Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №127/27960/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/27960/26

Провадження № 33/801/981/2026

Категорія: 307

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванченко Я. М.

Доповідач: Медвецький С. К.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Медвецький С. К., за участю секретаря судового засідання Сербової А. В., розглянув апеляційну скаргу адвоката Антонюк Ю. М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП,

в с т а н о в и в :

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що 03 серпня 2026 року о 08 год 15 хв в АДРЕСА_2 , вона вчинила домашнє насильство психологічного характеру щодо свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 , а саме умисно вчинила дії психологічного характеру (образи та погрози), унаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого.

Крім того, ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що 03 серпня 2026 року о 08 год 15 хв в АДРЕСА_2 , вона вчинила домашнє насильство психологічного характеру щодо свого малолітнього сина ОСОБА_3 , а саме умисно вчинила дії психологічного характеру (словесно ображала батька дитини ОСОБА_2 ), унаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю ОСОБА_3 , що призвело до замкнутості дитини.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП, що підтверджується дослідженими судом доказами.

Не погоджуючись з указаною постановою суду першої інстанції, адвокат Антонюк Ю. М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

судом першої інстанції не встановлено всіх обов`язкових ознак складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП, зокрема конкретних умисних дій психологічного характеру, їх адресності, умислу ОСОБА_1 на вчинення домашнього насильства, а також факту заподіяння чи можливості заподіяння шкоди психічному здоров`ю потерпілих;

сам по собі конфлікт між колишнім подружжям, емоційна суперечка чи підвищення голосу не свідчать про вчинення домашнього насильства;

судом не враховано причини виникнення конфлікту, поведінку обох його учасників, факт виклику поліції саме ОСОБА_1 та твердження останньої про агресивну і провокативну поведінку ОСОБА_2 ;

матеріали справи не містять належних та достатніх доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушень щодо колишнього чоловіка та малолітньої дитини, зокрема об`єктивних даних про заподіяння дитині психологічної шкоди, а наведені в постанові обставини щодо дитини не узгоджуються з показаннями потерпілого та не дозволяють встановити конкретні дії, які ставляться ОСОБА_1 у вину;

суд першої інстанції не перевірив належність, допустимість та взаємну узгодженість доказів, а також не надав належної оцінки відеозапису та доводам захисту щодо його змісту, повноти й обставин отримання;

судом не враховано, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існує спір щодо визначення місця проживання дитини, у зв`язку з чим показання потерпілого підлягали особливо ретельній перевірці та підтвердженню іншими незалежними доказами;

суд фактично переклав на ОСОБА_1 обов`язок доводити свою невинуватість, зазначивши про ненадання нею доказів на спростування обставин, викладених у протоколах, чим не дотримався вимог щодо презумпції невинуватості та обов`язку суду повно й об`єктивно з`ясувати обставини справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 указує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2026 без змін.

Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи та дослідивши обставини справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до вимог статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а зміст постанови суду має відповідати вимогам статті 283 КУпАП.

Судом першої інстанції установлено, що 03 серпня 2026 року о 08:15 год у АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство щодо колишнього чоловіка ОСОБА_2 , а саме: умисно ображала та погрожувала йому, чим завдала психологічної шкоди його здоров`ю.

Крім того, ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство щодо свого малолітнього сина, а саме словесно ображала його батька ОСОБА_2 , чим завдала шкоди психологічному здоров`ю дитини, яка призвела до замкненості.

Указаними діями ОСОБА_1 вчинила правопорушення, передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП.

Частиною першою статті 1732 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частиною другою цієї статті передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи .

Пунктом третім частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об`єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Частиною першою статті 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення), місце, час вчинення і суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до відповідальності та інше.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.

Як зазначено у пункті 255 Рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2012 року у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 39630/09) та пункті 152 у справі «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/06) від 26 жовтня 2000 року засіб повинен бути ефективним на практиці й по закону, а згідно пункту 36-40 Рішення від 24 липня 2012 року у справі «Джорджевич проти Хорватії» (заява № 41526/10) при оцінці ефективності необхідно ураховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.

У своєму рішенні від 17 березня 2009 року у справі «Хутман і Меус проти Бельгії» (заява № 9411/05) п. 44 ЄСПЛ зазначив, що національні органи повинні тлумачити та застосовувати своє національне законодавство без зайвого формалізму.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак. У разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

Слід зазначити, що конфлікт (лат. Conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.

Отже, насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існує сімейний конфлікт.

Водночас, окремий конфлікт, випадкова образа чи навіть повторювані сварки не є психологічним насильством. Насильство - це свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви, що ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.

Самі по собі недоброзичливі стосунки між колишнім подружжям не є безспірним доказом вчинення домашнього насильства.

При цьому апеляційний суд бере до уваги, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виник раптово, а пов`язаний, зокрема, з тривалим спором між колишнім подружжям щодо визначення місця проживання дитини.

Відповідно до форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, складеної працівником поліції, ризики вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 оцінено як високий.

Однак, будь-які докази того, що ОСОБА_1 вчинила умисні діяння фізичного, психологічного чи фізичного характеру внаслідок чого могла бути, чи була завдана шкода фізичному або психологічному здоров`ю ОСОБА_2 та малолітньому ОСОБА_3 матеріали адміністративної справи не містять.

Отже наявність складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП у діях ОСОБА_1 не доведено.

Конфлікт, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підпадає під ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП.

Як слідує з протоколів про адміністративні правопорушення, працівники поліції не зазначили наслідки, настання яких є обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності та визначені диспозицією ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП.

Доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілим матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП, не надав належного аналізу доказам у їх сукупності, зокрема відеозапису, наданому суду потерпілим ОСОБА_2 .

Зазначений відеозапис судом першої інстанції досліджено та покладено в основу висновку про доведеність вини ОСОБА_1 .

Апеляційним судом при дослідженні цього відеозапису встановлено, що на ньому не зафіксовано погроз, образ або інших дій ОСОБА_1 , які б свідчили про вчинення нею психологічного, фізичного чи іншого насильства щодо ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 .

Також відеозапис не містить даних про заподіяння потерпілим шкоди психічному здоров`ю або про можливість заподіяння такої шкоди.

Цей відеозапис не підтверджує обставин, викладених у протоколах про адміністративні правопорушення, та не доводить наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП.

Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти росії» (Karelin v. russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно частиною другою статті 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати з сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (пункт 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на пункт 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Наведені вище обставини у своїй сукупності указують на те, що в ході провадження у цій справі не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП.

Судом першої інстанції не встановлено, а при апеляційному перегляді не виявлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілих осіб або могли завдати таку шкоду.

При цьому апеляційний суд ураховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та ураховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти російської федерації», апеляційний суд дійшов висновку, що протокол не можуть бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколах про адміністративні правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв`язку з недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП, а саме з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 247, 284, 294 КУпАП,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Антонюк Ю. М. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року скасувати.

Закрити провадження у справі про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративних правопорушень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду С. К. Медвецький