Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №201/16443/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6025/26 Справа № 201/16443/25 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 03 березня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ,–

В С Т А Н О В И Л А:

У грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Соборного районного суду міста Дніпра із позовом до ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 24 липня 2024 року в м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 31 а, в районі е/о № 156, з вини водія ОСОБА_2 , яка керувала транспортним засобом автомобілем “Nissan E-NV 200”, д.р.н. НОМЕР_1 , сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого належний позивачу автомобіль “Audi A3”, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , зазнав механічних пошкоджень, а Позивач матеріальних збитків. Вказані обставини встановлені постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.09.2024 року, справа № 201/10210/24, якою встановлена вина водія ОСОБА_2 у скоєному ДТП. Зазначає, що цивільно-правова відповідальність винної у ДТП водія ОСОБА_2 , застрахована страховою компанією ПАТ «НАСК «Оранта» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності водіїв № ЕР/217571548 (страхова сума за шкоду заподіяну майну 160 000 гривень, франшиза 2500,00 гривень). На заяву позивача про виплату від 30.07.2024 року відповідачем була здійснена страхова виплата у загальному розмірі 54441,58 гривень, що не відповідає, на думку позивача, розміру заподіяної шкоди, спричиненої в результаті пошкодження автомобіля «Audi A3», д.р.н. НОМЕР_2 , яка складає 73206,55 грн., що розрахована відповідно до висновку експерта Дроздова Ю.В. № 2208/24 від 10.08.2024 року, що був складений на замовлення позивача.

З урахуванням викладеного позивач просив стягнути із страховика недоплачене страхове відшкодування у розмірі 16 264,97 гривень, витрати на оплату послуг експерта в розмірі 3310,00 грн. та штрафні санкції пов`язані з несвоєчасністю виплати страхового відшкодування, а саме пеню у розмірі 5165,58 грн., три відсотки річних у розмірі 520,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1770,40 грн.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 03 березня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (код ЄДРПОУ 00034186) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) недоплачене страхове відшкодовування в розмірі 16 264,97 грн., пеню в розмірі 5 165,58 грн., три відсотки річних в розмірі 520,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 770,40 грн., що разом складає 23 720,95 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (код ЄДРПОУ 00034186) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. та витрати на автотоварознавчу експертизу в розмірі 3 310,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, 19 березня 2025 року в м. Дніпро сталась дорожньо-транспортна пригода за участі водія ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом автомобілем «МЕРСЕДЕС» днз НОМЕР_4 та допустив зіткнення із належним позивачу автомобілем «ШЕВРОЛЕ» д.н.з. НОМЕР_5 .

Внаслідок вказаної пригоди належний позивачу транспортний засіб автомобіль «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_5 зазнав технічних ушкоджень.

Наявними у справі доказами підтверджується, що цивільно-правова відповідальність відповідача 2, як володільця автомобіля ТЗ «Мерседес» днз НОМЕР_4 , застрахована страховою компанією АТ «Європейський страховий альянс», відповідач 1 по справі, на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності водіїв № EP223681785 від 24.09.2024 року (страхова сума за збиток спричинений майну 160 000 грн., франшиза 0 грн.).

Відповідно до п. 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX від 21 травня 2024 року, договори обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами, тобто в редакції Закону № 1961-IV.

За приписами ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут та надалі – Закон № 1961-IV, в редакції, що була чинна на дату укладання страхового полісу EP223681785) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону № 1961-IV у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

Матеріалами справи також підтверджується, та не спростовано сторонами, що учасники події, дійшли згоди щодо обставин, причин, та умов скоєння ДТП, а також вини водія ОСОБА_3 в спричиненні збитку, а тому учасниками пригоди на підставі ч. 2 ст. 32 Закону, було використано право складання спільного повідомлення (Європротоколу в електронній формі) про дорожньо — транспортну пригоду без виклику співробітників поліції.

Згідно ч. 2 ст. 22 Закону 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для виплати страхового відшкодування, страховик, у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Постановою правління НБУ України «Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 108 від 30.05.2022 року затверджено за поданням Моторного(транспортного)страхового бюро України максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80000 гривень на потерпілого.

Між тим, за положеннями ст. 7 Закону України Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна при визначенні збитків або розміру відшкодування передбачено в обов`язковому порядку.

Як свідчить Звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ № 11-03.25 від 04.04.2025 року складаний на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ позивача, з урахування зносу становить 60 527,12 гривень без ПДВ, та без урахуванням зносу на замінні складники 85 085,05 гривень без ПДВ.

На ухвалу суду від 30 вересня 2025 року про витребування доказів, від СТО ТОВ «Оллфікс», де проводились ремонтно — відновлювальні роботи пошкодженого ТЗ позивача автомобіля ШЕВРОЛЕ» д.н.з. НОМЕР_5 надійшли документи в підтвердження фактичних витрат відновлення автомобіля позивача, а саме: рахунок № 10/04, акт виконаних робіт № 25/04 від 25 квітня 2025 року, платіжна інструкція від 04.08.2025 року на суму 52226, 67 грн., платіжна інструкція від 13.10.2025 року на суму 26537,33 грн., на загальну суму 78 800 гривень.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.

На підставі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховою компанією в зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленого законодавством.

За приписами п 33.3 ст. 33 Закону №1961-IV передбачено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

В свою чергу п. 34.2 ст. 34 Закону, страховик протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Отже, діюча на час виникнення спірних правовідносин редакція спеціального Закону встановлює вичерпний перелік осіб, яких страховик має право залучати для огляду пошкодженого майна потерпілого, а саме лише або свого працівника, або експерта.

Проте, відповідачем не надано до суду доказів того, що особа, яка була залучена страховиком для огляду пошкодженого майна позивача є експертом або працівником страхової компанії, як того вимагають положення ст. ст.33,34 Закону.

У Звіті, який виготовлений на замовлення страхової компанії, оцінювач ОСОБА_4 , без жодних мотивованих підстав приймає до розрахунку лише 80 відсотків від вартості лакофарбового покриття, внаслідок чого зменшується кошторис збитку на 4066,80 грн. (аркуш 2 ремонтної калькуляції 512-25 Звіту про оцінку колісного транспортного засобу № SOS_-250325-306982 від 07.04.2025 року ).

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

Оскільки страховиком при визначені розміру страхового відшкодування взято за основу оціночні документи, які складено з порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказанні вище докази не належними та допустимими в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

На підставі ст. 36 Закону позивач надав страховику заяву про виплату страхового відшкодування на рахунок СТО на яку страховиком було здійснено страхову виплату в розмірі 52 226,67 грн., що не відповідає оціненому розміру шкоди.

З огляду на те, що згідно проведеної оцінки вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ позивача з урахуванням зносу без ПДВ становить 60527,12 грн., то розмір страхового відшкодування, що має бути доплачений відповідачем складає: 60527,12 грн. — 52226,67 грн. = 8300,45 грн.

Поряд із цим, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

За приписами частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Отже страхова виплата має певні обмеження та може не у повній мірі покривати потерпілому заподіяний збиток (фізичний знос, за наявності франшиза, ПДВ, ліміт відповідальності).

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 липня 2021 року у справі № 203/3219/15-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року та у справі № 754/5129/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 757/54513/16 зазначено, що системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню потерпілому для відновлення його порушеного права у повному обсязі є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.

Матеріалами справи підтверджується, що 24 липня 2024 року в м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 31 а, в районі е/о № 156 , з вини водія ОСОБА_2 , яка керувала транспортним засобом автомобілем «Nissan E-NV 200», д.р.н. НОМЕР_1 , сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого належний позивачу автомобіль «Audi A3», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , зазнав механічних пошкоджень, а Позивач матеріальних збитків.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.09.2024 року, справа № 201/10210/24, встановлена вина водія ОСОБА_2 у скоєному ДТП.

Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність винного у ДТП водія ОСОБА_2 , застрахована страховою компанією ПАТ «НАСК «Оранта» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності водіїв № ЕР/217571548 (страхова сума за шкоду заподіяну майну 160 000 гривень, франшиза 2500,00 гривень).

На заяву позивача про виплату страхового відшкодування від 30.07.2024 року відповідачем була здійснена страхова виплата у загальному розмірі 54441,58 гривень на рахунок станції технічного обслуговування ФОП ОСОБА_5 .

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, страхова компанія відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При розрахунку вказаного страхового відшкодування страховик керувався звітом оцінювача ОСОБА_6 № 31-D/15/48 від 13.08.2024 року.

Порядок розрахунку розміру шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановлений законодавчо, регламентується Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженій наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 липня 2009 року № 1335/5/1159) зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/839 (далі – Методика).

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ визначені у Методиці яка застосовується, серед іншого, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ, визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.

Згідно п. 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п. 1.3 вказаної Методики, вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Тому, з урахуванням вимог п. 1.3 даної Методики слід дійти висновку, що будь-який розрахунок матеріального збитку без урахуванням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів буде суперечити наведеному в п. 2.4. поняттю вартості матеріального збитку.

Однією з головних вимог, передбачених Методикою, є особистий огляд колісних транспортних засобів оцінювачем (експертом), про що зазначено в п. 5.1 Методики.

Відповідно до п. 5.5 Методики, під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен: а) перевірити відповідність ідентифікаційних даних КТЗ записам у наданих документах; б) перевірити укомплектованість КТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання; в) установити пробіг за одометром; г) зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту КТЗ; ґ) установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.

Згідно з п. 8.1, 8.5 вказаної Методики, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження.

За результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта.

Наведені вище норми Методики, вказують на те, що за результати огляду ТЗ оформлюються оцінювачем (експертом) відповідним документом: звітом про оцінку майна (якщо він складається оцінювачем), або висновком експерта (якщо складається судовим експертом).

Відповідно п. 5.1 Методики Технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.

Тобто, визначення матеріального збитку чи вартості ТЗ без його особистого огляду можливо лише експертом (а не оцінювачем), який складає висновок, і тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд.

Крім цього вказаною Методикою передбачено, що з метою дотримання п. 5.5 Методики оцінювач зобов`язаний установити характер і обсяги пошкоджень на момент особистого огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.

У випадку, якщо ж звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є не належним доказом у справі про що зазначено в п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі №752/16797/14-ц та у постановах Верховного суду від 20.03.2019 року по справі № 607/14918/15-ц, від 16 травня 2019 року по справі № 202/7844/16-ц, та від 04 вересня 2019 року по справі № 703/4445/15-ц.

Варто також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Відповідно ч. 2 ст. 11 вказаного Закону замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.

Матеріали справи не містять доказів того, що власник пошкодженого майна доручав проведення оцінки свого майна іншим суб`єктам оціночної діяльності окрім експерта ОСОБА_7 , який безпосередньо оглядав пошкоджений ТЗ позивача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що звіт оцінювача ОСОБА_6 № 31-D/15/48 від 13.08.2024 року, який складено на замовлення Страховика є неналежним доказом розрахунку матеріальної шкоди, оскільки його складено оцінювачем без особистого огляду автомобіля позивача, що є порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. При цьому, сам звіт в порушення вимог п.56 Національного стандарту №1 не містять пояснень щодо неможливості особистого огляду оцінювачем пошкодженого авто позивача та необхідність використання Акту огляду, складеного іншою особою. Доказів того, що оцінювач ОСОБА_6 має свідоцтво судового експерта, яке надавало б їй право складати висновки експертного дослідження без особистого огляду об`єкта дослідження, суду не надано. Оцінювач ОСОБА_6 при складанні звіту не попереджався про кримінальну відповідальність, діяв від імені страхової компанії на підставі договору доручення, що може свідчити про його заінтересованість при вчиненні дій в інтересах відповідача.

В той час, Висновок експерта Дроздова Ю.В. № 2208/24 від 10.08.2024 року, складений на підставі протоколу огляду транспортного засобу, який було складено тим же експертом, що проводив саме експертне дослідження на замовлення позивача. При цьому, на проведення огляду експертом авто позивача на замовлення останнього сторона відповідача запрошувалась належним чином. Експерт Дроздов Ю.В. обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок про що зазначено у висновку.

Відтак, колегія суддів вважає, що саме вихідні дані у висновку експерта, на відміну від вихідних даних у звіті оцінювача, сприймаються судом як достовірні та обґрунтовані, як такі, що зібрані із дотриманням встановленого законом порядку.

Всупереч статтям 12, 81 ЦПК України відповідач ПАТ НАСК «ОРАНТА» не спростувало заявлений розмір збитку, клопотань про виклик експерта для надання усних пояснень щодо його висновку не заявляв, а також у разі незгоди з висновком експерта в суді першої інстанції не заявляв клопотань про призначення судової транспортно-товарознавчої експертизи з метою з`ясування вартості відновлювального ремонту автомобіля, розміру матеріального збитку.

Суд не бере до уваги доводи апелянта, що позивач не набув правових підстав для самостійного обрання експерта для визначення розміру збитків, оскільки, висновок експерта є одним із засобів доказування, відповідно до вимог ЦПК України, та його правомірність відповідачем не спростовано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення доплати страхового відшкодування та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, розмір матеріального збитку, завданого позивачу, відповідно до висновку експерта Дроздова Ю.В. становить 73 206,55 грн. Враховуючи, що відповідачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 54 441,58 грн, а умовами страхування передбачено франшизу у розмірі 2 500,00 грн, розмір недоплаченого страхового відшкодування становить: 73 206,55 грн – 54 441,58 грн – 2 500,00 грн = 16 264,97 грн.

Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 16 264,97 грн доплати страхового відшкодування є обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам та підтверджується належними і допустимими доказами.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно незгоди з нарахуванням штрафних санкцій, зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 36.2статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик, приймаючи рішення про виплату страхового відшкодування, зобов`язаний виплатити його в передбачений 90-денний строк з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування Тобто, вказана норма встановлює обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, та не дає право страховику на розтермінування виплати страхового відшкодування поза межами 90-денного строку з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування.

Згідно положень частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків.

Нормами частин першої, четвертої статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 36.5Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06 червня 2012 року у справі №303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі №910/17993/15, від 28 лютого 2018 року у справі №149/344/15-ц, від 06 червня 2019 року у справі №758/8819/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі №760/2905/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі №280/2625/13-к, від 16 жовтня 2019 року у справі №452/3519/15, від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19.

Також у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

30.07.2024 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до страховика, надавши заяву на виплату страхового відшкодування.

Однак, ПАТ «НАСК «Оранта» не виконала свої зобов`язання належним чином, проігнорувала досудову вимогу від 30.08.2024 року щодо доплати страхового відшкодування, через що позивач змушений був звернутися до суду за захистом порушеного права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасною виплатою страхового відшкодування.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, передбачений пунктом 2 статті 36 Закону України 90-денний строк для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування сплив 30.10.2024 року. Відтак нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму недоплаченого страхового відшкодування обґрунтовано здійснено позивачем, починаючи з 31.10.2024 року.

За таких обставин наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 5 165,58 грн, трьох відсотків річних у розмірі 520,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 770,40 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України як на підставу для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання спірного грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлене ним звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені), стосується випадків прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, наведена норма має спеціальний характер та поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з наданням кредиту (позики) та подальшим виконанням позичальником відповідного грошового зобов`язання.

Водночас правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, не є кредитними чи позиковими. Спірне грошове зобов`язання виникло з договору страхування та полягає в обов`язку страховика здійснити страхову виплату, а не з договору, за яким позичальнику було надано кредит або позику.

Таким чином, передбачені пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правові наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання не поширюються на спірні правовідносини, а тому відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, та від сплати пені з посиланням на зазначену норму.

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що дія зазначеного пункту поширюється на договори про надання поворотної фінансової допомоги – позики (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); кредитний договір (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23); сплата відсоткового доходу за облігаціями (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23); усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 червня 2024 року у справі № 910/13689/23).

З огляду на викладене, доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» – залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 03 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко