Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №401/953/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

17 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 401/953/25

провадження № 22-ц/4809/1248/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2 ,

третя особа за первісним та за зустрічним позовом - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Світловодської міської ради,

третя особа за зустрічним позовом - Глевахівська селищна рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2026 року та на додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року у складі судді Іващенка В.М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Світловодської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що колишній чоловік, який є батьком ОСОБА_3 , чинить перешкоди у спілкуванні з сином. 06 березня 2025 року ОСОБА_2 забрав ОСОБА_3 із школи та повідомив, що більше не віддасть його для проживання з матір`ю. З цього часу дитина не відвідує школу, фактично не спілкується з матір`ю, оскільки ОСОБА_2 чинить всілякі перешкоди. Звернення до поліції та органів опіки не принесли дієвих результатів, ОСОБА_2 постійного джерела доходу не має, створює штучні перешкоди для спілкування матері з дитиною, психологічно тисне на ОСОБА_3 .

Посилаючись на зазначені обставини просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю – ОСОБА_1 .

У липні 2025 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Світловодської міської ради, Глевахівська селищна рада, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 вказував про безпідставність вимог ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_3 в категоричній формі відмовляється проживати разом з матір`ю. Наразі він проживає в селищі Глеваха спільно з батьком, для нього створені максимально комфортні умови проживання, він навчається в 2Д класі Глевахівського академічного ліцею. Перевірки, що були проведені Святошинським УП ГУНП в м. Києві та Службою у справах дітей Глевахівської селищної ради, не виявили будь-яких порушень за місцем проживання дитини. Дитина почувається комфортно, проживаючи спільно з батьком, який жодним чином не перешкоджає спілкуванню ОСОБА_3 з матір`ю, але син взагалі не бажає бачити матір, оскільки сильно ображений на неї.

Посилаючись на ці обставини просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком – ОСОБА_2 .

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Світловодської міської ради, про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Світловодської міської ради, Глевахівська селищна рада, про визначення місця проживання дитини - залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30400 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та про задоволення його зустрічного позову.

Адвокат Новак Ю.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. Вважав, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апеляційного суду адвокат Лесь І.П., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити. ОСОБА_1 та її представник адвокатНовак Ю.П. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Треті особи у судове засідання своїх представників не направили. Про час та місце розгляду справи була повідомлені належним чином. Направили заяви про розгляд справи без їх участі (т.4 а.с.5, 6). Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності представників третіх осіб на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1 а.с.8).

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 жовтня 2015 року, який розірвано рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2024 року. Зазначеним рішенням також стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_4 у розмірі 1/4 від всіх видів доходів (т.1 а.с.5-7)

Також судом встановлено, що на час розгляду справи судом малолітній ОСОБА_5 з березня 2025 року постійно проживає з батьком в селищі Глеваха Київської області.

Згідно з інформаційною довідкою від 12 березня 2025 року №17 ОСОБА_4 , учень 2б класу школи №95 Шевченківського району м. Києва, періодично - 23 календарні дні, з вересня 2024 по лютий 2025 року був відсутній на навчанні, з 03 березня відсутність учня на уроках письмово не підтверджена (т.1 а.с.18).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 27 березня 2025 року аліменти на утримання дитини в період з липня 2024 року по січень 2025 року ОСОБА_2 не сплачені, у лютому 2025 року сплачено 1798 грн (т.1 а.с.28).

Згідно з довідкою від 09 травня 2025 року №156 ОСОБА_4 дійсно навчається у 2Д класі Глевахівського академічного ліцею Київської області (т.1 а.с.55).

Як свідчать акти обстеження житлово-побутових умов від 11 березня 2025 року, складені Глевахівською селищною радою, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживають без реєстрації в АДРЕСА_2 , умови для проживання є задовільними (т.1 а.с.100-102).

Служба у справах дітей та сім`ї Глевахівської селищної ради 19 серпня 2025 року склала висновок про визначення місця проживання дитини №374, яким вважала за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю – ОСОБА_1 . Висновок обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 офіційно непрацевлаштований, довідку про доходи до Служби у справах дітей не надав, має заборгованість по сплаті комунальних послуг. Будинок, у якому проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є орендованим, документів про право оренди службі у справах дітей не надано. Крім того, у випадку призову батька до ЗСУ постане питання про те, з ким залишиться дитина, що створює серйозні ризики для стабільності її проживання та догляду. Переведення дитини з ініціативи батька до приватної школи в третій клас в онлайн-форматі суттєво обмежує можливості ОСОБА_3 для соціалізації, адже він фактично позбавлений щоденного безпосереднього контакту з однолітками, спільних занять, колективних ігор та неформального спілкування, які є критично важливими для розвитку у молодшому шкільному віці, у дитини відсутнє коло друзів серед однолітків (т.2 а.с.61-64).

Службою у справах дітей Світловодської міської ради надано до суду письмові пояснення за наслідками спілкування з ОСОБА_6 , з яких убачається, що він категоричний у своєму твердженні щодо проживання з батьком, по відношенню до матері хлопчик агресивний. Батько дитини відмовив у спілкуванні дитини з психологом, що свідчить про неспроможність батька вирішувати конфлікти (т.2 а.с.104-106).

Стороною відповідача за первісним позовом було надано психологічний висновок щодо психоемоційного стану дитини, складений психологом ОСОБА_7 , дата проведення діагностики 09.06.2025-09.07.2025, за результатами комплексної психологічної діагностики дитини із застосуванням проективних методик («Неіснуюча тварина», «Будинок–Дерево–Людина», «Родина», «Вулкан», « ІНФОРМАЦІЯ_3 »), тесту міжособистісних відносин дитини ОСОБА_8 , методики ОСОБА_9 , а також інтерв`ю з дитиною та аналізу анамнестичної інформації, з якого убачається, що дитина перебуває у стані хронічної тривоги та страху, має критично порушену прив`язаність до матері та потребує стабільного, безпечного середовища (т.2 а.с.13).

У судовому засіданні суду першої інстанції, яке відбулось 18 грудня 2025 року, в присутності батьків – сторін по справі, бабусі, представника Служби у справах дітей та психолога, була заслухана думка малолітнього ОСОБА_4 , який пояснив, що після розлучення батьків він проживав разом з мамою, він сумує за тим часом, оскільки не може бачити бабусю. Зараз ОСОБА_3 проживає з татом, у нього є багато іграшок, він навчається, у нього все добре, за ним доглядає няня-гувернантка, яку він поважає. Маму він взагалі ненавидить, оскільки саме вона винна у тому, що сім`я розпалася, спілкуватися він з нею хотів би, але після того як вона повибачається перед ним та сплатить йому велику суму коштів (т.2 а.с.248-251).

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції неодноразово ініціювалось питання про доцільність укладення мирової угоди, якою міг бути визначений порядок спілкування з дитиною обома батьками та визначення постійного місця проживання дитини. Сторонами були подані проекти мирових угод (т.2 а.с.116-130,160-162), проте така угода укладена не була.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі судам необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

Згідно з Рекомендацією CM/Rec(2025)4 Комітету міністрів Ради Європи Державам-членам щодо захисту прав та найкращих інтересів дитини в провадженнях з розлучення батьків від 28 травня 2025 року (Розділ ІІІ) під час оцінки найкращих інтересів дитини слід враховувати обставини справи та фактори, що стосуються забезпечення прав дитини та задоволення її потреб. Ці фактори повинні включати, але не обмежуватися: вік дитини, рівень зрілості та здібності, що розвиваються; погляди дитини, якщо вона вирішила їх висловити, або, для дитини, яка не здатна сформувати або висловити власні погляди, точку зору дитини; належне збереження сімейного та соціального середовища дитини; бажання та здатність кожного з батьків, без дискримінації за будь-якою ознакою, піклуватися про дитину та задовольняти її потреби, включаючи бажання одного з батьків дозволити дитині мати особисті стосунки з іншим батьком або іншими особами, які є важливими для дитини; історію виховання та догляду за дитиною; захист дитини від фізичної чи психологічної шкоди, або від жорстокого поводження, нехтування чи насильства; будь-яка ситуація вразливості чи ризику, а також джерела захисту та підтримки; потреби дитини, пов`язані з розвитком, емоційністю, освітою та здоров`ям; міркування щодо права дитини зберігати та розвивати свою особистість; звичайні щоденні заняття та захоплення дитини.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини. Тим більше, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується лише місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Верховний Суд у своїй постанові від 23 грудня 2019 року у справі №552/4608/18 (провадження № 61-6271св19) дійшов висновку про те, що зміна місця проживання дитини, яка спричинить порушення стійких, усталених зв`язків дитини з оточенням і звичним середовищем, не відповідає найкращим інтересам дитини.

Статтею 12 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Це право також передбачено статтями 3 і 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей Ради Європи, а також статтею 24 § 1 Хартії основоположних прав Європейського Союзу.

Так, у судовому засіданні малолітній ОСОБА_5 висловив думку, що він бажає проживати разом з батьком.

Проте, колегія суддів наголошує, що висловлене дитиною бажання проживати з одним із батьків не є абсолютним і не має для суду імперативного рахунку чи характеру. Зважаючи на вік дитини (неповних 9 років на час опитування дитини 18.12.2025) та конкретні обставини справи, суд може не приймати до уваги думку та побажання дитини, якщо її волевиявлення не відповідає та суперечить її ж якнайкращим інтересам, або якщо воно сформоване під деструктивним зовнішнім впливом дорослих.

Головним та домінантним критерієм у таких спорах є забезпечення найкращих інтересів дитини, що також чітко закріплено у статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) зазначено, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Служба у справах дітей та сім`ї Глевахівської селищної ради надала висновок від 19 серпня 2025 року №374, яким доцільним визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, обґрунтовано врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Колегія суддів також не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків органу опіки та піклування, оскільки висновок є обґрунтованим та не суперечить інтересам малолітньої дитини.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність врахування висновкупсихолога ОСОБА_7 , то, оцінюючи зазначений документ у сукупності з іншими доказами, суд апеляційної інстанції ставиться до нього критично та не приймає його як належний і переконливий доказ. Вказане дослідження не є експертним висновком у розумінні процесуального закону, оскільки проведено приватним психологом в ініціативному порядку без дотримання процедур судово-психологічної експертизи. Більш того, дана діагностика здійснювалася в онлайн-форматі дистанційно, що повністю виключає можливість об`єктивного контролю за умовами її проведення та реальним станом дитини. Проведення психологічних тестів онлайн за фактичного знаходження дев`ятирічної дитини на території відповідача створює очевидні та високі ризики стороннього деструктивного впливу батька на відповіді сина та результати проєктивних методик.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №466/1017/20; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі №223/306/20).

Судом встановлено, що як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 не мають шкідливих звичок, за місцем проживання характеризуються позитивно.

При цьому,мати дитини, ОСОБА_1 , має постійне стабільне місце проживання у селищі Власівка та спроможна забезпечити сину належні та безпечні умови для життя, виховання, повноцінного навчання та всебічного розвитку в атмосфері спокою та емоційної стабільності. З огляду на викладене вище суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 із матір`ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17 (провадження №61-9074св20)).Перешкод з боку матері дитини у такому спілкуванні з батьком у судовому засіданні як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не встановлено.

Похідне від основного спору додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 рокусуду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30400 грн, на думку колегії суддів також є законним, оскільки сума є співмірною зі складністю справи, тривалістю її розгляду та підтверджена належними фінансовими документами, а відтак підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2026 року та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

С.І.Мурашко