Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №761/35543/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/35543/25 Головуючий у суді І інстанції: Савчук Ю. Н.

провадження №22-ц/824/12801/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за клопотанням ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06.06.2023 року у справі № 761/19172/23,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Шевченківського районного суду міста Києва про скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 27.06.2023 року у справі № 761/19172/23 про накладення арешту.

Зі змісту ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.01.2022 року у справі № 361/5267/21 вбачається, що вказане нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62,6 кв.м. належало на праві приватної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та було передане в іпотеку АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк». 20.06.2008 року в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №800004374 від 20.06.2008 року. 02.10.2016 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було вчинено виконавчий напис №17780, яким звернуто стягнення на вказану квартиру. За змістом ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. На підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку» за АТ «Альфа Банк» як іпотекодержателем було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. У подальшому іпотекодавці оскаржили виконавчий напис нотаріуса в судовому порядку. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.01.2022 року у справі № 361/5267/21 було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладено арешту на квартиру. Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, розгляд вказаної судової справи на даний час не завершено.

Як вбачається зі змісту заяви від 09.04.2026 року, арешт на нерухоме майно накладено в рамках кримінального провадження № 42022000000000463 від 14.04.2022 року.

Відповідно до відповіді прокурора Першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки Офісу Генерального прокурора від 16.10.2025 року № 08/1-3255-22 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2023 року у справі № 761/19172/23 накладено арешт на ряд об`єктів нерухомості, право власності на які зареєстровані за АТ «Сенс Банк».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року відмовлено у відкриті провадження у справі.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції дійшов висновку, що питання скасування арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, має вирішуватися у порядку кримінального судочинства. Однак при цьому суд не надав заявнику доступного, практичного та зрозумілого процесуального маршруту для перевірки ухвали слідчого судді, яка за текстом самої оскаржуваної ухвали відсутня у заявника та не відображена у ЄДРСР.

Суд першої інстанції зазначив, що заявником не подано ухвалу слідчого судді від 06.06.2023 року у справі № 761/19172/23. Водночас у тій самій ухвалі суд першої інстанції визнав, що така ухвала відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Проте відсутність у заявника копії процесуального документа, який йому не вручався та доступ до якого не забезпечено, не може розцінюватися як процесуальний недолік заявника або як підстава для фактичного позбавлення його доступу до судового захисту. Скаржник вважає, що суд першої інстанції фактично поклав на заявника неможливий процесуальний обов`язок та не забезпечив практично придатного способу реалізації судового захисту.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкриття провадження, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що в даному випадку арешт накладено відповідно до КПК України № 4651-VI від 13.04.2012 року, а відтак суд першої інстанції прийшов до висновку, що питання скасування арешту майна повинно здійснюватися в порядку кримінального судочинства, в той час, коли заяву від 12.08.2025 року подано ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 рокубула порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу(пункти 51, 52).

Відповідно до ч. 1 статті 174 КПК України 2012 року (у чинній редакції) підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановлено, що нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62,6 кв.м. належало на праві приватної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та було передане в іпотеку АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №800004374 від 20.06.2008 року.

02.10.2016 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було вчинено виконавчий напис №17780, яким звернуто стягнення на вказану квартиру.

В подальшому іпотекодавці оскаржили виконавчий напис нотаріуса в судовому порядку.

Встановлено, що арешт на нерухоме майно накладено в рамках кримінального провадження № 42022000000000463.

Відповідно до відповіді прокурора Першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки Офісу Генерального прокурора від 16.10.2025 року № 08/1-3255-22 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2023 року у справі № 761/19172/23 накладено арешт на ряд об`єктів нерухомості, право власності на які зареєстровані за АТ «Сенс Банк».

З урахуванням встановлених обставин справи, а саме те, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 62,6 кв.м.накладено в рамках кримінального провадження, арешт розпочато і завершено за правилами КПК 2012 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшовши висновку, що питання скасування арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження має вирішуватися у порядку кримінального судочинства, при цьому суд першої інстанції не надав заявнику доступного, практичного та зрозумілого процесуального маршруту для перевірки ухвали слідчого судді, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки постановляючи оскаржувану ухвалу у даній справі суд першої інстанції в мотивувальній частині ухвали суду роз`яснив заявнику процесуальну можливість реалізувати свої права щодо скасування ухвали (якою накладено арешт на квартиру) в порядку кримінального судочинства. Крім того, суд першої інстанції навів з цього приводу правові висновки Верховного Суду, які є релевантними до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду першої інстанції не вирішила питання доступу до судового захисту та не усунула правову невизначеність, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки заявник не позбавлений можливості здійснити захист своїх порушених прав, шляхом звернення до суду у межах кримінального провадження.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «23» вересня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко