Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №484/1915/26 — Миколаївський апеляційний суд

25.09.26

22-ц/812/1731/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 484/1915/26

Номер провадження: 22-ц/812/1731/26 Суддя-доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді - Коваленко Н.А. в приміщені того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на у тримання матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю з дитинства,

в с т а н о в и л а:

14 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з нього аліменти на своє утримання, як матері яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14 квітня 2026 року та до повноліття або до закінчення часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 3 вересня 2015 року вона проживала з ОСОБА_2 разом однією сім?єю без укладення шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Від цих відносин ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації народжень Первомайським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області було складено відповідний актовий запис за №03 від 05.01.2017 року та видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 . Відомості про батька внесені на підставі ч.1 ст. 135 СК України зі слів матері.

В подальшому, на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2024 року ОСОБА_2 було визнано батьком ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З часом сімейне життя поступово стало погіршуватися, через постійні конфліктні ситуації, які виникали на підґрунті непорозумінь, а тому вирішили припинити відносини, ведення спільного господарства та розділити спільний бюджет.

З початком запровадження на всій території України військового стану, відповідач вступив до Лав Збройних Сил України, де і до сьогоднішнього дня продовжує нести службу.

Донька, залишилася проживати разом з позивачкою та на теперішній час повністю знаходиться на її утриманні.

08 липня 2024 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області було видано судовий наказ, яким стягнено з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення із цією заявою до суду і до досягнення дитиною повноліття.

01 вересня 2025 року на підставі медичного висновку № 18 про дитину з інвалідністю віком до 18 років, при наявності у дитини астми з переважанням алергічного компонента; бронхіальної астми з тяжким перебігом; перистуючої з переважанням алергічного компоненту на фоні лікування, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 було встановлено інвалідність за категорією «дитина з інвалідністю підгрупи А».

У зв`язку з наявністю захворювання, донька потребує індивідуального домашнього навчання, а тому позивачка здійснює постійний домашній догляд, як мати дитини та не має змоги працевлаштуватися, адже донька потребує постійного догляду.

У свою чергу, реабілітаційна програма доньки потребує постійних фінансових витрат (оплата спеціалізованого харчування, ліків, медичних процедур, курсів реабілітації), які позивачка несе самостійно.

При цьому, відповідач є працездатним, а тому має допомагати їй матеріально, як матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю.

Посилаючись на викладені обставини, та на складне матеріальне становище, відсутність можливості працевлаштуватися через вади здоров?я дитини, постійним лікуванням та доглядом за дитиною-інвалідом, позивачка просила про задоволення позову.

Заочним Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на її утримання, як матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14 квітня 2026 року та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 або до закінчення часу проживання з дитиною - інвалідом та опікування нею.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання матері, яка здійснює догляд за дитиною інвалідом є обґрунтованими, а у матеріалах справи відсутні інші об`єктивні та суб`єктивні обставини, що унеможливлюють відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання позивача, як особи, яка здійснює догляд за дитиною-інвалідом.

Визначаючи розмір аліментів, суд виходив з загальних засад цивільного законодавства, визначених в ст. 3 ЦК України щодо справедливості, добросовісності та розумності, а також врахував те, що дитина є особою з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду з боку матері.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що рішення суду в частині визначення розміру аліментів є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалюючи рішення мав виходити виключно з доказів, наданих позивачкою, а не з абстрактних міркувань про «достатність» того чи іншого розміру аліментів, не підкріплених жодними доказами.

Позивачка вважає, що посилання суду у рішенні на «загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності» як на підставу зменшення розміру аліментів є помилковим та суперечить засадам правозастосування.

Більш того, зменшення розміру аліментів судом з власної ініціативи без будь-якого обґрунтування та без відповідних клопотань сторін є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Натомість позивачка переконана, що враховуючи стан здоров`я дитини, яка є дитиною з інвалідністю та вимагає постійного медичного догляду, реабілітаційних заходів, які носять безперервний характер, відповідач, який є особою працездатного віку та має задовільний стан здоров`я має змогу сплачувати аліменти на її утримання, як матері дитини з інвалідністю саме в розмірі - частини від усіх видів заробітку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 05 січня 20174 року зроблено запис за № 03, батьком дитини записаний ОСОБА_4 , а матір`ю ОСОБА_1 .

Із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження вбачається, що відомості про батька внесені відповідно до ч. 1ст. 135 Сімейного кодексу України.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 визнано батьком ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11-12).

Судовим наказом Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області 08 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини – ОСОБА_3 у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с13).

Згідно медичного висновку № 18 про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 01 вересня 2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дитиною з інвалідністю, підгрупа А, висновок дійсний до 01.09.2030р., дата переогляду 01.08.2030р. (а.с.14).

До того ж, ОСОБА_3 перебуває на індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 18 та згідно з довідкою № 38 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді від 13.04.2026 потребує індивідуального домашнього навчання (а.с. 15-17).

Згідно довідки № 02-04/155 від 13 квітня 2026 року, що видана Первомайською гімназією № 4 ім. Якова Лобова Первомайської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 навчається у 2-В класі в 20258-2026 навчальному році. Форма навчання - домашня (педагогічний патронаж) (а.с.18).

За такого, судом встановлено, що доньці сторін у справі - ОСОБА_3 було встановлено інвалідність за категорією «дитина з інвалідністю підгрупи А», догляд за нею здійснює її мати - позивач у справі.

ОСОБА_1 як на підставу задоволення позовних вимог, зокрема, посилалася на те, що її донька, яка має інвалідність потребує постійного догляду та реабілітаційних заходів, що унеможливлює останню працевлаштуватися та забезпечувати себе матеріально.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Ухвалюючи рішення у даній справі про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обставин даної справи та загальних засад цивільного законодавства, визначених в ст. 3 ЦК України щодо справедливості, добросовісності та розумності, а також врахував те, що дитина є особою з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду з боку матері.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в України», дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно зі статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

Відповідно до частини 8 статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно з положенням частини 2 статті 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 88 СК України якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Згідно з частини 2 статті 88 СК України розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду у часті від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.

Таким чином, з аналізу статті 88 СК України вбачається, що право на утримання матеріальної допомоги одним із подружжя, в тому числі і працездатним, який проживає з дитиною з інвалідністю, виникає на підставі певних фактів, а саме: проживання одного з подружжя з дитиною з інвалідністю та опікування нею, нездатність дитини обходитися без постійного стороннього догляду, та спроможність другого з подружжя надавати таку допомогу.

Відповідно до частин 1,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Суд встановивши, що малолітня ОСОБА_3 , 2017 року народження є дитиною з інвалідністю та у зв`язку з цим потребує та не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опіки матері ОСОБА_1 , з якою дитина проживає разом та яка здійснює такий догляд, у зв`язку з чим позивач має право на утримання від батька дитини (відповідача) допомоги, а відповідач, який є працездатним, у зв`язку з чим спроможний надавати відповідне утримання позивачці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача у розмірі 1/6 частини.

Отже, вирішуючи вказаний спір, суд правильно врахував стан здоров`я дитини, яка є особою з інвалідністю та вимагає постійного догляду та те, що позивачка потребує матеріальної допомоги, оскільки не має змоги працювати через постійний догляд за дитиною з інвалідністю.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 надала суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених нею вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції.

В свою чергу будь - яких заперечень як щодо позову в цілому так і щодо ухваленого рішення у справі, відповідач не надав.

Враховуючи встановлені судом обставини, зважаючи на рівність обов`язку батьків по утриманню дитини, працездатний вік відповідача, а також ту обставину, що малолітня дитина є інвалідом та перебуває на утриманні матері, яка наразі не може працювати у зв`язку із доглядом за сином, виходячи із принципу співмірності для забезпечення прав дитини, на користь якої стягуються аліменти, колегія суддів дійшла висновку що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Посилання в апеляційний скарзі на те, що стягнутий судом розмір аліментів є заниженим, не заслуговують на увагу, оскільки доказів на підтвердження того, що відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу в більшому розмірі позивачкою не надано, що є її процесуальним обов`язком.

До того ж, твердження позивачки про те, що відповідач ОСОБА_2 несе службу у лавах Збройних Сил України, а тому має змогу надавати матеріальну допомогу у визначеному нею розмірі, не є слушними, оскільки таких доказів матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія судді вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального права.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити сторонам, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційні скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 , 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.В. Муругов

О.О. Ямкова