Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №488/2805/26 — Миколаївський апеляційний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 488/2805/26

Провадження № 33/812/397/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Глубоченка С.М.,

за участю секретаря судового засідання Гулого С.В.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Каліч Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Каліч Євгена Анатолійовича, в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

за частиною першою статті 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2026 року визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП ОСОБА_1 та нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік; стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 гривень.

Не погоджуючись із вказаною постановою, адвокат Каліч Євген Анатолійович, що діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2026 року, у якій просить вказану постанову скасувати і постановити нову постанову, якою провадження у справі закрити.

Захисник стверджує, що з огляду на відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 , в діях останнього відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

На переконання захисника, суддя першої інстанції безпідставно зазначив про факт визнання ОСОБА_1 своєї винуватості у вживанні алкоголю; суддею не враховано оформлення з порушенням роздруківки зі спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510, порушення порядку та правомірності використання цього засобу поліцейським; суддя також не врахував, що висновок про результати медичного огляду на визначення стану сп`яніння оформлений з порушенням встановлених вимог та сам огляд був проведений формально з порушенням порядку такого проведення, а також не врахував факт відсутності направлення ОСОБА_1 на медичний огляд.

Захисник зазначає, що розгляд справи судом першої інстанції відбувся за відсутності сторони обвинувачення, що, на його думку, є істотним порушенням норм процесуального права, не відповідає конвенційним засадам справедливого судового розгляду та є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

У судовому засіданні захисник Каліч Є.А. апеляційну скаргу підтримав з підстав, зазначених у ній, просив її задовольнити та скасувати оскаржувану постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2026 року.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 скаргу захисника Каліча Є.А. підтримав, просив її задовольнити.

Надаючи пояснення щодо доводів апеляційної скарги, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, підтвердила факт вживання алкогольних напоїв перед керуванням транспортним засобом, однак стверджувала, що їх кількість не перевищувала допустимих норм та не впливала на її здатність керувати транспортним засобом.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов наступного.

Відповідно до вимог частини сьомої статті 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 284 КУпАП у справі про адміністративне правопорушення виноситься постанова про закриття справи.

Згідно з частиною другою статті 284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься, зокрема, за наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, захисник, обґрунтовуючи необхідність скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі, посилається на відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Вказані доводи викладені в описовій та мотивувальній частинах апеляційної скарги.

Разом із тим у прохальній частині апеляційної скарги захисник зазначає лише загальну вимогу про закриття провадження у справі, без конкретизації передбаченої статтею 247 КУпАП підстави, з якою пов`язується заявлена вимога.

З огляду на наведене, апеляційний суд, визначаючи зміст заявлених вимог у їх сукупності з доводами апеляційної скарги, виходить із того, що вимога про закриття провадження пов`язується захисником саме з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Водночас питання про наявність чи відсутність такої обставини підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції виходячи з установлених у справі обставин, наявних доказів та вимог закону.

Отже, сама по собі відсутність у прохальній частині апеляційної скарги конкретного посилання на пункт 1 статті 247 КУпАП не перешкоджає апеляційному суду встановити зміст заявленої вимоги з урахуванням її мотивувальної частини та надати відповідним доводам належну правову оцінку.

Згідно з положеннями статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України (стаття 246 КУпАП).

За правилами статті 248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

Відповідно до частини першої статті 249 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Згідно із статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суддя першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався, з`ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першої статті 130 КУпАП, вірно застосував адміністративне стягнення в межах санкції вказаної статті за обставин, викладених в оскаржуваній постанові суду.

З указаним висновком суд апеляційної інстанції погоджується в повному обсязі з огляду на таке.

Суддею першої інстанції встановлено, що 23 травня 2026 року о 22:45 годині водій ОСОБА_1 в місті Миколаєві, по вулиці Ольшанців, будинок 23, керував транспортним засобом – автомобілем марки «Hyundai H200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, результат аналізу за допомогою газоаналізатору «Драгер» на місці склав 1.97 проміле, після чого ОСОБА_1 не був згоден з показниками та виявив бажання пройти медичний огляд в медичному закладі. Згідно висновку КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» МОР від 24 травня 2026 року №591 водій керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Приписами пункту 2.9 «а» ПДР України визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Зі змісту оскаржуваної постанови та з аналізу матеріалів провадження вбачається, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП за кваліфікуючими ознаками - керування транспортним засобом особою в стані алкогольного сп`яніння, повністю доведена та підтверджується наступними доказами:

– протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №673997 від 24 травня 2026 року, у якому, серед іншого, містяться відомості щодо місця, часу вчинення і суті адміністративного правопорушення;

– висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 24 травня 2026 року складеного КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради, згідно якого, ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння;

– відеозаписом події, на якому зафіксований огляд водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння.

Із аналізу змісту оскаржуваної постанови місцевого суду вбачається, що наведені вище докази були належним чином, повно та всебічно досліджені й оцінені, на підставі чого суддя першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та наявність у його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.

Крім цього, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суддя першої інстанції надав належну оцінку кожному аргументу сторони захисту, наведеному як у письмових поясненнях, так і під час судового засідання, з чим погоджується апеляційний суд.

Твердження захисника про те, що суддя першої інстанції безпідставно зазначив про визнання ОСОБА_1 факту вживання алкогольних напоїв є необґрунтованим та спростовується поясненнями ОСОБА_1 , наданими ним у судах першої та апеляційної інстанцій.

Зокрема, під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що вживав алкогольні напої, однак не вважав, що їх вживання могло призвести до встановлення за результатами тестування на стан сп`яніння показника, який перевищує допустиму норму.

Що стосується доводів захисника про те, що судом першої інстанції не враховано порушення, допущені працівником поліції під час оформлення роздруківки результатів огляду за допомогою спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510, а також порушення порядку та правомірності використання зазначеного засобу, то такі доводи апеляційний суд відхиляє, як такі, що не спростовують встановлені суддею першої інстанції обставини, оскільки після проведення огляду на місці за допомогою спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510, у зв`язку з незгодою особи, яка керувала транспортним засобом, з його результатами, було проведено окремий медичний огляд на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я, за результатами якого складено відповідний медичний висновок.

Саме результати проведеного у закладі охорони здоров`я медичного огляду та складений за його результатами висновок є належними доказами для встановлення факту перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, що стало підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Відтак можливі порушення, допущені працівником поліції під час проведення та оформлення огляду за допомогою спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510, самі по собі не спростовують висновку, зробленого за результатами окремого медичного огляду та не мають вирішального значення.

Твердження захисника про відсутність направлення на огляд ОСОБА_1 , спростовується висновком від 24 травня 2026 року №591, зі змісту якого вбачається, що він складений на підставі даних, що містяться в акті медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а не на підставі направлення на огляд водія.

Щодо доводів захисника про неврахування суддею першої інстанції обставин оформлення висновку за результатами медичного огляду на стан сп`яніння з порушенням установлених вимог, а також про формальне проведення такого огляду, апеляційний суд зазначає наступне.

Аналізуючи зміст оскаржуваної постанови в частині оцінки судом першої інстанції зазначених доводів захисника, апеляційний суд вважає висновки суду про їх безпідставність правильними та погоджується з ними.

При цьому, суддя першої інстанції навів належні та достатні мотиви, з яких виходив, відхиляючи такі доводи, а його висновки ґрунтуються на досліджених під час судового розгляду доказах та відповідають установленим у справі обставинам.

Відповідно до пунктів 14, 15 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторних досліджень встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду, а висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння видається на підставі такого акта. При цьому, згідно з пунктом 18 зазначеної Інструкції акт медичного огляду складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров`я.

Водночас, доводи захисника щодо порушення порядку проведення медичного огляду в медичному закладі ґрунтуються на його оцінці відеозапису, долученого до матеріалів справи. При цьому, безпосередньо акт медичного огляду, за результатами якого складено висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувався, оскільки такий акт у матеріалах справи відсутній.

Захисник, посилаючись на порушення вимог Інструкції під час проведення та оформлення медичного огляду, не заявляв у суді першої інстанції клопотання про витребування акта медичного огляду з відповідного закладу охорони здоров`я та його дослідження. Не порушувалося питання про витребування та дослідження зазначеного акта і під час апеляційного розгляду.

За таких обставин оцінка відеозапису може стосуватися лише тих обставин проведення медичного огляду, які безпосередньо на ньому зафіксовані, тоді як висновок про порушення вимог до оформлення акта медичного огляду не може ґрунтуватися виключно на припущеннях щодо змісту документа, який судами не досліджувався.

При цьому сам по собі факт відсутності в матеріалах справи акта медичного огляду не спростовує висновку щодо результатів медичного огляду, який міститься у матеріалах справи, однак доводи про неналежне оформлення саме акта мають оцінюватися з урахуванням того, що його зміст судами безпосередньо не досліджувався.

Доводи апеляційної скарги про те, що розгляд справи суддею першої інстанції відбувся з грубим порушенням норм процесуального права, зокрема за відсутності сторони обвинувачення, що, на думку захисника, саме по собі є підставою для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимога безсторонності суду та дотримання принципу змагальності має оцінюватися з урахуванням особливостей конкретного провадження. Саме по собі посилання на відсутність під час розгляду справи окремого представника сторони обвинувачення не може розглядатися ізольовано від характеру та обсягу процесуальних дій, здійснених судом.

При цьому апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема висновки, викладені у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia, заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), на яку посилається захисник.

Водночас висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у цій справі, стосуються ситуації, коли під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, відсутність сторони обвинувачення може створювати ризик перебрання судом на себе функцій обвинувачення та, як наслідок, порушення принципу змагальності і рівності сторін, тобто коли суд за таких обставин фактично був поставлений у становище, за якого йому належало самостійно формувати та підтримувати обвинувачення, що створювало об`єктивні сумніви у його безсторонності.

Разом з цим, із наведеного не випливає, що сама по собі відсутність представника сторони обвинувачення у кожному провадженні про адміністративне правопорушення автоматично свідчить про порушення вимог статті 6 Конвенції. Вирішальним є характер та обсяг процесуальних дій, здійснених судом, а також те, чи перебрав суд на себе функцію доведення вини особи.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення відповідно до статті 245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідно до статті 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, положення частини другої статті 251 КУпАП покладають обов`язок щодо збирання доказів на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, суд не наділений повноваженнями самостійно формувати обвинувачення чи здійснювати пошук доказів винуватості особи замість уповноваженого органу.

Як убачається з матеріалів справи, суддя першої інстанції не змінював фабулу адміністративного правопорушення, не формулював нового обвинувачення, не доповнював його новими обставинами та не здійснював самостійного пошуку доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 , та не підміняв собою орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення. Суддею було досліджено та оцінено докази, які містилися в матеріалах справи, у межах обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Суд розглянув справу в межах обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, дослідив наявні у матеріалах справи докази та надав їм відповідну оцінку. При цьому обов`язок суду з`ясувати відповідно до статті 280 КУпАП, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна в його вчиненні відповідна особа та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не може ототожнюватися з виконанням судом функції обвинувачення.

Таким чином, відсутність під час судового розгляду окремого представника органу, який склав протокол про адміністративне правопорушення чи сторони обвинувачення за встановлених у цій справі обставин не свідчить про те, що суд перебрав на себе функцію обвинувачення.

Апеляційний суд також враховує, що Верховний Суд, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини щодо участі сторони обвинувачення у провадженнях про адміністративні правопорушення, виходить із необхідності оцінювати такі обставини у контексті конкретного провадження, а не застосовувати висновки у справі «Карелін проти Росії» ізольовано від фактичних обставин справи.

За такого, доводи захисника про те, що сама лише відсутність сторони обвинувачення під час розгляду справи є безумовною підставою для скасування постанови суду першої інстанції, є безпідставними.

На переконання апеляційного суду, зазначені вище докази у своїй сукупності спростовують доводи апелянта та дають підстави для висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, за кваліфікуючою ознакою – керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Будь-яких істотних та переконливих доводів, які б спростовували висновки судді першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, щодо доведеності вини ОСОБА_1 та свідчили про наявність підстав для її скасування або зміни, не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника - адвоката Каліч Євгена Анатолійовича, в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та вважає за необхідне залишити її без задоволення, а постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2026 року – без змін.

Керуючись статтею 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Каліч Євгена Анатолійовича, в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2026 року залишити без задоволення.

Постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СУДДЯ С.М. ГЛУБОЧЕНКО