Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №344/6498/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/6498/26

Провадження № 22-ц/4808/1659/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 липня 2026 року, у складі судді Польської М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» у якому просив поновити його на посаді юрисконсульта Комунального підприємства «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради», стягнути середній заробіток виходячи з середньоденного заробітку 220,85 грн, за весь час за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом від 22.12.2025р. №85-р було затверджено штатний розпис КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» на 2026 рік, а наказом від 23.12.2025р. №86-г передбачено скорочення посади юрисконсульта з 01.01.2026.

Наказом від 26.02.2026 №12-к позивача звільнено з роботи з 02.03.2026 у зв`язку з скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

Незаконність звільнення обґрунтовується відсутністю рішення власника – Івано-Франківської обласної ради, до компетенції якого належить затвердження граничної чисельності працівників та фонду оплати праці.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач повідомив про відсутність вакантних посад, однак не запропонував всі вакансії, які існували на день звільнення, просив задовольнити його позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та зазначив, що ОСОБА_1 02.02.2015 був прийнятий на посаду провідного юриста-консультанта КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради». У зв`язку із виїздом позивача за межі території України, між сторонами було укладено 02.08.2024 року трудовий договір про дистанційну роботу. Такий вид роботи ускладнив можливість на місці виконувати певні обов`язки юрисконсульта, однак директор уповноважений здійснювати самопредставництво підприємства самостійно, а у виключних випадках, КП не позбавлене можливості звернутися за професійною правничою допомогою на умовах цивільно-правового договору. У зв`язку із наведеним, з метою оптимізації виробничого процесу, було прийнято рішення у штатному розписі на 2026 рік не передбачати посади «юриста-консультанта».

Посилається на те, що всі накази керівника КП, як і проведена процедура звільнення позивача, відповідають вимогам закону. Наявні вакантні посади – головний лісничий і майстер лісу вимагали освіти, кваліфікації, досвіду роботи, якими позивач не володів та не володіє.

Рішенням Богородчанського районного суду від 07.07.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального та істотним порушенням норм процесуального права.

Вважає, що суд формально обмежився встановленням формальної наявності наказу про скорочення та нового штатного розпису, однак не дослідив та не встановив головних юридично значимих обставин, від яких залежить законність звільнення працівника за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст. 40 КЗпП України, саме зміни в організації виробництва і праці є первинною юридичною підставою для скорочення працівника.

Всупереч вимог закону суд першої інстанції не з`ясував чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці; чи були вони фактичними, а не формальними; чи дотримано порядок вивільнення працівника; чи пропонувалися працівнику наявні вакансії.

Відповідачем не доведено, які конкретно зміни відбулися на підприємстві, чому такі зміни вимагали ліквідації посади юрисконсульта, чому саме така організаційна модель була необхідною.

Суд не дослідив ключове питання чи був новий штатний розпис затверджений належним суб`єктом, який мав на це повноваження.

Відповідно до п. 4.17 Статуту КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» до компетенції власника підприємства – Івано-Франківської обласної ради належить затвердження граничної чисельності працівників комунального підприємства; затвердження фонду оплати праці (штатного розпису); затвердження інших питань, що відповідно до Статуту належать до компетенції власника.

Проте, в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення Івано-Франківської обласної ради щодо затвердження штатного розпису підприємства на 2026 рік; встановлення чисельності штату 28,3 штатних одиниць; скорочення посади юрисконсульта.

Суд необґрунтовано визнав достатніми протокол засідання наглядової ради та підпис голови Івано-Франківської обласної ради на штатному розписі, однак такі документи не можуть замінити рішення органу, визначеного Статутом підприємства, як власник.

Суд першої інстанції визнав законним протокол №4 засідання наглядової ради від 12.12.2025, яким погоджено штатний розпис підприємства на 2026 рік, однак наглядова рада не є органом, який має право затверджувати штатний розпис або визначати граничну чисельність працівників.

Апелянт посилається також на те, що суд фактично допустив припущення про наявність у голови обласної ради повноважень на затвердження штатного розпису підприємства.

Під час розгляду справи було встановлено наявність двох різний редакцій штатного розпису КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради», у одному з яких була відсутня дата затвердження «12.12.2025». Вказані суперечності судом першої інстанції не усунуто.

З метою перевірки достовірності такого доказу як «штатний розпис», позивач подав клопотання про призначення судової технічної експертизи документа, на вирішення експерта пропонував поставити запитання чи був виконаний рукописний запис «12.12» одночасно з виготовленням документа чи в інший період часу».

Суд, відмовивши у призначенні експертизи, позбавив позивача можливості перевірити достовірність ключового доказу відповідача.

Судом встановлено, що у період з 30.12.2025 по 02.03.2026 на підприємстві були вакантні посади: головного лісничого та майстра лісу, однак жодна із цих посад позивачу не були запропоновані. Вважає, що закон не надає роботодавцю права самостійно вирішувати, що певна вакансія працівнику не підходить, а тому її можна не пропонувати.

Позивачу не були надані посадові інструкції вакантних посад, що позбавило його можливості подати свої заперечення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у справах про поновлення на роботі, саме роботодавець зобов`язаний довести наявність законної підстави звільнення та дотримання встановленої законом процедури, однак відповідач зазначених обставин не довів.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити його позовні вимоги.

21.07.2026 ОСОБА_1 подав до апеляційного суду клопотання, у якому просив призначити у справі судову технічну експертизу документа – штатного розпису відповідача на 2026 рік на предмет того, чи був виконаний рукописний запис «12.12» одночасно із виготовленням документа, чи був виконаний в інший період часу.

31.07.2026 ОСОБА_1 , посилаючись на необхідність перевірки доказів які були покладені судом першої інстанції в основу рішення, подав клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, на вирішення експерта поставити питання чи виготовлені 1, 2, 3 аркуші посадової інструкції головного лісничого від 19.04.2024 в один чи різний час; чи виготовлялися 1,3 аркуші посадової інструкції головного лісничого одночасно з 2 аркушем; чи виготовлена посадова інструкція майстра лісу від 01.07.202 у той час яким датовано документ, чи інший період часу.

Представник відповідача – КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» - адвокат Ленчук Р. І. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив доводи апеляційної скарги та вказав, що відповідач дотримався процедури звільнення позивача з посади юриста-консультанта.

Зазначив, що зміна а в організації праці виробництва і праці якраз полягала у скороченні штату працівників, яка відбулась внаслідок затвердження штатного розпису на 2026 рік без зазначення посади «юриста-консультанта». Таке рішення прийнято з метою оптимізації виробничого процесу.

Скорочення чисельності працівників було прийнято уповноваженими органами управління: наглядовою радою підприємства 12.12.2025 було затверджено штатний розпис на 2026 рік та у цей же день він був погоджений головою Івано-Франківської обласної ради.

Протягом строку попередження позивача про звільнення з посади, на підприємстві не було вакантних посад, які б відповідали його досвіду та компетенції.

Наявні на підприємстві вакантні посади головного лісничого та майстра лісу потребували відповідної компетенції, які були відсутні у позивача.

Окрім того, позивач протягом тривалого часу постійно проживає за межами України, а вакантні посади потребують фізичної присутності.

Посилаючись на зазначені обставини, представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференцзв`язку не заявляв, а тому відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» - адвокат Ленчук Р. І. заперечив вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що із досліджених судом доказів у справі та встановлених по справі обставин, при звільненні позивача з посади юриста-консультанта на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, роботодавцем дотримано вимоги чинного трудового законодавства.

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом №5-к від 02.02.2015 року прийнятий на посаду провідного юриста-консультанта Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП «Івано-Франківськ агролісгосп» згідно укладеного контракту з 02.02.2015 року.

02 серпня 2024 року між сторонами - КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» та ОСОБА_2 укладено трудовий договір про дистанційну роботу юрисконсульта, відповідно до якого виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Трудова функція працівника – представництво інтересів підприємства та надання правової допомоги в судах України, в міжнародних судових органах, в органах та особах, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, в органах державної влади і місцевого самоврядування, перед підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

З метою належної організації виконання дистанційної роботи, ознайомлення працівника з наказами, повідомленнями, дорученнями, завданнями та іншими документами роботодавця комунікація та взаємодія між сторонами під час виконання дистанційної роботи здійснюється шляхом засобів електронного зв`язку.

Наказом директора КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» від 22.12.2025 №85-г затверджено та введено в дію з 01 січня 2026 року штатний розпис КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» на 2026 рік в кількості 28,3 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 355960 грн. Головному бухгалтеру, згідно наказу, слід забезпечити нарахування зарплати з врахуванням нового штатного розпису.

Відповідно до штатного розпису на 2026 рік посада юрисконсульта на підприємстві відсутня.

Наказом директора КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» від 23.12.2025 №86-г, у відповідності до наказу №85-г від 22 грудня 2025 року щодо введення в дію нового штатного розпису, скорочено посаду юрисконсульта з 01.01.2026 та попереджено юрисконсульта ОСОБА_1 відповідно до п.2 ст.49 КЗпП України про припинення трудового договору у встановленому порядку.

30.12.2025 року Комунальне підприємство направило позивачу повідомлення про введення в дію з 01.01.2026 на підприємстві нового штатного розпису, погодженого керівництвом Івано-Франківської обласної ради. Згідно наказу від 23.12.2025 №86-г, посада юрисконсульта підлягає скороченню з 01.01.2026 у зв`язку з її відсутністю у новому штатному розписі.

ОСОБА_1 попереджено про розірвання з ним трудового договору на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 01.03.2026 та повідомлено що на підприємстві відсутні вакансії для його працевлаштування, відповідно можлива подальша співпраця на умовах цивільно-правового договору.

Вказаний лист та копію наказу від 23.12.2025 №86-г надіслано на електронну пошту позивача.

Наказом директора КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» від 26.02.2026 №12-к ОСОБА_1 юрисконсульта звільнено з роботи з 02.03.2026 у зв`язку з скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Вирішено питання проведення розрахунку з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку та компенсації за 179 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Копію наказу в цей же день надіслано позивачу на електронну пошту.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України ).

За частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).

Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).

Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.

Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з цією нормою самостійними підставами змін в організації виробництва та праці є скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників.

Колегія суддів при цьому враховує, що за загальним правилом власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, якщо інше не встановлено обов`язковим для нього нормативно-правовим актом. Питання про доцільність скорочення посад, чисельності працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням у діяльність такого підприємства, установи, організації (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №580/2623/19).

Суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) роботодавцем певних посад та визначення ним штатної структури, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці, оскільки юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України (постанова Верховного Суду від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19).

Судом першої інстанції встановлено, що на підприємстві відповідача КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» відбулося скорочення посади юрисконсульта з 01.01.2026 року, тобто мали місце зміни в організації виробництва і праці.

22.12.2025 на засіданні наглядової ради КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» затверджено штатний розпис підприємства на 2026 рік, із загальною чисельністю 28.3 штатні одиниці, рішення прийнято одноголосно, підписане Головою наглядової ради, заступником голови Івано-Франківської обласної ради.

Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, що ним не доведено які конкретно зміни відбулися на підприємстві, чому такі зміни вимагали ліквідації посади юрисконсульта є необґрунтованими.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд не дослідив питання чи був новий штатний розпис затверджений належним суб`єктом, який мав на це повноваження, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.1.2, Статуту КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» власником комунального підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст в області в особі Івано-Франківської обласної ради. До компетенції власника ( п. 4.17) серед іншого належить затвердження граничної чисельності працівників комунального підприємства та фонду оплати праці (штатного розпису), кошторису доходів і видатків, а також лімітів фінансування видатків з місцевих бюджетів.

Відповідно до п.1.3,1.4 Статуту - Уповноваженим органом управління комунального підприємства є наглядова рада яка створюється з числа депутатів обласної ради.

Перевіряючи доводи позивача щодо затвердження штатного розпису відповідача на 2026 рік неналежним суб`єктом, суд першої інстанції правильно зазначив, що штатний розпис КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» на 2026 рік прийнятий наглядовою радою та затверджений головою Івано-Франківської обласної ради, який є її уповноваженою особою.

При цьому, колегія суддів також зауважує, що Статут КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» не містить положення відповідно до якого затвердження штатного розпису здійснюється виключно на пленарному засіданні ради у вигляді рішення.

Таким чином доводи апеляційної скарги щодо відсутності рішення власника – Івано-Франківської обласної ради, до компетенції якого належить затвердження граничної чисельності працівників та фонду оплати праці, не знайшли свого підтвердження.

Апелянт також посилався на те, що у період з 30.12.2025 по 02.03.2026 на підприємстві були вакантні посади: головного лісничого та майстра лісу, однак жодна із цих посад позивачу не були запропоновані.

Даючи оцінку зазначеним доводам позивача, суд правильно виходив із того, що однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі скорочення чисельності та штату, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Встановлено, що 30.12.2025 року Комунальне підприємство направило позивачу на електронну пошту повідомлення про розірвання з ним трудового договору з 01.03.2026 у зв`язку із скорочення займаної ним посади, а також вказано, що вакантні посади, які відповідають його спеціальності та досвіду, станом на момент направлення повідомлення – відсутні.

Разом з тим, у період з 30.12.2025 (момент направлення повідомлення про скорочення) по 02.03.2026 (момент звільнення позивача) на підприємстві були вакантними посади головного лісничого та майстра лісу.

Для зайняття зазначених посад, відповідно до посадових інструкцій головного лісничого та майстра лісу необхідні відповідна освіта та досвід роботи, а саме: головний лісничий – повна вища освіта за спеціальністю «лісове господарство», стаж попередньої роботи не менше 2 років; майстер лісу – неповна або повна вища освіта (бакалавр, спеціаліст) за спеціальністю лісове господарство та досвід роботи у сфері лісництва не менше 1 року.

На підтвердження того, що вказані посади не могли бути запропоновані позивачу сторона відповідача посилалася на відсутність у ОСОБА_1 необхідні компетенції (освіта одночасно з досвідом роботи в певній сфері), що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Будь-яких доказів на спростування того, що у позивача відсутня необхідна компетенція для зайняття вакантних посад, зокрема що у нього наявна неповна або повна вища освіта за спеціальністю «лісове господарство» та досвід роботи у сфері лісництва стороною позивача ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача при звільненні з роботи у зв`язку з тим, що йому не були запропоновані вакантні посади головного лісничого та майстра лісу.

Посилання апелянта на те, що під час розгляду справи було встановлено наявність двох різний редакцій штатного розпису КП КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради», у одному з яких була відсутня дата його затвердження і вказані суперечності судом не усунуто є необґрунтованими.

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи примірники штатного розпису (наданого позивачем та відповідачем) є ідентичними за своїм змістом, однаку у наданому відповідачем примірнику вказана дата затвердження штатного розпису «12.12» головою обласної ради, натомість обидва примірники штатного розпису містять дату ухвалення рішення наглядовою радою від 12.12.2025, вказані докази не містять суперечностей щодо їх змісту, суд першої інстанції дав їм належну правову оцінку у сукупності з іншими зібраними доказами в справі.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової технічної експертизи документа – штатного розпису відповідача на 2026 рік на предмет того, чи був виконаний рукописний запис «12.12» одночасно із виготовленням документа, чи був виконаний в інший період часу.

Не підлягає до задоволення клопотання апелянта про призначення судової технічної експертизи посадової інструкції головного лісничого та майстра лісу, у якому на вирішення експерта просить поставити питання чи виготовлені 1, 2, 3 аркуші посадової інструкції головного лісничого від 19.04.2024 в один чи різний час; чи виготовлялися 1,3 аркуші посадової інструкції головного лісничого одночасно з 2 аркушем; чи виготовлена посадова інструкція майстра лісу від 01.07.2025 у той час яким датовано документ, чи інший період часу, оскільки заявником не наведено належного обґрунтування необхідності проведення такої експертизи у даній справі та не зазначено в чому саме полягають сумніви у достовірності вказаних письмових доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 07 липня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин