Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №185/2616/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/717/26 Справа № 185/2616/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Громадської організації «Суспільно-правова система»

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Пітер» про розірвання договорів оренди землі, стягнення недоплаченої орендної плати та пені, –

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Пітер» (далі – ФГ «Пітер») про розірвання договорів оренди землі, стягнення недоплаченої орендної плати та пені.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що між нею та відповідачем укладені договори оренди землі: від 14 березня 2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:001:0533 площею 5,6453 га; від 14 вересня 2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:001:0526 площею 5,6107 га.

Вказувала, що відповідач систематично порушує умови договорів стосовно щорічного збільшення розміру орендної плати з урахуванням зміни розміру земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Зазначала, що вона недоотримала орендну плату за двома договорами оренди землі: за 2022 рік – в розмірі 13 218,88 грн.; за 2023 рік – в розмірі 16 417,14 грн.; за 2024 рік – в розмірі 24 336,70 грн., тобто загальна сума недоплаченої орендної плати за період з 2022 року по 2024 рік включно складає 53 972,72 грн.

Крім того, умовами договорів оренди землі передбачено, що у разі невнесення орендної плати у встановлені строки, нараховується пеня в розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 12 договорів оренди).

Загальна сума пені, передбаченої умовами договорів оренди землі, за розрахунками позивачки становить 78 334,33 грн.

Отже, недоплачена орендна плата з урахуванням пені за двома договорами оренди землі становить 132 307,05 грн. (53 972,72 + 78 334,33).

Ураховуючи викладене, позивачка просила суд: розірвати договори оренди від 14 березня 2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:001:0533 площею 5,6453 га та від 14 вересня 2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:001:0526 площею 5,6107 га; стягнути з відповідача на її користь недоплачену орендну плату в розмірі 53 972,72 грн. та пеню згідно з умовами договорів, а також судові витрати.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

У поданих 08 серпня 2025 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційних скаргах ОСОБА_1 та Громадська організація «Суспільно-правова система», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази та відмовив у задоволенні позову фактично ухилившись від вирішення спору по суті, тобто безпідставно звільнив відповідача від виконання обов`язків за договорами оренди землі.

Стверджувала, що суд помилково розрахував орендну плату, застосовуючи індексацію до нормативної грошової оцінки, що прямо не передбачено законодавством та договорами. Збільшення розміру орендної плати внаслідок індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, здійснення якої не передбачена ані умовами первісної редакції договорів оренди, є безпідставною, оскільки за умовами договорів оренди передбачено лише обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексу інфляції, що не є тотожним індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Таким чином, нормативна грошова оцінка є фіксованою величиною, яка не підлягає щорічній індексації. Водночас пунктами 11 договорів оренди землі прямо передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно у разі зміни розмірів земельного податку, цін, тарифів, індексів інфляції.

Крім того, суд першої інстанції не врахував судову практику у подібних правовідносинах, викладену у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19, від 26 травня 2021 року у справі № 540/544/18.

Апеляційна скарга ГО «Суспільно-правова система» обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ГО «Суспільно-правова система», а також про допуск цієї громадської організації до участі у справі як представника позивача. ГО «Суспільно-правова система» має власний інтерес щодо захисту прав свого члена ОСОБА_1 та здійснює представницьку функцію.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належать дві земельні ділянки на території Вербківської (В`язівоцької) сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 1223583000:001:0533 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 581794; земельна ділянка № НОМЕР_2 з кадастровим номером 1223583000:001:0526 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Другою павлоградською державною нотаріальною конторою 22 жовтня 2021 року № 1448 (т.1 а.с.6-8).

14 березня 2025 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Пітер» було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1223583000:001:0533 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір укладено строком на 20 років. Орендна плата вноситься орендарем у натуральній, відробітковій та грошовій формах на розсуд орендаря у розмірі не менше трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації. Орендна плата вноситься у строки з 01 серпня по 31 грудня поточного року. Розмір орендної плати переглядається щорічно (т.1 а.с.9-10).

Аналогічний договір оренди укладений 14 березня 2015 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Пітер» стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:001:0526 (т.1 а.с.11).

Позивач просила розірвати зазначені договори оренди у зв`язку із систематичним порушенням орендарем умов цих договорів в частині щорічного збільшення розміру орендної плати з урахуванням змін земельного податку, цін, тарифів та індексації (за період з 2022 року по 2024 рік включно).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у 2022, 2023 та 2024 роках належним чином виконав визначений договорами оренди землі обов`язок щодо щорічного перерахування орендної плати за користування земельними ділянками № 1 та № 2 у розмірі, не меншому за три відсотки від нормативної грошової оцінки кожної земельної ділянки та з урахуванням індексу інфляції за кожен рік.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно – правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) зазначено, що враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію – значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, – відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 499/793/21 (провадження № 61-8740св23), від 15 листопада 2024 року у справі № 933/602/23 (провадження № 61-9317св24).

Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначив, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І – індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, – у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін – показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Отже, орендар зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 732/1705/16-ц (провадження № 61-29685св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 618/1078/19-ц (провадження № 61-12935св20), від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19 (провадження № 61-3451св22).

Щодо договору оренди землі від 14 березня 2015 року з кадастровим номером 1223583000:001:0533.

За умовами укладеного між сторонами договору оренди землі орендна плата вноситься щороку у період з 01 серпня по 31 грудня поточного року, розмір орендної плати становить не менше трьох відсотків від нормативної оцінки земельної ділянки.

За інформацією Державного земельного кадастру нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки становила у 2121-2023 роках 189 069,56 грн. (т.1 а.с.45).

Згідно витягу № НВ-9934269732024 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у 2024 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки № 1 складала 198 712,11 грн. (т.1 а.с.47).

За умовами договору оренди орендна плата за користування земельною ділянкою № 1 має складати у 2022 році: 189 069,56 : 100 х 3 = 5 672,09 грн.

Виплата цієї суми має здійснюватися з урахуванням індексації за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з таких показників індексів інфляції: січень 2022 – 101,30; лютий 2022 – 101,60; березень 2022 – 104,50; квітень 2022 – 103,10; травень 2022 – 102,70; червень 2022 – 103,10; липень 2022 – 100,70; серпень 2022 – 101,10; вересень 2022 – 101,90; жовтень 2022 – 102,50; листопад 2022 – 100,70; грудень 2022 – 100,70.

Сукупний індекс інфляції = 101,30% ? 101,60% ? 104,50% ? 103,10% ? 102,70% ? 103,10% ? 100,70% ? 101,10% ? 101,90% ? 102,50% ? 100,70% ? 100,70% = 126,603%

Інфляційні нарахування = 5 672,09 грн. ? 126,603% / 100% - 5 672,09 грн. = 1 508,96 грн.

Отже, за 2022 рік орендна плата за використання земельної ділянки № 1 з урахуванням індексів інфляції має складати: 5 672,09 + 1 508,96 = 7 181,05 грн.

У 2023 році орендна плата за користування земельною ділянкою № 1 має складати: 189 069,56 : 100 х 3 = 5 672,09 грн.

Показники індексу інфляції у період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року: січень 2023 – 100,80; лютий 2023 – 100,70; березень 2023 – 101,50; квітень 2023 – 100,20; травень 2023 – 100,50; червень 2023 – 100,80; липень 2023 – 99,40; серпень 2023 – 98,60; вересень 2023 – 100,50; жовтень 2023 – 100,80; листопад 2023 – 100,50; грудень 2023 – 100,70.

Сукупний індекс інфляції = 100,80% ? 100,70% ? 101,50% ? 100,20% ? 100,50% ? 100,80% ? 99,40% ? 98,60% ? 100,50% ? 100,80% ? 100,50% ? 100,70% = 105,084%.

Інфляційні нарахування = 5 672,09 грн. ? 105,084% / 100% - 5 672,09 грн. = 288,36 грн.

За 2023 рік орендна плата за використання земельної ділянки № 1 з урахуванням індексів інфляції має складати: 5 672,09 + 288,36 = 5 960,45 грн.

Відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки № 1 орендна плата за 2024 рік дорівнює: 198 712,11 : 100 х 3 = 5 961,36 грн.

Показники індексу інфляції у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року: січень 2024 – 100,40; лютий 2024 – 100,30; березень 2024 – 100,50; квітень 2024 – 100,20; травень 2024 – 100,60; червень 2024 – 102,20; липень 2024 – 100,00; серпень 2024 – 100,60; вересень 2024 – 101,50; жовтень 2024 – 101,80; листопад 2024 – 101,90; грудень 2024 – 101,40.

Сукупний індекс інфляції = 100,40% ? 100,30% ? 100,50% ? 100,20% ? 100,60% ? 102,20% ? 100,00% ? 100,60% ? 101,50% ? 101,80% ? 101,90% ? 101,40% = 111,980%

Інфляційні нарахування = 5 961,36 грн. ? 111,980% / 100% - 5 961,36 грн. = 714,18 грн.

За 2024 рік орендна плата за використання земельної ділянки № 1 з урахуванням індексів інфляції має складати: 5 961,36 + 714,18 = 6 675,54 грн.

Щодо договору оренди землі від 14 вересня 2015 року з кадастровим номером 1223583000:001:0526.

За умовами укладеного між сторонами договору оренди землі орендна плата вноситься щороку у період з 01 серпня по 31 грудня поточного року, розмір орендної плати становить не менше трьох відсотків від нормативної оцінки земельної ділянки.

За інформацією Державного земельного кадастру нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки становила у 2121-2023 роках 185 333,83 грн. (т.1 а.с.44).

Згідно витягу № НВ-9934270922024 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у 2024 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки № 2 складала 194 785,86 грн. (т.1 а.с.46).

За умовами договору оренди орендна плата за користування земельною ділянкою № 2 має складати у 2022 році: 185 333,83 : 100 х 3 = 5 560,01 грн.

За наведеним вище розрахунком сукупний індекс інфляції за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року складає 126,603%.

Інфляційні нарахування = 5 560,01 грн. ? 126,603% / 100% - 5 560,01 грн. = 1 479,13 грн.

Отже, за 2022 рік орендна плата за використання земельної ділянки № 2 з урахуванням індексів інфляції має складати: 5 560,01 + 1 479,13 = 7 039,14 грн.

У 2023 році розмір орендної плати за користування земельною ділянкою № 2 (три відсотки від нормативної грошової оцінки) становить 5 560,01 грн.

Сукупний індекс інфляції за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року становить 105,084%.

Інфляційні нарахування = 5 560,01 грн. ? 105,084% / 100% - 5 560,01 грн. = 282,67 грн.

За 2023 рік орендна плата за використання земельної ділянки № 2 з урахуванням індексів інфляції має складати: 5 560,01 + 282,67 = 5 842,68 грн.

У 2024 році розмір орендної плати за користування земельною ділянкою № 2 (три відсотки від нормативної грошової оцінки) становить: 194 785,86 : 100 х 3 = 5 843,57 грн.

Сукупний індекс інфляції за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року дорівнює 111,980%.

Інфляційні нарахування = 5 843,57 грн. ? 111,980% / 100% - 5 843,57 грн. = 700,05 грн.

За 2024 рік орендна плата за використання земельної ділянки № 2 з урахуванням індексів інфляції має складати: 5843,57 + 700,05 = 6 543,62 грн.

Загальний розмір орендної плати

Виходячи з наведеного розрахунку відповідач мав сплатити на користь позивача орендну плату за користування земельною ділянкою № 1 у 2022 році – 7 181,05 грн., у 2023 році – 5 960,45 грн., у 2024 році – 6 675,54 грн.

За користування земельною ділянкою № 2 орендна плата мала складати у 2022 році – 7 039,14 грн., у 2023 році – 5 842,68 грн., у 2024 році – 6 543,62 грн.

ФГ «Пітер» повинно було сплатити ОСОБА_1 за користування двома земельними ділянками орендну плату:

за 2022 рік в розмірі 7 181,05 + 7 039,14 = 14 220,09 грн.;

за 2023 рік в розмірі 5 960,45 + 5 842,68 = 11 803,13 грн.;

за 2024 рік в розмірі 6 675,54 + 6 543,62 = 13 219,16 грн.

За відомостями Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ОСОБА_1 отримала від ФГ «Пітер» за оренду земельних ділянок у листопаді 2022 року – 49 689,46 грн., у серпні 2023 року – 49 689,46 грн., у листопаді 2024 року – 49 688,00 грн. (т.1 а.с.13-14).

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, судом першої інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи й сторонами те, що умовами укладених 14 березня 2015 року та 14 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Пітер» договорів оренди землі у пунктах 8 передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у натуральній, відробітковій та грошовій формах на розсуд орендаря, у розмірі не менше трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на момент передачі в оренду. Пунктами 9 указаних договорів встановлено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ФГ «Пітер» належним чином виконувало свої зобов`язання за договорами оренди землі, зокрема в частині сплати орендної плати за 2022-2024 роки з урахуванням індексу інфляції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами виплату їй відповідачем орендної плати у неналежному розмірі, у тому числі з урахуванням індексації та пені за прострочені зобов`язання.

Оскільки позивачка не довела обставин систематичного порушення ФГ «Пітер» як орендарем своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати їй коштів як орендодавцю згідно з договорами оренди землі, підстави для розірвання вказаних договорів відсутні.

З огляду на це висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову є правильними.

Висновки суду щодо вирішення спору по суті не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в апеляційній скарзі постановах.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що обставини сплати ФГ «Пітер» орендної плати ОСОБА_1 за вказаними договорами оренди землі за 2022-2023 роки вже були предметом судового розгляду у цивільній справі № 185/2332/24 за позовом ОСОБА_1 до ФГ «Пітер» про розірвання договору оренди.

Згідно з рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року у справі № 185/2332/24 встановлено, що при розрахунку орендної плати відповідачем враховувались умови договору щодо зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, так як розмір орендної плати вираховувався на підставі актуальної, на момент виплати орендної плати, нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Отже, орендна плата сплачувалась відповідачем своєчасно та в повному обсязі, що відповідає умовам договорів оренди землі та вимогам чинного законодавства України, підстави для дострокового розірвання договорів оренди землі відсутні.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем за власним бажанням було сплачено позивачці в рахунок орендної плати суми, які значно більше тих, що зазначені у відповідних договорах оренди, а від так не має підстав вважати, що відповідачем проведений не повний розрахунок, а тому не має і підстав для стягнення зазначених у позові сум.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ФГ «Пітер» про дострокове розірвання договорів, стягнення недоплаченої орендної плати та пені.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справа № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначив, що преюдиціальність – обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Аналіз змісту зазначених постанов Верховного Суду дає підстави стверджувати, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта.

Оскільки ФГ «Пітер» та ОСОБА_1 як сторони за договорів оренди землі від 14 березня 2015 року та від 14 вересня 2015 року були учасниками справи № 185/2332/24, тому ухвалене у цій справі рішення має преюдиціальне значення для них під час вирішення спору у переглядуваній справі, однак лише щодо підстав, наведених в обґрунтування позовних вимог щодо систематичності сплати відповідачем оренди за 2022-2023 роки.

З огляду на зміст частини четвертої статті 82 ЦПК України, колегія суддів виходить з того, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року у справі № 185/2332/24, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, не встановлено заборгованості ФГ «Пітер» перед ОСОБА_1 з оплати оренди за договорами оренди землі від 14 березня 2015 року та від 14 вересня 2015 року за 2022-2023 роки. При цьому колегія суддів враховує, що у справі № 185/2332/24 встановлено фактичну переплату відповідачем орендної плати на користь позивачки.

Позивачка не спростувала належними та допустимими доказами вказаних обставин, зокрема, не довела факт неналежного виконання відповідачем обов`язку з нарахування та сплати їй орендної плати за 2022-2023 роки, враховуючи при цьому встановлену преюдиційним судовим рішенням фактичну переплату оренди за 2022-2023 роки.

Що стосується доводів апеляційної скарги ГО «Суспільно-правова система» про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ГО «Суспільно-правова система», а також про допуск цієї громадської організації до участі у справі як представника позивача, то колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції під час розгляду справи норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Отже, для залучення до участі у справі третьої особи необхідно довести наявність у такої особи правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з предметом спору через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом стало порушення її інтересів ФГ «Пітер», а саме з приводу укладених між сторонами договір оренди землі від 14 березня 2015 року, кадастровий номер 1223583000:01:001:0533, площею 5,6453 га, та від 14 вересня 2015 року, кадастровий номер 1223583000:01:001:0526, площа 5,6107 га.

Таким чином, враховуючи предмет позовних вимог, надані суду докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для залучення зазначеної організації до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки не вбачається, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ГО «Суспільно-правова система».

Так само вірні висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для допуску до участі у справі ГО «Суспільно-правова система» в якості представника позивачки.

Правове регулювання в Україні, зокрема Закон України «Про громадські об`єднання», не передбачає прямої правової норми, яка б надавала громадським організаціям право звертатися до суду в інтересах своїх членів або здійснювати їх представництво в суді. Відповідно, реалізація такого права можлива лише в порядку та на підставах, визначених іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 56 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування та юридичні особи повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Стосовно самопредставництва, то ГО «Суспільно-правова система» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (стаття 56 ЦПК України), як і не є стороною у цивільному процесі (стаття 48 ЦПК України).

У даній справі ГО «Суспільно-правова система» висловлює свій намір діяти в інтересах позивачки саме як її представник.

Разом з тим, згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України можливість бути представником у суді мають адвокат або законний представник (стаття 59 ЦПК України); під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього кодексу.

Тому, з метою забезпечення інтересів правосуддя, виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації виконувати функції представника у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних спорах – фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність.

Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 , який є головою ГО «Суспільно-правова система», приймає участь у справі як представник позивачки Давидової Г.І. на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційних скаргах, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявниками апеляційних скарг не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб сторони надали пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ГО «Суспільно-правова система» підлягають залишенню без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року – без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Громадської організації «Суспільно-правова система» – залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 вересня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: О.В. Агєєв

О.В. Халаджи