Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №760/25269/24 — Київський апеляційний суд

справа № 760/25269/24 головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В.

провадження № 22-ц/824/10287/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коробенка С.В., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом в якому просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 297 082,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 липня 2024 року о 20 год. 05 хв. у м. Києві, на перехресті вул. Борщагівської та вул. Ніжинської, Полтавець- ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки Jeep Renegade, д/н НОМЕР_1 , перед поворотом праворуч не зайняла крайнє праве положення та здійснила зіткнення із транспортним засобом марки VOLVO ХС40, д/н НОМЕР_2 , що належить позивачці, внаслідок чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вина відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди підтверджена постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року у справі № 760/18159/24, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу позивача, згідно з Висновком експерта № 2162 від 23 серпня 2024 року, складеним судовим експертом Абрамкіним Б.П., становить 452412,14 грн. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу відповідача була застрахована у страховій компанії ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» згідно з полісом ОСЦПВ серія ЕР номер 220699890, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн., франшиза - 1 500,00 грн. Позивачка звернулася до зазначеної страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, і відповідно до платіжної інструкції № 30952 від 28 серпня 2024 року їй було виплачено страхове відшкодування в розмірі 155 330,00 грн. Таким чином, позивач вважає, що різниця між фактичним розміром завданої шкоди (452412,14 грн.) і страховою виплатою (155330,00 грн.) становить 297 082,14 грн., яку вона просить стягнути з Відповідача на підставі ст. 1194 ЦК України.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 293 912,14 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що позивач не зверталася до страхової компанії відповідача після отримання Висновку експерта № 2162 від 23 серпня 2024 року з вимогою про перегляд розміру страхового відшкодування, враховуючи значну різницю між сумою, визначеною судовим експертом (452412,14 грн.), та сумою, виплаченою страховою компанією (155330,00 грн.). Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, а тому саме він є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Таким чином, твердження суду першої інстанції, що відповідач є належним відповідачем у даній справі не узгоджується із висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Рішення суду в частині позовних вимог в задоволенні яких відмовлено,сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 є власником транспортного засобу марки VOLVO ХС40, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

28 липня 2024 року о 20 год. 05 хв. у м. Києві, на перехресті вул. Борщагівської та вул. Ніжинської, що знаходиться у Солом`янському районі м. Києва, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки Jeep Renegade, д/н НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , та належного Позивачці транспортного засобу марки VOLVO ХС40, д/н НОМЕР_2 .

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року у справі №760/18159/24, яка набрала законної сили 30 вересня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме за порушення вимог п. 10.4, 2.3б Правил дорожнього руху, за що на неї накладенл стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з Висновком експерта № 2162 від 23 серпня 2024 року, складеним судовим експертом Абрамкіним Богданом Петровичем за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження транспортного засобу VOLVO ХС40, д/н НОМЕР_2 , 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на дату оцінки 28 липня 2024 року становить 452 412,14 грн.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Jeep Renegade, д/н НОМЕР_1 , була застрахована у страховій компанії ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності серія ЕР номер 220699890, за яким ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн. із франшизою на рівні 1500,00 грн.

Страховою компанією ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» позивачу було виплачене страхове відшкодування в розмірі 155 330,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 30952 від 28 серпня 2024 року та страховим актом № 51316/1 від 28 серпня 2024 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ліміт відповідальності страхової компанії ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за шкоду, заподіяну майну, згідно з полісом ОСЦПВ серія ЕР номер 220699890 становить 160 000,00 грн. із франшизою 1 500,00 грн. Таким чином, максимальний розмір страхового відшкодування, яке могла отримати потерпіла особа від страхової компанії, становить 158 500,00 грн. (160000,00 - 1500,00).Відтак, різниця між фактичним розміром шкоди у сумі 452 412,14 грн. та максимально можливою страховою виплатою у сумі 158 500,00 грн. становить 293 912,14 грн. Недоплата з боку страхової компанії у розмірі 3 170,00 грн. (158500,00 - 155330,00) не може бути покладена на відповідача і не входить до обсягу її деліктної відповідальності за ст. 1194 ЦК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, - це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страхова компанія, як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, а різницю між реальними збитками і виплатою у межах ліміту відповідальності страховика на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків. Зазначене правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №520/102565/16-ц.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з Висновком експерта № 2162 від 23 серпня 2024 року, за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження транспортного засобу VOLVO ХС40, д/н НОМЕР_2 , 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на дату оцінки 28 липня 2024 року становить 452 412,14 гривень.

Страховою компанією відповідача ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» позивачу було виплачене страхове відшкодування в розмірі 155 330,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 30952 від 28 серпня 2024 року та страховим актом № 51316/1 від 28 серпня 2024 року.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_1 , перевищує ліміт відповідальності страхової компанії, то із неї, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та лімітом відповідальності страхової компанії.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не зверталася до страхової компанії відповідача після отримання Висновку експерта № 2162 від 23 серпня 2024 року з вимогою про перегляд розміру страхового відшкодування, враховуючи значну різницю між сумою, визначеною судовим експертом, апеляційний суд відхиляє, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції чинним законодавством не передбачено обов`язку потерпілої особи повторно звертатися до страховика як передумови для подання позову до винної особи в порядку ст. 1194 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, зазначено, що «Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_2, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням».

Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Отже, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 січня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.