Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №303/1697/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/1697/26

2/303/749/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

позивача за первісним позовом,

відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1

представника позивача за первісним позовом,

представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2

відповідача за первісним позовом,

позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3

представника відповідача за первісним позовом,

представника позивача за зустрічним позовом Дренкалюк І.І.

розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань в м.Мукачево об`єднану цивільну справу за первісним позовом представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом представника відповідача ОСОБА_3 – Дренкалюк Івана Івановича до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 17.09.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, однак рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.06.2025 року його було розірвано.

За час перебування у шлюбі, а саме 30.01.2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 придбала домоволодіння під АДРЕСА_1 та земельну ділянку під цим будинком, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889. Загальна вартість майна, придбаного ОСОБА_4 319 900 грн., з яких: 300 000 грн. – вартість домоволодіння, а 19 900 грн. – вартість земельної ділянки. В подальшому зазначене домоволодіння було знесено у 2019 році, та на цій земельній ділянці було побудовано житловий будинок садибного типу з 2019 по 2024 рік. Вказаний факт підтверджується Витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (повідомлення про початок будівельних робіт), а також технічним паспортом на житловий будинок садибного типу та Висновком про вартість об`єкта оцінки, з яких вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , побудований житловий будинок садибного типу, загальною площею 135,90 кв.м., житловою площею 38 кв.м.

Сторона позивача зазначає, що готовність вказаного будинку на даний час становить 100 %, однак він не введений в експлуатацію через те, що все було зроблено за особисті кошти позивачки, однак наразі там проживає відповідач і вводити його в експлуатацію за власні кошти, на даний час, вважає недоцільним, враховуючи презумпцію спільної сумісної власності подружжя - до вирішення даного питання у судовому порядку.

Той факт, що домоволодіння та земельна ділянка були придбані за власні кошти позивачки підтверджується наступними фактами.

Так, 08.12.2016 року ОСОБА_5 (мати позивачки) подарувала своїй дочці ОСОБА_4 трикімнатну квартиру за номером АДРЕСА_2 , загальною площею 67 м.кв., що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування ( і ця квартира була особистою приватною власністю позивачки, оскільки була подарованою);

22.12.2018 року квартиру за номером АДРЕСА_2 , загальною площею 67 м.кв., ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 за 368 500 грн.

30.01.2019 року, тобто вже в наступному місяці після продажу квартири, ОСОБА_4 придбала на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння під АДРЕСА_1 та земельну ділянку під цим будинком, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889.

Також, 09.03.2021 року позивачкою, за цією ж адресою, набуто у власність земельну ділянку в розмірі 0,0095 га, на підставі використання свого права на приватизацію.

Таким чином, квартира була набута позивачкою під час шлюбу, однак на підставі договору дарування, а отже була її особистою власністю. Від продажу цієї квартири позивач отримала кошти в розмірі 368 500 грн. і вже в наступному місяці за 319 900 грн. придбала домоволодіння і земельну ділянку, а, від так, факт придбання домоволодіння і земельної ділянки за особисті кошти позивачки представник позивача вважає доведений.

При цьому 48600 грн. особистих коштів у позивачки ще залишилося. В подальшому, за кошти позивачки та власними зусиллями старий будинок було знесено та побудоване нове домоволодіння садибного типу.

Будівництво здійснювалось поетапно з огляду на обмежені фінансові можливості, відсутність постійних підрядників та необхідність накопичення коштів.

Кожен етап будівництва фінансувався виключно позивачкою (та її батьком), що підтверджується наступними доказами.

У період 2019 року, були виконані роботи: збудовано фундамент житлового будинку, зведено несучі стіни та сформовано коробку будинку, улаштовано міжповерхове дерев`яне перекриття, влаштовано покрівлю (дах) будинку. Джерело коштів: особисті кошти ОСОБА_7 від проданої квартири (отриманої договором- дарування у 2016 році - 48600 грн.) + заробітна плата ОСОБА_7 (313 038, 23 грн. за рік).

У період березень – грудень 2020 року, були виконані роботи: улаштовано цементно-піщану стяжку підлог, збудовано сходи до підвального приміщення, встановлено вікна та зовнішні двері, виконано внутрішню штукатурку стін, здійснено обшивку дерев`яного міжповерхового перекриття, змонтовано систему опалення. Джерело коштів: заробітна плата ОСОБА_7 (305 433,87 грн. за рік)

У період серпень – вересень 2021 року, були виконані роботи: улаштовано дерев`яний настил підлоги на мансардному поверсі, встановлено гаражні ворота, виконано монтаж внутрішніх перегородок із гіпсокартонних листів на мансардному поверсі, проведено електричну мережу будинку. Джерело коштів: заробітна плата ОСОБА_7 (39 908,51 грн.)

У період червень – грудень 2022 року, були виконані роботи: установлено стаціонарний камін на першому поверсі, виконано фінішне оздоблення стін (шпаклювання під фарбування), улаштовано керамічне облицювання плиткою на підлозі та на стінах, зведено паркан з бетонних блоків. Джерело коштів: заробітна плата ОСОБА_7 (445 528,37 грн. за рік) та 11 000 доларів США, отриманих в дар від батька позивачки ОСОБА_8 у виді грошового переказу для потреб будівництва (5000 дол. США переведено батьком 01.10.2022 року; 3000 дол. США переведено від батька 24.11.2022 року; 3000 дол. США переведено батьком 29.12.2022 року.

У період лютий 2023 року, були виконані роботи: монтаж частково натяжних стель на першому поверсі та освітлення (магнітні треки). Джерело коштів: залишок від 11 000 доларів США, отриманих в дар від батька позивачки ( ОСОБА_8 ) у виді грошового переказу для потреб будівництва.

У період квітень - грудень 2024 року, були виконані роботи: монтаж натяжних стель на першому та мансардному поверхах, монтаж потолочного освітлення (встановлено освітлювальні прилади включаючи люстри та підсвітки), укладено підлогове покриття (ламінат) на мансардному поверсі, змонтовані міжповерхові дерев`яні сходи та проведена їх під світка, встановлено перила для міжповерхових сходів, залито фундамент для майбутньої тераси на відкритій території, монтаж ніши для зберігання речей під вікном мансардного приміщення, установлено дві міжкімнатні двері на першому поверсі. Джерело коштів: дар у розмірі 1500 доларів США, отриманих від батька позивачки ( ОСОБА_8 ) у виді грошового переказу для потреб будівництва (переказ зроблено 04.07.2024 року). Особисті кошти позивачки у розмірі 5750 доларів США, які позивач позичила у свого знайомого (та на даний час ще не повернула), у виді декількох грошових переказів, зокрема: 19.02.2024 року – 1000 дол. США, 06.03.2024 року – 1000 дол. США, 03.04.2024 року – 500 дол. США, 17.04.2024 року – 500 дол. США, 03.05.2024 року – 500 дол. США, 20.05.2024 року – 750 дол. США; 12.06.2024 року – 750 дол. США.

Представник позивача зазначає, що вказаний будинок з самого початку будувався позивачкою не для спільного проживання родини. Після продажу квартири, на отримані кошти вдалося по хорошій ціні купити земельну ділянку з стареньким будинком на ній. Надалі, позивачкою разом з батьками було прийнято рішення знести старий будинок та побудувати нове домоволодіння. Враховуючи, що батько позивачки проживає і працює за кордоном, він допомагав коштами і вкладався в будівництво.

З цією метою батько, крім переказів на ім`я дочки, робив перекази значних сум на ім`я матері позивачки - ОСОБА_9 , яка в свою чергу також частину коштів віддавала дочці для будівництва, зокрема: за 2024 рік від батька на ім`я матері позивачки було переведено в загальному 17 750 дол. США.

Таким чином, кошти, які заробляла позивачка, кошти, які отримувала в дар від батька, позичені нею кошти, а також частина коштів надана їй мамою, повністю вистачало на будівництво, а також утримання сім`ї.

У свою чергу, чоловік позивачки, тобто відповідач ОСОБА_10 , з моменту укладення шлюбу і до його розірвання, жодного дня не був офіційно працевлаштований, на заробітки не їздив і жодних коштів, отриманих у дар чи спадщину не мав, також не отримував коштів від відчуження нерухомого майна.

Однак, з жовтня 2024 року відповідач вселився у будинок АДРЕСА_1 , посилаючись на презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач, разом з донькою, проживає у будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, за час перебування у шлюбі сторонами, набуто наступне майно:

1) Земельна ділянка загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889 , розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,22-на підставі договору купівлі-продажу;

2) Земельна ділянка в розмірі 0,0095 га, кадастровий номер 2110400000:01:001: 1526, розташована за адресою: АДРЕСА_1 - на підставі використання ОСОБА_4 свого права на приватизацію;

3) На земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 побудовано житловий будинок садибного типу, загальною площею 135,90 кв.м., житловою площею 38 кв.м., який наразі не введено в експлуатацію, готовність 100%.

При цьому, земельна ділянка, яка набута позивачем на підставі приватизації, згідно з вимогами закону є її особистою приватною власністю.

Разом з тим, сторона позивача, розуміє, виходячи з норм законодавства, що заробітна плата одного з подружжя, являється спільною сумісною власністю подружжя, а від так, враховуючи, що будівництво будинку здійснювалося частково також за заробітну платню позивачки (яка є спільною сумісно власністю подружжя), це майно цілком не може, не може вважатися її особистою приватною власністю, дійти згоди щодо поділу майна сторони не можуть, а тому у порядку поділу майна подружжя, звертається до суду з вимогами:

1) визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (куплена за особисті кошти позивачки);

2) визнати за ОСОБА_4 право особистою приватної власноті на незавершеного будівництвом житлового будиноку садибного типу, загальною площею 135,90 кв.м., житловою площею 38 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (оскільки вкладено особисті кошти позивачки);

3) визнати спільною сумісною власністю подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку садибного типу, загальною площею 135,90 кв.м., житловою площею 38 кв.м. (оскільки вкладено особисті кошти позивачки);

4) відійти від рівності часток у праві спільної часткової власності та:

- визнати за ОСОБА_4 2/3 частки з будинку по АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_3 1/3 частку з будинку по АДРЕСА_1 , що буде становити 1/6 від цілого будинку, виходячи з розрахунку: 1/3 х 1/2 = 1/6 .

5) Визнати частку у розмірі 1/6 ОСОБА_3 у будинковолодінні АДРЕСА_1 незначною, визнавши за позивачкою право власності в цілому на будинковолодіння АДРЕСА_1 , стягнувши з неї на користь ОСОБА_3 компенсацію в розмірі вартості 1/6 частини будинковолодіння та 1/6 вартості земельної ділянки під ним (враховуючи принцим нероздільності будинковолодіння і землі під ним), що буде становити 411 153,41 грн., виходячи з того, що вартість 1/6 будинку 406 206,83 грн. (2 437 241 : 6 = 406 206,83), вартість 1/6 земельної ділянки 4 946,58 грн. ( 29679,53 : 6 = 4946,58), які позивач вніс на депозитний рахунок суду.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.03.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У свою чергу, представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_11 подав до суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що сторони у справі перебували у шлюбі, під час якого у них народилися діти: син ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З моменту припинення сімейних відносин, малолітня дочка ОСОБА_13 залишилася проживати з матір`ю, а неповнолітній син із батьком. ОСОБА_3 приймає участь у вихованні та утриманні дочки, намагається проводити з нею свій час в щомісячно добровільно надсилає 3 000 гривень на потреби дитини. Син є інвалідом по зору і батько дитини здійснює обов`язки постійного догляду за ним та повністю його утримує. Матір дитини не бере участь у цьому.

За час шлюбу сторони побудували житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок вважається незакінченим будівництвом, оскільки не прийнятий в експлуатацію. ОСОБА_3 не може ініціювати прийняття його в експлуатацію, оскільки забудовником зазначена ОСОБА_4 . Фактично спірний будинок побудований подружжям повністю. До будинку були підведені всі комунікації, побудованих з якісних матеріалів.

22.12.2018 року ОСОБА_4 продала власну квартиру, яка була отримана в дарунок від своєї матері і за ці кошти 30.01.2019 року придбала старий будинок за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку для його обслуговування, розміром 0,0261 га. Далі сім`я вирішила цей будинок знести і на його місці збудувати новий сучасний житловий будинок для проживання сім`ї. Згодом будинок знесли і побудували новий, який і є предметом спору.

Будували цей будинок разом за спільні кошти подружжя, адже грошей, що залишилися від продажу квартири ОСОБА_4 вистачила тільки на те, щоб стару будівлю знести та очистити земельну ділянку під будівництво. Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що використав власні кошти у розмірі 570 500 грн., які він отримав від своєї матері ОСОБА_14 . Вона продала свій будинок та земельну ділянку, які їй належали на праві приватної власності, а кошти від продажу подарувала ОСОБА_3 для будівництва спірного будинку. Однак, незважаючи на викладене, ОСОБА_3 не ставить перед судом вимогу у визначенні йому половини будинку на праві приватної власності.

За час їхнього шлюбу ОСОБА_3 заробляв гроші підробляючи неофіційно. Він багато часу приділяв сім`ї та догляду за хворим сином. В період будівництва спірного будинку 2019- 2025 року займався не тільки дітьми, а повністю взяв на себе будівництво сімейного будинку. Він закупляв всі матеріали, домовлявся з будівельниками, постійно контролював доставку матеріалів, якість виконаних будівельних робіт та інше.

Відповідавч ОСОБА_3 не визнає первісний позов. ОСОБА_4 дійсно 30.01.2019 року придбала старий будинок і земельну ділянку, після чого у ОСОБА_4 залишилося 48 600 грн., які сторони витратили на знесення будинку та очистку земельної ділянки під забудову. Отже, будинковолодіння, яке ОСОБА_4 придбала 30.01.2019 року не існує. ОСОБА_3 заперечує проти отримання грошової компенсації замість своєї частки у праві власності на нерухоме майно.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати об`єкт незавершеного будівництва, тобто предмет спору об`єктом права спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_3 право власності на об`єкт незавершеного будівництва – житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку в розмірі по 7/10 частин. Також просить суд визнати за ОСОБА_4 право власності на об`єкт незавершеного будівництва – житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку в розмірі по 3/10 частин.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.04.2026 року зустрічну позовну заяву представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_11 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом представника позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просили суд первісний позов задовольнити з підстав зазначених у ньому, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представник Дренкалюк І.І. в судовому засіданні просили суд у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити з підстав зазначених у ньому.

Вивчивши позовну заяву, заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків та дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5 та 6 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Згідно ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.06.2025 року шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було розірвано (а.с. 25).

Із Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.12.1989 року батьками ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_8 і ОСОБА_5 (а.с. 26).

08.12.2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 був укладений Договір дарування квартири, згідно якого ОСОБА_5 передала безоплатно своїй дочці ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 27, 28).

22.12.2018 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 був укладений Договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 купила у власність квартиру АДРЕСА_2 . Ринкова вартість квартири склала 368 343 грн. (а.с. 30, 31).

30.01.2019 року між ОСОБА_16 і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продаж домоволодіння, згідно якого ОСОБА_16 продала, а ОСОБА_4 купила домоволодіння під АДРЕСА_1 . Продаж домоволодіння вчинено за 300 000 грн. (а.с. 32).

30.01.2019 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_4 був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_16 продала, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889, що розташована в АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 19 900 грн. (а.с. 33).

В матеріалах справи міститься Витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Технічний паспорт житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , забудовник зазначено ОСОБА_4 , Висновок про вартість об`єкта оцінки, Висновок про вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що надана в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, Грошові перекази Дудинець Є. – ОСОБА_7 , в розмірі 5 125 доларів США, 3075 доларів США, 3075 доларів США, Виписка по карті, клієнт якої значиться ОСОБА_4 , грошові перекази ОСОБА_17 – ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та фотознімки з поетапних проведення робіт у період з 2019 року по грудень 2024 рік (а.с. 34-51, 53-60).

Із Довідки про доходи №8385 2533 2733 2562 вбачається, що пенсіонер ОСОБА_4 за період з жовтня 2020 року по грудень 2025 рік отримала всього 245 666,21 гривень (а.с. 52).

Згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 08.11.2002 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м.Мукачево Закарпатської області, РНОКПП: НОМЕР_3 (а.с. 113, 114).

Із Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 11.09.2012 року батьками ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с. 115).

Відповідно до висновку про вартість земельної ділянки від 26.04.2019 року, ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 910 кв.м., кадастровий номер 2110400000:01:005:0150, за адресою: АДРЕСА_4 , становить 66 544 грн. (а.с. 116).

07.05.2019 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_19 був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_19 купив земельну ділянку, загальною площею 0,0910 га за адресою: АДРЕСА_4 . Вартість земельної ділянки складає 67 000 грн. (а.с. 117).

Цього ж числа, між ОСОБА_14 та ОСОБА_19 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_19 купив житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Вартість будинку становив 503 500 грн. (а.с. 120, 121).

30.01.2019 року ОСОБА_3 подав в Мукачівську державну нотаріальну контору заяву про свою згоду на укладення його дружиною ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, на якій воно розміщене, що розташовані в АДРЕСА_1 , на умовах і за ціною на її розсуд (а.с. 122).

Із посвідчення серії НОМЕР_5 від 22.01.2025 року вбачається, що ОСОБА_18 отримує державну соціальну допомогу, як дитина з інвалідністю, представником якої є ОСОБА_3 (а.с. 123).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.03.2026 року визначено місце проживання дитини, ОСОБА_18 разом із батьком ОСОБА_3 (а.с. 124-128).

Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 19.08.2022 року батьками ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с. 129).

Із довідки виданої федерацією з Греко-Римської боротьби в м.Мукачево Закарпатської області, вбачається, що ОСОБА_18 з вересня 2017 року по теперішній час є спортсменом греко-римської боротьби спортивного клубу імені Токаря. Батько ОСОБА_3 систематично бере активну участь у його спортивному житті: забезпечує регулярне відвідування тренувань, супроводжує сина на змагання та бере участь в організації його спортивної діяльності (а.с. 130).

Із довідки виданої Мукачівською СШ І-ІІІ ступенів №3 ім.Ф.Ракоці ІІ слідує, що ОСОБА_18 з вересня 2018 року по травень 2025 року навчався у Мукачівській СШ І-ІІІ ступенів №3 ім.Ф.Ракоці ІІ з поглибленням вивчення окремих предметів та курсів. Батько ОСОБА_3 безпосередньо брав активну участь у шкільному житті: регулярно відвідував батьківські збори, на постійній основі перебував на зв`язку з вчителями, а також сприяв вихованню сина ОСОБА_12 (а.с. 131).

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що вона є матір`ю позивача ОСОБА_1 . Після одруження дочки, вона подарувала їй квартиру, після чого дочка її продала та за ці кошти купила ділянку для будівництва. Батько позивачки перебуває на заробітках. Вони з чоловіком часто позичали дочці гроші, щоб вони могли добудувати будинок, які вони мали повернути з часом. Крім цього, вона зазначила, що вони також купляли і побутову техніку дочці.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні показав, що він будував будинок подружжю ОСОБА_21 . На будівництво приходив ОСОБА_3 і його дружина ОСОБА_1 розраховувався із ним за виконану роботу ОСОБА_3 і саме йому він подавав звіти за зроблену роботу. Чиї саме гроші він отримував, чи вони належали ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 йому не відомо.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні показала, що вона є матір`ю відповідача ОСОБА_3 . Вона продала будинок своїх батьків по АДРЕСА_4 і отримані кошти передала сину для будівництва нового будинку. За яку суму вона продала будинок і скільки вона передала сину не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні показав, що він виготовляв технічну документацію на спірний будинок. Із заявою про виготовлення технічного паспорту до нього звертався ОСОБА_3 і він також із ним розраховувався. Кому належали ці кошти, чи ОСОБА_3 чи його дружині йому не відомо.

Дані правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно із ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст.163 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абзацу 1 п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11 сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п.30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини:

- час придбання майна;

- кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання);

- мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об`єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: відносно одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передачу одному із подружжя з зобов`язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.

Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані у тому числі створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду в постанові від 23 вересня 2024 року по справі № 679/533/21 та від 01 квітня 2026 року по справі №565/482/23.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до частинні другої статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (статті 360 ЦК України).

Отже, згідно приписів законодавства, яке застосовується до правовідносин між сторонами, а також враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 надали суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ними вимог щодо набуття житлового будинку та земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 у власність одного із подружжя під час перебування у шлюбі. В судовому засіданні було встановлено і відповідачем у первісному позові не заперечувався той факт, що кошти на придбання житлового будинку та земельної ділянки за вищезазначеною адресою, були отримані від продажу квартири, яку позивач отримала у дар від своєї матері. Інші витрати щодо будівництва будинку переважно були отримані позивачем від батька, що підтверджується показаннями свідків та грошовими переказами, які були надані стороною на підтвердження зазначених обставин. У свою чергу, відповідач за первісним позовом – позивач за зустрічним позовом та його представник не надали суду належних та допустимих доказів на спростування таких обставин, а також не надали суду докази на підтвердження своїх вимог, зокрема те, що відповідач ОСОБА_3 протягом тривалого часу отримував взагалі будь-які доходи. Крім цього, в судовому засіданні ні він, ні його мати не змогли чітко зазначити, за яку суму було продано будинок, який належав матері відповідача за первісним позовом і яку суму вона дала сину на будівництво будинку.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).

У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 - 3).

Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею.

Щодо правової природи та умов застосування частини другої статті 364 ЦК України у спорах про припинення права на частку в неподільному житлі слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву "Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності", право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.

Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.

Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) Конституційний Суд України зазначив, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та виснував таке: "Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Таким чином, враховуючи встановлені судом факти, суд приходить до висновку, що частка відповідача за первісним позовом – позивача за зустрічним позовом є незначною і не може бути виділена в натурі. Таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника (відповідача). При цьому відповідач за первісним позовом сім`ї не має, має інше місце для проживання, а тому суд вважає, що припинення власності не вплине на забезпеченість відповідача житлом.

На даний час між сторонами склалися неприязні відносини та хоча вони і є співвласниками спірного нерухомого майна, частка відповідача ОСОБА_3 яка є незначною, у них відсутня домовленість щодо права користування і розпоряджатися даним майном. Відтак, подальше спільне володіння житловим будинком з належними до нього будівлями та спорудами є неможливим.

Зважаючи на те, що частка у нерухомому майні є незначною, суд вважає за необхідне припинити право ОСОБА_3 на належну йому 1/6 частку в житловому будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з відшкодуванням вартості даних часток.

Грошову суму, необхідну для виплати відповідачу вартості 1/6 частки у житловому позивачем внесено на депозитний рахунок суду до ухвалення рішення у справі за даним позовом.

При цьому, виходячи з наведених обставин, суд вважає, що внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду суттєво поліпшить фінансове становище відповідача і припинення частки власності у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника (відповідача), а навпаки принесе користь його інтересам.

Беручи до уваги вищевикладене суд приходить до висновку, що первісний позов є обґрунтований, надані стороною належні та допустимі докази знайшли своє місце під час розгляду справи, а тому він підлягає до задоволення.

Що стосується зустрічного позову, то суд зазначає, що задоволення позовних вимог первісного позову повністю виключають задоволення зустрічного позову, а тому у задоволенні якого слід відмовити і у зв`язку з цим додаткового обґрунтування відмови не потребує.

Керуючись ст.ст. 60, 69, 70, 72 СК України, ст.ст. 15, 16, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Первісний позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої часткової власності на 5/6 частин об`єкту незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право особистої часткової власності на 5/6 частин земельної ділянки, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право особистої часткової власності на 1/6 частину об`єкту незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право особистої часткової власності на 1/6 частин земельної ділянки, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право особистої часткової власності ОСОБА_3 на 1/6 частину об`єкту незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та право особистої часткової власності на 1/6 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виплативши йому компенсацію вартості цих часток у розмірі 411 153 (чотириста одинадцять тисяч сто п`ятдесят три) гривні 41 копійку.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої часткової власності на 1/6 частину об`єкту незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/6 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 17 305 (сімнадцять тисяч триста п`ять) гривень 60 копійок.

У задоволенні зустрічного позову представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме:

- про визнання об`єкта незавершенного будівництва – житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- про визнання за ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі по 7/10 частин;

- про визнання за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, загальною площею 0,0261 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0889, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі по 3/10 частин – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони у справі:

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення суду складено 18.09.2026 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір