Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №216/2887/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8629/26 Справа № 216/2887/23 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/2887/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Територіальне управління Державного бюро розслідування розташоване у місті Полтаві, Державна казначейська служби

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника – адвоката Панченка Миколи Івановича, Дніпропетровської обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідування розташоване у місті Полтаві, Державної казначейської служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Дніпропетровська обласна прокуратура, про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що до січня 2022 року заступник начальника СВ Довгинцівського ВП Єфремов Д.С. та слідча ОСОБА_2 розслідували кримінальне провадження № 120130402300000097, внесене до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України відносно незаконного заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шахрайським шляхом, де позивач у справі був потерпілим.

На виконання ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2021 року, постановленої за заявою позивача, розпочато кримінальне провадження № 62021170030000024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365 КК України відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , розслідування доручено слідчому ТУ ДБР в м. Полтава Тоічкіному С.М., який допустив неналежне виконання своїх службових обов`язків та несумлінне ставлення до них, оскільки у встановлений законом строк не вжив передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили.

Так, ухвалами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська постанови слідчого ДБР від 16 квітня 2021 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, від 29 травня 2021 року та від 11 квітня 2022 року про закриття кримінального провадження, від 03 вересня і від 09 грудня 2021 року про відмову у задоволенні клопотань потерпілого щодо проведення слідчих дій, тощо - визнано незаконними та скасовано.

Більш того, ухвалою цього ж суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 203/4015/22 визнано бездіяльність слідчого ТУ ДБР в м. Полтаві , яка полягала в порушенні вимог ч. 5 ст. 284 КПК України, оскільки слідчим більше 6 місяців не направлялось потерпілому та його представнику постанову від 11 квітня 2022 року про закриття кримінального провадження, чим порушено права потерпілого.

Зазначено щодо подання потерпілим у кримінальному провадженні та позивачем у цій справі до слідчого ТУ ДБР в м. Полтава клопотання щодо проведення ряду слідчих дій, яке слідчі ДБР відмовились виконувати, що завдало стресу та душевних страждань ОСОБА_1 , який є уразливою людиною, що досягла 70-річного віку та змушений був звертатися за медичною допомогою та відповідними скаргами до вищих інстанцій.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави зобов`язано посадових осіб ТУ ДБР внести до ЄРДР відомості щодо кримінального правопорушення викладені в заяві ОСОБА_6 відносно вчинення слідчим ТУ ДБР в м. Полтава ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 КК України.

На момент звернення позивача до суду в цим позовом кримінальне провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року перебуває у провадженні ТУ ДБР в м. Полтава протягом 2 років 1 місяця 17 днів, де слідчий не вчинив процесуальних дій щодо закінчення досудового розслідування, передачі справи до суду, чим затягує слідство у справі, що і стало підставою для подання численних скарг.

Позивач зазначив, що систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно КПК України перевірки заяв ОСОБА_1 про злочин, створення йому перешкод у збиранні доказів щодо встановлення істини, свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача і надмірну тривалість досудового розслідування.

На підставі наведеного вище позивач просив стягнути на свою користь з державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди 400 000 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач та його представник ставлять питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до 200 000 грн, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наразі кримінальне провадження триває понад п`ять років, позивач змушений роками звертатися зі скаргами до правоохоронних органів та судів, у зв`язку з чим численні постанови слідчих ДБР неодноразово (понад десяти разів) скасовувалися судами.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції при визначенні розміру морального відшкодування не враховано похилий він позивача, якому виповнилося 79 років, та який вимушений щонеділі їздити в інші міста задля участі в судових засіданнях, не враховано необхідність постійного листування зі слідчими та судами, що є значним та фізичним навантаженням.

Також зазначають, що судом не враховано надані позивачем медичні докази, які підтверджують, що починаючи з квітня 2021 року стан здоров`я позивача погіршувався, позивач відчуває головний біль, запаморочення, шум в ушах, порушення пам`яті, тривожні стани, панічні атаки, необхідність систематичного лікування, що також підтверджувалось поясненнями свідків.

Посилається на те, що через необхідність постійно захищати свої права та боротися з бездіяльністю органу досудового розслідування, позивач змушений був фактично усунутися від повноцінного управління ТОВ «Хліб», керівником якого він є.

У відзиві на апеляційну скаргу Територіальне управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, просить апеляційну скаргу позивача та його представника залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1173 ЦК України.

Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення ст.1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.

Необхідною умовою для застосування ч.2 ст.1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, або постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або, і це є найголовнішим, встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілої особи кримінального правопорушення.

Невирішення судом або зазначеними посадовими особами описаних питань та неухвалення відповідних процесуальних рішень не дає змоги застосувати правило ч.2 ст.1177 ЦК України, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми у позивача не виникає.

Так, оскільки кримінальне провадження закрито, факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) не встановлений, тому відсутні підстави для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, а відтак позовні вимоги заявлені позивачем не доведені належними та допустимими доказами.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Апелянт вважає, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому моральної шкоди, оскільки не довів суду наявності обов`язкових елементів, а саме факту спричинення шкоди та протиправності дій чи бездіяльності заподіювача шкоди, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

В апеляційній скарзі Територіальне управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у спірних правовідносинах, пов`язаних з досудовим розслідуванням у межах кримінального провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року відсутні протиправні рішення, дії чи бездіяльність службових осіб, оскільки слідчі ТУ ДБР у м. Полтаві здійснювали розслідування в межах своїх повноважень, жодних рішень судів, які б визнали бездіяльність або порушення розумних строків саме слідчими ТУ ДБР у м. Полтаві, позивачем не надано та судом першої інстанції не встановлено.

Апелянт вважає не підтвердженим факт завдання позивачу моральної шкоди, оскільки твердження про фізичний біль, психологічний стрес, погіршення стану здоров`я, приниження честі та гідності мають загальний характер, не конкретизовані належним чином та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами, які б свідчили про реальність, тривалість та інтенсивність таких страждань, а заявлений та присуджений розмір моральної шкоди є абсолютно необґрунтованим.

Також зазначає, що в даному випадку відсутній причинно-наслідковий зв`язок, оскільки тривалість розслідування кримінального правопорушення у сфері службової діяльності (стаття 365 КК України) об`єктивно не могла призвести до порушення особистих немайнових прав позивача.

Саме лише суб`єктивне невдоволення особи перебігом досудового розслідування або відсутністю бажаного для неї процесуального результату не може бути достатньою підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди та покладення на державу обов`язку щодо її відшкодування.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури – Дудник М.К., яка підтримала доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та його представника, представника Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, - Бардіну Н.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та його представника, представника Державної казначейської служби – Шерстюк І.Ю., яка підтримала апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідування, та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та його представника розташоване у місті Полтаві, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву відповідача Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у місті Полтаві, на апеляційну скаргу позивача та його представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача та його представника не підлягає задоволенню, апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що у провадженні слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві перебуває кримінальне провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365 КК України.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2023 року у справі № 203/4537/22 задоволено скаргу захисника потерпілого - адвоката Панченка Миколи Івановича в інтересах потерпілого ОСОБА_1 на постанову слідчого від 11 квітня 2022 року про закриття кримінального провадження, заявлену в рамках кримінального провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Сергія Тоічкіна від 11 квітня 2022 про закриття кримінального провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2023 року у справі № 554/2827/23 задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в порядку ст.303 КПК України. Зобов`язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 07 лютого 2023 року про вчинення кримінального правопорушення щодо службової недбалості, тобто невиконанні чи неналежному виконанні службових обов`язків відносно слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Тоічкіна С.М. у кримінальному провадженні № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтава від 09 серпня 2023 року у справі № 554/6968/23 задоволено скаргу адвоката Панченка Миколи Івановича в інтересах ОСОБА_1 стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов`язано уповноважених осіб органу Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за повідомленням ОСОБА_1 від 21 липня 2023 року про вчинення кримінального правопорушення щодо службової недбалості, тобто невиконанні чи неналежному виконанні службових обов`язків відносно слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Тоічкіна С.М. у кримінальному провадженні № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року у справі № 203/4434/23 задоволено частково скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, від 17 липня 2023 року у кримінальному провадженні № 62021170030000024, про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_8 від 07 лютого 2023 року з питань, поставлених в п.п.1,2,4,6 клопотання.

У матеріалах справи також наявні ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року про скасування постанови слідчого ДБР від 15 грудня 2023 року про закриття кримінального провадження, заявлену в рамках кримінального провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, тощо.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_8 , та стягнення на його користь 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з глибини заподіяних позивачу моральних страждань, тривалості здійснення кримінального провадження в якому позивач є потерпілим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правих підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гc22) зазначено: «Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди».

Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), який з урахуванням положень частини третьої статті 400 ЦПК України є застосовним у цій справі.

Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

У справі, яка переглядається, правовою підставою для відшкодування моральної шкоди є надмірна тривалість та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Водночас наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20 (провадження № 61-19219св21) зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Колегія суддів зауважує, що для більшості ж осіб, які постраждали від злочинів, важливою сатисфакцією є покарання винних та відновлення справедливості. Якщо органи розслідування не можуть забезпечити розкриття злочину та притягнення винних до кримінальної відповідальності, то потерпілі не можуть отримати як відшкодування за рахунок порушників, так і сатисфакції у вигляді покарання винних.

Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. Цілком очевидним є те, що внаслідок подій, які мали місце, позивач відчувала біль та страждання, які суттєво збільшились в зв`язку з неотриманням сатисфакції від держави в будь-якої формі.

В свою чергу та обставина, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом протягом більш ніж 2 років 1 місяца від початку досудового розслідування кримінальне провадження не знайшло свого вирішення, через необхідність вчинення позивачем значної кількості додаткових процесуальних дій, апеляційний суд вважає, що мало місце неефективне досудове розслідування.

Так, матеріалами справи встановлено, що у провадженні слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві перебуває кримінальне провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365 КК України.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2023 року у справі № 203/4537/22 задоволено скаргу захисника потерпілого - адвоката Панченка Миколи Івановича в інтересах потерпілого ОСОБА_1 на постанову слідчого від 11 квітня 2022 року про закриття кримінального провадження, заявлену в рамках кримінального провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Сергія Тоічкіна від 11 квітня 2022 про закриття кримінального провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2023 року у справі № 554/2827/23 задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в порядку ст.303 КПК України. Зобов`язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 07 лютого 2023 року про вчинення кримінального правопорушення щодо службової недбалості, тобто невиконанні чи неналежному виконанні службових обов`язків відносно слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Тоічкіна С.М. у кримінальному провадженні № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтава від 09 серпня 2023 року у справі № 554/6968/23 задоволено скаргу адвоката Панченка Миколи Івановича в інтересах ОСОБА_1 стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов`язано уповноважених осіб органу Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за повідомленням ОСОБА_1 від 21 липня 2023 року про вчинення кримінального правопорушення щодо службової недбалості, тобто невиконанні чи неналежному виконанні службових обов`язків відносно слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Тоічкіна С.М. у кримінальному провадженні № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року у справі № 203/4434/23 задоволено частково скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, від 17 липня 2023 року у кримінальному провадженні № 62021170030000024, про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_8 від 07 лютого 2023 року з питань, поставлених в п.п.1,2,4,6 клопотання.

У матеріалах справи також наявні ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року про скасування постанови слідчого ДБР від 15 грудня 2023 року про закриття кримінального провадження, заявлену в рамках кримінального провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, тощо.

В такій ситуації позивач зазнав моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю заявляти неодноразові вимоги до державних органів щодо виконання їх посадових обов`язків, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та перебуванні у постійному напруженому психологічному стані.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine»), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» («Antonenkov and others v. Ukraine»), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 зауважив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

При цьому у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» («Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine»), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) («Burdov v. Russia» (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» («Romashov v. Ukraine»), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що тривалістю та неефективністю досудового розслідування позивачу було завдано моральну шкоду, оскільки порушення права позивача були неодноразовими, тривалість досудового розслідування 2 роки 1 місяць на момент подачі позову була надмірною та не дала ніякого результату.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо доведення позивачем наявності спричинення йому моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між такою шкодою та діями і бездіяльністю слідчих ДБР.

Доводи апеляційної скарги Державного бюро розслідувань, що ухвали слідчих суддів, підтверджують лише факт реалізації особою свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінально-процесуальним законодавством, а не про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, апеляційний суд відхиляє, оскільки наведені вище ухвали слідчих суддів в сукупності з тривалим та безрезультатним досудовим розслідуванням доводять спричинення позивачу моральної шкоди. В результаті таких дій та бездіяльності відповідача, потерплий тривалий час не може домогтися покарання, осіб що його вчинили.

Щодо доводів апеляційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно сталої судової практики, сформованою Верховним Судом, у фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, щодо якого триває досудове розслідування і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не виникає права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, оскільки необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, або постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або, і це є найголовнішим, встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілої особи кримінального правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні, викладені також у постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 398/3747/22 (провадження № 61-16552св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 335/12338/19 (провадження № 61-7930св23), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23), від 31 липня 2024 року у справі № 183/960/23 (провадження № 61-2810св24), від 30 вересня 2024 року у справі № 201/227/23 (провадження № 61-698св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 554/2588/23 (провадження № 61-3629св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 463/1700/21 (провадження № 61-250св24).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine»), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» («Antonenkov and others v. Ukraine»), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, про те, що задоволення скарг на постанови не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи, колегією суддів не приймаютсья до уваги, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі собою факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад п`ять років) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про ненадання позивачем доказів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки обставина протиправності діянь слідчих та/або прокурорів не підлягає обов`язковому встановленню в окремому судовому рішенні. Правовідносини у цій справі виникли з факту завдання шкоди, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд при розгляді цивільної справи самостійно встановлює наявність чи відсутність підстав для відшкодування немайнової шкоди під час оцінки наданих сторонами доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 639/6667/21 (провадження № 61-10971св23), від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 (провадження № 61-10406св23)).

Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду, апеляційний суд виходить з наступного.

Визначаючи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір відшкодування за спричинену позивачу моральну шкоду, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її відшкодування. Однак, визначивши суму відшкодування в 50 000 грн, суд не врахував складність справи, що розслідується слідчими ДБР та її співмірність з тривалістю розслідування на момент звернення позивача до суду.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням принципів розумності та справедливості, загальнолюдських принципів та суспільної моралі, конкретних обставин справи, а саме складності кримінального провадження, встановлених фактів бездіяльності та протиправності дій та бездіяльності слідчих ДБР, тривалості досудового розслідування, яке тривало 2 роки 1 місяць, на момент звернення позивача до суду, та відсутності його результатів, приходить до висновку, що співмірним із заподіяною позивачу моральною шкодою та достатнім буде розмір грошового відшкодування у розмірі 30 000 грн.

Схожий висновок щодо розміру відшкодування моральної шкоди, спричиненої надмірною тривалістю досудового розслідування зробив Верховний Суд в Постанові від 16 листопада 2022 року у справі 638/13898/19.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, зміни рішення суду першої інстанції та зменшення розміру стягнутого відшкодування за спричинену моральну шкоду до 30 000 грн. Така сума відповідає тривалості порушеного права позивача, тому доводи апеляційної скарги позивача та його представника про те, що розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди є заниженим, не заслуговують на увагу.

У відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідування, зміни рішення суду першої інстанції та зменшення розміру стягнутого відшкодування за спричинену моральну шкоду до 30 000 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника – адвоката Панченка Миколи Івановича, залишити без задоволення

Апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідування, розташоване у місті Полтаві, задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2026 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 змінити, зменшивши цей розмір з 50 000 грн до 30 000 (тридцять тисяч) грн.

В іншій частині рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: