Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №750/4546/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4546/26

Провадження № 2/750/2662/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

прокурора – Столярчук І.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,

третя особа – Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

в с т а н о в и в:

у квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення її батьківських прав по відношенню до неповнолітнього сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення з неї аліментів на утримання сина.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не приймає участі у вихованні сина, не проживає з ним, виїхала за кордон з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну. Позивач зазначає, що син постійно проживає з ним та перебуває на його утриманні. Крім того, ОСОБА_6 є дитиною з інвалідністю, а позивач є його законним представником (опікуном). Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини, а саме: не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, не цікавиться станом здоров`я, фізичним, моральним та духовним розвитком.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача надіслав до суду додаткові пояснення у справі, в яких просить відмовити у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, а в частині стягнення аліментів просить стягнути з відповідача 1/4 частину всіх видів заробітку. Як на підставу своїх заперечень представник відповідача посилається на те, що відповідач попросила позивача періодично надсилати їй фото ОСОБА_7 , оскільки дитина сама не може спілкуватися або самостійно відповідати на дзвінки. Нажаль позивач проігнорував таке прохання матері і згодом звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Крім того, позивач не вказує в позові, з чим пов`язано подача цього позову до суду. Тобто, що для нього або дитини суттєво в позитивному сенсі зміниться, якщо суд задовольнить вказаний позов. Також, позивач не розкриває суті якогось неправомірного ставлення та/або неналежної поведінки відповідача до сина ОСОБА_7 , які б давали суду беззаперечні підстави для позбавлення її батьківських прав щодо сина.

Відповідач не заперечує проти позову в частині стягнення аліментів, однак в розмірі 1/4 на одну дитину – сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає з позивачем.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник позивача у судовому засіданні підтримали позов, просили його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав частково та зазначив, що відповідач не заперечує проти стягнення аліментів з неї на користь позивача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , однак, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, проте просив відмовити у задоволенні вимоги про позбавлення батьківських прав матері дитини.

Представник Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради направила до суду заяву, в якій просила справу розглянути без участі представника управління та прийняти рішення з урахуванням якнайкращих інтересів дитини. Також представник управління подала до суду висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Прокурор Столярчук І.П. у судовому засіданні проти позбавлення батьківський прав заперечувала, зазначила, що вважає це крайнім заходом, посилаючись на те, що відповідач перебуває за кордоном з іншою дитиною.

Заслухавши пояснення учасників справи, думку прокурора та дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.08.2009, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.03.2023 у справі № 750/1518/23 розірвано (а.с. 14-15).

Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16).

Позивач разом із сином зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади та відповіддю з Державного демографічного реєстру (а.с. 11, 12).

Відповідно до копії посвідчення НОМЕР_1 ОСОБА_5 , 2012 року народження, є дитиною з інвалідністю до 18 років підгрупа А, вказано дані законного представника (опікуна) дитини з інвалідністю з дитинства, батька – ОСОБА_1 (а.с.10).

Відповідно до медичного висновку № 84 від 04.12.2023 ОСОБА_5 має наступні захворювання: дитячий церебральний параліч, подвійна епілепсія з відсутністю самостійної ходи та сомообслуговування (а.с. 17).

Довідкою від 04.06.2026 з КНП «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради підтверджується, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до педіатра з приводу лікування та обстеження звертається виключно з батьком ОСОБА_1 (а.с. 18).

Згідно довідки із Комунальної установи «Обласний центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Відродження» від 07.04.2026 № 01-03/179, за результатами соціального супроводу встановлено, що мати дитини ОСОБА_4 перебуває за кордоном та фактично не здійснює батьківських обов`язків щодо виховання, догляду, розвитку та утримання дитини (а.с. 19).

Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, як орган опіки та піклування, своїм висновком, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 432 від 06 серпня 2026 року, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 по відношенню до її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 62).

Статтею 3 Конвенції про права дитини визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, держави -учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 10.11.2023 у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 зазначив, що Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що на перше місце мають бути поставлені якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що відповідач з початком повномасштабного вторгнення військ рф на територію України з молодшим сином виїхала до західної України, а потім за кордон. Відповідач запропонувала позивачу виїхати за кордон в більш безпечне місце разом з дітьми. Проте, позивач відмовився виїжджати. В результаті подружжя ОСОБА_8 вирішило, що відповідачка разом з меншим сином Глібом їде в безпечне місце за кордон, а позивач зі старшим сином залишається в Україні.

Суд також не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки він не містить достатніх мотивів за яких орган опіки прийшов до такого висновку.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні сина, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд не знаходить правових підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина.

Доводи позивача щодо створення йому труднощів з приводу вирішення питання зняття сина з реєстраційного обліку та реєстрації у іншому житлі, його лікування та необхідності кожного разу отримувати згоду матері, яка проживає за межами України, не є тією підставою, за якою матір належить позбавити батьківських прав.

Позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина.

Представник відповідача пояснив, що проти задоволення даної вимоги відповідач не заперечує, проте, просила зменшити розмір стягуваних аліментів до 1/4 частини.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язанні утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Враховуючи вимоги закону, а також те, що неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з позивачем, обов`язок матері приймати участь в утриманні неповнолітньої дитини, суд вважає за необхідне стягнути аліменти з відповідача на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Крім того, на підставі ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, а відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Оскільки судом задоволено вимогу ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на його користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому витрати по сплаті судового збору за цю вимогу мають бути покладені на ОСОБА_4 , які необхідно стягнути на користь держави.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ч. 2, 5 ст. 150; ч. 2 ст. 157; ч. 2 ст. 164 Сімейного кодексу України, суд,-

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) аліменти на неповнолітню дитину – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 квітня 2026 року до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 5000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.09.2026.

Суддя