Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №932/3148/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3534/26 Справа № 932/3148/23 Суддя у 1-й інстанції - Ярощук О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черновська Людмила Григорівна, про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права власності у порядку спадкування за законом

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

29 березня 2023 року позивач звернувся до суду із позовною заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу із 1960 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визначити, що до складу спадщини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 входить право на частину у спадковому майні ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , яка є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як така, що побудована внаслідок їх спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету. Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 на частину житлового будинку із відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, розташованого на земельній ділянці розміром 361 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що рішенням народного суду Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.1973 року визнано право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на частку домоволодіння, за ОСОБА_4 на частки домоволодіння по АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , із яким проживала ОСОБА_3 . ОСОБА_3 є бабусею позивача. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на частину житлового будинку по АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві власності. Після смерті ОСОБА_2 бабуся позивача ОСОБА_3 із метою прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталася, своїх спадкових прав вона не оформлювала, так як вважала, що прийняла спадщину після смерті цивільного чоловіка ОСОБА_2 . На час смерті останнього, ОСОБА_3 був 81 рік. Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_3 проживала разом із ОСОБА_2 однєю сім`єю більше 10 років, інші спадкоємці відсутні, то ОСОБА_3 є спадкоємцем четвертої черги спадкування, яка прийняла спадщину, але не встигла оформити своїх спадкових прав. На час смерті ОСОБА_5 вона проживала із ним за однією адресою. ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_3 . Після її смерті батько позивача ОСОБА_4 звернувся до Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори, однак спадкових прав не оформив. Інші спадкоємці відсутні. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько позивача ОСОБА_4 . Із метою відкриття спадщини позивач звернувся до приватного нотаріуса Черновської Л.Г. для відкриття спадщини та прийняття спадщини за законом. Інші спадкоємці відсутні. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.09.2022 року позивач отримав спадщину на частки домоволодіння АДРЕСА_2 , яка належала померлому батьку ОСОБА_4 . На підставі свідоцтва про спадщину за законом від 04.11.2022 року позивач отримав спадщину домоволодіння АДРЕСА_2 , яка належала померлій ОСОБА_3 . 20 грудня 2022 року приватним нотаріусом Черновською Л.Г. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із неможливість вчинення нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на ім`я позивача, родинні відносини - син, на спадкове майно – частки домоволодіння АДРЕСА_2 у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 (том 1 а.с. 2-7).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: ПН ДМНО Черновська Л.Г. про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права власності у порядку спадкування за законом – залишено без задоволення (том 1 а.с.247-251).

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, заявляє вимогу про скасування такого рішення та прийняття нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки та залишив поза увагою, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю понад 30 років, а з 1973 року сумісно за сімейні кошти побудували та проживали однією сім`єю в будинку АДРЕСА_2 . Зазначає про ігнорування рішення народного суду Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.1973 року, яким за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було визнано право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_2 як на майно, побудоване за їхні сумісні кошти та спільну працю. Вказує, що тривалий час, що минув з моменту смерті спадкодавців, понад 30 років, об`єктивно ускладнив надання додаткових письмових доказів та свідчень (том 2 а.с. 1-8 ).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є бабусею позивача (том 1 а.с.33-34).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 14).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.13).

За час проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 упродовж із 1960 року по 30 січня 1990 рік, вони не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно із рішенням народного суду Бабушкінського району м. Дніпропетровська ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули у власність частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.11). Згідно із вказаним рішенням, вказаний будинок був побудований власними силами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася (том 1 а.с. 130).

Після смерті ОСОБА_3 батько позивача ОСОБА_4 звернувся до Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори, однак спадкових прав не оформив. Інші спадкоємці відсутні (том 1 а.с. 109).

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько позивача ОСОБА_4 (том 1 а.с. 15).

Із метою відкриття спадщини позивач звернувся до приватного нотаріуса Черновської Л.Г. для відкриття спадщини та прийняття спадщини за законом.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.09.2022 позивач отримав спадщину на частки домоволодіння АДРЕСА_2 , яка належала померлому батьку ОСОБА_4 (том 1 а.с.16).

На підставі свідоцтва про спадщину за законом від 04.11.2022 позивач отримав у спадщину домоволодіння АДРЕСА_2 , яка належала померлому батьку ОСОБА_4 (том 1 а.с.17).

20 грудня 2022 року приватним нотаріусом Черновською Л.Г. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із неможливість вчинення нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на ім`я позивача, родинні відносини - син, на спадкове майно – частки домоволодіння АДРЕСА_2 у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 (том 1 а.с. 31).

Позивач, звертаючись до суду з позовом вказував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 1960 року до 30 січня 1990 року, тому спірного будинку, яка належить ОСОБА_2 на праві власності з 31 жовтня 1973 року є їх спільною сумісною власністю.

Залишаючи без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ведення спільного господарства із 1960 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно не ґрунтуються на вимогах закону, відтак відмовляючи в основній вимозі, похідні позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України (надалі - КпШС України) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 13 та ст. 44 Кодексу про шлюб та сім`ю (далі - КпШС) України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав та обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Кодекс про шлюб та сім`ю не передбачав інституту цивільного шлюбу.

Чинним на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачалося можливість набуття у спільну власність майна жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, а виникнення такого права стало можливим з 1 січня 2004 року, коли набрав чинності Сімейний кодекс України.

Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відтак, спори щодо майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно із положеннями ст. ст. 133, 524, 527, 529, 530 Цивільного кодексу Української РСР.

Правила статей 22, 28, 29 КпШС України у цих випадках не застосовуються.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт спільного харчування, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини щодо спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали місце у період з 1960 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 - день смерті ОСОБА_2 , тому, суд першої інстанції, зробив правильний та обґрунтований висновок про те, що до цих відносин підлягають застосуванню норми КпШС України, який не містив правових норм про можливість визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та виникнення у зв`язку з цим права спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів ведення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільного господарства та бюджету у період з 1960 року по 30 січня 1990 року.

Так, надані позивачем відомості домової книги підтверджують виключно факт реєстрації місця проживання за однією адресою, однак самі по собі не засвідчують реальності сімейних відносин та ведення спільного бюджету.

Надані позивачем фотокартки 1973, 1976 років та фото з весілля 1989 року не містять беззаперечних даних про ведення спільного господарства та наявність сімейних відносин подружжя.

Квитанції про сплату комунальних послуг стосуються лише періоду 2021–2022 років та виконані матір`ю позивача ОСОБА_6 , що не підтверджує сплату послуг ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 у 1960–1990 роках. Ці документи за своєю суттю не є належними доказами спільної праці, ведення спільного бюджету або утримання житла саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за їхнього життя.

Показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не підтвердили фактів ведення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільного господарства, наявності спільного бюджету чи тривалості сімейних відносин. Крім того, сам апелянт в апеляційній скарзі зазначив, що свідків подій 30-річної давнини немає, проте особисто залучав свідків до справи, і вони були допитані судом першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять докази того, що після смерті ОСОБА_2 30.01.1990 року спадкова справа взагалі не заводилася, а ОСОБА_3 за життя не зверталася до нотаріуса та не вчиняла дій щодо оформлення спадкових прав.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції та порушення ст. 263 ЦПК України і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції надав вичерпну правову оцінку основним доводам сторін та наведеним доказам відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для залишення позову без задоволення, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Судді: