Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №754/12274/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/12274/24 Головуючий у суді І інстанції: Войтенко Т.В.

провадження №22-ц/824/8465/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Суліма Ярослава Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 12 січня 2016 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №613905534, на підставі якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на умовах передбачених кредитним договором.

Відповідно до умов кредитного договору №613905534 від 12.01.2016 року відповідачу було надано позивачем кредит в сумі 1 300 000 грн 00 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 28 % річних.

Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 21.02.2023 року за вказаним кредитним договором відповідач перед позивачем має заборгованість у загальному розмірі 1 897 291 грн 60 коп. Таким чином, у зв`язку з виникненням у відповідача вказаної заборгованості за договором, яку він в добровільному порядку не сплачує, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за договором № 613905534 від 12.01.2016 року у розмірі 1 783 425,97 грн та 21401,45 грн судового збору, а всього стягнуто 1 804 827,42 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Сулім Я.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався на незаконні списання штрафних відсотків у 2022 році за даними банківської виписки та їх прямий вплив на формування тіла кредиту та відсотків.

З цього приводу представник відповідача посилався на положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та зазначав про те, що позивач не списував штрафні відсотки, а зараховував на них кошти відповідача.

Вважає, що складними боргу, які суд першої інстанції визнав тілом та відсотками, є завищеними щонайменше на суму списаних у 2022 році штрафних відсотків, оскільки ці кошти мали бути зараховані на дозволені складники боргу або повернуті.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним суми 926 057,05 грн простроченого тіла, 647 772,93 грн поточного тіла та 209 595,99 грн відсотків, не перевіривши, як саме ці суми сформовані, з яких операцій складаються та за який період нараховані.

Представник відповідача зокрема наголошував на тому, що з наданого позивачем розрахунку вбачається, що навіть у випадках, коли відповідачем вносились платежі (зокрема згідно розрахунку 2000 грн), загальна сума заборгованості у наступному рядку розрахунку не зменшується. Така арифметика можлива виключно за умови, що зазначені кошти не зараховувались у погашення тіла кредиту чи відсотків, а спрямовувались на погашення штрафних/прострочених відсотків та санкцій. Ця прямо підтверджує доводи відповідача про те, що платежі у 2022 році не зменшували кредитну заборгованість, а погашали санкції, сплата яких була заборонена законом та які підлягали списанню кредитодавцем.

У 2022 році кошти відповідача системно спрямовувалися позивачем на погашення штрафних відсотків та прострочених відсотків, сплата яких у відповідний період була прямо заборонена законом та які підлягали списанню кредитодавцем. Такі операції не зменшували тіло кредиту та не зменшували базу для нарахування договірних відсотків.

Щодо незаконного спрямування коштів на штрафні відсотки у період карантину (до 24.02.2022 року) всупереч п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, представник відповідача зазначав, що кошти відповідача, які банк у період дії карантину (12.03.2020-24.02.2022 року і далі до 30.06.2023 року) автоматично зараховував як погашення штрафних відсотків та прострочених відсотків, були спрямовані на платежі, від сплати яких позичальник був прямо звільнений законом. Такі зарахування є неправомірними та підлягають обов`язковому перерахунку в рахунок тіла кредиту і договірних процентів.

Також обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник відповідача зазначав, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доводами відповідача щодо третейського застереження та не застосував вимоги п. 6 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, що є самостійною підставою для скасування рішення.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

22 вересня 2026 року (вх. № 119560) до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від представника АТ «Сенс Банк» -Рудницького Ю.І., в яких зазначав, що суд першої інстанції застосувавши п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України відмовив у стягненні неустойки повністю. Позивач це рішення не оскаржує, тому стягнута сума 1 783 425,97 грн складається виключно з 926 057,05 грн – простроченого тіла кредиту, 647 772,93 грн – тіла кредиту, 209 595,99 грн – процентів за користування кредитом за ставкою, встановленою договором. Наголошував, що жодна з цих складових не є ні неустойкою (штрафом, пенею), ні відповідальність за ст. 625 ЦК України. Тіло кредиту підлягає поверненню в силу ст.ст. 1049, 1054 ЦК України, а проценти є платою за користування чужими грошима (ст. 1048 ЦК України), а не санкцією за прострочення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не перешкоджає стягненню з позичальника прострочених процентів за користування кредитом.

Також представник позивача зазначав, що відповідач не довів, що погашені відсотки нараховані саме за періоди, на які поширюються пільги. Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняє позичальника від неустойки за прострочення, допущене у період дії воєнного стану (та 30 днів після його припинення), і передбачає списання неустойки, нарахованої включно з 24 лютого 2022 року. Пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та п. 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» стосуються прострочення, допущеного в період карантину (з березня 2020 року). Водночас прострочення за договором допущено відповідачем з червня 2018 року, тобто задовго до запровадження карантину та воєнного стану. Санкції, нараховані за прострочення в період з червня 2018 року до березня 2020 року, під дію зазначених норм не підпадають і могли бути правомірно погашені за рахунок платежів відповідача. Сама по собі дата списання коштів у 2022 році не свідчить про те, за який період була нарахована погашена сума.

З огляду на викладене, представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором не виконав, у передбачений в договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається з простроченого тіла кредиту; поточного тіла кредиту та відсотків. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заборгованість відповідача по кредитному договору №613905534 в загальній сумі становить 1 783 425,97 грн та вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 113 865,63 грн, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пунктів 18, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за таке прострочення за період з квітня 2022 року, а нарахована кредитодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню кредитодавцем.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 12.01.2016 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 613905534, відповідно до якого АТ «Альфа Банк» надав dідповідачу кредит на принципах поворотності, платності, строковості (а.с. 109-113 том 1).

Відповідно до п.2.1 кредитного договору банк зобов`язується відкрити та обслуговувати рахунок, що відкривається клієнту на підставі заяв про його відкриття з урахуванням особливостей визначених цим договором і видати клієнту картку/картки зі строком дії, зазначеному на її/їх лицьовій стороні та ПІН-код до неї/них.

Відповідно до п. 4.2.2 Договору сторони передбачили такий строк його дії: 12 місяців з моменту отримання клієнтом права використання коштів відновлювальної кредитної лінії з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії (за умови прийняття банком рішення про пролонгацію).

Додатком №1 до договору сторони передбачили такі умови кредитування: щорічна плата за пакет банківських послуг - 9000 грн., відсотки по середньомісячним залишкам по Рахунку «Дохідний сейф» - 13%; відсотки по середньомісячним залишкам по рахунку «Дохідний сейф» - 2% (USD), 1,5 % ( EUR) (а.с.114 том 1).

28.10.2021 року було укладено договір про внесення змін та доповнень №2 до Угоди на обслуговування платіжних карток №613905534 від 12 січня 2016 року. (а.с.116 том 1).

Як вбачається з виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, відповідач з червня 2018 року почав несвоєчасно та не в повному обсязі вносити платежі на погашення кредитної заборгованості (а.с. 8-103 том 1).

Сторони договору передбачили такі обов`язки відповідача:

- п.3.2.9 Договору - вчасно розміщувати на рахунку кошти, достатні для здійснення всіх необхідних платежів по Рахунку, в тому числі і пов`язаних з виконанням умов усього Договору;

- п. 3.2.10 Договору - підтримувати незнижуваний залишок по ПР у розмірі, визначеному Банком, у раз його запровадження згідно з пунктом 3.3.2 цього Договору;

- п. 3.2.12. Договору - повертати банку заборгованість за несанкціонованим овердрафтом та сплачувати проценти за користування ним у розмірі , визначеному тарифами , не пізніше 30 календарних днів після закінчення розрахункового циклу, в якому таких несанкціонований овердрафт виник.

- п.3.2.13 Договору за прострочення повернення банку заборгованості за несанкціонованим овердрафтом та/або сплати процентів за користування ним, клієнт повинен заплатити банку пеню в розмірі визначеному тарифами.

Відповідно до п. 4.18 кредитного договору сторони передбачили, що банк має право заблокувати картки та вимагати дострокового повернення заборгованості за відновлювальною кредитною лінією, сплати процентів за користування коштами відновлювальної кредитної лінії і виконання всіх інших зобов`язань клієнта за договором і додатками до нього, та після їх виконання розірвати цей договір в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного повідомлення на адресу клієнта, що вказана останнім в Розділі 9 цього Договору, у випадку: б) у разі затримання сплати частини заборгованості за відновлювальною кредитною лінією та/або процентів за користування коштами відновлювальної кредитної лінії та/або комісій та/чи інших платежів за цим договором, щонайменше за один календарний місяць.

Встановлено, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору, суму заборгованості не сплачує.

Згідно розрахунку заборгованості, у зв`язку з порушенням умов кредитного договору заборгованість відповідача станом на 21.02.2023 року становить 1 897 291грн 60 коп., з яких 926 057 грн 05 коп. - прострочене тіло кредиту, 209 595 грн 99 коп. - відсотки за користування кредитом, 647 772 грн 93 коп. - тіло кредиту; 113 865 грн 63 коп. – неустойка (а.с. 105 том 1).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, у зв`язку з цим позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, та сплати відсотків.

Доводи апеляційної скарги про те, що частина платежів позивача у 2022 році була зарахована банком не на ті складові боргу, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Сенс Банк», не довів відсутність заборгованості. Також відповідач клопотання про призначення судової економічної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини наявності кредитної заборгованості, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявлено, що підтверджується матеріалами справи.

Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачем кредитних коштів, про що свідчать підпис у кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором, а розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про незаконне спрямування коштів на штрафні відсотки у період карантину (до 24.02.2022 року) всупереч п. 15 Прикінцевих та перехідних положень, суд апеляційної інстанції відхиляє.

Так, згідно пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Однак суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачу було нараховано відсотки за користування кредитом, тобто вказані нарахування мають іншу правову природу, ніж неустойка та є платою за правомірне користування коштами, а не штрафними санкціями у зв`язку з порушенням зобов`язань.

Тобто відсотки за користування кредитом – не є штрафом, пенею або неустойкою, які нараховуються за неналежне виконання кредитного зобов`язання, а є частиною умови надання позики та своєрідною платою за користування позиченими коштами у банку чи іншої кредитної установи, а тому норми пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та, як наслідок, статті 625 ЦК України не застосовувались до ОСОБА_1 при нарахуванні відсотків заборгованості за кредитними договором.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 113 865,63 грн неустойки. Рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

Доводи апеляційної скарги про не зарахування платежу в 2000 грн здійсненого в 2022 році, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості неустойка у відповідача виникла з 2018 року, тобто ще до початку карантину, з розрахунку заборгованості вбачається, що ця сума зарахована, та розмір неустойки зменшений на 2000 грн, тобто на суму внесених коштів.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного розгляду справи, у зв`язку з наявним третейським застереженням, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Спір про стягнення заборгованості за договором, укладеним банком із фізичною особою – споживачем, належить саме до таких спорів.

Отже, третейське застереження у п. 6.10 договору об`єктивно не може бути виконане, оскільки спір не підвідомчий третейському суду в силу прямої заборони закону. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду є правильним по суті.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Отже, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Суліма Ярослава Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «25» вересня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова