Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №210/3515/18 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8702/26 Справа № 210/3515/18 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 210/3515/18

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Глазунова Аліна Миколаївна, на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2019 року, яке ухвалено суддею Ступаком С. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що 16 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб, який рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 11 липня 2013 року розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін по справі народилася донька ОСОБА_3 .

Стосунки між позивачем та відповідачем погіршились в 2012 році, та ОСОБА_2 став проживати окремо.

Донька мешкає разом з позивачем, яка повністю забезпечує належний рівень виховання та утримання дитини, повноцінний соціально-правовий захист та виконання всіх обов`язків щодо дитини.

Понад три роки батько дитини – відповідач у справі, не бере участі в її вихованні та утриманні, не виявляє щодо дитини батьківської уваги та турботи, тощо.

Позивач забезпечена житлом та має стабільний та достатній для проживання та піклування про доньку дохід.

На підставі наведеного вище позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2019 року позов задоволено, позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 25 травня 2026 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Глазунова А.М., подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повідомив її належним чином про час та місце розгляду справи, що порушило її право на належний судовий захист і неможливість захищати свої права та інтереси у передбачений ЦПК України спосіб.

Апелянт наголошує, що він підтримує постійний зв`язок із дитиною, спілкується з нею за допомогою телефонного зв`язку, цікавиться її життям, бере участь у її утриманні сплачуючи аліменти.

Зазначає, що з 2019 року він знаходився на заробітках у Великобританії, а наразі перебуває на військовій слубжі в Збройних силах України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Позивачка, належним чином повідомлена про розгляд справи судом апеляційної інстанції, двічі в судове засідання не з`явилась. Конверти із судовою повісткою апеляційного суду, що надсилалися за зареєстрованим в установленому законом порядку місцем проживання позивачки, повернулися без вручення з відміткою «адресат відсутній», що, відповідно до вимог п.1 ч.8 ст. 128 ЦПК України, є доказом вручення такого повідомлення, оскільки днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Глазунву А.М., яка підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки про позбавлення відповідача батьківських прав, прокурора прокурора Криворізької південної окружної прокуратури – Потьомкіну Н.О., яка підтримала апеляційну скаргу представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в шлюбі, який рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 липня 2013 року розірвано (а.с.7-9).

Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).

Згідно довідки № 1/5-21 від 13 червня 2018 року малолітня ОСОБА_3 відвідувала дошкільний заклад з 01 вересня 2013 року по 31 травня 2017 року. За період перебування дитини в дошкільному закладі не було зафіксовано, що батько приводив або забирав дитину, на батьківські збори не з`являвся (а.с.13).

Також, згідно довідки № 309 від 14 червня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в 1-А класі в Криворізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 94. Вихованням дитини займається мати, відвідує батьківські збори, та спілкується з класоводом. Батько ОСОБА_2 з сім`єю не проживає, вихованням дитини не займається, у школі жодного разу не був, класних зборів не відвідував (а.с.14).

Комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради 09 жовтня 2018 року надала висновок № 14/29-3209 про можливість позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки батько більше п`яти років утриманням, вихованням та навчанням доньки не займається, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування. Два останніх роки замість нього аліменти на користь дитини сплачувала його мати ОСОБА_4 (а.с.22).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позивачем надано достатньо обґрунтованих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дочки.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду.

За змістом статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коле це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 7). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина 8).

Згідно з частинами першою четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 11 цього Закону сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Частиною 1 статті 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав. Зокрема, пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У статті 166 СК України закріплені правові наслідки позбавлення батьківських прав.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15-16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року, роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Із зазначених норм матеріального права та роз`яснень слідує, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях відповідача. Такий крайній захід може бути застосований судом лише у виняткових випадках, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не в повній мірі належно виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до своєї неповнолітньої дочки, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження цих обставин, а позивач надала достатньо обґрунтованих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Проте, такий висновок суду не відповідає встановленим по справі обставинам оскільки позивачем не доведено належними, допустимими й достовірними, яких би було достатньо, доказами для встановлення обставин навмисного ухилення батька дитини ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками та його винної поведінки в цьому.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Не можна позбавляти батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

За встановлених таких обставини справи, оцінивши докази у справі: кожен доказ окремо та в їх сукупності, із застосуванням положень статті 164 СК України, з урахуванням того, що позбавлення батька - відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих йому щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникли із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи, позивачем не доведено.

Відповідно до статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування (ч. 1). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6).

Позивач додала до позовної заяви висновок Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради від 09 жовтня 2018 року № 14/29-3209 про можливість позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки батько більше п`яти років утриманням, вихованням та навчанням доньки не займається, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування. Два останніх роки замість нього аліменти на користь дитини сплачувала його мати ОСОБА_4 (а.с.22).

Однак суд першої інстанції у своєму рішенні не надав оцінку даному висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітньої дитини, на предмет його обґрунтованості і повноти, а також його відповідності інтересам дитини.

Даний висновок орган опіки та піклування мотивований тим, що мати батько участі у вихованні доньки не бере, матеріальної допомоги не надає.

У висновку відсутня інформація про батька дітей, відсутнє посилання на відомості щодо батька дітей, його місце проживання, обстеження умов його проживання, його особиста думка щодо цього питання тощо. Тобто даний висновок є неповним і недостатньо обґрунтованим, який також не містить інформації, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відповідатиме найкращим інтересам його неповнолітньої дочки, тому не може свідчити про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей.

Водночас заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача в тому, що суд першої інстанції не повідомив її належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки вся кореспонденція, адресована відповідачу ОСОБА_5 , у тому числі ухвалу про відкриття провадження у справі, судові повістки суд надсилав йому на адресу місця його реєстрації, які повернулися не врученими адресату по зазначеній поштою причині: «за спливом терміну зберігання».

За правилами статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є порушення норм процесуального права (частина 1). Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3).

При вирішенні даного спору суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, що є обов`язковим у даній справі, і про такі порушення відповідач зазначила у своїй апеляційній скарзі.

Отже, із наведеного слідує, що позивач не надав суду беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_2 щодо ухилення його від виконання своїх обов`язків по відношенню до неповнолітньої дочки, про умисне та свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, а тому апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки судом не встановлено обставин свідомого ухилення батька дитини від виконання нею своїх батьківських обов`язків та відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу впливу до відповідача ОСОБА_2 , як позбавлення його батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дочки.

На усе зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, всіх обставин не встановив і не врахував, не надав вірну оцінку зібраним по справі доказам, допустив порушення норм процесуального права та помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України) та здійснення розгляду справи за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце розгляду справи (пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України).

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів враховує, що за твердженнями відповідача він підтримує з дочкою певний зв`язок, зокрема шляхом спілкування. Разом із тим такі дії самі по собі не свідчать про належне та повноцінне виконання батьківських обов`язків. Водночас за встановлених у справі обставин колегія суддів вважає, що наявна поведінка відповідача не дає достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Відтак колегія суддів вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покласти на орган опіки та піклування Зарічненської селищної ради контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

При цьому відповідач має зважати на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Глазунова Аліна Миколаївна, - задовольнити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню дитини та покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: