Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №398/3862/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/3862/26

провадження № 22-ц/4809/1806/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Письменного О. А.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

скаржник – ОСОБА_1 ,

стягувач – ОСОБА_2 ,

особа, дії якої оскаржуються – державний виконавець Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорулько Ірина Миколаївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою державного виконавця Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорулько Ірини Миколаївни на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2026 року у складі головуючого судді Молонової Ю. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги, відзиву на скаргу та ухвали суду першої інстанції.

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просив визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорулько Ірини Миколаївни про накладення на нього штрафу в межах виконавчого провадження № 52502658.

В обґрунтування скарги зазначено, що в провадженні старшого державного виконавця Загорулько І. М. знаходиться виконавче провадження №52502658 про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 000.00 грн щомісячно з 07.04.2016 і до 04.02.2025.

При проведенні виконавчих дій, 04.06.2026 державний виконавець виніс постанову про накладання штрафу. Вказану постанову ним було отримано 04.06.2026.

Скаржник вважає, що постанова про накладання штрафу винесена безпідставно, оскільки ОСОБА_4 було проігноровано звернення стягувача із заявою про відсутність заборгованості по сплаті аліментів, яка була надана державному виконавцю близько 10 години 04.06.2026, а постанова про накладання штрафу підписана 04.06.2026 о 12 год. 17 хвилин. Крім цього зазначає, що ним також подавались банківські квитанції про перерахування коштів в якості аліментів.

Державний виконавець Загорулько Ірина Миколаївна подала відзив на скаргу, в якому зазначила, що згідно з розрахунком, заборгованість по аліментах за ВП №52502658 станом на 04.02.2025, до повноліття доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає 11 2000,24 грн. Частина 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» регулює накладення штрафу виконавцем за наявності заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Отже, по-перше, сторонами виконавчого провадження державному виконавцю не надано підтвердження сплати заборгованості по аліментам за вищевказаним виконавчим провадженням у строки, встановлені законом – не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин. По-друге, квитанції, долучені скаржником до скарги не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів, оскільки в призначенні платежу не зазначено про сплату аліментів. По-третє, скаржник не заявляє вимогу щодо оскарження розрахунку заборгованості, що і є підставою накладення штрафу на боржника. Відтак, в скарзі зазначено про фактичну відсутність заборгованості без посилань на будь-які докази. У зв`язку з чим у задоволені вимог скарги просить відмовити (а.с.12-14).

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2026 року задоволено скаргу ОСОБА_1 .

Визнано неправомірною та скасовано постанову, винесену 04.06.2026 державним виконавцем Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорулько Іриною Миколаївною, про накладення штрафу на ОСОБА_1 на користь стягувача у розмірі 50% від суми заборгованості за сплатою аліментів, що складає 56000,12 грн, в межах виконавчого провадження № 52502658.

Стягнуто з Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд керувався тим, що державним виконавцем під час винесення оскаржуваної постанови не було встановлено факт невиконання або неналежного виконання боржником судового рішення. Відтак, суд вважав, що в даному випадку постанова від 04.06.2026 про накладення штрафу з підстав, у ній зазначених, прийнята протиправно та підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Державний виконавець Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорулько Ірина Миколаївна подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 .

Вказала, що на виконанні в Олександрійському відділі державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №52502658, з примусового виконання виконавчого листа №398/1169/16-ц, виданого 04.10.2016 Олександрійським міськрайонним судом, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 07.04.2016. Згідно розрахунку заборгованість зі сплати аліментів за ВП №52502658 станом на 04.02.2025, тобто на момент повноліття доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складала 112 000,24 грн. Керуючись частиною чотирнадцятою статті 71 Закону встановлено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно чого, 04.06.2026 державним виконавцем Олександрійського ВДВС у межах виконавчого провадження №52502658 Загорулько Іриною Миколаївною винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 на користь стягувача у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів (що складає 56 000,12 грн).

Зазначила, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 4 розділу XVIІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України. Пунктом 3 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, встановлено, що у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Відповідно до розрахунку заборгованості по даному виконавчому провадженню, відомості про сплату боржником аліментів, починаючи з липня 2017 року відсутні. При цьому, як випливає із матеріалів виконавчого провадження, стягнення аліментів із заробітної плати чи інших періодичних платежів не здійснювалося, відтак, боржник ОСОБА_1 після самостійної сплати аліментів мав надавати виконавцю квитанції (або їх копії) про їх перерахування не пізніше наступного робочого дня після сплати, які мали долучатися до матеріалів виконавчого провадження. Лише 08.06.2026 боржником до відділу були надані копії платіжних інструкцій про переказ власних коштів на ім`я дитини ОСОБА_5 , які додані до скарги на дії державного виконавця. У наданих боржником квитанціях у графі «Призначення платежу» зазначено: «Переказ власних коштів».

Вказала, що суд в оскаржуваній ухвалі звертає увагу на те, що при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу підставою для її прийняття зазначено, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 станом на 04.02.2025 утворилась заборгованість зі сплати аліментів, однак, як встановлено судом, така підстава не узгоджується з наявними в матеріалах справи письмовими доказами, які свідчать про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів на час винесення спірної постанови, про що було достеменно відомо державному виконавцю від стягувача. На адресу відділу 04.06.2026 стягувач за виконавчим документом ОСОБА_2 подала заяву, у якій повідомила, що претензій до ОСОБА_1 щодо сплати аліментів не має, аліменти ним сплачувалися в повному обсязі, заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Також просить врахувати вказану інформацію під час розгляду виконавчого провадження та вжиття заходів щодо скасування обмежень (арештів), накладених у зв`язку з нарахуванню заборгованістю, якщо така заборгованість помилкова. Щодо поданої ОСОБА_2 заяви щодо сплати аліментів від 04.06.2026 зазначила, що її зміст щодо наявності заборгованості зі сплати аліментів є суперечливим, оскільки стягувач вказала на помилковість заборгованості.

Державний виконавець звернула увагу суду, що розрахунок заборгованості не скасований у встановленому законом порядку.

Крім того, зазначила, що боржником та представником боржника подано скаргу по справі №398/4412/26 на дії державного виконавця, якою просять визнати незаконним та скасувати розрахунок заборгованості по аліментах зроблений державним виконавцем в межах ВП №52502658. Отже, спір про наявність чи відсутність заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №52502658 не був предметом розгляду по справі №398/3862/26, а тому вважаємо, формування судом висновку про відсутність заборгованості по даній справі є виходом за межі позовних вимог. Таким чином, стверджує, що у виконавця були всі підстави для винесення постанови про накладення штрафу на користь стягувача у розмірі 50% від суми заборгованості за сплатою аліментів, що складає 56 000,12 грн.

Державний виконавець в апеляційній скарзі також заперечила щодо стягнення із неї на користь скаржника витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, зазначивши, що до заяви не додано документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, і які були оформлені у встановленому законом порядку.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення державного виконавця Загорулько І. М., представника боржника адвоката Пороло М. М., які брали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції – скасуванню, а провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо накладення штрафу підлягає закриттю.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини.

Судом встановлено, що на підставі виконавчого листа, виданого 04.10.2016 Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області, справа №398/1169-16-ц, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду з 07.04.2016 і до досягнення донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Щодо виконання вказаного виконавчого листа, державним виконавцем Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Комишан Ю. В. від 04.10.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52502658.

Постановою державного виконавця від 03.06.2026 накладено арешт на кошти боржника у ВП № 52502658.

Постановою державного виконавця від 04.06.2026 визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 52502658.

Постановою державного виконавця від 04.06.2026 накладено штраф на боржника у ВП № 52502658, ОСОБА_6 на користь стягувача у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 56000,12 гривень.

04.06.2026 стягувач ОСОБА_2 звернулась до державного виконавця із заявою про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах і у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з положеннями статей 447-1, 448 частини 1 ЦПК України, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права. Скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Тобто зазначеними нормами ЦПК України передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі.

Предметом оскарження у цій справі є постанова державного виконавця від 04.06.2026 про накладення на боржника штрафу у виконавчому провадженні за несплату заборгованості зі сплати аліментів.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що: «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19).

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що: «частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено: «імперативною нормою – ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 619/10103/24 (провадження 4-с/619/23/25).

У справі, що переглядається, Черномазов О. Ю. оскаржує неправомірність дій державного виконавця при винесенні постанови про накладення штрафу в межах виконавчого провадження № 52502658.

Суд першої інстанції не врахував вищевказані норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, не звернув уваги, що предметом оскарження є саме рішення державного виконавця про стягнення штрафу, у зв`язку з чим помилково розглянув скаргу в порядку цивільного судочинства, оскільки рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду.

Отже скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. У зв`язку з цим місцевому суду слід було відмовити у відкритті провадження у справі за такою скаргою.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 1 ст. 256 ЦПК України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві (скаржнику), до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Оскільки вимоги скаржника підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, апеляційна скарга державного виконавця Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорулько Ірини Миколаївни підлягає частковому задоволенню, ухвала Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2026 року у даній справі підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням юрисдикції, а провадження у справі слід закрити.

ОСОБА_1 слід роз`яснити його право протягом 10 днів з моменту отримання цієї постанови звернутися до Кропивницького апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державного виконавця Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорулько Ірини Миколаївни – задовольнити частково.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо накладення штрафу – закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 24.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. А. Письменний