Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №495/11463/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1136/26

Справа № 495/11463/24

Головуючий у першій інстанції Олійник К. І.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря судового засідання – Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Олійник К.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати батька позивача, тобто його бабуся, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 21.01.2002 року секретарем виконкому Дівізійської сільської ради Татарбунарського району області та зареєстрований в реєстрі за № 15, відповідно до якого вона заповідала його батьку, своєму сину ОСОБА_3 , житловий будинок по АДРЕСА_1 і взагалі все своє майно, яке належить та буде належати їй на день смерті.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.10.2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034655551250, а також ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 4,46 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського (колишнього Татарбунарського) району Одеській області на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 028685 і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 4347,кадастровий номер 5125081600:01:1094, виданого 30.09.2004 року адміністрацією Одеській області.

ОСОБА_3 з 2008 року по день смерті ОСОБА_2 проживав разом з нею в АДРЕСА_2 .

Після смерті бабусі позивача, його батько залишився проживати в спадковому будинку, прийняв на зберігання свідоцтво про смерть своєї мами, документи на житловий будинок та земельну ділянку його померлої мами, від спадщини не відмовлявся. Таким чином, відповідно до ст.1268 ЦК України, його батько фактично прийняв спадщину померлої ОСОБА_3 згідно закону і заповіту у повному обсягу. Крім того, спадкова справа на спадкове майно бабусі не заводилась, спадщина померлої бабусі відумерлою не визнана.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, після смерті якого позивач звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Кушнір І.В. з заявою про прийняття спадщини померлої. При огляді нотаріусом наданих ним документів виявилося, що прізвище померлої бабусі - ОСОБА_4 , а прізвище батька - ОСОБА_5 , а його - ОСОБА_6 .

Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеській області від 13.11.2024 року (справа № 495/7560/24) встановлений факт родинних відносин, визнано, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є мамою померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є її ОНУКОМ, а померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його батьком.

З огляду на викладене, позивач просить встановлення додаткового строку у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 17.12.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням судом положень ст.ст. 81, 82 ЦПК України, неповне встановлення фактичних обставин справи, зробивши помилковий висновок про звернення позивача із заявою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини померлого батька, а не померлої бабусі. При цьому, скаржником зауважено, що оскільки після смерті бабусі ніхто, в тому числі його батько, не звертався із заявою про прийняття спадщини померлої бабусі у встановлений законом строк, тому питання продовження строку можна вирішити лише в судовому порядку.

Також скаржником стверджується, що йому було невідомо, що його батько не прийняв спадщину померлої бабусі, його мами, та дізнався про вказані обставини лише у 2024 році від мешканців с. Дивізія та після чого звернувся до нотаріуса та до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, рішення суду набрало законної сили 15.12.2024 року.

Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справ не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

В судове засідання, призначене на 22 вересня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 100-101).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02 грудня 1968 року, виписаного російською мовою, матір`ю « ОСОБА_3 » ІНФОРМАЦІЯ_6 є « ОСОБА_7 » (а.с.17).

За життя, ОСОБА_8 , 21 січня 2002 року склала заповіт, за умовами якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: домоволодіння і все інше майно де б воно не було і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповідала ОСОБА_3 повністю (а.с.12-13).

ІНФОРМАЦІЯ_7 в с. Дивізія Білгород-Дністровського району Одеської області у віці 95 років померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 15 грудня 2020 року Татарбунарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.11).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №184408357, сформованого 10.10.2019 року ОСОБА_2 є власником садибного (індивідуального) житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15).

Копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 028685 від 30 серпня 2004 року підтверджується, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,46 га, розташованої на території Дивізійської сільської ради, виділеної для ведення товарного сільськогоподарського виробництва (а.с.14).

Довідкою виданою Дивізійською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області за вих. 429/02-32 від 11 квітня 2024 року підтверджується, що ОСОБА_3 в період з 2008 року по день смерті його матері – ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.19).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 08.03.2022 року, виданого Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.18).

Копією рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2024 року встановлено факт родинних відносин, а саме те, що померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є мамою померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , є її онуком, а померлий ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.21-24).

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не зазначено та не надано докази наявності об`єктивних та істотних перешкод для прийняття спадщини у шестимісячний строк, визначений чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, за наступних підстав.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Під відкриттям спадщини розуміється настання певних юридичних фактів, зумовлюють виникнення спадкових правовідносин.

При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: 1) часом відкриття; 2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті та воно виникає у день відкриття спадщини. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Також, частиною 1 ст. 1235 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст.ст.1223, 1235 ЦК України).

Вважається таким, що прийняв спадщину, у разі якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, згідно з ч.1 ст. 1270 ЦК України, якщо він не заявив про відмову від неї (ст.ст.1268, 1269,1270 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено шестимісячний строк для прийняття спадщини, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. (ст.1272 ЦК України).

Обов`язок доведення поважності пропущеного строку покладається на спадкоємця.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17).

Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, що перешкоджали спадкоємцю прийняти спадщину вчасно.

Правила про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення строку для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з огляду на обставини конкретної справи. Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення ч. 3 ст. 1272 ЦК не застосовуються.

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Тобто, законодавство України не містить вичерпного переліку поважних причин пропуску строку на прийняття спадщини, а також чітко не вказує які причини є поважними.

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину; на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Разом з цим, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини; невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанова Верховного Суду від 17.08.2023 року у справі № 626/274/22 (провадження № 61-8694св23)).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 . За життя, 21 січня 2002 року, вона склала заповіт, за умовами якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: домоволодіння і все інше майно де б воно не було і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповідала ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 , з 2008 року і на день смерті своєї матері - ОСОБА_8 , проживав разом з матір`ю, а отже є таким що прийняв спадщину.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Отже, ОСОБА_1 , мав звернутись до нотаріальної контори з питанням прийняття спадщини у період до 02 вересня 2022 року включно.

Разом з тим, матеріали справи містять докази звернення ОСОБА_1 до нотаріуса лише 08 травня 2004 року, тобто за межами визначеного чинним законодавством строку.

Згідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 .

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що його батько не вступив у спадщину на майно своєї матері, а позивач дізнався про це тільки в 2024 році коли виникло питання, що бабусина земля не оформлена за батьком, а отже це є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, апеляційний суд вважає необгрунтованими оскільки ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. ОСОБА_3 проживав разом з матір`ю ОСОБА_2 , а отже є таким що прийняв спадщину. А ОСОБА_1 повинен був у шестимісячний строк від дати смерті свого батька, а саме 02 вересня 2022 року прийняти спадщину батька, а не бабусі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з 29 червня 2022 року діяли нові зміни щодо строків оформлення спадщини під час воєнного стану, апеляційний суд також вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з п. 3 постанови КМУ від 28.02.2022 №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», в редакції чинній по 28.06.20022, було установлено, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

Водночас відповідні зміни щодо строків прийняття спадщини не були внесені до ЦК України, а відтак норми постанови КМУ від 28.02.2022 №164 не змінюють та не зупиняють визначених ст. 1270 ЦК України строків для прийняття спадщини.

У подальшому це положення було виключене на підставі постанови КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану» від 09.05.2023 р. № 469 (набрало чинності 23.05.2023 р.).

Проте, незважаючи на скасування п. 3 постанови КМУ № 164, його дія з 29.06.2022 р. до 22.05.2023 р. породила чимало проблем на практиці, оскільки нотаріуси приймали від спадкоємців заяви про прийняття спадщини і після спливу шестимісячного строку, визначеного у ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

Зупинення Урядом України строків для прийняття спадщини суттєво змінило відповідну процедуру, передбачену у ст. 6 ЦК та порушувало імперативні приписи закону.

Так, у ч. 4 ст. 4 ЦК міститься спеціальне застереження, згідно з яким якщо постанова КМУ суперечить положенням ЦК або іншому закону, застосовуються відповідні положення ЦК або іншого закону.

З цього приводу Верховний Суд наголосив, що законодавець як у ст. 1270 ЦК, так і в інших нормах ЦК не передбачає допустимості існування такої конструкції, як «зупинення перебігу строку для прийняття спадщини», та можливості в постанові КМУ визначати інші правила щодо строку для прийняття спадщини. Пункт 3 постанови КМУ «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 р. № 164 суперечить ст. 1270, 1272 ЦК, а тому не підлягає застосуванню (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22)).

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 вересня 2026 року.

Головуючий О.С. Комлева

Судді М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда