Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №209/4604/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7640/26 Справа № 209/4604/23 Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є.Д. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкова М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клєц Тетяна Сергіївна, на додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 11 травня 2026 року у складі судді Багбая Є.Д. у цивільній справі № 209/4604/23 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім, –

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2023 року ОСОБА_2 через свого представника — адвоката Єсіпову К.В. звернулася із позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останньої на свою користь 71 077 грн основного боргу за договором безвідсоткової позики, 12 700 грн - 3% річних, 59 539,40 грн - індекс інфляції, а всього 143 316,40 грн та витрати на правову допомогу і судовий збір, уточнивши позовні вимоги 04 липня 2025 року в бік збільшення суми стягнення, де в остаточній редакції позову просила стягнути з відповідача 81 301 грн основного боргу за договором безвідсоткової позики, 19 105 грн - три відсотки річних, 96 255, 74 грн - індекс інфляції, всього в загальному розмірі 196 661,74 грн, та судові витрати по справі.

02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов, пред`явлений до ОСОБА_2 , на предмет визнання договору позики недійсним, який 02 червня 2025 року уточнила, де просить суд визнати обов`язок боржника за договором позики відстунім.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором безвідсоткової позики в розмірі 81 198 грн та 3% річних в розмірі 2 205,53 грн, а всього 83 403,53 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 849,88 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім - відмовлено повністю (а.с.84-87 Том ІІ).

01 травня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Єсіпова К.В. звернулася до суду із заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 33 000 грн та ухвалити з цього приводу додаткове рішення у справі.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 11 травня 2026 року заяву представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Єсіпова К.В. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 13 995,18 грн (а.с.114 Том ІІ).

Додаткове рішення мотивовано доведеністю заявником понесених витрат на правничу допомогу, що підтверджується належними письмовими доказами у справі, однак, в силу ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції у відповідності до розміру задоволених основним судовим рішенням позовних вимог ОСОБА_2 вважав відповідним та доведеним розмір таких витрат первісного позивача у 13 995,18 грн.

Не погодившись, зокрема, із таким додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Клєц Т.С. у травні 2026 року засобами поштового відправлення подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити додаткове рішення суду першої інстанції в частині розміру витрат на правничу допомогу та стягнути з неї 8 760,13 грн у відповідності до розміру основного боргу за договором позики та розпискою у 50 000 грн, а не 81 198 грн, що, на думку скаржника складає 8 760,13 грн (а.с.119-122 Том).

ОСОБА_2 , не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавала, та, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційної скаргою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 дійсно понесла витрати на сплату правничої допомоги у розмірі 33 000 грн, що підтверджується Договором про надання послуг консультування та правничої допомоги адвоката (а.с.99 Том І), квитанцією до прибуткового касового ордеру №б/н від 01 травня 2026 року до договору №8 від 06 березня 2023 року, згідно якого від ОСОБА_2 адвокатом Єсіповою К.В. прийнято 33000 грн (а.с.95 Том І), актом виконаних робіт від 01 травня 2026 року (а.с.96 Том І).

Задовольняючи частково вимоги заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції вважав доведеним факт отримання позивачем послуг адвоката у розмірі 33 000 грн, проте, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, тому належить розраховувати витрати на правничу допомогу у відповідності до задоволених сум, які належать до стягнення з відповідача на користь позивача, тобто, 13 995,18 грн, виходячи з розрахунку: 33 000 грн (заявлені вимоги на правову допомогу) * 83403,53 грн (задоволені позовні вимоги) : 196 661,74 грн (розмір заявлених позовних вимог).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та встановленими обставинами, за наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

У постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.».

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції правомірно виходив з конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, складністю справи та виконаними адвокатом Єсіповою К.В. послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову і значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, та дійшов обґрунтованого висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 13 995,18 грн є доведеним та таким, що буде відповідати критерію реальності наданих адвокатських послуг, співмірності з предметом спору та наданими послугами, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді.

Разом з тим, колегія суддів доводи скарги щодо невірного розрахунку витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу, враховуючи невірно визначений судом першої інстанції розмір основного боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , до уваги не бере, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2026 року рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року залишено без змін, де розмір основного боргу ОСОБА_1 становить 81 198 грн, відтак, і твердження ОСОБА_1 про розмір основного боргу у 50 000 грн є безпідставним.

Інших підстав для зменшення розміру витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі не наводила.За таких обставин, апеляційний суд, перевіривши відповідність стягнутої суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також враховуючи критерій розумності та співмірності, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 995,18 грн.Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд доходить висновку, що додаткове рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клєц Тетяна Сергіївна — залишити без задоволення.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 11 травня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “15” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “24” вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров