Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №766/13118/26 — Херсонський міський суд Херсонської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/13118/26

Пров. №2-а/766/376/26

22 вересня 2026 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Хайдарової І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача.

07.08.2026 року через Електронний суд ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення №R293150 від 11.01.2026 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В обґрунтування позову вказав, що постановою тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. за ч. 3 ст.210-1 КУпАП за те, що він порушив правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 р., а саме самостійно не з`явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та не пройшов військово лікарську комісію. Вважає, що відповідачем передчасно накладено відповідні стягнення, оскільки його в резолютивній частині Постанови не визнано винним у вчиненні будь якого правопорушення передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення. За таких обставин вказана постанова не відповідає нормам процесуального та матеріального прав, а накладення стягнень є передчасним та протиправним, оскільки його винна постановою не встановлена. Окрім цього, він має відстрочку, що підтверджується витягом військово облікового документа з додатку «Резерв+» (сформована 17.01.2026р.), яка дійсна до 02.02.2026 р., зважаючи на це та за змістом діючих норм законодавства від нього в період дії відстрочки від призову не вимагається самостійно проходити військово лікарську експертизу (комісію) для визначення ступеня придатності, тощо.

ІІ. Виклад позиції відповідача.

18.08.2026 року через Електронний суд представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано клопотання, у якому просив позовну заяву залишити без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду із позовом. Вказав, що при відкритті провадження у справі, суд задовольнив клопотання Позивача та поновив строк звернення до суду. На переконання ІНФОРМАЦІЯ_3 висновки суду про поновлення строку є передчасними так як ґрунтуються тільки на повідомленні Позивача, без урахування особливостей оповіщення про прийняте рішення у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210,210-1 КУпАП, які свідчать що Позивачем пропущені строки звернення до суду без поважних причин, що обумовлено наступним. ІНФОРМАЦІЯ_4 вважає, що у Позивача відсутні поважні причини для поновлення строків звернення до суду, оскільки таке пропущення строків відбулось виключно через відповідну поведінку Позивача, який знав про наявність постанови, так як така постанова була направлена йому у персоналізований електронний кабінет у Реєстрі, формою реалізації якого додаток Резерв+ та мав можливість її отримати шляхом завантаження у вказаному персоналізованому електронному кабінеті.

18.08.2026 року через Електронний суд представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що ОСОБА_1 в порушення вимог частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою на вказаний виклик не з`явився і продовжував використовувати свій час на власний розсуд, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, що підтверджується наявними у справі матеріалами. Таким чином, при прийнятті рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності були з`ясовані усі необхідні обставини адміністративного правопорушення, надана їм відповідна кваліфікація та застосована міра відповідальності в межах санкції частини 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

18.08.2026 року через Електронний суд представником ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12.08.2026 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.

Позивач в судове засідання не з`явився, представником позивача подано заяву про проведення розгляду справи у відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини не явки суд не повідомляв, відзив не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта(ч.9 ст. 205 КАС України).

З урахуванням положень ст.205 КАС України, належного повідомлення осіб, що не прибули у судове засідання, заяви представника позивача та відсутності перешкод для розгляду справи у судовому засіданні без сторін, суд постановляє ухвалу про розгляд справи у письмовому провадженні без участі сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст правовідносин.

11 січня 2026 року тво начальника Василенко І.П. винесено постанову № R293150 у справі про адміністративне правопорушення, за якою накладено на ОСОБА_1 штраф у сумі 17000,00 грн.

Постановою встановлено, що ОСОБА_1 будучи таким, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , в порушення вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року, будучи оповіщеним повісткою №6134725 про необхідність явки 01.01.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 для уточнення даних, на вказаний виклик не з`явився, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, що підтверджується даними з Єдиного державногно електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг». Із пояснень наявних в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 пояснив, що не з`явився по вказаній причині, не отримував повістку. Враховуючи, що ОСОБА_1 не з`явився самостійно у визначений термін до ІНФОРМАЦІЯ_7 та не надав належних підтверджуючих доказів про причини неявки за вказаною повісткою, відтак поважні причини неприбуття за повісткою відсутні.

Згідно роздруківки із додатку Резерв+, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , має відстрочку до 02.02.2026 року за п. 9ч. 1 ст. 23.

З копії картки №010520250688132902710 «Оберіг» ОСОБА_1 вбачається, що 07.02.2009 року він взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_6 ; автоматично взятий на облі згідно змін ід 01.04.2025 року до постанови КМУ №932.

Відповідно до копії бланку отримання пояснень від 07.01.2026 року, складеного водієм групи забезпечення заходів ЦВС солдатом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 пояснив, що повістку не отримував.

З копії повістки №6134725 від 22.12.2025 року вбачається, що остання надіслана ІНФОРМАЦІЯ_6 на адресу ОСОБА_1 АДРЕСА_4 про необхідність явки на 01.01.2026 року о 14:00 год. для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_6 .

V. Оцінка Суду.

Щодо клопотання представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позову без розгляду.

Судом ухвалою суду від 12.08.2026 року вже вирішено питання щодо поновлення позивачу строків, а саме поновлено позивачу строк на подання позову про скасування постанови.

Відповідачем не надано суду жодних відомостей щодо надіслання копії оскаржуваної постанови поштою позивачу, доказів вручення відповідачу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зазначено лише про вручення 11.01.2026 року, хоча винесена вона у цей же день 11.01.2026 року. Самим відповідачем фактично вказано про пропущення позивачем в будь-якому випадку строку, оскільки не своєчасне надіслання відповідачем оскаржуваної постанови позбавило позивача можливості своєчасного звернення до суду з позовом.

Посилання представника відповідача на можливість отримання позивачем оскаржуваної постанови в Резерв+, куди вона була надіслана, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки самим представником відповідача доказів надіслання, доставлення до кабінету тощо суду не надано. З огляду на вирішення питання про поновлення строків, відсутність доказів вручення позивачу постанови раніше, аніж отримання на адвокатський запит з виконавчої служби, суд не вбачає підстав для розгляду клопотання відповідача.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

На підставі ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про борону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (далі- Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 означеного Закону визначено, що мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч.1 ст.22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані, серед іншого, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено статтею 210-1 КУпАП.

Так, частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч.3 ст.210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у даному випадку полягає у неявці ОСОБА_1 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Суд зазначає, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність/відсутність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

З копії повістки №6134725 від 22.12.2025 року вбачається, що остання надіслана ІНФОРМАЦІЯ_6 на адресу ОСОБА_1 АДРЕСА_4 про необхідність явки на 01.01.2026 року о 14:00 год. для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_6 . В той же час, відомості щодо її вручення або не вручення та взагалі направлення позивачу матеріали справи не містять.

З пояснень позивача від 07.01.2026 року слідує, що повістку він не отримував.

Зі змісту оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення від 11 січня 2026 року №R293150 не являється за можливе встановити коли направлялася/вручалася ОСОБА_1 повістка, чи з`ясовував відповідач наявність/відсутність поважних причини неприбуття позивача за викликом.

Доведення вказаних обставин має визначальне значення для вирішення даного спору, оскільки ОСОБА_1 , як в поясненнях до ТЦК так і в позові стверджує, що він не був обізнаний про надходження повістки, в той час як відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов`язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов`язку.

Наведені обставини, на думку суду, є достатньою підставою для висновку про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Оскільки, відповідачами не доведено належними, достатніми та допустимими доказами факт того, що позивач у встановленому порядку був належним чином повідомлений про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_7 , суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що постанова відповідача у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, підлягає скасуванню, а справа - закриттю.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Європейський суд з справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та ухвалення рішення про скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

В той же час, позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За змістом ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Тобто, належним відповідачем при розгляді справ про скасування постанови за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є ІНФОРМАЦІЯ_9 , з огляду на що, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

VІ. Заходи забезпечення позову (заяви).

Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.

VІI. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 532,48 грн.

У відповідності до ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Окрім того, варто зазначити, що у відповідності до п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично та обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Відсутність же документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18.

Слід звернути увагу на те, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 17.03.2020р. по справі № 820/3308/17, від 4.08.2020р. по справі №810/3213/16.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано: додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги про опис робіт виконаних адвокатом (орієнтовний розрахунок планових витрат на надання правничої допомоги) адвокатом від 04.08.2026 року, за яким адвокатом виконані наступні роботи: складання та направлення позову 3000,00 грн. 7 год, подання клопотань, відповіді на відзив, заперечень в інтересах позивача по справі, в тому числі витрати на поштову кореспонденцію 1500,00 грн. 24 год; загальна вартість робіт 4500,00 грн, кількість витрачених годин 31 год.; квитанцію №1 від 04.08.2026 року про отримання адвокатом Беспаловим О.С. від ОСОБА_1 4500,00 грн.

В той же час встановлено, що позивачем не надано суду договору про надання правничої допомоги, з огляду на що, суд дійшов висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, з огляду на їх недоведеність.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 268, 271, 286, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про скасування постанови про адміністративне правопорушення — задовольнити частково.

Постанову №R293150 у справі про адміністративне правопорушення винесену 11 січня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 17000,00 грн. за ст. 210-1 ч.3 КУпАП відносно ОСОБА_1 - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 532,48 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 22.09.2026 року.

СуддяІ. О. Хайдарова