Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №509/2827/19 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2481/26

Справа № 509/2827/19

Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника Одеської обласної прокуратури – прокурора Балабан В.В.,

представника Міністерства юстиції України – Малоги Д.А.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Зайця К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі ВКЗ, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 березня 2025 року, повний текст якого складено 28 березня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Козирського Є.С., у цивільній справі за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області до Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича. ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

05.06.2019 року Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І.О., ОСОБА_1 , та просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція державної реєстрації Одеської області Махортова І.О. (індексний номер рішення 38247100 від 21.11.2017) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: житлову будівлю будинку рибалки, загальною площею 82,0 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5123755800:02:008:0354, площею 5,1072 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіополсьький район, Таїровська селищна рада, біля ж/м «Совіньйон», шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованої житлової будівлі рибалки, загальною площею 82 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги були мотивовані тим, що державна реєстрація права власності нерухомого майна, яке перебуває у власності ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , проведено державними реєстратором з порушенням положень 41-43, 45 Порядку державної реєстрації речових прав нерухоме майно та їх обтяжень, статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оскільки державним реєстратором не перевірено наявність реєстрації документа, що підтверджує готовність об`єкта до експлуатації Єдиного реєстру документів, документи про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, документи що посвідчують право на земельну ділянку та відсутності суперечностей між заявленими правами.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.03.2025 року у задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області було відмовлено (т.4, а.с.45-53).

В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури ставить питання про скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.03.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.4, а.с.57-73).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Заяць К.В. просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.4, а.с.109-117).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї (т.4, а.с.109-117), колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрація за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, загальною площею 82 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є правомірною, враховуючи те, що даний будинок рибалки не є самочинним будівництвом та побудований на земельній ділянці, яку було відведено для цієї мети. При цьому суд указав, що будинок рибалки площею 82 м2 згідно технічного паспорта побудований до 1992 року, тому не належить до самочинного будівництва.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції не було враховано, що згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України, а також ст. 328 ЦК України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі право власності набувається на підставах, що не заборонені законом Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ч. 2 ст. 8 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон України) планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:?

отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону України, її експертизи;

затвердження проектної документації;

виконання підготовчих та будівельних робіт;

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 35 Закону України після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Виконання підготовчих робіт без подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.

Згідно з ч. 3 ст. 48 Закону України від 19.06.2003 № 962-ІV «Про охорону земель» забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи користування, у тому числі на умовах оренди, земельною ділянкою, у порядку, передбаченому законом.

Тобто, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16-ц,

Більше того, у відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16- ц та від 08.12.2021 у справі № 520/3777/18.

У силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.?

Крім того, у п. 6.8, 6.13, 6.14 постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17 викладено правову позицію, за якою у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Кожна із ознак самочинного будівництва (об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил) є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Проте, всупереч вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судом першої інстанції не враховано наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про те, що самочинне будівництво об`єкта нерухомості в АДРЕСА_1 здійснено за відсутності належної дозвільної документації. При цьому зазначений об`єкт нерухомості не прийнято в експлуатацію.

Судом не було враховано, що будівельні роботи ОСОБА_1 проводились без будь-яких дозвільних документів, при цьому земельна ділянка для будівництва у 1991 році не відводилась. Це сталось лише у 1992 році, коли рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №413 від 15.10.1992 «Про відведення земельної ділянки площею 6,45 га в тимчасове довгострокове користування Добровільному товариству рибалок-любителів «Отрада» вирішено відвести відповідну земельну ділянку площею 6,45 га в тимчасове довгострокове користування Добровільному товариству рибалок-любителів «Отрада» (т.2, а.с.21).

При цьому пунктами 3.2 та 3.3 вищевказаного рішення, надано дозвіл на будівництво майданчиків для зберігання катерів та човнів з пристроєм підйомних лебідок та обладнання пунктів технічного обслуговування.

Тобто, судом не враховано, що будівництво будинків рибалок умовами договору не було передбачено.

В подальшому, на виконання вказаного рішення, 08.12.1993 між Виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів та Добровільним товариством рибалок-любителів «Отрада» було укладено Договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 5,52 га строком на 25 років для зберігання катерів і човнів та відпочинку родин рибалок-любителів (т.2 а.с.23-24).

Згідно п. 3.2 вказаного Договору, землекористувач має право господарювати на земельній ділянці згідно його цільового призначення; будувати підсобні приміщення і будинки для відпочинку родин тільки членів добровільного товариства рибалок-любителів «Отрада» за погодженням з виконкомом міської ради.

В подальшому, 20.06.2005 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Громадською організацією (далі – ГО) «Отрада», яке є правонаступником Добровільного товариства рибалок-любителів «Отрада», було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку рекреаційного призначення загальною площею 5,1072 га, що знаходиться на території Таїровської селищної ради в межах смт Таїрове Овідіопольського району Одеської області в районі узбережжя Чорного моря (т.1 а.с.24).

У відповідності до п. 1.2 вказаного договору, земельна ділянка, яка передається в оренду за цим договором, перебуває в комунальній власності і належить до відання орендодавця, який згідно положень чинного Земельного кодексу України здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів на його території.

На частині земельної ділянки площею 3,5750 га, яка передається в оренду за цим договором, знаходяться тимчасові споруди, призначені для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів членів ГО «Отрада», а інша частина земельної ділянки площею 1,5322 га зайнята під об`єктами транспортної інфраструктури, проїздами, проходами та площадками (п. 2.2. договору).

За п. п. 5.1, 5.2 договору, земельна ділянка передається в оренду для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів. Орендар зобов`язаний вживати всі необхідні заходи, спрямовані на збереження стану орендованої земельної ділянки, що забезпечують можливість її використання за цільовим призначенням.

Згідно п.п. а п. 8.1 договору, відповідно до висновків уповноважених органів виконавчої влади право орендаря на використання орендованої ним земельної ділянки площею 5,1072 га, яка знаходиться в зсувній зоні і зазнає вплив зсувних процесів ґрунтів, обмежено законом шляхом встановлення на строк оренди землі наступних обмежень, з-поміж іншого, заборони орендареві зводити на земельній ділянці або окремій її частині будь-які капітальні споруди, крім тимчасових будівель та споруд для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів.

Так, за змістом п.п. 3.1.14.1 ДБН Д.1.1 -1-2000 Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 р. № 174, тимчасові будівлі та споруди - це виробничі, складські, допоміжні, житлові і суспільні будівлі та споруди, необхідні для виконання будівельно- монтажних робіт і обслуговування працівників будівництва, які спеціально будуються або пристосовуються на період будівництва.

У відповідності до (п. 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін`юсту від 07.02.2002 р. № 7/52) тимчасові споруди не реєструються як об`єкт нерухомості.

Тобто, оформлення права приватної власності на тимчасові споруди законодавством не передбачено.

Окрім цього, судом не враховано, що договори оренди, на які посилався суд, як на підставу наявності права користування, не надавали права зводити капітальні об`єкти на переданій у оренду ГО «Отрада» земельній ділянці.

Більше того, судом не враховано положення ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких не підлягають державній реєстрації речові права на тимчасові, некапітальні споруди.

Колегія суддів зазначає, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції помилково посилався на рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №413 від 15.10.1992 «Про відведення земельної ділянки площею 6,45 га в тимчасове довгострокове користування Добровільному товариству рибалок-любителів «Отрада» та договір оренди земельної ділянки від 20.06.2005 укладений між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ГО «Отрада», оскільки згідно з вищезазначеними рішенням та договором фактичним користувачем землі, в тому числі земельної ділянки, на якій зведено об`єкт нерухомості, були Добровільне товариство рибалок-любителів «Отрада» і відповідно його правонаступник ГО «Отрада».

Судом першої інстанції також не було враховано, що право власності чи право користування земельною ділянкою під куренем №505 ОСОБА_1 не передавалось, у зв`язку з відсутністю такого права у колишніх власників вищевказаного куреня - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, реєстрація права власності на спірний об`єкт, здійснювалась без додержання п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 №1127, а саме: за відсутності правовстановлюючого документу на земельну ділянку та за відсутності виписки з погосподарської книги.

Тобто, Державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області Махортовим І.О. усупереч вимогам ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІУ (у редакції Закону України від 04.06.2017 №1983-УІІІ) проведено державну реєстрацію на курінь, який не відноситься ані до житлового будинку, ані до садового будинку.?

Судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою доводи прокуратури про відсутність у власника - відповідача ОСОБА_1 правовстановлюючого документа на земельну ділянку, на якій здійснювалось будівництво, дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, неприйняття збудованого об`єкта нерухомості в експлуатацію в установленому законодавством порядку та виписки з погосподарської книги, яка і мала підтвердити наявність об`єкту нерухомості до 1992 року.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції поклав в основу свого рішення окремі докази та залишив поза увагою інші докази у справі. З цього приводу слід зазначити, що вибіркова оцінка судом окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення принципів рівності та змагальності сторін (постанови Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 127/9859/14-ц, від 06.12.2022 у справі № 904/738/22).

З цих підстав, Велика Палата Верховного Суду в п. 119 постанови у справі № 488/2807/17зауважила, що лише згадки джерел доказів і зазначення підтверджених ними обставин без їхньої оцінки недостатньо для висновку про те, що суд ці докази дослідив і мотивував відхилення відповідних аргументів учасника справи.

Крім того, у постанові від 20.11.2024 у справі № 373/2163/21 Верховний Суд зазначив, що вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.

Таких правових позицій дотримується і ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ «Олюджіч проти Хорватії», рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Богатова проти України», рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Зазначені обставини свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення і про необхідність його скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Щодо безпідставності посилання судом на обставини встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 12.12.2021 та постановою Південно-західного апеляційного суду від 21.04.2021 по справі №916/2052/19, на які посилається представник ОСОБА_1 – адвокат Заяць К.В., як такі, що мають преюдиційне значення, колегія суддів зазначає наступне.

Так, якщо участь у справі беруть всі особи з попередньо розглянутої справи, преюдиційне значення будуть мати всі обставини справи. Якщо з даних осіб, бере участь тільки частина осіб, преюдиційне значення будуть мати тільки ті факти, які були встановлені щодо цієї частини осіб.

Тобто, преюдиційний зв`язок між розглядуваною справою та іншими судовими справами, що вже розглянуті, не є абсолютним.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 85 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Отже, якщо особа не брала участі в справі, де були встановлені преюдиційні факти, вона має повне право їх оспорювати з використанням належних та допустимих судових доказів.

Таких правових позицій дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18, п. 32), постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 (провадження №12-41гс21, п. 9.7).

У відповідності до постанови від 13.05.2019 у справі №572/1507/16-ц (провадження №61-14242св18) Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, обставини, що розглядались у справі №916/2052/19, стосуються порушення ГО «Отрада» умов договору оренди від 20.06.2006, укладеного останньою з Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області. При цьому, при розгляді вищезазначеної справи, законність державної реєстрації права власності на спірний будинок рибалки за ОСОБА_1 не було предметом розгляду у вказаній справі.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду – скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області до Державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І.О., ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області Махортова І.О. (індексний номер рішення 38247100 від 21.11.2017 року) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: житлову будівлю будинку рибалки, загальною площею 82,0 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5123755800:02:008:0354, площею 5,1072 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Таїровська селищна рада, біля ж/м «Совіньйон», шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованої житлової будівлі рибалки, загальною площею 82 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І.О., код ЄДРПОУ: 42107749, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в рівних частках судовий збір, у загальному розмірі 10 565,5 грн., по 5 282,75 грн. (п`ять тисяч двісті вісімдесят дві гривні 75 копійок) з кожного.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 -391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 березня 2025 року скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області до Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Одеської області Махортова Ігоря Олександровича (індексний номер рішення 38247100 від 21.11.2017 року) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: житлову будівлю будинку рибалки, загальною площею 82,0 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5123755800:02:008:0354, площею 5,1072 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Таїровська селищна рада, біля ж/м «Совіньйон», шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованої житлової будівлі рибалки, загальною площею 82 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича, код ЄДРПОУ: 42107749, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в рівних частках судовий збір, у загальному розмірі 10 565,5 (десять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять гривень 50 копійок), по 5 282,75 (п`ять тисяч двісті вісімдесят дві гривні 75 копійок) з кожного.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.09.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький