Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №442/3275/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3275/26

Провадження №2/442/1638/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді - Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання - Михавко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні режимі відеоконференції в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_16,

від відповідача: ОСОБА_17

в с т а н о в и в :

До Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що вона зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 . Ця квартира є неприватизованою. Згідно рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 23.04.2009 № 119 позивач визнана наймачем даного неприватизованого житлового приміщення з правом заключення (переоформлення) договору найму після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім позивача, у вказаній квартирі також постійно зареєстровані та проживають її донька з сім?єю: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (донька), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зять) та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (онуки). За вказаною адресою онуки позивача проживають від народження. Також, вказує, що в спірній квартирі зареєстрована, однак не проживає, рідна сестра позивача по матері від другого шлюбу, - відповідач, яка після укладення шлюбу зі ОСОБА_8 (шлюб укладено 1997) залишила в 1999 році спірну квартиру, забравши з квартири всі свої особисті речі (одяг, білизну, взуття), а в подальшому предмети домашнього вжитку (посуд, постіль, рушники тощо) та переїхала на проживання в м. Львів за місцем проходження військової служби її чоловіка. Однак сім`я у них не склалась і шлюб між ними розірвано (шлюб тривав 14 років). Після припинення сімейних стосунків із ОСОБА_8 відповідач так і не повернулась. Вказує, що зі слів відповідача, вона продовжує проживати у місті Львові.

Наголошує, що відповідач фактично не проживає у вказаній квартирі більше 27 років та жодним чином не цікавиться квартирою, не проявляє жодного інтересу в її утриманні: не сплачує комунальні послуги, не підтримує житло в належному стані, не приймає участі в обслуговуванні будинку, яке час від часу потребує ремонту і вони, як мешканці будинку, з іншими мешканцями беруть участь у фінансуванні робіт. Спільного господарства вони з відповідачем не ведуть. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивачв, ні її члени сім?ї: донька зі своєю сім?єю, - відповідачу не чинили.

30.03.2026 представник позивача звернулась із адвокатським запитом у Дрогобицький районний відділ поліції ГУ НП у Львівській області з приводу порушеного факту, а саме: чи зверталась відповідач гр. ОСОБА_9 із заявами/скаргами з приводу того, що її не пускають до житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , - та у разі наявності таких заяв/або скарг від даної особи вказати: дату на номер реєстрації заяви /або скарги; які заходи були вжиті поліцією за вказаними зверненнями. Однак відповіді не отримала. Позивач наголошує, що неодноразово в телефонному режимі намагалась відповідачу пояснити, що потрібно документально привести квартиру в порядок, однак це не дало жодних результатів. Відповідач уникає спілкування з позивачем та з членами сім?ї позивача, які проживають разом з позивачем.

Наголошує, що формальна реєстрація відповідача створює для неї багато незручностей, оскільки відповідач комунальних послуг не сплачує, не бере участі у спільному побуті, облаштуванні та утриманні житла. Ці витрати позивач із допомогою доньки та її чоловіка несуть самостійно. Крім цього, реєстрація відповідача унеможливлює отримання позивачем певних довідок у різних установах. Також, відповідач відмовляється подавати документи на приватизацію спірної квартири. Хоча доволі обізнана, що на початку 2026 року відбулися докорінні зміни у житловому законодавстві, який скасовує безоплатну приватизацію державного житла. І ці обставини створюють негативні наслідки для них усіх, якщо житло не приватизувати. При цьому, позивач позбавлена можливості самостійно зняти відповідача з зареєстрованого місця проживання, оскільки спірна квартира не приватизована і вона не є її власником. Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги наведене те, що відповідач фактично добровільно залишила спірне житло, і у ньому не проживає понад встановлені законом строки, її особисте майно у квартирі відсутнє, не бере участі в утриманні житла, створює лише незручності для позивача та членів її сім`ї, та такі її дії свідчать про втрату інтересу до вказаного житла. Окрім цього, не було домовленостей щодо порядку користування квартирою між позивачем та відповідачем. Відповідач самостійно залишила жиле приміщення, хоча жодних перешкод позивач не чинила, і протягом тривалого часу відповідач навіть не намагалася вселитись у спірне житло, тому позивач звертається за захистом своїх прав та інтересів із заявленим позовом про визнання особи ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує. Вказує, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , - є її єдиним зареєстрованим місцем проживання, вона зареєстрована у даній квартирі з дня народження як член сім?ї їх спільної матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері відповідач зберегла право користування квартирою нарівні з позивачем та ніколи добровільно не знімалась з реєстрації, не відмовлялась від права на це житло, не підписувала жодних угод про відмову від права користування квартирою. Навпаки завжди вважала і вважає цю квартиру своєю домівкою, до якого має право повернутися. Вказує, що дійсно на даний час фактично не проживає у спірній квартирі, однак, вказує, що ця відсутність зумовлена виключно поважними обставинами. У 1999 році відповідач виїхала до м. Львова у зв?язку з проходженням військової служби її чоловіка ОСОБА_8 . Після розірвання шлюби (шлюб тривав 14 років) вона залишилась у м. Львів, оскільки там має постійну роботу та джерело існування. Вказує, що змушена проживати за місцем праці - це об?єктивна необхідність, а не добровільна відмова від спірного житла. Крім того, вказує, що постійне проживання у даній квартирі є фактично неможливим через ситуацію, яка склалась у ній. Разом з нею у тій самій квартирі зареєстровані та постійно проживають позивач ОСОБА_1 , її донька з чоловіком та двоє онуків, тобто п?ять дорослих осіб. За таких умов проживання ще однієї дорослої людини є вкрай некомфортним і практично неможливим. Вказує, що позбавлена реальної можливості проживати там гідно, хоча бажання та намір повернутись у неї є. Також просить суд врахувати, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діє по теперішній час. Також зазначає, що у її власності відсутнє будь-яке інше нерухоме майно, де б вона могла постійно проживати. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є її єдиним житлом. Задоволення позову фактично означатиме, що вона залишиться без будь-якого житла взагалі. Щодо того, що вона не бере участі в утриманні житла зазначає, що вона фактично не проживає у спірній квартирі, приміщенням не користується, тобто не є споживачем жодних житлово-комунальних послуг у цій квартирі. Натомість, у цій квартирі проживає позивач разом зі своєю сім`єю (дочкою, зятем та двома дітьми), які, на думку відповідача, є єдиними та фактичними споживачами всіх комунальних послуг.

Зазначає, що після смерті їх з позивачем спільної матері ОСОБА_3 у 1990 році вони обидві мали рівні права на квартиру як члени сім?ї наймача. Проте позивач після смерті матері самостійно, без участі відповідача та без будь-якої угоди з нею зареєструвала у квартирі свою доньку, зятя та двох онуків. Внаслідок цього квартира виявилась фактично зайнята родиною позивача у повному складі, а для відповідача не залишилось ані реальної можливості проживати там, ані навіть місця. Вказує, що реєстрація чужих для неї людей у квартирі, до якої вона має рівне право, здійснена без її згоди і без будь-яких правових підстав позбавляти її частки, на яку вона мала право. При цьому всі ці особи тепер, у разі приватизації, претендуватимуть на частки у квартирі, що автоматично зменшує законну частку відповідача або взагалі унеможливлює її реалізацію. Враховуючи наведене, вважає, що даний позов є намаганням позивача юридично закріпити наслідки власних неправомірних дій.

Позивач подала відповідь на відзив, в якому зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану у 2022 році не є автоматичною або поважною причиною для не проживання, якщо відповідач свідомо змінив своє місце проживання з причин, не пов`язаних із безпосередньою небезпекою чи бойовими діями. Відповідач сама стверджує, що у 1999 році виїхала у місто Львів у зв`язку з проходженням військової служби свого чоловіка ОСОБА_8 та після розірвання шлюбу залишилась проживати на постійно в м. Львові, оскільки там постійно працює. А тому позивач вважає, що відповідач фактично втратила житловий інтерес до спірного приміщення, оскільки вже давно проживає у м. Львові, де організувала свій побут та постійне проживання. Вказує, що відсутність у відповідача зареєстрованого права власності або офіційної реєстрації за новою адресою не свідчить про відсутність у неї житла як такого, а є лише наслідком ухилення від належного оформлення своїх житлових та адміністративних прав. Посилання відповідача як на поважність причин не проживання її у спірному житлі понад шість місяців, у зв`язку з працевлаштуванням у місті Львові та проживання в іншому житлі, що розташоване поруч з місцем роботи, впродовж багато років (роки після розлучення), на думку позивача, не може бути визнано поважною причиною для відсутності за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Наголошує, що збереження реєстрації відповідача у спірній квартині носить виключно формальний характер, створює для позивача надмірний тягар та є виявом зловживання правом з боку відповідача. Відтак, вказує, що відмова відповідача від добровільного зняття з реєстраційного обліку є неправомірною, а її доводи - неспроможними. Вказує, що Акт про не проживання відповідача є належним доказом. Також зазначає, що за всі роки відповідач жодного разу не проявила іініціативи щодо приватизації чи поселення у квартиру. Вказує, що неодноразово зверталась до відповідача з проханням навести порядок з документами щодо квартири, оскільки житло неприватизовано. Також повідомляла відповідача з приводу того, що сам будинок побудовано у 1974 році та нею на утримання житла витрачено чималі кошти. Однак, наголошує, що звернення до відповідача по факту приватизації житла жодних результатів не принесли, домовленостей досягнуто не було, що, на думку позивача, ще раз підтверджує той факт, що відповідач не дбає про спірне житло ат не переймається тим, що таке можна втратити.

Представник відповідача подала до суду додаткові пояснення, в яких вказує, що ніколи не знімалась з реєстраційного обліку, не відмовлялась від права, не укладала жодних угод про відмову та не набувала іншого житла у власність. Отже, вважає, що ознак свідомої відмови немає. Виїзд відповідача з квартири у 1999 році був зумовлений проходженням військової служби її чоловіком, а подальше проживання у м. Львові - місцем її постійної роботи. Вказує, що відповідач ОСОБА_2 має намір і бажання проживати у спірній квартирі та не відмовлялася від свого права на неї. Незвернення раніше зумовлене об`єктивними перешкодами - переповненням квартири родиною позивачки (у квартирі зареєстровано та постійно проживає п`ять осіб), за якого реальне вселення та проживання відповідача є неможливими, а не байдужістю до житла. Довід позивача про те, що відсутність у відповідача права власності на інше житло є,. нібито, лише наслідком ухилення від оформлення, є безпідставним припущенням. Факт відсутності у відповідача будь-якого іншого житла позивачем не спростований. Вказує, що Верховний Суд вказує, що сама по собі несплата (заборгованість) за комунальні послуги не свідчить про втрату особою інтересу до житла і не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування. Зазначає, що питання розподілу витрат на комунальні послуги вирішується у цивільно-правовому порядку і не може підміняти собою вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування житлом. Також вважає, що право відповідача на участь у приватизації спірної (неприватизованої) квартири є самостійною законною підставою для відмови у позові: визнання її такою, що втратила право користування, автоматично і назавжди позбавить її цього права.

Позивач та її представник у судовому засіданні вимоги позову підтримали, просили такий задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила.

Дослідивши та перевіривши зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 29.11.1974 Виконавчим комітетом міської Ради депутатів трудящих міста Дрогобич видано ордер № 996 ОСОБА_10 , сім`я якої складається з 4 чоловік (ще ОСОБА_11 - чоловік, ОСОБА_1 - дочка, ОСОБА_12 - дочка), на право зайняття квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач, ОСОБА_1 , та відповідач, ОСОБА_2 , є доньками ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до витягу з рішення Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради „Про зміну договору найму житлового приміщення" від 23.04.2009 № 119 визнано наймачами житлових приміщень замість попередніх наймачів з правом заключення (переоформлення) договору найму житлового приміщення і відкриття особового рахунку в КП „Будинкова управа № 2" ( ОСОБА_13 ): гр. ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , в якій вона проживає з 1989 року, три кімнати житловою площею 42,9 кв.м, склад сім`ї - чотири особи. Наймач - мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 004296/33-2026 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 12.03.2002, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - з 13.08.2009, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - з 08.10.2013, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 - з 07.09.1989, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Згідно з актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 31.03.2026, складеного представником КП „Управитель „ЖЕО" ДМР, в присутності свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_10 , фактично не проживає з 2016 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судом досліджено квитанції про оплату комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_1 , платник - ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 пояснила, що живе по сусідству з позивачем ОСОБА_1 а саме у АДРЕСА_3 . За даною адресою проживає з 1974 року. Вказує, що відповідача ОСОБА_2 там не бачила дуже давно, точно не пам`ятає, можливо, десь з 1991 року по 1993 рік, але точно сказати не може. Їй не відомо чи чинились якісь перешкоди в користуванні квартирою, але вона знає, що ніяких конфліктів у них не було. Як їй відомо, відповідач проживає у м. Львові. На даний час у АДРЕСА_1 проживає позивач, її донька з чоловіком та двоє онуків. Але оскільки зять позивача є військовим та отримав поранення, він на даний час у квартирі не проживає.

Допитана судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 повідомила що живе по сусідству з позивачем з 1993 року і вона ніколи відповідача там не бачила.

Згідно з Довідкою про відсутність нерухомості від 11.06.2026 станом на 11.06.2026 за ІПН НОМЕР_1 у Державному реєстрі нерухомого майна відсутні відомості про наявність об`єктів нерухомості у власності.

Згідно з довідкою ТОВ „Овація" від 15.06.2026 ОСОБА_2 дійсно працює в ТзОВ „Овація" на посаді продавця продовольчих товарів з 08.05.2026 по теперішній час.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 58 Житлокого кодексу України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (стаття 61 ЖК України).

За змістом статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Під час вирішення спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені в статті 71 ЖК України строки (постанова Верховного Суду від 26.09.2024 в справі № 183/271/22).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 в справі № 182/6536/13).

У постанові Верховного Суду від 17.06.2024 в справі № 404/9215/19 зазначено, що в справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові Верховного Суду від 03.04.2024 в справі № 161/126/23 вказано, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, у цей строк перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому під час розгляду позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24.10.2018 в справі № 490/12384/16-ц, від 22.11.2018 в справі № 760/13113/14-ц, від 26.02.2020 в справі № 333/6160/17, від 18.03.2020 в справі № 182/6536/13-ц, від 25.08.2020 в справі № 569/12832/16-ц, від 22.12.2021 в справі № 758/12823/17, від 19.01.2022 в справі № 344/9319/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі АДРЕСА_2 з 1999 року по дату подання позову до суду.

У 1999 році відповідач разом з чоловіком переїхала у м. Львів та після розірвання шлюбу, який тривав 14 років, продовжила проживати у місті Львові.

Протягом цього строку витрати по утриманню житла квартири АДРЕСА_2 несла позивач та члени її сім`ї, відповідач не заперечує, що не несла витрат по утриманню даного житла, натомість зазначає, що оскільки не проживала у спірній квартирі, то і не повинна була нести такі витрати.

Доводи відповідача про те, що вона не втрачала інтересу до квартири та не проживає у спірній квартирі з поважних причин. Зазначаючи, що не могла проживати у спірній квартирі через велику кількість осіб у ній, відповідач протягом більш, як 26 років, не робила спроби вселитися у квартиру, відповідних позовів до суду не подавала, до відповідних органів не звертались з приводу відмови позивача чи інших осіб у її вселенні, не надала доказів того, що не проживання у квартирі обумовлено неправомірними діями позивача чи членів її сім`ї.

Перебування відповідача у м. Львові не позбавляло її можливості цікавитись квартирою, брати участь у її утримані.

Верховний Суд у Постанові від 06.07.2022 по справі № 760/25823/14-ц зазначив, до доводи заявника про те, що він не втрачав інтересу до квартири, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем не надано жодного доказу, який би вказував, що останній мав бажання вселитися в спірне приміщення, відповідних позовів до суду не подавав, як і не надав доказів того, що його непроживання у квартирі пов`язано із неприязними стосунками з позивачем.

ОСОБА_2 зазначаючи, що вважає квартиру АДРЕСА_2 та не втрачала інтересу до неї, не надала суду не надано жодного доказу, який би вказував, що остання мала бажання вселитися в спірне приміщення, несла витрати по його утриманню, більш того, вважає, що вона не повинна нести витрати по утриманню житла, оскільки в ньому не проживає.

Також суд вважає належним доказом наданий позивачем акт про не проживання особи за місцем реєстрації від 31.03.2026, адже відповідач визнає факти, які відображені у ньому щодо її не проживання у квартирі АДРЕСА_2 , особи, які засвідчили інформацію, викладену в акті, не були допитані судом в якості свідків, та попереджалися про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Крім того, оцінюючи поважність причин відсутності відповідача, суд враховує, що на всій території України з 24.02.2022 діє воєнний стан, що за загальним правилом може визнаватись поважною причиною для тимчасового залишення місця проживання чи неможливості повернення до нього, проте судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач добровільно припинила проживати у спірній квартирі та залишила її задовго до повномасштабного військового вторгнення РФ.

Долучена ОСОБА_2 довідка, згідно з якою вона з 08.05.2026 по 15.06.2026 дійсно працює в ТзОВ „Овація" на посаді продавця продовольчих товарів, не свідчить про поважність причин не проживання у квартирі більше 26 років.

Аналізуючи отримані по справі докази в їх сукупності, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 за власним бажанням та волевиявленням понад 26 років не проживає за місцем реєстрації, не сплачує комунальні послуги та не несе будь-яких витрат на утримання житла. При цьому, доказів на підтвердження поважності причин відсутності відповідача у жилому приміщенні понад визначені ст. 71 ЖК України строки, суду не надано.

Суд встановивши, що відповідач ОСОБА_2 повністю втратила правовий зв`язок із спірним приміщенням, дійшов висновку про визнання відповідача, такою, що втратила право користування жилим приміщенням в указаній квартирі.

За таких умов, висновок щодо визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою є легітимним, пропорційним та спрямованим на захист прав позивача, яка разом із членами своєї сім`ї утримує житло та несе фінансовий тягар через реєстрацію відповідача, реєстрація місця проживання якої носить формальний характер, а тому заявлені вимоги про визнання відповідача особою, яка втратила право користуватися житловим приміщенням, підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір" з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1 331 грн 20 к.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 189, 197, 198, 200, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; тел. НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; тел. НОМЕР_4 ).

Повний текст судового рішення складено 24.09.2026.

Суддя Ю.С. Кучаковський