Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №577/2131/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м.Суми

Справа №577/2131/25

Номер провадження 22-ц/816/433/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Черних О. М.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Черних Вікторії Олександрівни

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 травня 2025 року, ухваленого у складі судді Гетьмана В. В., у м. Конотоп,

у с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Чередніченка Є.М. звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Вимоги обґрунтовані тим, що 19 липня 1997 року сторони уклали шлюб. Однак, після укладення шлюбу спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність спільних інтересів, різні погляди на життя, втрати почуття любові та поваги один до одного, внаслідок чого це стало суперечити інтересам сторін. В результаті поступового погіршення відносин подальше спільне проживання та збереження шлюбу виявилося неможливим.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 травня 2025 року позовні вимоги задоволені повністю.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 липня 1997 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Конотопського міськвиконкому Сумської області, актовий запис № 302.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач в особі представника – адвоката Черних В. О., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що про наявність оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09 травня 2025 року відповідачу стало відомо лише 18 травня 2025 року, під час спілкування із донькою в телефонному режимі, тобто відповідач був позбавлений на належний захист своїх інтересів та можливості прохати суд надати термін на примирення.

Вважає, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, відносно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Звертає увагу на те, що сторони прожили у шлюбі 28 років, мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будь-якого конфлікту, що передувало б звернення позивачки до суду між сторонами не існувало.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка в особі представника – адвоката Чередніченка Є. М. заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає неможливим збереження шлюбу, посилається на відсутність підтримки з боку відповідача у складний для сім`ї момент, тому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 травня 2025 року без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

ОСОБА_2 та його представник– адвокат Черних В. О. повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – адвоката Персій І. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла таких висновків.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання у суді першої інстанції.

Надаючи оцінку указаним доводам, апеляційний суд враховує таке.

Частиною 1 статті 8 ЦПК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина 2 статті 211 ЦПК України).

Відповідно до частини 6, 7 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України).

Тлумачення частини 1 статті 8, частини 2 статті 211, пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:

- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;

- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження на 08:45 год. 09 травня 2025 року, про що повідомити учасників справи ( а.с.18).

Копія указаної ухвали та копія позовної заяви з додатками направлялися судом першої інстанції ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1 , та повернулася без вручення.

На конверті, що повернувся, мається дві довідки поштового відділення про повернення кореспонденції, де в одній довідці, як причина повернення, зазначено про відсутність адресата та відсутність зазначеної на конверті адреси, а в іншій довідці причина повернення зазначена – адресат відсутній.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, докази про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання з дотриманням вимог процесуального законодавства відсутні.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення.

Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За змістом ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини другої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

За приписами ст. 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд виходить із того, що подальше спільне життя сторін як подружжя та збереження їхнього шлюбу буде суперечити інтересам позивача. Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже являється таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень ст. 24 СК України.

У даному випадку позивачка категорично наполягає на розірванні шлюбу, що передусім свідчить про її сформоване бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його правомірні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Оскільки позивачка не бажає перебувати у шлюбі з відповідачем та наполягає на його розірванні, відповідно відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Враховуючи принцип добровільності союзу між чоловіком та жінкою, а також відсутність по справі обставин, які б свідчили про можливість відновлення між сторонами їх сімейних відносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який враховує конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, який вже носить формальний характер, оскільки сторони подружні відносини припинили та спільного господарства не ведуть, що суперечить правам та інтересам позивачки, і вказані обставини є підставою для задоволення позовних вимог.

Будь-яких доказів того, що сторони примирилися у цій справі, або дійшли згоди щодо підтримки сімейних відносин у матеріалах справах відсутні, та відповідачем не надано.

В апеляційній скарзі відповідач клопотання про надання терміну для примирення не заявляв, а згідно пояснень представника позивача в суді апеляційної інстанції відповідач жодних дій для примирення не вчиняв і позивачка категорично заперечує можливе примирення.

Посилання апелянта на те, що сторони мають неповнолітню доньку, не може бути підставою для примусового збереження шлюбу всупереч волі одного з подружжя.

Разом із тим, частиною другою статті 141 СК України прямо передбачено, що розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх батьківських прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, припинення шлюбу між батьками саме по собі не припиняє сімейних правовідносин між кожним із них та дитиною, не звільняє їх від обов`язку щодо її виховання, утримання та забезпечення належного розвитку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що примирення і подальше подружнє життя сторін є неможливим, оскільки сім`я фактично розпалася і подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, оскільки не існує її вільної згоди на шлюб, а відтак наявні підстави для його розірвання.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу.

Керуючись ст. 367 - 369, ст. 374, ст. 376, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Черних Вікторії Олександрівни – задовольнити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 травня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 19 липня 1997 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Конотопського міськвиконкому Сумської області, актовий запис № 302.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

О. М. Черних