Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №304/930/26 — Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/930/26 Провадження № 2/304/859/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Гевці В.М.,

за участі секретаря судового засідання Гарайдич Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ощадбанк», про скасування заборони відчуження нерухомого майна,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі – АТ «Ощадбанк»), у якому просить скасувати заборону (архівний запис) відчуження нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження 4070694, зареєстровану 17 листопада 2006 року Перечинською державною нотаріальною конторою щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава обтяження: повідомлення «Охтирська», б/н від 14 березня 1991 року, Перечинське відділення Ощадбанку; архівний номер 4509280LVOV42; архівна дата 02 грудня 2003 року; дата виникнення 14 березня 1991 року; номер реєстру 558785-206; внутрішній номер E301CE232DF42331303D; коментар: 6-46/1991.

Позов мотивовано тим, що 13 липня 1990 року позивач придбав зазначений житловий будинок у ОСОБА_2 . Маючи намір подарувати будинок своїм дітям, він звернувся до приватного нотаріуса та під час перевірки документів дізнався про наявність архівної заборони відчуження.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 468641841 від 18 березня 2026 року вбачається, що щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано заборону відчуження (архівний запис) на ім`я ОСОБА_3 . Підставою запису зазначено повідомлення Перечинського відділення Ощадбанку від 14 березня 1991 року.

Позивач звертався до АТ «Ощадбанк» із заявою про зняття обтяження. Листом від 04 березня 2026 року № 34/2-12/2139/2026/с банк повідомив лише про способи отримання інформації з державних реєстрів та дій щодо припинення заборони не вчинив.

Постановою приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу Михалка В.П. від 19 березня 2026 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо зняття заборони, оскільки не подано документів про припинення зобов`язання, яке забезпечувалося забороною, або інших документів, що є підставою для її зняття.

Посилаючись на відсутність чинного зобов`язання, на забезпечення якого могла б надалі існувати спірна заборона, та на неможливість розпорядитися належним йому будинком, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 21 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Ухвалою суду від 14 серпня 2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання учасники справи не з`явилися.

Представниця позивача – адвокат Зизич Н.Ю. – подала заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, судові витрати з відповідача не стягувати.

Представниця відповідача подала відзив, сформований у підсистемі «Електронний суд» 24 червня 2026 року, в якому просила у задоволенні позову відмовити та розглянути справу без участі представника банку. Відповідач зазначив, що заборону внесено Перечинською державною нотаріальною конторою у 2006 році на підставі повідомлення від 14 березня 1991 року; доказів договірних чи інших матеріальних правовідносин між позивачем і банком, а також доказів учинення банком перешкод у розпорядженні майном не подано.

Крім того, АТ «Ощадбанк» послалося на державну реєстрацію банку 31 грудня 1991 року, тобто після дати виникнення заборони, заперечило своє правонаступництво щодо відповідних правовідносин та вказало, що не є суб`єктом державної реєстрації прав. На думку відповідача, належним відповідачем має бути нотаріус або інший державний реєстратор, уповноважений учинити реєстраційну дію щодо припинення обтяження.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, з огляду на неявку всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази окремо та у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд установив, що 13 липня 1990 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано у виконавчому комітеті Зарічівської сільської ради народних депутатів за реєстровим № 455.

Право позивача на будинок також підтверджується випискою з погосподарської книги від 24 березня 2026 року № 27/06-21, відповідно до якої за ОСОБА_1 з 13 липня 1990 року обліковується особовий рахунок № НОМЕР_1 щодо цього домоволодіння.

Відомостями державного реєстру підтверджено наявність щодо того самого будинку обтяження у виді заборони відчуження, реєстраційний номер 4070694. Варіант написання прізвища « ОСОБА_4 » в архівному записі не спростовує належності запису до майна позивача, оскільки у ньому збігаються ім`я та по батькові власника, а об`єкт визначено за точною адресою належного позивачу будинку.

Наявність заборони має реальні правові наслідки: саме через цей запис нотаріус відмовив позивачу у вчиненні нотаріальної дії, унаслідок чого позивач позбавлений можливості вільно розпорядитися належним йому майном.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статей 317, 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право власності є непорушним, а його обмеження допускається лише у випадках і порядку, встановлених законом. Статтею 391 ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Ці гарантії узгоджуються зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи довід АТ «Ощадбанк» про неналежного відповідача, суд виходить з того, що належним відповідачем у спорі про припинення обтяження є особа, право або охоронюваний законом інтерес якої забезпечуються відповідним обтяженням. Державний реєстратор чи нотаріус не є учасником спірних матеріальних правовідносин, не має власного майнового інтересу у збереженні обтяження та після набрання судовим рішенням законної сили виконує реєстраційну дію в межах наданих законом повноважень.

У постанові від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21 Верховний Суд зазначив, що належним відповідачем за вимогою про скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна є банк, на користь якого встановлено відповідне обтяження. Відомості Єдиного реєстру заборон у цій справі прямо пов`язують спірну заборону з повідомленням Перечинського відділення Ощадбанку. Тому позов правильно пред`явлено до АТ «Ощадбанк», а не до нотаріуса чи державного реєстратора.

Не спростовує належності відповідача й посилання на те, що державну реєстрацію сучасної банківської установи проведено 31 грудня 1991 року, тоді як дата виникнення заборони – 14 березня 1991 року. Пунктом 2 постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 року № 873-XII Український республіканський банк Ощадного банку СРСР з його мережею, обчислювальними центрами, усіма активами та пасивами оголошено власністю Української РСР.

Наказом Українського республіканського банку від 02 січня 1992 року № 2-К відповідно до Статуту, зареєстрованого Національним банком України 31 грудня 1991 року за № 4, Український республіканський банк Ощадного банку СРСР із підзвітною йому інфраструктурою перетворено у Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року № 876 його перетворено у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». Чинний Статут АТ «Ощадбанк» закріплює правонаступництво всіх прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Отже, зміна найменування та організаційно-правової форми банківської установи не перервала правонаступництва щодо активів і пасивів мережі Ощадбанку. Сам факт того, що юридична особа у сучасній організаційно-правовій формі була зареєстрована пізніше за дату первісного повідомлення, не дає підстав вважати, що права та обов`язки відповідної установи Ощадбанку нікому не перейшли.

Разом із тим архівний запис підтверджує історичне встановлення заборони, проте сам собою не доводить існування станом на час розгляду справи невиконаного зобов`язання, яке й надалі вимагало б обмеження права власності позивача.

Відповідач не назвав договору чи іншого правочину, з якого виникло забезпечене забороною зобов`язання, не зазначив його суму, строк виконання, залишок боргу, особу чинного кредитора та не подав доказів наявності будь-якої непогашеної вимоги до позивача або щодо спірного будинку. Навпаки, у відзиві банк заперечив наявність договірних чи інших матеріальних правовідносин із позивачем та власний зв`язок зі спірним обтяженням.

Заперечення відповідача у цій частині є внутрішньо суперечливими: заявляючи про відсутність матеріального права чи охоронюваного законом інтересу щодо майна позивача, банк одночасно просить зберегти заборону, яка за своєю правовою природою призначена саме для забезпечення такого права або інтересу.

Суд ураховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 липня 2026 року у справі № 404/10458/23, за яким сама лише відсутність у банку первинних документів не спростовує можливості існування правовідносин у минулому, а суд повинен надати оцінку всім наявним доказам. У цій справі суд не заперечує існування у минулому правовідносин, у зв`язку з якими 14 березня 1991 року було направлено повідомлення про заборону. Вирішальним є інше: жодним доказом не підтверджено, що відповідне зобов`язання продовжує існувати, а відповідач, якому відомості про власні вимоги об`єктивно доступніші, не заявив про наявність чинного боргу чи іншого майнового інтересу у збереженні обтяження.

Від дати виникнення заборони минуло понад тридцять п`ять років. За цей час до позивача не заявлено жодної вимоги, пов`язаної зі спірним будинком, а банк у цій справі не довів наявності чинного забезпеченого зобов`язання. За сукупністю досліджених доказів суд вважає встановленим, що правова підстава для подальшого збереження заборони відсутня.

Подальше існування архівної заборони за таких обставин створює невизначене у часі та непропорційне втручання у право власності позивача, оскільки позбавляє його можливості розпорядитися будинком, не забезпечуючи при цьому жодної встановленої судом чинної вимоги кредитора.

Довід відповідача про відсутність у банку повноважень державного реєстратора не є підставою для відмови у позові. Частина третя статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що відомості про речові права та їх обтяження не підлягають скасуванню чи вилученню, крім визначених законом випадків. Водночас пункт 1 частини другої статті 27 цього Закону прямо визначає судове рішення, що набрало законної сили, щодо припинення обтяження речових прав як підставу для державної реєстрації такого припинення.

Отже, належним та ефективним способом захисту у цій справі є припинення обтяження речових прав. Формулювання позовної вимоги як «скасування заборони» за своїм змістом спрямоване на досягнення саме такого правового результату. Застосовуючи правильну правову кваліфікацію спірних відносин, суд не змінює предмета позову та не виходить за межі заявлених вимог.

Ураховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що наявність реєстраційного запису № 4070694 порушує право позивача на розпорядження належним йому майном, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Представниця позивача просила не стягувати з відповідача понесені судові витрати. З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства суд залишає понесені позивачем судові витрати за ним.

На підставі статей 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, статті 41 Конституції України, статей 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 77–81, 89, 141, 247, 259, 263–265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ощадбанк», про скасування заборони відчуження нерухомого майна – задовольнити повністю.

Припинити обтяження речових прав на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у виді заборони відчуження (архівний запис), реєстраційний номер обтяження 4070694, зареєстроване 17 листопада 2006 року Перечинською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення «Охтирська», б/н від 14 березня 1991 року Перечинського відділення Ощадбанку; архівний номер 4509280LVOV42; архівна дата 02 грудня 2003 року; дата виникнення 14 березня 1991 року; номер реєстру 558785-206; внутрішній номер E301CE232DF42331303D; коментар: 6-46/1991.

Рішення суду після набрання ним законної сили є підставою для державної реєстрації припинення зазначеного обтяження.

Судові витрати, понесені позивачем, залишити за ним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: адвокат Зизич Наталія Юріївна; РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Ощадбанк», код ЄДРПОУ 00032129; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г.

Повне рішення суду складено та підписано 25.09.2026.

Головуюча:Гевці В. М.