Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №490/1460/19 — Миколаївський апеляційний суд

25.09.26

22-ц/812/1538/26

Провадження № 22-ц/812/1538/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/1460/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Крамаренко Т.В.,

із секретарем – Лівшенком О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником- адвокатом Квасивчак Яною Миколаївною,

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 14 травня 2026 року суддею Шолох Л.М., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до

ОСОБА_1

про стягнення коштів за договором займу

та договором поділу майна подружжя,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором займу та поділ майна подружжя.

Позивачка зазначала, що з 29.11.1997 року по 16.05.2016 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі.

Після розірвання шлюбу, 24.01.2017 року сторони уклали договір про поділ спільного майна, яким визначили майно, яке залишається кожному з них та погодили розмір компенсації, яку повинен сплатити ОСОБА_1 ОСОБА_3 - 840 000 грн. Однак визначена сума компенсації залишається не сплаченою.

Крім того, 25.01.2017 року між сторонами було укладено договір безпроцентної поворотної позики, за яким ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 10 000 доларів США на власні потреби строком на 2 роки, з кінцевою датою повернення 01.02.2019 року.

Однак суму боргу ОСОБА_1 не повернув.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 840 000 грн компенсації спільного майна подружжя, що було передбачено договором від 24.01.2017 року, 10 000 доларів США заборгованості за договором позики від 25.01.2017 року та 13,97 доларів США - 3% річних.

Також позивачка просила розподілити судові витрати шляхом стягнення з відповідача суми сплаченого нею судового збору та 9 000 грн витрат на правову допомогу.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначав, що 840 000 грн є вартістю ремонту, проведеного ним у квартирі АДРЕСА_1 . При укладенні договору про поділ майна вони з ОСОБА_3 погодили, що ця сума боргу погашається шляхом дарування ним зазначеної квартири їх спільній доньці ОСОБА_4 06.02.2017 року він уклав договір дарування, отже зазначене зобов`язання ним виконане у повному обсязі.

Розписка про отримання від ОСОБА_2 10 000 доларів США також була написана на виконання зобов`язання щодо дарування доньці зазначеної вище квартири, фактично грошових коштів за нею він не отримував. Після укладення договору дарування оригінал розписки він забрав, тому він знаходиться у нього, а не у позивачки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 840 000 грн за договором поділу майна подружжя від 24.01.2017 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Квасивчак Я.М., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 840 000 грн компенсації вартості спільного майна подружжя, суд першої інстанції не врахував, що договір поділу спільного майна не містить визначеного способу та порядку виплати компенсації, у разі її невиплати на момент укладання, а також що сторони фактично реалізували домовленість шляхом розподілу майна. Відсутність чітко визначеного механізму компенсації у договорі, зокрема, але не виключно, свідчить про його виконання у момент підписання та реалізації сторонами.

Крім того, такий висновок суперечить правовій природі самого договору про поділ майна, оскільки припинення права спільної сумісної власності (спільно часткової, оскільки все майно було набуте у зареєстрованому шлюбі) можливе лише після отримання компенсації тією стороною, чиї права у спільній власності припиняються.

Отримання компенсації вартості розподіленого майна є юридично значимим фактом та необхідною передумовою для припинення права спільної сумісної власності та переходу майна у режим особистої приватної власності кожної зі сторін, оскільки саме з моменту належного виконання цього обов`язку сторони пов`язали зміну правового режиму майна, його розподіл та набуття індивідуалізованих прав власності. До моменту виконання відповідного зобов`язання підстави для державної реєстрації права особистої власності відсутні, а правовий режим майна залишається таким, що існував до його поділу.

Отже, підставою для нотаріального посвідчення договору про поділ майна є підтвердження отримання компенсації стороною, яка надає згоду на припинення свого права. Сам факт нотаріального оформлення договору свідчить про те, що компенсація була отримана, а права сторін належним чином припинені та оформлені.

У разі коли договором про поділ спільного майна передбачено виплату компенсації як умову переходу майна у особисту власність сторін, саме належне виконання цього зобов`язання є необхідною передумовою для нотаріального посвідчення відповідного правочину та подальшої державної реєстрації права власності.

Нотаріус при вчиненні нотаріальної дії зобов`язаний перевірити дотримання сторонами істотних умов договору, у тому числі щодо виконання грошових зобов`язань, якщо такі визначені як умова переходу права. Відтак саме підтвердження виконання обов`язку щодо сплати компенсації є юридично значимим фактом, з яким сторони пов`язали припинення права спільної сумісної власності та виникнення права особистої приватної власності кожної зі сторін, що у свою чергу є підставою для державної реєстрації відповідного права.

Крім того, у пункті 9 договору зазначено, що право особистої приватної власності на нерухоме майно, що було предметом договору, виникає з моменту його державної реєстрації.

Після добровільного розподілу спільного майна сторони здійснили реєстрацію права власності на зазначені в договорі об`єкти рухомого та нерухомого майна.

Також суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що досудова вимога ОСОБА_2 датована 11 лютого 2019 року. Тобто з моменту укладання договору про поділ спільного майна колишнього подружжя (24.01.2017 року) до пред`явлення досудової вимоги (11.02.2019 року) минуло 2 роки і 18 календарних днів. За цей період позивачка ОСОБА_2 жодного разу не висувала вимог щодо виплати їй нібито неотриманої компенсації, що свідчить про фактичне виконання умов договору сторонами в момент його укладення.

Також апелянт посилався на порушення судом першої інстанції процесуальних норм відмовою у задоволенні клопотання про роз`єднання у різні провадження позовних вимог, які виникли в результаті поділу майна подружжя та про стягнення коштів за борговою розпискою; порушенням строків розгляду справи; тривале ігнорування неявки позивачки у судові засідання.

Крім того, представник відповідача просила стягнути з ОСОБА_2 на його користь 15 000 грн витрат на правничу допомогу.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 адвокат Долгова Л.В. просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Посилалась на те, що доводи апеляційної скарги щодо сплати 840 000 грн компенсації вартості спільного майна подружжя прямо суперечать висловленим відповідачем у суді першої інстанції поясненням про те, що ця сума була ним сплачена шляхом проведення ремонту в належній йому квартирі, яку у подальшому він подарував доньці.

Доказів сплати ОСОБА_2 передбаченої договором компенсації матеріали справи не містять.

Той факт, що ОСОБА_2 тривалий час не зверталась до суду з позовом не свідчить про отримання нею спірних коштів.

Крім зазначеного представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Долгова Л.В. просила стягнути з відповідача на користь позивачки 10 000 грн витрат на правову допомогу.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 – Долгової Л.В., відповідача ОСОБА_1 , його представника – адвоката Красивчак Я.М., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 листопада 1997 року до 16 травня 2016 року.

24 січня 2017 року колишнє подружжя – сторони у справі, уклали договір про поділ спільного майна, за умовами якого, маючи на меті припинення права спільної сумісної власності на майно, зазначене у п. 2 цього договору, визначили спосіб його розподілу.

За умовами договору у особистій приватній власності ОСОБА_1 залишилися: квартира АДРЕСА_2 ; квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ; транспортний засіб марки FORD 1/6, моделі FOCUS, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , 2011 року випуску, тип транспортного засобу: Легковий комбі–В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 23 серпня 2011 року Миколаївським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС.

У власності ОСОБА_5 залишилося нежитлове приміщення перукарні, що знаходиться в будинку АДРЕСА_5 загальною площею 45,0 кв.м.

Пунктом 5 договору визначено також, що ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_3 840 000 грн компенсації.

Позиція апеляційного суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 та постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

У статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Частини третя та четверта статті 368 ЦК України також визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 зроблено висновок, що: "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України)

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 759/1534/18).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див., постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що договором про поділ спільного майна подружжя від 24.01.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Миколаївської області Курганською В.П., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 погодили, що в особистій приватній власності ОСОБА_1 залишаються: квартира АДРЕСА_2 ; квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ; транспортний засіб марки FORD 1/6, моделі FOCUS, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , 2011 року випуску, тип транспортного засобу: Легковий комбі–В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 23 серпня 2011 року Миколаївським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС.

У власності ОСОБА_5 залишилося нежитлове приміщення перукарні, що знаходиться в будинку АДРЕСА_5 загальною площею 45,0 кв.м.

Пунктом 5 договору визначено також, що ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_3 840 000 грн компенсації.

При цьому, доказів того, що зазначена сума була передана ОСОБА_1 ОСОБА_3 у день складання договору матеріали не містять.

Крім того, у своїх поясненнях, наданих в судах обох інстанцій, ОСОБА_1 зазначав, що ця сума була ним сплачена ОСОБА_2 шляхом виконання їхньої спільної домовленості про проведення ремонту в належній йому квартирі, яку у подальшому він подарував їхній спільній доньці.

На підтвердження цієї обставини ОСОБА_1 надав суду чеки та квитанції, а також перелік будівельних та оздоблювальних матеріалів, які з його слів, були використані на ремонт зазначеної квартири.

Однак існування такої домовленості між сторонами відповідачем не доведено.

Так, матеріали справи містять чеки та квитанції на проведення ремонтних робіт, датовані квітнем-вереснем 2016 року. Отже, зазначені документи можуть свідчити лише про придбання будівельних матеріалів для проведення ремонтних робіт, які відбувались до укладення сторонами договору про поділ майна подружжя 24 січня 2017 року.

Проте ця обставина не відображена в договорі.

Отже, надані ОСОБА_1 докази проведення ремонту в квартирі не можуть свідчити про сплату таким чином ОСОБА_2 840 000 грн компенсації вартості майна при укладенні договору про поділ майна подружжя.

Крім того, колегія суддів враховує, що донька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є учасницею зазначеного вище договору, та матеріали справи не містять доказів того, що вона приймала участь у придбанні зазначеного у договорі майна. А сторони при укладенні договору, визнали, що це майно є їхньою спільною сумісною власністю, що була придбана у шлюбі.

Отже, факт дарування ОСОБА_1 квартири доньці жодним чином не свідчить про сплату ОСОБА_2 компенсації частини спільного майна подружжя, визначеного ними у розмірі 840 000 грн.

Таким чином, оцінюючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_1 визнав, що кошти у розмірі 840 000 грн в рахунок компенсації частки майна, належної ОСОБА_2 , при укладенні договору поділу майна він не сплачував.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про фактичну реалізацію пункту 5 договору при його укладенні суперечить наданим ОСОБА_1 поясненням та встановленим у справі обставинам.

Встановивши зазначені вище обставини, апеляційний суд доходить висновку, що доводи апелянта про сплату ОСОБА_2 840 000 грн компенсації вартості спільного майна подружжя під час укладення договору про поділ майна, що стало підставою для його нотаріального посвідчення, не підтверджені належними та допустимими доказами, а доводи позивачки ОСОБА_2 про те, що погоджена учасниками договору сума компенсації залишається несплаченою, відповідачем не спростовані.

Довід апеляційної скарги про пред`явлення позивачкою позову через 2 роки 18 днів після направлення відповідачу досудової вимоги суд оцінює критично, оскільки він не свідчить про будь-які допущені позивачкою порушення.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції процесуальних норм відмовою у задоволенні клопотання про роз`єднання позовів у різні провадження, порушенням строків розгляду справи, тривале ігнорування неявки позивачки у судові засідання, на висновки апеляційного суд не впливають оскільки є такими, що не призвели до порушень будь-яких прав апелянта та ухвалення незаконного судового рішення.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником Красивчак Я.М., залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, понесені апелянтом при поданні апеляційної скарги витрати, відносяться на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Квасивчак Яною Миколаївною, залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Крамаренко

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2026 року