платежі, строк сплати яких настав); коригування (зростання) розміру комісійної винагороди згідно п. 6.5.3 договору; пеня згідно п.13.6.1. договору; збитки від зростання індексу інфляції згідно п.13.6.2. договору; відсотки річних згідно п. 13.6.2. договору та штрафи згідно з п.п.13.4, 13.5,13.8 договору.

При цьому апеляційний суд враховує, що із вимогами про застосування наслідків недійсності правочину жодна із сторін не зверталася.

За даних обставин апеляційний суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Навіа Інвест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу є недоведеним та необґрунтованим, а тому безпідставно задоволений судом першої інстанції.

Перевіряючи решту доводів апеляційної скарги, що відповідач не погоджував договірних штрафних санкцій пені, курсового коригування чи інших додаткових нарахувань, а тому їх стягнення їх безпідставним; доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не перевірив обґрунтованості штрафних санкцій, які передбачають подвійну відповідальність відповідача; аргументи про неспівмірність розміру заявлених санкцій наслідкам порушення зобов`язання з урахуванням засад добросовісності, розумності та справедливості; доводи про те, що відсутність контррозрахунку з боку відповідача не звільняє суд від обов`язку перевірити розрахунок позивача та не звільняє позивача від обов`язку довести кожну складову заявленої суми належними і допустимими доказами; що рішення суду містить внутрішню суперечність, яка унеможливлює перевірку законності та обґрунтованості присудженої суми, апеляційний суд виходить із того, що за обставин нікчемності правочину щомісячні лізингові платежі та інші складові заборгованості, заявленої до стягнення, не підлягали нарахуванню ТОВ «Навіа Інвест» в будь-якому розмірі, і таким чином вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу в цілому у сумі 336908,23 грн. не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд відхиляє доводи ТОВ «Навіа Інвест» у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки вони зводяться до підтримки помилкових висновків суду першої інстанції і не спростовують доречних аргументів апеляційної скарги, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 336 908,23 грн. ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині, а також в частині стягнення судового збору в розмірі 5053 грн., із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

В частині відмови в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння судове рішення ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із позивача на користь відповідача судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги, в розмірі 6064,56 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 336 908,23 грн., а також в частині стягнення судового збору в розмірі 5053 грн. скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Навіа Інвест» у позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Навіа Інвест» (м. Київ проспект М.Бажана 10 оф. 551 код ЄДРПОУ 41529706) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 6064,56 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Оніщук М.І.

Яворський М.А.