Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №369/4184/26 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 369/4184/26

Провадження 2/732/522/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

24 вересня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді – Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання – Пінчук С. М.,

за участю представника позивача – адвоката Хороших В. П. (приймала участь в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Хороших Віту Петрівну звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якому представник позивача просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову представник позивача зазначила про те, що сторони в період з 2015 року по липень 2025 року перебували в зареєстрованому шлюбі, подружнє життя не склалося і вони шлюб розірвали. Від шлюбу сторони мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З початку повномасштабного вторгнення відповідачка виїхала за кордон, час від часу приїздила на короткий проміжок часу додому, але потім поверталася за кордон і там лишалася проживати. З серпня 2023 року малолітній ОСОБА_4 проживає разом зі своїм батьком (позивачем у справі) за адресою: АДРЕСА_1 . З цього часу дитиною займається виключно батько, утримує сина, забезпечує всім необхідним, купує одяг, оплачує гуртки, турбується про його здоров`я та розвиток, тобто несе витрати та створює належні умови для своєї дитини. Матір дитини проживає в іншій країні та неодноразово висловлювала погрози щодо місця проживання дитини. У періоди, коли конфлікт між сторонами відсутній, мати не заперечує, щоб син лишався з відповідачем, оскільки в Україні дитина відвідує школу. Проте, щоразу при виникненні суперечок відповідачка погрожує забрати дитину за кордон та припинити контакт з батьком, знаючи, що хлопчик емоційно прив`язаний до батька. Ця поведінка відповідачки створює непередбачуваність, правову невизначеність і загрозу для стабільного проживання дитини. Позивач має обґрунтовані побоювання, оскільки він не перешкоджає відповідачці спілкуватися із сином. Влітку 2025 року відповідач брала сина на канікули і також висловлювала погрози, що може не повернути дитину батькові. Це може свідчити про емоційну нестабільність та потенційний ризик самовільних дій щодо зміни місця проживання дитини. Відтак, на думку представника позивача, існує реальний спір, який потребує судового вирішення для захисту прав батька та забезпечення найкращих інтересів дитини. У зв`язку з викладеним вище до суду позивач звертається до суду.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т. В. від 06.03.2026 справа передана за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області.

Ухвалю судді Чернігівського районного суду Чернігівської області Майбороди С. М. від 29.04.2026 справа передана за підсудністю до Городнянського районного суду Чернігівської області.

Згідно із протоколом авторозподілу від 25.05.2026 справу передано для розгляду судді Городнянського районного суду Чернігівської області Бойко А. О.

Ухвалою судді Бойко А. О. від 29.05.2026 позов прийнятий до розгляду та відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15 липня 2026 року справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача – адвокат Хороших В. П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та наполягала на задоволенні позовної заяви з підстав, викладених у позові.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

13.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідачки ОСОБА_2 надійшла письмова заява з проханням розглянути справу за її відсутності; позовні вимоги визнає, не заперечує проти визначення місця проживання її сина ОСОБА_3 з його батьком – ОСОБА_1 (а. с. 76-77).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заява відповідачки про проведення судового засідання за її відсутності задоволена судом.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області у підготовче засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання третя особа повідомлена належним чином.

Заяв та клопотань від третьої особи не надходило.

Ухвалою суду від 15.07.2026 зазначено про необхідність надання третьою особою письмового висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , станом на день розгляду справи, висновок органу опіки та піклування суду станом на ден ухвалення рішення не наданий.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, з`ясувавши позицію відповідачки, дослідивши у сукупності надані докази, суд дійшов такого висновку.

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі із 16 січня 2015 року по 25 липня 2025 року, який був розірваний рішенням Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 25.07.2025 (а. с. 8-9).

Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 22).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади № 2026/001347305, №2026/001337009 від 27.01.2026 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11-12).

ОСОБА_5 навчається у 3-Б класі Чайківської філії Ліцею №1 с. Петропавлівська Борщагівка Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, що підтверджується довідкою директора КЗ «Ліцей №1 с. Петропавлівська Борщагівка» від 20.01.2026 №30 (а. с. 13).

За місцем навчання ОСОБА_3 характеризується позитивно, як здібний, розвинений учень. За інформацією навчального закладу вихованням дитини займається тато – ОСОБА_1 , який систематично приводить та забирає дитину зі школи, цікавиться навчанням сина та відповідально ставиться до виховання в сім`ї. Тато звертається за порадами до вчителів, завжди відвідує батьківські збори, приходить на дитячі свята, на прохання вчителя приходить до школи, вказане підтверджується характеристикою Чайківської філії Ліцею №1 с. Петропавлівська Борщагівка Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (а. с. 27).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №27455174 від 27.09.2010 убачається, що ОСОБА_1 є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10).

Факт належності позивачу вказаної квартири підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.09.2010 серії НОМЕР_2 (а. с. 26).

З акту обстеження умов проживання, який затверджений начальником служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області 12.06.2026, убачається, що комісією із представників Служби у справах дітей проведене обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та визначені умови проживання як задовільні, для виховання та розвитку дитини створені належні умови, стосунки в сім`ї доброзичливі. За результати обстеження комісія установила, що в помешканні дотримуються санітарно-гігієнічних норм. Зі слів Ореста, він хоче жити з татом. Для розвитку та виховання дитини наявні всі необхідні умови, дитина всім забезпечена (а. с. 69-70).

На підставі досліджених доказів суд установив, що сторони з 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу у 2017 році у них народився син, у 2025 році шлюб між позивачем та відповідачкою розірваний. Малолітній син сторін зареєстрований та проживає разом із позивачем у квартирі, яка належить на праві власності позивачу; дитина є здобувачем освіти у навчальному закладі за місцем проживання позивача, відвідує платний дитячий гурток. За інформацією навчального закладу, який відвідує дитина, всіма питаннями щодо перебування сина у школі займається позивач. Згідно з акту обстеження умов проживання позивача для виховання та розвитку дитини створені всі необхідні умови.

Отже, судом встановлено, що зміст правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , є правовідносинами, пов`язаними із здійсненням батьківських прав та обов`язків щодо їхньої малолітньої дитини, зокрема визначенням місця проживання дитини.

Згідно із частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки піклування або судом.

Відповідно до частини 5 статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Суд в ухвалі про закриття підготовчого судового засідання і призначення справи до судового розгляду від 15.07.2026 з урахуванням положень ч. 5 ст. 19 СК України пропонував Службі у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області, як органу опіки та піклування, подати письмовий висновок щодо визначення місця проживання дитини із позивачем для врахування під час розгляду справи.

Станом на день розгляду справи вимоги ухвали не виконані, висновок органу опіки та піклування щодо предмету спору суду не наданий.

Згідно із частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім – права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді даної справи щодо місця проживання дитини насамперед, суд має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 21 липня 2017 року проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а мати дитини не заперечує проти цього.

Суд зауважує, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з сином. Навпаки, в позовній заяві позивач зазначає, що мати іноді бере дитину до себе за кордон, де хлопчик деякий час проживає і він перешкод в цьому не чинить.

Мати претензій щодо визначення місця проживання з батьком сина не має, про що вказала в заяві про визнання позову. Твердження позивача щодо періодичних суперечок з приводу місця проживання дитини під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження.

У поданому до суду клопотанні від 11.07.2026 відповідачка позовні вимоги визнала, не заперечувала проти визначення місця проживання сина з батьком; зазначила, що з жовтня 2024 року спільна дитина сторін проживає разом з батьком (позивачем по справі) та знаходиться на його утриманні. Також відповідачка повідомила суду, що проживає за кордоном та бере дитину до себе по мірі можливостей на канікули (а. с. 76).

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Позивачем не доведено, що на час звернення його до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені його права.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з нею, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.

Поведінка та позиція відповідачки висловлена в заяві (а. с. 76) суду дає підстави для висновку про те, що фактично відповідачка не заперечує, щоб суд ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини ОСОБА_2 не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 522/3747/22).

Верховний Суд у постанові від 16.09.2026 у справі № 677/1822/24 вказав, що суд – це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати слід залишити за позивачем. Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 5, 12-13, 81, 89, 259-268, 352,354, 355 ЦПК України, статтями 7, 19, 141, 150, 160-161 Сімейного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області, відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений і підписаний 25.09.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області, юридична адреса: вул. Тарасівська, 12-Б, м. Буча Київської області, 08293, код ЄДРПОУ 45379474.

Суддя А. О. Бойко