Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №213/3267/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10428/26 Справа № 213/3267/26 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/3267/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Роман Ігорович, на ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року, яка постановлена суддею Нестеренком О. М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 03 серпня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В липні 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ТОВ «ФК «Форінт», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу міста Київ Данич Оксана Федорівна, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», Інгулецький відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року у відкритті провадження у вказаній справі, відмовлено з тих підстав, що заявлені вимоги, на переконання суду, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Р.І., просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір повинен розглядатися адміністративним судом.

Апелянт зазначає, що позовна заява містить позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які на думку позивачів, є неправомірними, а саме - рішення приватного нотаріуса Данич Оксани Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43309443 від 02.10.2018 та 43309593 від 02.10.2018. Будь-які інші реєстраційні дії, які проводились в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не є предметом даного позову, тому не можуть бути предметом судового розгляду.

Апелянт вважає, що твердження суду, що так як іпотека та обтяження на вказане майно на даний момент припинені, то відсутній спір між іпотекодержателем або іншою особою, за якою зареєстровано обтяження, не має під собою жодних підстав, так як позивачі оскаржують саме конкретні рішення державного реєстратора, яким виступав приватний нотаріус Данич О.Ф., а не сукупність правовідносин щодо нерухомого майна. Більш того, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 та ТОВ «ФК «Форін», кожен окремо просять ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача Красніцького В.Г. - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ТОВ «ФК «Форінт» - адвоката Кошман О.П., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд виходив з того, що оскільки заявлені вимоги спрямовані на оскарження дій та рішень державного реєстратора, який у цих правовідносинах, за відсутності цивільного майнового спору, виступає як суб`єкт владних повноважень, спір має публічно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства; отже, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що відповідно до ст. 186 ЦПК України, є підставою для відмови у відкритті провадження.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачі звернулись до суду із вимогою про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу міста Київ Данич Оксани Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43309443 від 02.10.2018 та рішення № 43309593 від 02.10.2018.

Позов обґрунтований тим, що 02 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Данич О.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43309443 та № 43309593, відповідно до яких нотаріусом було проведено державну реєстрації іншого речового права, іпотеки на житлове приміщення, що розташований АДРЕСА_1 , за суб`єктом ТОВ «ФК «Форінт».

Позивачами було з`ясовано, що під час прийняття спірних рішень про реєстрацію були допущені порушення норм діючого законодавства, а самі рішення є неправомірними.

16 вересня 2019 року ОСОБА_3 придбав на електронних торгах ДП «СЕТАМ», 1/3 та 2/3 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку примусової реалізації предмета іпотеки в межах виконавчого провадження.

Таким чином, на теперішній час ОСОБА_3 має право покупця стосовно нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якої проводилися реєстраційні дії, тому позивачі вважають за необхідне залучити його також як відповідача у справі.

Разом з тим, судом першої інстанції виснувано, що у даній справі відсутня наведена ознака, яка характерна для приватноправового спору, оскільки відповідно до актуальної Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, іпотека та обтяження на вказане майно припинені. А відтак, спір між іпотекодержателем або іншою особою, за якою зареєстровано обтяження - відсутній. З огляду на це, відсутність будь-якого титульного володільця, за яким зареєстроване право власності на вказане майно, а так само відсутність осіб, за якими зареєстровані обтяження, виключає спір про право цивільне, а відтак і можливість розгляду за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів з вказаним висновком погоджується.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивачів, діями реєстратора як суб`єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п.1 ч.1ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із приписами п.1 ч.3 ст.10 вказаного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.(ч.1ст.11 Закону № 1952-IV).

У силу приписів ст.37 Закону України № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції.

Отже, у даному випадку суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, повинен був перевірити належність справи до його юрисдикції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Пункт 2 ч.1 ст. 4 КАС України передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; (п.1.ч.1 стаття 19 КАС України)

З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 820/3936/16 дійшла висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Оскільки дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські дії та рішення Реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, а також перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Схожих висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 280/5064/20, згідно них приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 та 23 травня 2018 року у справах № 826/4460/17 та № 815/4618/16, від 05, 12, 13 червня 2018 року у справах № 804/20728/14, № 823/378/16, № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому такі спори мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

На час звернення до суду із цим позовом, відсутній будь-який титульний володілец, за яким зареєстроване право власності на вказане майно, а так само відсутність осіб, за якими зареєстровані обтяження, що виключає спір про право цивільне, а відтак і можливість розгляду за правилами цивільного судочинства.

Спір у цій справі стосується виключно оцінки правомірності чи неправомірності дій (рішення) державного реєстратора, вчинених (прийнятого) ним 02 жовтня 2018 року, що свідчить про публічно-правовий характер цього спору.

У постанові від 28 листопада 2018 рок у справі № 490/5986/17-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що у даній справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки державний реєстратор діє як суб`єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви, у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин колегія суддів вважає посилання апелянта на необхідність вирішення при розгляді цієї справи питань, пов`язаних з майновими або особисто-немайновими інтересами позивачів помилковими, а висновки суду про відмову у відкритті провадження у цивільній справі - обґрунтованими.

Враховуючи викладене, спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Суд першої інстанції встановив, що підставою звернення до суду з даним позовом є виключно протиправність дій державного виконавця щодо вчинення реєстраційних дій і в межах даного спору дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень. Тому суд вірно дійшов висновку, що цей спір не має ознак приватно-правового характеру, натомість наявні ознаки публічно-правового спору, а тому він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Європейський суд з прав людини зауважує, що «процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності,а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (DIYA 97 v.UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21жовтня 2010 року).

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи правильних висновків суду не спростовують і не вказують на порушення або неправильне застосування судом норм права, що привело до неправильного вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі, а тому ухвала суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367,368, 375,381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Роман Ігорович, залишити без задоволення.

Ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: