Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №642/895/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 642/895/25

Номер провадження 22-ц/818/1765/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Мальованого Ю.М.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року в складі судді Зуб Г.А. по справі № 642/895/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені), 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасну сплату аліментів,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) у розмірі 144 821,55 грн, 3% річних у розмірі 12 958,85 грн, інфляційні витрати в розмірі 54 272,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони мають спільну доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу донька проживає з позивачем та знаходиться на повному її утриманні. Відповідно до рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 травня 2017 року у справі № 703/959/17 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з 28 березня 2017 року і до повноліття дитини. На підставі рішення суду видано виконавчий лист. 29 серпня 2017 року постановою старшого державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області Ростовського Р.В. відкрито виконавче провадження № 54519198 з примусового виконання виконавчого листа. За весь період перебування виконавчого листа на виконанні боржник не дотримувався платіжної дисципліни, не виконував належним чином рішення суду, здійснював нерегулярні платежі, а з часом взагалі перестав сплачувати аліменти. За проведеним позивачем розрахунком, за період з 01 квітня 2017 року по 01 жовтня 2024 року неустойка за несвоєчасну сплату аліментів відповідачем становить 144 821,55 грн. Крім того, внаслідок невиконання відповідачем обов`язку сплачувати аліменти позивачем нараховано 12 958,85 грн – 3% річних та 54 272,25 грн – інфляційних витрат.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року позовну заяву - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 квітня 2017 року по 01 жовтня 2024 року у розмірі 50 000 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 500 грн, 00 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове, яким рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення пені (неустойки) у розмірі 50 000,00 грн та прийняти нове рішення яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) у розмірі 75 815,69 грн.

В обґрунтування зазначає, що суд повинен був зменшити розмір пені, виходячи з нарахованої суми 144 821,55 грн, а не з 138011,72 грн, як вбачається з рішення суду. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 144 821,55 грн – 69005,86 грн = 75 815,69 грн.

Зазначає, що на її думку, суд першої інстанції помилково посилається на введений воєнний стан, як підставу для зменшення розміру пені, так як відповідач не наводить доказів, що саме введення воєнного стану вплинуло на неможливість сплачувати аліменти на утримання своєї доньки у визначений законом строк. Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості по виплаті аліментів відповідач припинив виконувати свій обов`язок з виплати аліментів задовго до введення воєнного стану в Україні. Також матеріали справи не містять доказів, що житло відповідача було зруйноване. Таким чином зменшення розмірів пені судом першої інстанції з зазначених мотивів є безпідставним.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

За результатами розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявної заборгованості відповідача за прострочення неустойки (пені) по сплаті аліментів на утримання дитини. При цьому суд розрахував неустойку (пеню) на підставі Розрахунку заборгованості по аліментам та взявши до уваги посилання відповідача на тяжкий матеріальний стан та зруйноване житло.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 мають спільну дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження, видане 24 червня 2008 року Дмитрівською сільською радою Знам`янського району Кіровоградської області).

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з 28 березня 2017 року і до повноліття дитини.

На підставі рішення від 19 травня 2017 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області 30 травня 2017 року видано виконавчий лист № 2/703/959/17.

Постановою старшого державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області Ростовського Р.В. від 29 серпня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54519198 з примусового виконання виконавчого листа № 2/703/959/17.

З розрахунку заборгованості по аліментам, складеним державним виконавцем Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гуртовою В.В. встановлено, що заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з березня 2017 року по жовтень 2024, включно, становить 138 011,72 грн, штраф у розмірі 50% від суми заборгованості складає 69 005,86 грн, виконавчий збір складає 13 801,00 грн.

В зв`язку з простроченням зобов`язання по сплаті аліментів позивачем нараховано неустойку (пеню) за прострочене зобов`язання за період з 01 квітня 2017 року по 01 жовтня 2024 року в сумі 144 821,55 грн.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України та ст. 196 СК України неустойка (пеня) є способом забезпечення виконання зобов`язання, що має на меті сприяти належному виконанню зобов`язання.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покласти таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках неустойка стягується за весь час прострочення сплати аліментів.

Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням.

Неустойка (пеня) є видом відповідальності за деліктну поведінку яка передбачає наявність вини саме боржника. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином пеня може нараховуватись лише на заборгованість яка виникла з вини боржника з початку виконання.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_2 , за період з березня 2017 року по жовтень 2024, включно, становить 138 011,72 грн, тобто одержувач аліментів має право на стягнення не більше ніж 138 011,72 грн пені.

Також, рішенням суду визначено, що одночасне стягнення пені та штрафів на користь одержувача аліментів за відповідний період становитиме надмірний тягар для платника аліментів та застосовував положення ч. 2 ст. 196 СК України.

За таких обставин розмір пені, що стягується, підлягає зниженню на розмір застосованого до відповідача заходу примусового виконання – штрафу, та дорівнює 69005,86 грн (138011,72 грн – 69005,86 грн = 69005,86 грн).

Судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що оскільки житло відповідача було зруйновано під час повномасштабного вторгнення в Україну, наявність у нього статусу ВПО розмір пені може бути зменшено до 50 000,00 грн, що відповідає принципам розумності та справедливості.

Відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена у ст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи; на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 12 958,85 грн та інфляційних витрат в розмірі 54 272,25 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дана вимога задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. За частиною 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК України, передбачають, насамперед, договірні правовідносини.

За приписами ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

З огляду на те, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Статтею 625 ЦК України регулюються зобов`язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. З рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст.11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Крім того, передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини сторін у даній справі регулюються нормами Сімейного кодексу України, до яких положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не застосовуються. Сімейний кодекс України, який є спеціальним законом, чітко встановив відповідальність за несплату аліментів у вигляді пені (ст. 196 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зроблено висновок, що «за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За загальним правилом спеціальні норми права мають пріоритет над загальними нормами. Чинним законодавством України питання про нарахування при простроченні сплати аліментів врегульоване положеннями ст. 196 Сімейного кодексу України, яка є спеціальною нормою з цього приводу по відношенню до інших норм права, в тому числі і до ст. 625 ЦК України. У вказаній нормі законодавцем чітко розмежовані наслідки прострочення сплати аліментів від наслідків прострочення оплати додаткових витрат на дитину. Зокрема, у разі прострочення сплати аліментів для боржника встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення. Натомість, у разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину встановлена відповідальність у вигляді виплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нарахування 3 % річних із простроченої суми. Таким чином із вказаної норми вбачається, що законодавець чітко розмежував негативні наслідки порушення строків сплати цих двох різних фінансових обов`язків батьків, і для кожного з них встановив відповідні фінансові санкції: при простроченні оплати додаткових витрат на дитину - сплачуються встановлений індекс інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних із простроченої суми; при простроченні сплати аліментів - сплачується пеня у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Таким чином застосування ст. 625 ЦК України і нарахування штрафних фінансових санкцій у виді інфляційних втрат і 3% річних на суму заборгованості з оплати аліментів не відповідають вимогам спеціального законодавства. Крім того, в самій статті 625 ЦК України зазначена можливість її застосування лише у разі, якщо законом чи договором не передбачений інший розмір санкцій.

З огляду на викладене, до даного виду зобов`язання, в разі його порушення, правило ст. 625 ЦК України не застосовується, а тому суд першої інстанції правомірно вважав таку вимогу позивача безпідставною та відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а отже приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова