Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №185/1431/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7451/26 Справа № 185/1431/26 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/1431/26 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Головіна В.О., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність.

Зазначає, що 30 грудня 2008 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.

Вказує, що згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 09 вересня 2009 року серії ДНА-02 № 031984 позивачу первино безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яких первинно: 30% - радикулопатія; 20% - дефартрози; 10% - хронічне обструктивне захворювання легень; 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 09 вересня 2009 року серії МСЕ-ДНА-01 №684482 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності через професійне захворювання та протипоказана робота в підземних умовах, тяжка фізична праця, несприятливий мікроклімат.

Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 245 000 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 65 000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, а саме в частині суми відшкодування моральної шкоди.

Вважає рішення суду в цій частині таким, що не відповідає обставинам справи та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, крім того суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив моральні страждання позивача у зв`язку з чим дане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.

Зазначає, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 65% втрати професійної працездатності, свідчать про безповоротність втрати здоров`я та неможливість відновлення стану здоров`я до нормального, внаслідок чого ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, а тому вважає за необхідне просити суд змінити зазначене судове рішення.

Звертає увагу, що судом першої інстанції при розгляді справи не було ретельно досліджено аби визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідав критеріям ст.23 Цивільного кодексу України та був співмірним завданій позивачу шкоді, з урахуванням принципів розумності, виваженості і справедливості, внаслідок чого визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача. При ухваленні рішення судом першої інстанції не було наведено мотивів безпідставності заявленого позивачем розміру моральної шкоди, також у оскаржуваному рішенні суду не йшла мова про те, що зазначений позивачем розмір, а саме 245 000 грн. моральної компенсації є завищеним.

Зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 65% та третю групу інвалідності безстроково. Також суд не врахував довготривалу роботу позивача на підприємстві відповідача, та наявну вину відповідача у професійному захворюванні. Так само суд першої інстанції не врахував, що вимушені зміни в житті позивача у зв`язку з ушкодженням здоров`я є незворотними.

Звертає увагу, що суд першої інстанції в своєму рішенні вказав, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди з моменту первинного встановлення втрати професійної працездатності, тобто з 09 вересня 2009 року. Тривалість не звернення з таким позовом не обґрунтована. Зі сплином часу ці чинники згладжуються, негативність наслідків морального характеру зменшується. У зв`язку з цим суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 65 000 грн.

Наголошує, що моральні страждання позивача не припинилися на моменті первинного встановлення йому висновком МСЕК втрати професійної працездатності у 2009 році та не означає, що: страждання припинилися; особа адаптувалася настільки, що моральна шкода «зникла»; негативні наслідки втрати професійної працездатності перестали впливати на якість життя. Втрата професійної працездатності внаслідок професійного захворювання не є одноразовою подією, яка вичерпується моментом її констатації медико-соціальною експертною комісією. Такий стан має стійкий, триваючий, а в нашому випадку - довічний характер та щоденно впливає на фізичні можливості особи, її професійну реалізацію, соціальний статус і якість життя. Сам факт встановлення висновку МСЕК лише фіксує юридичний момент підтвердження втрати працездатності, проте не означає припинення фізичних обмежень, психологічних переживань та негативних наслідків для особи.

Вказує, що сума відшкодування повинна відповідати характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.

Вищевказану обставину суд першої інстанції не взяв до уваги.

Зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, а отже, оскаржуване судове рішення слід змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу до розміру, який був заявлений позивачем у позовній заяві.

Вважає, що виваженим та справедливим розміром відшкодування йому моральної шкоди є сума у 245 000,00 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

У зв`язку з чим просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року по цивільній справі №185/1431/26 змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 245000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Представник відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратов Р.В. скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає вимоги, що викладені в апеляційній скарзі такими, що не підлягають задоволенню.

Зазначає, що відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 09 вересня 2009 року позивачу первинно встановлено 65% по професійному захворюванню. З дня виникнення правовідносин – 2009 рік по день звернення до суду з позовною заявою – 2026 рік пройшло 17 років, проте позивачем не було належним чином обґрунтовано причину тривалості не звернення с позовом про відшкодування моральної шкоди внаслідок втрати професійної працездатності.

Звертає увагу, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо розміру відшкодування моральної шкоди.

У зв`язку з чим просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду від 29 квітня 2026 року без змін.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29 грудня 1982 року по 30 грудня 2008 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

30 грудня 2008 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.

Відповідно до п.7 акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 24 липня 2009 року, затвердженого Головним державним санітарним лікарем м.Першотравенська встановлено наявність у позивача професійних захворювань: 1. Двосторонній плечолопатковий періартроз (ПФ другого ст.), деформівний артроз, в поєднанні з періартрозами, ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ст.) стійкий больовий синдром. 2. Радикулопатія шийна і попереково-крижова з вираженими (другого-третього ст.) статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами. 3. Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.). ЛН першого ст. 4. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).

Пункт 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту; неефективність захисних засобів. В результаті тривалої роботи пов`язаною з шумом, важкою працею несприятливим мікрокліматом в умовах високої запиленості рудничого повітря в підземних виробках шахт.

Згідно п.17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу), у тому числі вміст вільного двооксиду кремнію, підвищені та знижені температури, температура поверхні устаткування, матеріалів, повітря робочої зони; рівень шуму: 85 дБА при ГДР 80 дБА, 25% за зміну (Гіг. кл. таб. 4.11.3 – кл. 3.1); рівень вологості та рухомості повітря: вологість 96% при нормативному значенні 75%.

Рівень фізичного перевантаження (параметри, ступінь, важкість роботи): піднімання вантажу вагою до 30 кг; знаходження в позі стоячи 60% - 80% за зміну, нахили корпусу більше до 200 разів.

Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 09 вересня 2009 року серії ДНА-02 № 031984 позивачу первино безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яких первинно: 30% - радикулопатія; 20% - дефартрози; 10% - хронічне обструктивне захворювання легень; 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 09 вересня 2009 року серії МСЕ-ДНА-01 №684482 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності через професійне захворювання та протипоказана робота в підземних умовах, тяжка фізична праця, несприятливий мікроклімат.

Позивач має скарги на стан здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується виписним епікризом від 29 травня 2009 року, випискою з історії хвороби від 25 червня 2009 року, випискою епікризом від 30 грудня 2016 року. Відповідно до виписки епікризу від 30 грудня 2016 року позивач має скарги на виражений біль та обмеження руху в поперековому відділі хребта, в плечових, ліктьових та колінних суглобах, утруднення при ходьбі, оніміння в лівій нозі. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням.

Суд вважав законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки професійне захворювання заподіяло фізичний біль і душевні страждання, порушило особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров`я, безпечну працю), що призвело до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації.

Суд прийняв до уваги те, що заявляючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 245 000 грн., позивачем не наведено конкретних достатніх аргументів на обґрунтування саме зазначеної у позові суми спричиненої шкоди. При цьому у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди з моменту первинного встановлення втрати професійної працездатності, тобто ще з 09 вересня 2009 року. Тривалість не звернення з таким позовом не обґрунтована. Зі сплином часу ці чинники згладжуються, негативність наслідків морального характеру зменшується. За таких обставин суму відшкодування моральної шкоди суд визначив у розмірі 65 000 гривень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві. Між тим, не погоджується з розміром суми відшкодування моральної шкоди, яку суд визначив з огляду на наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.

При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.

Так, згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 09 вересня 2009 року серії ДНА-02 №031984 позивачу первино безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яких первинно: 30% - радикулопатія; 20% - дефартрози; 10% - хронічне обструктивне захворювання легень; 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 09 вересня 2009 року серії МСЕ-ДНА-01 №684482 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності через професійне захворювання та протипоказана робота в підземних умовах, тяжка фізична праця, несприятливий мікроклімат.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.

Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він відчуває фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого відчуває моральні страждання.

Проте, апеляційний суд не може у повному обсязі погодитися із прийнятим судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено без достатнього урахування роз`яснень, наведених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами), яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд апеляційної інстанції вважає визначений судом розмір компенсації моральної шкоди заниженим.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої втратою здоров`я внаслідок професійного захворювання, судом не враховано ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини у справі, і наслідки, що наступили, зокрема, встановлення ступеня втрати професійної працездатності на рівні 65% та третьої групи інвалідності, що свідчить про незворотність втрати здоров`я та неможливість відновлення стану здоров`я позивача до нормального.

Позивач отримав професійне захворювання під час його перебування у трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого в цьому випадку роботодавцем зроблено не було, що потягло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдає йому моральних страждань.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги конкретні обставини у справі, тяжкість наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотність таких наслідків, розмір втрати працездатності, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності 65% та встановленої третьої групи інвалідності, дійшов висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 65 000,00грн є заниженим, таким що не відповідає перенесеним позивачем моральним стражданням через втрату здоров`я, а тому дійшов висновку про наявність підстав для збільшення розміру стягнутої моральної шкоди з 65 000,00грн. до 130 000,00грн.

Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.

Отже, за наведених умов, доводи апеляційної скарги позивача про занижений розмір моральної шкоди суд апеляційної інстанції вважає такими, що частково заслуговують на увагу.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Оскільки на викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, і у повному обсязі встановивши фактичні обставини, надавши їм відповідну правову оцінку, визначив суму матеріальної компенсації моральних страждань позивача в розмірі, який не відповідає встановленому обсягу і глибині його страждань, які тривають, тому рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, визначивши суму відшкодування у розмірі 130 000,00грн., яка підлягає стягненню з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим, з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20грн., що відповідає мінімальному розміру, встановленого частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» для позовних вимог майнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2025 році, оскільки законодавцем імперативно визначено мінімальну та максимальну ставку судового збору та ставка судового збору не може бути меншою за мінімальний платіж.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 130 000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 23.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв