Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №211/2352/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7208/26 Справа № 211/2352/25 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 211/2352/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Головне управління державної податкової служби у Дніпропетровській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Юзефовичем І.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання права власності на спадкове майно і скасування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме на 1/2 частку квартири загальною площею 47,6 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на яку ОСОБА_3 набув право власності шляхом укладання Договору міни від 25 липня 1995 року, проте свідоцтва про право власності на спірну квартиру за життя не одержав.

ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом.

При зверненні до приватного нотаріуса Криворізької районного нотаріального округу з питання вчинення нотаріальних дій, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого батька ОСОБА_3 , позивачка отримала Постанову нотаріуса про відмову у вчинені нотаріальних дій з підстав виявлення при перевірці відомостей за Державним реєстром реєстрації речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів, наявних записів про арешт всього майна ОСОБА_3 , а саме: 1. номер запису обтяження: 14138280 (спеціальний розділ); дата державної реєстрації: 13 квітня 2016 року; державний реєстратор: Довгинцівський ВДВС міста Кривий Ріг у Дніпропетровській області; підстава для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46275168 від 07 квітня 2016 року, видана Довгинцівським ВДВС міста Кривий Ріг у Дніпропетровській області; вид обтяження: арешт нерухомого майна, все майно; опис предмета обтяження: все майно; 2. номер запису обтяження: 26556896 (спеціальний розділ); дата державної реєстрації: 11 червня 2018 року; державний реєстратор: Довгинцівський ВДВС міста Кривий Ріг у Дніпропетровській області; підстава для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №5597972 від 11 червня 2018 року, видана Міністерством юстиції України; вид обтяження: арешт нерухомого майна, все майно; опис предмета обтяження: все майно.

Неможливість позивачки отримати свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилася після смерті її батька, через арешт всього майна, який було накладено державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), змусило ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

На підставі наведеного вище позивач просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири загальною площею 47,6 кв.м., житловою площею 28,4кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати обтяження у вигляді арешту з квартири, що належала померлому ОСОБА_3 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження № 14138280 від 13 квітня 2016 року, яке було накладено Довгинцівським відділом державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири загальною площею 47,6кв.м., житловою площею 28,4кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасовано обтяження у вигляді арешту з квартири, що належала померлому ОСОБА_3 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження № 14138280 від 13 квітня 2016 року, яке було накладено Довгинцівським відділом державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

В апеляційній скарзі Головне управління державної податкової служби у Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що відповідачем у таких справах має бути боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт, оскільки задоволення позову впливає на їхні права та інтереси. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Оскільки арешт накладено державним виконавцем, а не контролюючим органом, у ГУ ДПС у Дніпропетровській області відсутні повноваження для його зняття. Крім того, відсутні будь-які рішення про опис майна в податкову заставу по фізичній особі ОСОБА_3 з боку податкового органу.

Натомість суд першої інстанції, задовольнивши позов до ГУ ДПС, фактично покладає на орган, який не накладав обтяження і не має відношення до спірного виконавчого провадження, обов`язки, що виходять за межі його компетенції.

Апелянт зазначає, що арешт накладено в межах виконавчого провадження № 46275168, відкритого на виконання вироку суду про конфіскацію 1/2 частки майна, яке є індивідуальною власністю засудженого ОСОБА_3 . Накладений арешт не обмежує позивачку у праві користування власністю, а лише обмежує у праві розпорядження майном, яке підлягало конфіскації на користь держави. У разі зняття арешту суд фактично скасовує вирок суду в частині конфіскації майна в дохід держави, а також існує ризик, що вказана частка майна буде відчужена і вирок суду залишиться невиконаним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Вдовенко М.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів прави, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки - ОСОБА_3 (а.с.22-23).

За життя ОСОБА_3 , на праві приватної власності на підставі договору міни, посвідченого державним нотаріусом Третьої Криворізької нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №3-3998 від 25 липня 1995 року, належала 1/2 частка квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване в КП «Криворізьке БТІ», запис в реєстровій книзі за № 105, стор. 262, запис 262.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина.

Позивач у справі є спадкоємцем першої черги, тому остання звернулася до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Кульбіди Є.М. з заявою про прийняття спадщини за законом.

Однак, 14 жовтня 2022 року позивач отримала Постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій, так як приватним нотаріусом при перевірці відомостей за Державним реєстром реєстрації речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів, були виявлені наявні записи про арешт всього майна ОСОБА_3 , а саме: 1) номер запису обтяження: 14138280 (спеціальний розділ); дата державної реєстрації: 13 квітня 2016 року; державний реєстратор: Довгинцівський ВДВС міста Кривий Ріг у Дніпропетровській області; підстава для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46275168 від 07 квітня 2016 року, видана Довгинцівським ВДВС міста Кривий Ріг у Дніпропетровській області; вид обтяження: арешт нерухомого майна, все майно; опис предмета обтяження: все майно; 2) номер запису обтяження: 26556896 (спеціальний розділ); дата державної реєстрації: 11 червня 2018 року; державний реєстратор: Довгинцівський ВДВС міста Кривий Ріг у Дніпропетровській області; підстава для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 5597972 від 11 червня 2018 року, видана Міністерством юстиції України; вид обтяження: арешт нерухомого майна, все майно; опис предмета обтяження: все майно (а.с.19,24).

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та виходив з того, що закон передбачає конкретний перелік випадків, коли арешт знімається виконавцем, а в інших випадках, такий арешт знімається судом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 450/1411/16 та Верховним Судом у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17, від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19, від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21, від 19 березня 2025 року у справі № 676/1280/24, від 05 листопада 2025 року у справі № 345/6246/24.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що права ОСОБА_1 , як спадкоємця 1/2 частини спірної квартири, порушені та підлягають захисту в обраний позивачкою спосіб шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири та зняття арешту з вказаної частки квартири, оскільки наявність застарілого обтяження порушує право позивачки на спадщину за законом після смерті батька.

Так, із витребуваної судом апеляційної інстанції інформації від Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що у виконавчому провадженні № 46275168, яке було відкрито на підставі постанови державного виконавця від 04 лютого 2015 року, 22 квітня 2016 року була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», та після 22 квітня 2016 року у вказаному виконавчому провадженні не вчинялись буд які дії, спрямовані на виконання вироку суду, що свідчить про наявність застарілого обтяження, яке порушує право позивачки на спадщину за законом після смерті батька.

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, оскаржуючи судове рішення, фактично не оспорює наявність підстав для зняття арешту з майна, водночас посилається на те, що не може бути відповідачем у цій справі.

Апеляційний суд з такими доводами заявника не погоджується, оскільки як вже було зазначено у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц, від 08 грудня 2022року у справі № 331/1383/20, в яких аналогічні вимоги власників майна були заявлені саме до територіальних органів податкової служби.

Також апеляційний суд враховує, що крім Головного управління ДПС у Дніпропетровській області інші учасники справи або особи, які не брали участі у справі, але вважають, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не оскаржили судове рішення.

Щодо юрисдикції спору та обраного способу захисту порушеного права апеляційний суд враховує наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019року (провадження № 11-680апп19).

Суд першої інстанції встановив, що спадкоємцем за законом майна померлого ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, є його дочка – позивачка у справі ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У частині першій статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, права ОСОБА_1 , як спадкоємця спірного майна, на яке накладено арешт, порушені та підлягають захисту в обраний позивачкою спосіб шляхом зняття арешту з указаного майна у порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається апеляційним судом, питання зняття арешту зі спірного майна ставиться не у зв`язку з порушенням порядку його накладення виконавцем, а у зв`язку з порушенням прав позивачки як власника майна (спадкоємця) та відсутністю підстав для збереження такого арешту. Позивачка звернулася до суду за захистом свого цивільного права. Враховуючи підстави позову, те, що предметом позову є визнання за позивачкою права власності на спадкове майно та зняття арешту з майна (засудженої особи, який є спадкодавцем), накладеного в межах виконавчого провадження під час виконання вироку суду, беручи до уваги, що позов про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту з майна поданий не учасником кримінального провадження й не учасником виконавчого провадження, а правоволодільцем (спадкоємцем), яка позбавлена можливості оформити належним чином спадщину, тому вказаний спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 08 листопада 2019року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19).

За наведених обставин апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилалася як на підставу своїх заперечень.

У будь-якому випадку зняття арешту, накладеного у ВП № 46275168 не призведе до порушення інтересів Держави в особі ГУ ДПС у Дніпропетровській області з огляду на приписи ст.99 Податкового кодексу України, ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.1219, ст.1281, ст.1282 ЦК України.

У виконавчому провадженні № 46275168, в якому 22 квітня 2016 року була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», стягувачем була Держава (а.с.176), отже відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які обгрунтовано зроблене посилання у відзиві на апеляційну скаргу, саме орган Державної податкової служби України слід вважати особою, в інтересах якої накладений арешт.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: