Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №725/253/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/253/25

провадження 822/1546/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Лисака І.Н., Височанської Н.К.,

за участю секретаря судового засідання Скулеби А.І.,

учасники справи:

позивач та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

відповідач та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 28 травня 2026 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Піхало Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення розміру часток в спільній сумісній власності.

Позовна заява мотивована тим, що 28 січня 2001 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який, в подальшому, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 червня.2018 року розірвано.

Вказувала, що під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., за договором купівлі-продажу від 21 листопада 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войцеховським А.В., та оформлено право власності на ОСОБА_2 .

Також вказувала, що, в подальшому, між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки, та відповідач ОСОБА_2 відмовився від оформлення частки власності на неї, в установленому законом порядку, та без її згоди, 07 грудня 2023 року зняв її з місця реєстрації, що підтверджується листом Департаменту надання адміністративних послуг.

Враховуючи вищевикладене, просила суд ухвалити рішення, яким визначити розмір частки ОСОБА_1 , у спільній сумісній власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 1/2 та стягнути судові витрати.

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на квартиру.

Вказував, що дійсно з 28 січня 2001 року він із ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі, який, в подальшому, було розірвано 20 червня 2018 року. При цьому, більше 7 років, його колишня дружина перебувала за кордоном та перебувала в інших стосунках і лише у червні 2025 року, в телефонній розмові, повідомила, що має намір приїхати до України у відпустку та буде проживати у спірній квартирі, оскільки теж має право на частку у праві власності на дане нерухоме майно, яке ним оспорюється.

Вказував, що з моменту укладення шлюбу, він із позивачкою, проживали за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала на праві спільної сумісної власності, згідно свідоцтва про право власності на житло, серія та номер НОМЕР_1 , видного 25 липня 1994 року управлінням комунальної власності Чернівецького міськвиконкому йому, а також його батькам та сестрі. Разом з тим, відносини між його дружиною та матір`ю були неприязні, у квартирі постійно були сварки, тому його сестра ОСОБА_4 запропонувала викупити у співвласників квартири їх частки, щоб вони могли придбати собі інше житло, а вона б придбала всю квартиру у свою власність. В подальшому, співвласники дійшли згоди щодо вартості часток і 25 травня 2015 року відчужили свої частки у квартирі ОСОБА_4 , шляхом укладення договору дарування часток. В подальшому, ним та іншими співвласниками квартири було укладено із ОСОБА_4 договір дарування своїх часток у майні, та остання зареєструвала за собою право власності на квартиру, АДРЕСА_4 , а згодом подарувала своєму сину ОСОБА_5 .

При цьому, вказував, що спірна квартира була ним придбана саме за кошти, які він отримав від своєї сестри, в рахунок продажу належної йому частки у квартирі, АДРЕСА_4 , і частково за позичені кошти, а тому придбана спірна квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 36,20 кв.м, житловою площею 21,5 кв.м, згідно договору купівлі-продажу від 21 листопада 2014 року, посвідченого нотаріально, є його особистою приватною власністю та поділу не підлягає.

За наведених обставин, просив визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м. особистою приватної власністю та відмовити в задоволенні первісного позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівці від 28 травня 2026 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м.

Право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., припинено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру було придбано у період шлюбу, тому вона, відповідно до вимог статей 60, 61, 70, 71 СК України, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить внести зміни в рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 28 травня 2026 року та виключити з мотивувальної частини рішення абзац: «За таких обставин, суд враховуючи встановлені фактичні обставини справи, приходить до висновку, що спірна квартира була придбана у період шлюбу сторін та за грошові кошти, отримані ОСОБА_2 в позику від ОСОБА_4 на придбання спірної квартири, саме в інтересах сім`ї, а тому спірна квартира є їх спільною сумісною власністю подружжя.»

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд вийшов за межі заявлених вимог ОСОБА_2 , визнавши, що останній отримав позику, в інтересах сім`ї, для придбання спірної квартири.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічний позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції, в оскаржуваній частині, не в повному обсязі дослідив всі обставини, що мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального права та неправильно застосував норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спірна квартира хоча й була придбана під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивача, які було отримано в борг від сестри позивача ОСОБА_4 , та в рахунок оплати вартості частки позивача у приватизованому, ще до укладення шлюбу, житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , яка раніше була приватизована позивачем, його батьками та сестрами.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Сторони з 28 січня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який в рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 червня 2018 року було розірвано (а.с.3-4).

Під час шлюбу була придбана квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., за договором купівлі-продажу від 21 листопада 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войцеховським А.В., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав та копією договору, наявною у матеріалах справи. Реєстрація права власності на спірну квартиру здійснена за ОСОБА_2 (а.с.5).

ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належала квартира по АДРЕСА_3 .( а.с. 81).

На підставі договору дарування від 25 травня 2015 року, серія та номер : 278, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 подарували свої частки у квартирі ОСОБА_4 ( а.с. 105).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково.

Так, згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18, а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).

Подібні правила викладені також у частині першій статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Разом з цим, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції, установивши, що спірне нерухоме майно придбано сторонами у період шлюбу, а також те, що перед придбанням такого майна ОСОБА_1 висловила свою волю щодо набуття квартири, що підтверджується згодою дружини, висловлену в п.6 договору купівлі-продажу від 21 листопада 2014 року, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та його поділу, надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, а також поведінці сторін спору.

ОСОБА_2 на підтвердження своїх доводів про спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя послався на покази свідка ОСОБА_4 , яка є його сестрою, однак вказане не може бути належним доказом на підтвердження належності спірної квартири до особистої власності відповідача.

Отже, ОСОБА_2 презумпцію спільності права власності подружжя на нерухоме майно, набуте сторонами в період шлюбу, не спростував.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спірна квартира була набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а отже, відповідно до приписів сімейного законодавства, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, презумпція спільності майна подружжя ОСОБА_2 не спростована.

Суд першої інстанції також прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про визначення за позивачем права власності на частку спірної квартири.

Разом з тим, ухвалюючи рішення у справі, суд вийшов за межі позовних вимог, встановивши, що спірна квартира була придбана за грошові кошти, отримані ОСОБА_2 в позику від ОСОБА_4 на придбання спірної квартири в інтересах сім`ї.

Колегія суддів вважає, що вказаний висновок суду є передчасним та не є визначальним, відповідно до заявлених вимог у вказаній справі. Зазначені обставини можуть бути предметом розгляду в іншій справі.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи наведене, слід змінити мотивувальну частину рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 28 травня 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.374,376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 28 травня 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови – 25 вересня 2026 року.

Головуючий М. І. Кулянда

Судді: Н.К. Височанська

І.Н. Лисак