Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №639/3270/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 639/3270/23

Номер провадження 22-ц/818/2538/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого (Новобаварського) районного суду м. Харкова від 24 липня 2023 року в складі судді Гаврилюк С.М. по справі № 639/3270/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з теплопостачання. У порушення приписів чинного законодавства свого обов`язку щодо проведення оплати за надані послуги у повному обсязі відповідачі не здійснюють, внаслідок чого у них за період з 01 грудня 2016 року по 23 лютого 2022 року утворилась заборгованість у розмірі 56 274,78 грн. У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги відповідачам нараховані інфляційні втрати у сумі 6983,72 грн та три відсотки річних у розмірі 1106,36 грн.

Посилаючись на вказані обставини, КП «Харківські теплові мережі» просило стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за послуги з теплопостачання у сумі 56 274,78 грн, інфляційні втрати в сумі 6983,72 грн та три відсотки річних 1106,36 грн, а також судовий збір у сумі 2684,00 грн.

Заочним рішенням Жовтневого (Новобаварського) районного суду м. Харкова від 24 липня 2023 року позов КП «Харківські теплові мережі» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 грудня 2016 року по 23 лютого 2022 року у сумі 56 274,78 грн, інфляційні втрати у сумі 6894,43 грн, 3% річних у сумі 1092,24 грн за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно. Відмовлено у задоволенні позовних вимог КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 89,29 грн та 3% річних у розмірі 14,12 грн за період з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року включно. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь КП «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2679,71 грн в рівних частках по 893,24 грн з кожного.

Заочне рішення суду мотивовано тим, що відповідачі не виконували належним чином свого обов`язку з оплати наданих їм послуг, тому наявні підстави для стягнення з них заборгованості, а також 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані до запровадження воєнного стану.

11 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Власенко В.І. через систему «Електронний суд» подав заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду 21 січня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Власенко В.І. через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду – скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким застосувати наслідки спливу строку позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості з відповідачів за період з 01 грудня 2016 року по 25 червня 2020 року включно, здійснити перерахунок основної суми боргу лише за період з 26 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року та відповідно зменшити суми інфляційних втрат та 3% річних, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка на час розгляду справи не проживала за місцем реєстрації, з 07 квітня 2022 року взята на облік як ВПО, не отримувала будь-якої кореспонденції з суду та не мала реальної можливості дізнатися про наявність спору і надати свої заперечення, зокрема, заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності. У матеріалах справи відсутні докази фактичного споживання нею послуг з теплопостачання у спірний період, проживання у квартирі, за адресою якої нараховано борг, а також наявності договірних відносин з позивачем. У задоволенні вимог про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані до 25 червня 2020 року, слід відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого (Новобаварського) районного суду м. Харкова від 24 липня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3).

КП «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку за вказаною адресою.

Як вбачається з відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість, яка за період з 01 грудня 2016 року по 23 лютого 2022 року склала 56 274,78 грн (а.с. 4-5).

У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги відповідачам за період з 01 червня 2020 року по 28 лютого 2022 року нараховані інфляційні втрати у сумі 6983,72 грн та три відсотки річних у розмірі 1106,39 грн, загалом 8090,08 грн (а.с. 6).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Стаття 543 ЦК України передбачає, що в разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсягу як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 1 статті 7 Закону передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

При цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Як встановлено судом, КП «Харківські теплові мережі» у період з 01 грудня 2016 року по 23 лютого 2022 року надавались відповідачам послуги з теплопостачання, які вони повинні оплатити.

З відомості про нарахування та оплату за послуги за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що у спірний період підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалась нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 56 274,78 грн.

Доказів того, що вказані послуги позивачем фактично не надавались чи відповідачами не отримувались, зокрема, будь-яких заяв, скарг, повідомлень до КП «Харківські теплові мережі» щодо ненадання їм послуг, від відповідачів не надходило. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачів за надані послуги.

Оскільки відповідачі фактично отримували житлово-комунальні послуги, проте належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати наданих КП «Харківські теплові мережі» послуг, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, наявні підстави для її стягнення.

Доводи ОСОБА_1 щодо безпідставного покладення на неї солідарного обов`язку з оплати комунальних послуг колегія суддів відхиляє, оскільки її місце проживання зареєстроване за вищевказаною адресою.

Будь-яких доказів проживання у період нарахування заборгованості за іншою адресою відповідачка не надала, та сам факт проживання в іншому місці не звільняє її від сплати отриманих комунальних послуг за наявності її реєстрації у квартирі.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17.

Споживач має право на несплату вартості комунальних послуг, крім постачання теплової енергії, у разі їх невикористання та за відсутності приладів обліку. Це можливо, якщо період тимчасової відсутності в житловому приміщенні або іншому об`єкті нерухомого майна споживача та інших осіб - понад 30 календарних днів. Це має бути документально підтверджено відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг (п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону «Про житлово-комунальні послуги»).

У пункті 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які діяли до 22 лютого 2022 року зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

З цього слідує, що споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

ОСОБА_1 не надано доказів звернення до КП «Харківські теплові мережі» із заявою про не проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у спірний період та припинення отримання житлово-комунальних послуг на час її відсутності, а тому підстав для звільнення відповідачки від оплати житлово-комунальних послуг немає.

ОСОБА_1 у даному випадку є споживачем житлово-комунальних послуг з опалення житла, які надавались їй за зареєстрованим місцем проживання.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність договірних відносин з КП «Харківські теплові мережі» колегія суддів також відхиляє, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19, від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23, провадження № 61-16076 св 23.

Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.

Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20), від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-4916св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 757/4299/14 (провадження № 61-4353св21).

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована, зокрема, тим, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим була позбавлена можливості надати свої заперечення та заяву про застосування строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 червня 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання на 24 липня 2023 року о 12:00 (а.с. 9-10).

Копія вказаної ухвали разом з копією позовної заяви і судовою повісткою направлені відповідачці за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 , та повернуті до суду першої інстанції без вручення із зазначенням про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с. 14).

Судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).

Між тим, ОСОБА_1 з 07 квітня 2022 року зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 07 квітня 2022 року № 623-5000820418 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 45).

Зважаючи на те, що на час розгляду справи відповідачка не проживала за спірною адресою, що об`єктивно унеможливило отримання судової кореспонденції, не була обізнана про наявність спору, не отримувала копію позовної заяви з додатками, судова колегія вважає за можливе прийняти до розгляду її заяву та застосувати наслідки спливу строку позовної давності у суді апеляційної інстанції.

При цьому, суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21).

З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину. Станом на час звернення позивача до суду (26 червня 2023 року) карантин ще тривав.

За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався у квітні 2017 року, не закінчився у квітні 2020 року, а продовжений у порядку пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Установивши, що відповідачі належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати наданих КП «Харківські теплові мережі» житлово-комунальних послуг, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, однак, враховуючи, що з даними позовними вимогами підприємство звернулося до суду лише у червні 2023 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів наявність поважних причин, з яких пропущений строк звернення до суду з позовом, за період з 01 грудня 2016 року по 01 квітня 2017 року.

Оплата періодичного платежу не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин боргу (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц). Тобто, строк позовної давності у даному разі не переривався.

Відтак, вимога позивача про стягнення заборгованості за цей період заявлена поза межами строку позовної давності, в зв`язку із чим сума заборгованості за цей період не підлягає стягненню.

Враховуючи викладене вище, межі заявлених КП «Харківські теплові мережі» позовних вимог, заяву відповідачки про застосування позовної давності, продовження визначеного статтею 257 ЦК України строку на період запровадження карантину, суд вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за надані послуги в межах позовної давності за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, яка становить 51 401,59 грн.

Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовим зобов`язанням у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості із урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року перебувають у межах строку позовної давності та є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, заочне рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості за послуги з теплопостачання, надані КП «Харківські теплові мережі», що підлягає стягненню з відповідачів солідарно, з 56 274,78 грн до 51 401,59 грн.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовом КП «Харківські теплові мережі» сплатило судовий збір у сумі 2684,00 грн (а.с. 2).

Оскільки позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» задоволено частково, на 92,3%, то позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2 477,33 грн (2684,00*92,3%), по 825,78 грн з кожного з відповідачів.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4026,00 грн (а.с. 123а). Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, ОСОБА_1 має бути компенсовано пропорційно незадоволених позовних вимог – 310,00 грн судового збору (4026,00*7,7%)

Отже, шляхом взаємозаліку зазначених сум зі ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 515,78 грн (825,78 – 310,00). Зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 825,78 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого (Новобаварського) районного суду м. Харкова від 24 липня 2023 року змінити в частині суми та періоду стягнення.

Зменшити розмір заборгованості за послуги з теплопостачання, що підлягає солідарному стягненню зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», з 56 274,78 до 51 401 (п`ятдесят одна тисяча чотириста одна) грн 59 коп за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про стягнення зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 грудня 2016 року по 01 квітня 2017 року - залишити без задоволення.

У частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також у частині відмови у задоволенні позову заочне рішення суду залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», з 893,24 грн до 825 (вісімсот двадцять п`ять) грн 78 коп з кожного.

Зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», з 893,24 грн до 515 (п`ятсот п`ятнадцять) грн 78 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова