Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №636/7316/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/7316/25 Провадження № 2/636/846/26

Дата

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Карімова І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ріпи І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника позивача - адвоката Бойчук Надія Василівна до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник -адвокат Бойчук Н.В., звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири та транспортного засобу спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 28.10.2015 між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області, про що складено актовий запис № 2099. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 28.05.2024 у справі № 636/610/24 шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає разом із матір`ю. Позивачка вказала, що з раннього дитинства у сина після проведення тривалих медичних обстежень виявлено низку захворювань та розладів розвитку, у зв`язку з чим дитина потребує постійної уваги, особливого догляду, систематичного медичного спостереження, лікування, реабілітаційних та корекційно-розвиткових заходів. За твердженнями позивачки, відповідно до рекомендацій лікарів дитина потребує проходження комплексних курсів лікування, приймання лікарських та вітамінних препаратів, спеціального харчування, регулярних занять із логопедом-дефектологом та психологом, виконання спеціальних програм, рекомендованих дитячим психіатром, а також періодичних оглядів лікарями відповідних спеціальностей. Позивачка також зазначила, що дитина потребує постійного нагляду та спеціального підходу в побуті й навчанні, догляд за дитиною здійснює переважно вона, у зв`язку з чим такий догляд має систематичний, комплексний і безперервний характер та потребує значних затрат часу, зусиль і коштів. Крім того, позивачка послалася на те, що на підставі судового наказу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.09.2024 у справі № 344/17057/24 з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Позивачка вважає, що зазначеного розміру аліментів недостатньо для забезпечення усіх потреб дитини, пов`язаних із її станом здоров`я, лікуванням, реабілітацією, розвитком та навчанням, а тому наявні підстави для відступлення від принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна. За час шлюбу сторонами, крім іншого, було набуто таке майно: квартира, розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 30,8 кв. м, кількість кімнат - дві, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1584195963120, та транспортний засіб марки FORD, модель FIESTA, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ., які є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу. Позивачка просила суд відступити від принципу рівності часток подружжя з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, яка проживає разом із нею та потребує особливого догляду й значних витрат на лікування, реабілітацію й розвиток, та в порядку поділу спільного майна подружжя просила визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири, розташованої за вказаною адресою, а за ОСОБА_2 - право власності на 1/3 частину цієї квартири. Також позивачка просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на транспортний засіб марки FORD, модель FIESTA, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

23.02.2026 від представниці ОСОБА_2 - адвоката Бурдакової М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач частково визнає позовні вимоги. Вказує, що єдиною підставою за якою позивачка вимагає більшої частини майна при його поділі, є посилання на хвороби спільної дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Щомісячно позивач ОСОБА_1 отримує аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 25630 грн. та додаткові витрати на утримання сина у твердій грошовій сумі 5000,00 грн. Тобто щомісяця позивачка отримує 30630 грн. що є достатньою сумою на утримання та потреби дитини. За приписами частини третьої статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Вказана квартира була придбана за кошти відповідача. Позивач на час придбання квартири не працювала, власних коштів не мала. Позивач з 2014 року по 2018 рік навчалась в Івано-Франківському національному медичному університеті. Зазначений автомобіль був придбаний за кошти відповідача. Позивач на час придбання автомобіля не працювала, власних коштів не мала.

02.07.2026 представниця ОСОБА_4 – адвокат Бойчук Н.В. подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила наступне. Так, у вказаному відзиві на позовну заяву зазначається, що підставою для відступу від засади рівності часток є не діагноз хвороби дитини як такий, а сукупність обставин, що мають істотне значення, які відповідач у своєму відзиві взагалі не спростував і не заперечив. Не заслуговують на увагу посилання відповідача на поточний розмір щомісячних виплат як на обставину, що нібито виключає можливість відступу від рівності часток, є неспроможними, оскільки грошові кошти не забезпечують головного - стабільного житлового та логістичного майбутнього для дитини у разі припинення або зменшення доходів батька. Більше того, факт примусового стягнення коштів у межах виконавчого провадження доводить, що відповідач попередньо не завжди виконував свій батьківський обов`язок добровільно, своєчасно та в повному обсязі. Крім того, твердження відповідача про те, що спірне майно було придбане за його кошти, оскільки позивачка у період з 2014 по 2018 роки навчалася в медичному університеті та не мала самостійного доходу, є юридично неспроможними. Сам відповідач у відзиві фактично визнає, що здобуття вищої освіти є поважною причиною відсутності заробітку.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 03.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 23.03.2025 закрито підготовче провадження у справі, розгляд якої призначено по суті.

Учасники справи до судового засідання не з`явились, повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. ст. 128-131 ЦПК України, надіслали заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим відповідно до приписів ст. 223 ЦПК України розглянути справу у відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 28.10.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області складено актовий запис № 2099. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 28.05.2024 у справі № 636/610/24 шлюб між сторонами розірвано. За час перебування сторін у шлюбі, а саме 30.03.2019, відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 30,8 кв. м, яка складається з двох кімнат, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1584195963120. Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем. Крім того, 22.09.2020 за відповідачем зареєстровано транспортний засіб марки FORD, модель FIESTA, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до частин першої, другої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, законодавством встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу. При цьому реєстрація права власності на майно лише за одним із подружжя сама по собі не змінює його правового режиму як спільного майна подружжя, якщо воно набуте за час шлюбу та не доведено належність такого майна до особистої приватної власності одного з подружжя.

Згідно з наданими та дослідженими судом доказами, спірна квартира придбана відповідачем 30.03.2019, тобто під час перебування сторін у шлюбі, а транспортний засіб зареєстрований за відповідачем 22.09.2020, також у період шлюбу. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що спірна квартира та транспортний засіб набуті ним за особисті кошти, отримані до шлюбу, у дар, у спадщину або за інших обставин, що відповідно до закону виключають виникнення права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та транспортний засіб марки FORD, модель FIESTA, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , набуті сторонами за час шлюбу, а тому є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи питання щодо поділу транспортного засобу, суд враховує його цільове призначення, можливість фактичного користування ним сторонами, інтереси кожного з подружжя, а також інтереси малолітньої дитини, яка проживає разом із позивачкою та потребує регулярного відвідування медичних закладів, спеціалістів, реабілітаційних та корекційних занять. За таких обставин суд вважає, що передача транспортного засобу марки FORD, модель FIESTA, позивачці відповідає фактичним обставинам справи та інтересам дитини, оскільки забезпечує можливість належного здійснення позивачкою догляду за дитиною та її перевезення до лікувальних, медичних, реабілітаційних та інших необхідних закладів.

Разом із тим, при визначенні способу поділу спільного майна суд повинен врахувати вартість майна, що передається кожному з подружжя, та дотриматися вимог статей 69, 70, 71 Сімейного кодексу України.

Дані правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 СК України визначено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Судом було встановлено і ніким не оспорювалося, що квартира, розташована в АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, адже вона була придбана під час спільного проживання сторонами у шлюбі в інтересах сім`ї і для сім`ї.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що квартира, розташована в АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, відтак дане нерухоме майно може бути поділено між сторонами в судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо поділу спільного майна подружжя, суд виходить із наступного.

Згідно із ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1ст.70СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною першою ст. 71 СК України, встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Як передбачено у пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Отже, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки, як це передбачено частиною 2 статті 364 ЦК України.

Здійснюючи поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, суд насамперед керується принципом рівності часток подружжя у спільному майні. При розгляді справи не було встановлено істотних обставин, за яких суд може відійти від цієї засади та збільшити частку одного з подружжя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 належить у рівних частинах нажите ними у шлюбі майно.

Доводи ОСОБА_1 , викладені у позовній заяві до ОСОБА_2 щодо предмета спору, в якій вона просить визнання за нею право власності на 2/3 частини квартири загальною площею 43,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в розумінні ст. 70 СК України, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Так, позивач у позовній заяві посилається, як на підставу для зменшення частки відповідача та збільшення її частки в спільній сумісній власності подружжя, саме на ту обставину, що на її утриманні перебуває їх спільна дитини яка є дитиною з інвалідністю та проживає з нею, яка здійснює постійний догляд за останньою у вказаній квартирі.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Як було встановлено судом, ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання дитини та приймає участь у житті дитини.

Отже доводи на які посилається ОСОБА_1 , а саме щодо проживання дитини з нею, з огляду на положення статті 70 СК України, самі по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя, а наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем не доведена.

А відтак, спірна квартира, яка була придбана подружжям у період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні.

До аналогічного висновку в своїй постанові від 27 грудня 2019 року дійшов Верховий Суд у справі № 297/2837/17, аналогічна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду: від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц.

Автомобіль засобу марки FORD, модель FIESTA придбаний під час перебування сторін у шлюбі та до теперішнього часу зареєстрований за відповідачем.

Виходячи з наданих позивачем доказів щодо середньої ринкової вартості спірного рухомого майна, суд приходить до висновку, що в такому випадку відповідач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу, а саме: половини середньої ринкової вартості автомобіля марки FORD, модель FIESTA у розмірі 142623,50 грн.

Визначаючи розмір грошової компенсації, судом було враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, відповідно до якого виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи.

За таких обставин, виходячи із середньої ринкової вартості автомобіля FORD, модель FIESTA, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 згідно з Висновком експерта № 94 від 18.08.2025, а саме 285247,00 грн, суд вважає, що з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню грошова компенсація половини вартості автомобіля, а саме 142623,50 грн.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля FORD, модель FIESTA в сумі 142623,50 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного майна спільною сумісною власністю, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, адже ефективним способом захисту у цій справі є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним.

Ураховуючи, що у цій справі метою заявленого ОСОБА_1 позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу, підстав для задоволення вимоги про визнання спірного майна об`єктами спільної сумісної власності немає, що відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 367/4754/21, провадження № 61-8800св22, від 04 вересня 2024 року у справі № 759/5305/21, провадження № 61-14964св23.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 7442,47 грн. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 5554,08 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої в АДРЕСА_2 , загальною площею - 43,5 кв.м., житловою площею - 30,8 кв.м., кількість кімнат дві, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1584195963120, як на частку в спільному майні подружжя.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої в АДРЕСА_2 , загальною площею - 43,5 кв.м., житловою площею - 30,8 кв.м., кількість кімнат дві, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1584195963120, як на частку в спільному майні подружжя.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки FORD, модель FIESTA, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини вказаного автомобіля в сумі 142623,50 грн. (сто сорок дві тисячі шістсот двадцять три) грн 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесений судовий збір в розмірі 5554 ( п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 08 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення до Харківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: І.В. Карімов